Волков Борис Кузьмович
Борис Волков: життя між майстернею й аудиторією

Для людини з талантом і любов'ю до праці не існує перешкод.
Людвіг ван Бетховен

Шлях Бориса Кузьмовича Волкова – це історія майстра, чиє творче кредо формувалося в академічних стінах Харкова, щоб пізніше набути монументального вираження в архітектурному зовнішності Іжевська та знайти продовження у навчальних аудиторіях і майстернях Дніпропетровська (Дніпра). Це – історія, відображена у граніті, бронзі та студентських серцях.

Народився майбутній скульптор 28 червня 1932 року у селі Старосельське Смоленської області. Згодом сім’я переїхала до Дніпропетровська. Раннє його дитинство припало на тяжкі роки Другої світової війни. Страшний епізод з воєнного дитинства – потяг, наліт фашистських літаків, вибухи… Хлопцеві пощастило: він був в одному з перших вагонів, а бомба влучила в останні. 

Відбудова Дніпропетровська після нацистської окупації розпочалася одразу після його звільнення у жовтні 1943 року. Місто було зруйновано на 40%, а більшість великих заводів перетворилися на руїни. Місту дуже потрібні були робочі руки. У 1944 році, коли відроджувався завод ім. Петровського, чотирнадцятирічний хлопець Боря Волков після закінчення ремісного училища прийшов у заводську теплоелектроцентраль, згодом опанував і прокатну справу. Працювали стільки, скільки було потрібно, а потім ще виходили на суботники відроджувати цехи. Юнак отримав кваліфікацію «Слюсар з ремонту станків 5 розряду». Своєю робітничою юністю скульптор пишався все життя, ніколи не забував свій завод. Навички слюсарства та звичка до фізичної праці пізніше дуже згодилися йому у творчій роботі.

Але потяг до мистецької діяльності виявився сильнішим. У 1954 році юнак закінчив Дніпропетровське художнє училище, його учителями за фахом були скульптори Олександр Васильович Ситник і Олексій Іванович Жирадков. Це були не лише вмілі майстри, які залишили великий слід в культурі, але і чудові педагоги, що передавали досвід молодшому поколінню.

Далі було навчання у Харківському художньому інституті на факультеті скульптури, майстерня Миколи Леонідовича Рябініна. Вимогливий педагог дбайливо ставився до вихованців, умів прищепити розуміння загальних законів пластичної гармонії. 

До речі, першу скульптуру Борис Волков створив саме під час навчання. Студенти робили скульптурні портрети героїв-підпільників. Один із них належав герою підпілля М. Зубарєву роботи Б. Волкова, його встановлено у м. Харкові. За цю роботу молодий скульптор був нагороджений грамотою ЦК ВЛКСМ України (1959).

Закінчивши Харківський художній інститут, він у 1960 році, разом із дружиною і сином за розподілом приїхав до Іжевська, ставши на той час єдиним скульптором в республіці з вищою художньою освітою. Тут, на художньо-графічному факультеті Удмуртського педагогічного інституту, почалася його яскрава педагогічна і творча діяльність. З 1960 по 1970 роки працював спочатку старшим викладачем малюнку та скульптури, а згодом – деканом художньо-графічного факультету.

З 1960 року твори Волкова експонуються на багатьох обласних, республіканських, зональних і всесоюзних художніх виставках. У 1964 році Борис Волков став членом спілки художників СРСР. 

З 1971 року Борис Волков продовжив свою педагогічну місію у Придніпровській академії будівництва та архітектури у Дніпропетровську, передаючи досвід молодим архітекторам і скульпторам. Спочатку асистент, старший викладач, доцент, а з 2005-го він – професор Придніпровської академії будівництва та архітектури.

Високу професійну майстерність Борис Кузьмович поєднував з навчальною, науково-методичною та громадською роботою в академії, а також в обласній художній раді.

Строгий, але чуйний наставник, він зумів закласти у своїх учнях міцний фундамент професії. Автор підручника «Навчальна скульптура в підготовці архітектора», за яким навчаються вже покоління майбутніх архітекторів. 

Його творча майстерня була місцем, де вирішувалися навчальні та творчі завдання, відточувались навички і виховувався характер: увага, наполегливість і терпіння. Борис Кузьмович щиро вважав, що навчальний курс «Скульптура» просто необхідний для майбутніх архітекторів у їхньому професійному становленні. 

Студенти-дипломники та випускники академії нерідко ставали співавторами скульптурних робіт, що прикрасили місто і область. Наприклад, професор Волков разом зі студентами для бази відпочинку виготував і встановив понад 100 декоративних скульптур, за що отримав премію ВДНГ України.

Багато його студентів стали відомими діячами культури та мистецтва.

«Він запам’ятався мені вдумливим і вимогливим педагогом, завжди готовим щедро поділитися своїми знаннями з молоддю. Бадьорий голос Бориса Кузьмича Волкова підохочував учнів, не даючи зав’язнути у холодній слизькій сірості вихідного матеріалу – сирої глини», – згадувала колишня студентка І. Пушинська

У 2001 Бориса Волкова було обрано головою обласної організації Національної спілки художників України.

Людина надзвичайної працездатності, художник широкого діапазону за довгі роки своєї діяльності зробив багато замальовок, малюнків і пейзажів України та робіт з кераміки, дерева, каменю і бронзи, створив більше 30 декоративних скульптур в дереві.

Особливо хочеться відзначити, що Борис Кузьмович співпрацював з обласним реабілітаційним центром дітей-інвалідів, навчаючи на громадських засадах групу талановитих дітей із недостатнім слухом. 

Дніпропетровцям скульптор відомий пам’ятниками керівникові дніпропетровського підпілля М.І. Сташкову та майору-кавалеристу Б. Кротову. Подвиг Бориса Андрійовича Кротова і його бійців вразив серце скульптора. У 1941 році, коли радянські війська відступали з Дніпропетровська, бійці Кротова дістали наказ за будь-яку ціну захистити переправу солдатів через Дніпро. Кавалеристи пішли на танки і затримали їх. Борис Кротов героїчно загинув у тому бою, як і більшість його бойових товаришів.

До 100-річчя металургійного заводу ім. Петровського скульптор створив портрети кращих представників вогняної професії. Перед цим Борис Кузьмич неодноразово бував на рідному підприємстві, робив замальовки з натури, спостерігав, як працюють металурги, з багатьма з них був знайомий особисто.

Тема війни і праці стала головною у творчості скульптора. Небайдужий він був і до історичного минулого нашої країни. Станкова скульптура Б. Волкова – це психологічні портрети сучасників і колег, жанрові скульптури-настрої.

За високу професійну майстерність і плідну творчу працю майстер у 2002 році отримав звання Заслужений художник України. 

Сам скульптор так говорив про свою творчість: «Здається, так просто – прибрати все зайве. Зробиш все «за правилами», але бачиш – не вийшло. Головне – знайти внутрішню спіраль, олюднити».

Ним підготовлено 5 персональних виставок, на яких крім скульптури було чимало графічних замальовок і пейзажів. Твори Б.К. Волкова зберігаються у музеях та прикрашають площі міст, будучи невід'ємною частиною загальної історії.

Справжнє мистецтво та знання, передані від вчителя до учня, живуть у віках, втілюючись і в бронзі монументів, і у долях випускників.

Але ось іще один штрих до портрета скульптора і людини Бориса Кузьмовича Волкова. Якось він сказав, що дуже пишається тим, що посадив за своє життя шість садів з фруктовими деревами.

Основні твори скульптора:
пам’ятник підпільнику Н. Зубареву (1964); 
монумент бойової і трудової слави в Іжевську (1967); 
Герою Радянського Союзу М. Сташкову (співавт.; Дніпропетровськ), 1976;
Герою Радянського Союзу Б. Кротову (співавт.; Дніпропетровськ),  1976; 
футболісту С. Перхуну (Дніпропетровськ, 2005, співавт.); 
«Ноктюрн» (1967);
«Професор О. Петров» (1977);
«Пісня батьків», 1978;
 «Солдатська мелодія», 1978);
«Скіфія» (1980);
«Отаман Сірко», 2002;
«Кураж», 2002.