Церква Покрови Божої Матері – унікальний храм Нікополя

Церква Покрови Божої Матері – унікальний храм Нікополя

Протягом усієї історії Нікополя в ньому було кілька Свято-Покровських церков. Четверта, дерев’яна козацька, збудована у 1796 році й до наших днів не зберіглася.

Давнє мальовниче місто Нікополь, розташоване на березі рукотворного Каховського моря, має довгу та цікаву історію. Велика кількість дослідників займалася на його теренах пошуковими роботами, повертаючи славне минуле Микитинської Січі, фортеці, що тут існувала, та відомого перевозу.

Усе ж таки головною окрасою славного поселення у різні часи його існування залишалася Свято-Покровська церква. Ще Дмитро Яворницький писав: «…місце розташування Нікополя – одне з найгарніших протягом усієї річки Дніпро від м. Олександрівська і до м. Херсона. Ще не доїхавши до Нікополя, мандрівник бачить прекрасну, неначебто завислу у повітрі п’ятиверху церкву з її високою кам’яною дзвіницею, з обох боків якої і мальовничо і симетрично вимальовуються невеличкі з зеленими або чорними дахами хатинки…».

Відомий дослідник бачив останню дерев’яну церкву Нікополя – п’яту, збудовану у 1898 році. Вона добре відома дослідникам за фотографіями, які зберігаються в місцевому краєзнавчому музеї. А от її попередниця майже не згадується науковцями, бо вціліло мало її зображень. Більшість науковців плутають останню церкву зі збудованою у 1796 році.

Вид на п’яту Свято-Покровську церкву Нікополя // https://io.ua/23565182Вид на п’яту Свято-Покровську церкву // https://io.ua/23565182
 

Тож коротко розглянемо історію будівництва та зовнішній вигляд передостанньої (четвертої за ліком) церкви на честь Покрови Божої Матері у місті Нікополі. 

У 1790–1791 роках виникає питання про будівництво нового храму, оскільки збудована запорозькими козаками церква вже не вміщувала усіх бажаючих. Стара Микитинська (з 1780 року – Нікопольська) Свято-Покровська церква простояла трохи більше 20 років.

23 червня 1793 року Катеринославське духовне Правління повідомляло преосвященному Гавриїлу, митрополиту Катеринославському: «Минувшаго сентября 6-го числа 1792 года Екатеринославскаго уезда и протопопии местечка Никополя священник Василий Снежевский и прихожане подданным в сие Правление прошением представили, – состоявшая де в том местечке Покровская церковь совсем уже обветшала так, что и служения не безопасно иметь, да и починить оной никаким образом не возможно; а сверх того, состоит в далеком разстоянии, и посему наибольше опасно, дабы иногда ворам (хотя караульные имеются) из церковного имения расхищено не было; по каким обстоятельствам имеются намерение, вместо оной, выстроить вновь в удобном месте в тож именование другую, для постройки которой и леса довольно изготовлено и деньги в соборе имеются, – и просили о позволении им, вместо старой, новую церковь выстроить, куда следует, учинить от сего Правления представление…». Катеринославський митрополит дозволив будівництво і благословив освячення під закладку церкви. 

У 1793 розпочалося будівництво нового і грандіозного храму, якого не бачила Катеринославщина з запорозьких часів будівництва Троїцького собору у Самарчуку! Нову церкву вирішили збудувати в середині містечка на широкому майдані. Відомо, що після руйнації Січі, уряд Російської держави різними засобами нівелював неповторні та архаїчні особливості культових споруд колишніх Вольностей, але серед громади Нікополя продовжували жити традиції, пов’язані з козацьким минулим. Доказом цього стали архітектурні властивості нового храму, а також факт піклування про будівництво колишніх запорозьких козаків.

У рапорті від 30 липня 1795 року Катеринославське духовне Правління писало преосвященному Гавриїлу: «Сего июля 30-го дня Екатеринославского уезда местечка Никополя Покровской церкви священник Снежевский с товарищи и прихожане …просили …наченшаяся в вышеписанном их местечке Никополе вместо обветшавшей старой Покровской, в тож именование новая церковь совсем уже окончена…». 9-листопада 1796 року Катеринославський протоієрей Іоан Станіславський освятив церкву і відкрив у ній богослужіння. Після того, як було відкрито богослужіння у новій церкві, старий Покровський храм розібрали й перенесли в поселення Шолохове (без іконостасів братів Шиянів).

Свято-Покровська Нікопольська церква була хрещата, мала п’ять високих верхів, шестигранні рамена, восьмигранний центральний зруб, який був значно вищим за бічні. Верхи церкви мали по два заломи. Всі верхи було увінчано напівсферичними шоломоподібними банями з невеличкими маківками і металевими кованими хрестами. Стіни зовні обшалювали дошками горизонтально з нащільниками у вигляді напівколон з капітелями.

Пізніше до північного та південного рамен було прибудовано прямокутні у плані притвори з чотириколонними ґанками та двосхилими дахами.

Із західного боку окремо від церкви у 1806 році (205 років події) була поставлена чотириярусна дзвіниця, подібна до церкви за характером архітектурних форм. Ця будівля належала до цікавого розпланувально-просторового типу ярусних полігональних споруд, який був поширений саме на землях запорозьких козаків. Основний полігональний об’єм дзвіниці було увінчано тризаломним світловим верхом, що спирався на дерев’яні колони, які в інтер’єрі окреслювали під банний простір. Ярусність горизонтальних членувань підкреслювали різьблені карнизи. Стіни зовні, як і на церкві, були горизонтально обшальовані, що надавало статичності та приземкуватості споруді. Дзвіниця мала двоє дверей на західній та східній гранях. Чотири грані по двох основних вісях схід-захід та південь-північ були трохи більшими у плані. Саме в чотирьох менших гранях на рівні першого ярусу було прорізано вузькі отвори. На гранях другого, третього та четвертого ярусів по головних вісях виконано теж отвори. Яруси прикрашали нащільники у вигляді напівколон з капітелями.

Обидва іконостаси братів Шиянів у 1796 році було перенесено до новозбудованої церкви, а дзвін з написом: «сей звон зделан к Никопольской Покровской церкви фундаторами Яковом и Иваном Шиянами и всем обществом старанием священника Григория Деева, 1790 года», було перенесено у 1806 році на нову дерев’яну дзвіницю. Разом із цим до церкви перенесено велику кількість старовинних речей козацької доби, навіть навколо церкви було влаштовано невеличкий музей просто неба.


Яків Шиян. З фонду ДОУНБ.Іван Шиян. З фонду ДОУНБ.

Велична Покровська церква відразу стала головною духовною та архітектурною домінантою містечка, а центральний майдан, на якому вона розміщувалася, відігравав значну роль у господарчому житті поселення.

Минав час, і храм у козацькому дусі вже не влаштовував єпархіальних віянь, які в цей час досягли найбільшого апогею. Потрібен був храм зі стильовими властивостями, які б за архітектурою і планувальною схемою відповідали типовим російським проектам. У 1898 році на центральному майдані було збудовано останню, п’яту, дерев’яну церкву. На її численних зображеннях постійно вказується рік будівництва – 1796!? Начебто і не існувало попередньої красуні дійсно збудованої у 1796 році.

 

Титульна ілюстрація: малюнок-реконструкція автора 

 

Створено: 08.10.2018.
Редакція від 10.10.2018.
Олександр Харлан
Бібліографія:

Феодосий (Макаревский А.) Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской Епархіи: Церкви и приходы прошедшаго XVIII столетия / Вступ. ст. і комент. Г.К. Швидько.– Днепропетровск: ВАТ «Дніпрокнига», 2000.– С. 175.
Харлан О.В. Дерев’яна Покровська церква міста Нікополь. До питання локалізації місцезнаходження та архітектурно-містобудівні особливості // Сучасні проблеми архітектури і містобудування. Науково-технічний збірник. Вип. 16.– К.: КНУБА, 2006.– С. 112–124.