Магія вишивки Придніпров‘я. Частина перша. Розмаїття на полотні

Магія вишивки Придніпров‘я. Частина перша. Розмаїття на полотні

Історія вишивки нашого краю, орнаменти якої збережені і збагачені не одним поколінням вишивальниць-майстринь, радують душу і милують зір.

Розгортаю життя,
як сувій полотна:
ось мережка гріхів
і низинка падінь.
Верховинка жадань,
яворівка притаєних прагнень.
Далі – хрестики чорні
страждань і терпінь
та червона стебнівка
палкого кохання…


Ірина Сеник

 

У Придніпров’ї, як і в інших регіонах України, найбільш поширеним масовим видом народного мистецтва є художня вишивка. Від покоління до покоління передавались її секрети, удосконалювалась майстерність. І вбирала вона в себе життєві радощі і печалі. 

Грецькою мовою слово «вишивка» перекладається як… «космос». Уже цей факт  виводить мислення мистецтвознавців з побутової ужиткової сфери і змушує замислитись над глибинним поняттям українського слова «вишивка». В давнину вірили, що біле полотно сорочки було як життєве поле, на якому снувалось прядиво життя. А вишиваний матір’ю рушник вважався рушником долі. Колись українці відчували свій магічний зв'язок зі світом рослин, тварин, мінералів. Магічна квітка життя (або дерево життя), яку дослідники шукають серед єгипетських старожитностей, «квітне» над дверима українських хат, і на мисниках, і на скринях, на рушниках і сорочках – на усіх речах домашнього вжитку. Те, що в інших народів відкривалося лише для утаємниченого кола жерців, в українців – відоме і доступне кожному, звичне і буденне, як вода і хліб. 

Сучасні дослідники розглядають вишивані послання наших пращурів із позицій законів сакральної геометрії, приписують їм певні магічні, оберегові властивості. У вишивках співіснують геометричні, рослинно-геометричні орнаменти, в них збережені архаїчні  мотиви ромбів, хрестів, восьмикутних зірок… Вишитими мотивами прикрашають святковий і буденний одяг, обрядові рушники. А ще вишивка просто милує очі і дарує позитивний настрій не одному поколінню мешканців нашого краю.

Прадавні вишиванки у нашому краї

Виникнення вишивки сягає в глибину тисячоліть. Про це свідчать літописні джерела, відомості стародавніх істориків, численні археологічні знахідки.

На території України знайдені пам’ятки, які дають інформацію про ткацтво ще в часи трипільської культури. Доктор мистецтвознавства Т.В. Кара-Васильєва виникнення української вишивки пов’язує зі скіфською епохою, високохудожніми витворами скіфських майстрів, які зберегли зображення одягу і його декоративного оздоблення. Матеріали розкопок скіфських курганів, які проводились на території Дніпропетровської області, Т.В. Кара-Васильєва називає цінним джерелом для вивчення культури і побуту цих племен. Зображення на знайдених предметах зі скіфських курганів дають змогу дослідити одяг і найдавніше скіфське шиття, яке застосовувалось ще IV–ІІІ ст. до н.е.

Святкові костюми скіфів щедро орнаментувалися золотими нашивками із зображеннями грифонів, левів, оленів, різноманітними аплікаціями з кольорової шкіри, декоративними швами. Літнім одягом скіф’янок була довга вільна сорочка з широкими рукавами, яку на плечах, по низу рукавів та по подолу прикрашали золотими нашивками. Розкопки Товстої могили дали змогу археологові, досліднику скіфської старовини Б.М. Мозолевському реконструювати чоловічий і жіночий одяг. Убрання скіфської цариці виявилося найрозкішнішим з усіх відомих доти зразків зі скіфських курганів. Воно було щедро розшите золотими нашивками із зображеннями лева, що роздирає лань, крилатих грифонів, рослинними пальметками.

Скіфський жіночий головний убір з Товстої могили.Золото. IV ст. до н.е.Фото з книги Б.М. Мозолевського «Скіфський степ».Рослинний орнамент золотої пекторалі з Товстої могили. IV ст. до н.е.Фото з книги Б.М. Мозолевського «Скіфський степ».Нашивні бляшки від жіночого вбрання і намистина з Товстої могили. Золото. IV ст. до н.е.Фото з книги  Б.М. Мозолевського «Скіфський степ».

В одязі сарматів, відомих на території Придніпров’я з ІІІ ст. до н.е., вже проглядає соціально-економічне розшарування населення, що виявляється, насамперед, в оздобленні золотим гаптуванням одягу багатих жінок і звичайними намистинами та кольоровою вишивкою одягу бідніших сарматок. 

«Надзвичайна виразність і ювелірна точність малюнка досягалися завдяки тому, що кожний елемент окреслювався золотим контуром. Особливий інтерес становить золота вишивка, виконана в невідомій доти техніці прядіння золотих ниток. Вона полягає в тому, що шовкову нитку опрядували тоненькою стрічкою чистого золота, витки спіралі якої щільно находили один на одного, утворюючи нитку, яка виглядала суцільнозолотою». (Т. Кара-Васильєва. «Історія української вишивки».)

 Сарматська вишивка.І ст. н.е.Фото з книги Т. Кара-Васильєвої. «Історія української вишивки».

«Пресвітлії златотканії шати» – вишивка козацьких часів

Окрасою музейних колекцій вважається вбрання козацької старшини – гетьманів і полковників. По Дніпру проходили торговий і соляний  шляхи. Завдяки вправності та мужності дніпровських лоцманів торгові судна долали небезпечні пороги в руслі Дніпра між сучасними містами Дніпро і Запоріжжя. У ХVI–ХVІІІ ст. багато матеріалів і складових частин одягу ввозились торговцями з інших держав. Шовкові та золоті тканини, коштовні пояси, гудзики, прикраси були платнею за перевіз або просто військовою здобиччю запорожців. У середині ХVІІ ст. активізувалась торгівля готовим одягом.

Дмитро Іванович Яворницький, який присвятив своє життя вивченню історії та побуту українського козацтва, залишив нам яскравий опис козацького одягу: «Бувало, приїздять запорожці на ярмарок… Розодягнені так, що, Боже, твоя воля! Золото та срібло! Шапка на запорожцеві оксамитова, червона, з кутами, а околиця пальців три шириною, сіра або чорна; під низом у нього жупан з найдорожчого червоного сукна, горить, як вогонь, просто очі засліплює, а зверху черкеска з вильотами, синя або голуба, штани суконні сині, широкі – так і нависли майже на передки чобіт; чоботи червоні; на ладунці золото та срібло; навіть перевязка в золоті, а шабля при боці вся в золоті – так і горить…». 

Як бачимо, святковий одяг заможних козаків був особливо пишним і ошатним, з найдорожчих і найвибагливіших привозних тканин: парчі, тафти, сукна, шовку, мережив, золотого та срібного шиття. Тільки натільні сорочки були білими полотняними, домашнього виготовлення, пошиті з місцевого домотканого полотна. Козацька старшина носила ще й шовкові сорочки, хоча таку сорочку міг одягати будь-хто, якщо він її, звичайно, мав. Згідно козацького звичаю, свою сорочку козаки нікому не віддавали, ніколи не продавали. Загальновизнана сорочка – «козачка», «чумачка» зберігалась як дорогоцінна реліквія.

Поряд із традиційними прадавніми геометричними орнаментами, існування яких не можна окреслити хронологічними межами, в ХVІІ–ХVІІІ століттях серед козацької верхівки нашого краю великої популярності в одязі набула вишивка рослинними орнаментами. Вона виконувалася шовковими нитками, золотою і срібною сухозліткою[1], заполоччю[2] на вжиткових речах козацької старшини – простирадлах, наволоках, скатерках, рушниках, одязі та церковних речах. Зібрання таких вишитих речей зберігаються в музейних колекціях краю. 

«Це таке дивовижне шиття, якого немає і в Ханській колекції!» – говорив Д.І. Яворницький.

Невідомий художник.Портрет полковника Юхима Дарагана. Фото з книги «Україна – козацька держава». Реконструкція козацького кунтуша. Початок ХХ ст. Кармазин, штоф, парча, шиття. З фонду Дніпропетровського національного історичного музею.

Золототкані очіпки, корсети, запаски, вишиті шовком і золотом плахти, дівочі стрічки зберігалися в скринях у селян аж до початку ХХ ст. Використовувались матеріали з натуральної сировини, виготовлені за єдиними технологіями ручного виробництва.

О.Г. Сластьон. Жінки з дітьми. 1876. Фото з книги «Україна – козацька держава». Жіноче вбрання Катеринославщини. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. Фото з книги «Україна – козацька держава».

Звичайно, повсякденний одяг був менше декорований, шитий із грубіших матеріалів. Святковий одяг вирізнявся більш естетичними матеріалами, збагачувався колоритом, способами його декорування, показував достаток і красу. В обрядовому вбранні особливе місце відводилось символіці. Кожний символ упродовж віків не відкидався, а встигав стати традицією і поступово перетворювався на декоративний елемент.

Вишиті церковні реліквії

Зразки старовинної вишивки дійшли до нашого часу з церковного начиння. У Троїцькому соборі м. Новомосковська Катеринославської губернії зберігся вишитий воздух – великий плат в християнському богослужінні, який використовувався для покриття святих дарів, приготованих до освячення. Воздух виконаний шовком, шовковими нитками, сухозліткою, шовковими стрічками, вишивкою гладдю, гаптуванням «у прикріп»[3] і датований спеціалістами ХVІІІ століттям.

У Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького зберігається хрест, вишитий у Катеринославському пансіоні шляхетних дівчат 1835 року з кафедрального Преображенського собору м. Катеринослава. При виготовленні хреста використані канва[4], синелька[5], вишивка хрестиком.

Воздух з Троїцького собору м. Новомосковська. ХVІІІ ст. Фото з книги «Скарби історичного музею імені Д.І. Яворницького»       Хрест з кафедрального Преображенського собору м. Катеринослава. Фото з книги «Скарби історичного музею імені Д.І. Яворницького»

Перші згадки про народну вишивку на Катеринославщині

Під час підготовки до ХІІІ археологічного з’їзду за ініціативи  історика Д.І. Яворницького на кошти губернського земства в 1904–1905 років етнограф В.О. Бабенко обстежив повіти Катеринославської губернії і зібрав цікавий етнографічний матеріал як у вигляді спостережень, так і у вигляді етнографічних предметів, які експонувались на виставці в історичному музеї. 

В.О. Бабенко відзначав, що українське населення Новомосковського і Верхньодніпровського повітів частково або повністю зберегло свої національні особливості в костюмах, причому «в чоловічому одязі старовинного залишилось незрівнянно менше, ніж у жіночому». Українці названих місцевостей на той час носили сорочку з домотканого грубого полотна з широкими і просторими рукавами, яка вбиралась у штани. Комір такої сорочки прикрашався вишивкою, груди на «пазусі», рукави на плечах і на «обшлагах» теж були вишитими. Хлопці носили сорочки з повністю вишитими грудьми. 

Група малоросів Верхньодніпровського повіту в їх костюмах, серед них косар і в’язальниця. Фото з книги В.О. Бабенка «Етнографічний очерк народного побуту».Малороси Олександрівського повіту в старовинних костюмах. Фото з книги В.О. Бабенка «Етнографічний очерк народного побуту». Продаж глечиків на базарі. Фото з книги В.О. Бабенка «Етнографічний очерк народного побуту». 

Від В.О. Бабенка дійшла до наших часів згадка про техніки вишивки українського народного вбрання на Катеринославщині: «Вишивка на сорочках буває вельми різна – «хрестиками», квітками або «лиштвою»[6]. Тонкі сорочки одягаються так, щоб мережка була видна з-під верхньої спідниці».

Етнографічні матеріали, які відтворювали заняття, культуру, побут, звичаї, обряди мешканців краю, почали формуватися в історичному музеї Катеринослава з початку ХХ століття. Д.І. Яворницький як палкий подвижник у збереженні та розвитку народних традицій зібрав у фондах очолюваного ним понад 30 років історичного музею одну з найкращих етнографічних колекцій. Речей, прикрашених народною вишивкою, в музейному зібранні близько трьох тисяч: вишитих жіночих, чоловічих, дитячих сорочок, керсеток, рушників, хусток, підзорів, наволочок, фіранок, серветок, вишитих ікон, декоративних картин і зразків різноманітних узорів. Серед експонатів – фрагменти одягу та рушників. Історики пояснюють це тим, що народні майстрині не мали вільного часу складати альбоми зразків вишивки. Вони перешивали орнамент зі старої одежі на нову.

Народні костюми та побутові речі мешканців краю. Кін. ХVІІІ-поч.ХІХ ст.Фото з колекції ДІМ.Український жіночий костюм. Катеринославщина, кін. ХІХ –поч ХХ ст. Фото з колекції ДІМ.

У колекції музею представлені зразки Полтавської, Київської, Чернігівської губерній. Багато зразків волоської вишивки кінця ХІХ століття. Треба зауважити, що зразки київської, полтавської, чернігівської та інших вишивок часто збирались на території Катеринославщини, тобто вишивалися жителями Катеринославщини – вихідцями з цих губерній.

Старовинні техніки вишивки

Майстрині на Катеринославщині володіли великою кількістю швів. Значна кількість зразків із зібрання Д.І. Яворницького вишита ажурними мережками[7], низзю–стародавньою класичною технікою, яка шилася зі споду, штапівкою[8], стебнівкою[9], лічильною гладдю[10], технікою вирізування[11], виколювання[12]. Є зразки, на яких використовували угорський шов[13], узорний шов[14], кубикову лиштву[15]. Старший науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького М.А. Підосинова, яка досліджувала зразки народної вишивки в зібранні Д.І. Яворницького, відзначила, що «орнаменти здебільшого геометричні. Такого розмаїття ромбів, хрестів, косих хрестів, свастик, зірок, трикутників, квадратів, їх поєднання, вписування одних елементів в другі, в результаті чого ми можемо бачити іншу геометричну фігуру, наприклад, коли вписані один в один ромби утворюють коло чи овал, важко собі уявити. Таку майстерність і дизайнерський хист можливо отримати тільки завдяки багатолітньому досвіду та безперервній роботі, навички якої передаються від покоління до покоління».

Нарукавна вишивка жіночої сорочки. Дніпропетровська обл., поч.ХХ ст. Фото з книги «Старовинні українські узори». Геометричні фігури, вишиті хрестиком.Дніпропетровська обл., сер. ХХст. Фото з книги «Старовинні українські узори».

Традиційний комплекс вбрання населення степової України, зокрема Катеринославщини-Дніпропетровщини, досліджено значно менше у порівнянні з іншими регіонами України. Український етнолог та історик О.Ю. Косміна називає традиційний одяг населення нашого краю «справжнім сплавом регіональних типів Лісостепу, в якому переплітаються традиції Поділля, Середнього Подніпров’я, Полтавщини, Слобожанщини». Степовий комплекс вбрання характеризується широким використанням тканин фабричного виробництва, домінуванням новітніх міських тенденцій в оздобленні та окремих фрагментах і збагаченням його елементами одягу інших етносів. Вочевидь, на думку О.Ю. Косміної, «у поліетнічному оточенні відбувся взаємовплив між традиційними формами вбрання українців і росіян, кримських татар, молдаван, болгар, греків. У музейних колекціях України майже не зберігся традиційний одяг українців, які заселяли степовий регіон. Проте наявний матеріал дозволяє стверджувати: індикатором нижньоподніпровського регіонального комплексу є кареподібна форма горловини сорочок, керсеток та юпок»[16].

Своєрідністю чоловічих сорочок «чумачок» або розповсюджених у нашому краї лоцманських сорочок було пряме, вільне викінчення  розширених до низу рукавів. Широкі рукави лоцманських сорочок слугували своєрідним прапором, коли при переправі через дніпровські пороги лоцмани махали широкими рукавами, подаючи різноманітні сигнали. Також такий крій рукава був зручніший, якщо треба було лізти у воду або швидко зняти сорочку. У спеку завдяки широким рукавам вітер краще провівав тіло. Краї рукавів оздоблювали мережкою, а іноді мережаний край підкреслювали тоненькою вишитою орнаментальною смужкою. Вишивкою оздоблювали комір, манжети та манишку. 

Найпоширенішими техніками були художня двобічна гладь, лічильна гладь, стебнівка, мережка та філейне шитво[17], хрестик. У гладьових техніках, які використовувалися у геометричних і рослинних орнаментах, переважала чорно-червона колористика. В рослинній орнаментиці переважали квіткові мотиви, композицію яких формували поєднанням пишних, вільно розташованих, гнучких гілочок із площинними п’ятипелюстковими квітами, трипелюстковими пуп’янками та дрібними листочками.

Дівчата у святковому вбранні: сорочках, плахтах, парчевих запаска, тканих поясах. Фото з книги Оксани Косміної «Традиційне вбрання українців». 

Кожен із квіткових мотивів у композиції вишивався або чорними нитками і оконтурювався червоними, або навпаки – червоними і оконтурювався чорними. Цей прийом оконтурювання декоративних мотивів був притаманний і геометричним орнаментам («зірки», «розетки», «квадратики») у рахунково-гладьовій вишивці тощо.

Жінка і дівчина у святковому вбранні. Фото з книги Оксани Косміної «Традиційне вбрання українців». Дівчина і хлопець у святковому вбранні. Фото з книги Оксани Косміної «Традиційне вбрання українців».
 

Художньою витонченістю були позначені сорочки, прикрашені філейним шитвом, запозиченим, як вважає О. Косміна, швидше за все, у росіян. Українська манера використання цього прийому полягала в тому, що широке поле прозорої мережаної сітки, вишите «білим по білому»[18]  рослинними мотивами, накладали на білу лляну тканину, втрачаючи при цьому традиційний для російської вишивки ефект прозорості. Натомість українська філейна вишивка створювала ефект оздоблення сорочки монументально-коштовним, художньо вишуканим білосніжним рельєфним декором. Саме ця особливість робить  вишивку нашого краю найбільш спорідненою з полтавською.

Колористичною особливістю, що супроводжувала певні техніки вишивки Катеринославщини, називає найдавнішу вишивку «білим по білому» О.А. Половна-Васильєва, викладач Дніпровського національного університету ім. О. Гончара. Лічильна гладь (лиштва) разом із мережками та вирізуванням, на її думку,  створювали «малюнок високого рельєфу зі світлотіньовим моделюванням».

Фрагмент вишивки жіночої сорочки. Домоткане полотно, зерновий вивід, гладь, мережка. 1920 р. с. Лихівка (нині П’ятихатського р-ну, Дніпропетровської обл.) З колекції ДНІМ.Фото: http://www.confcontact.com/20121105/42_polovna.htm

Залежно від напрямку світла, узор по-різному то відбиває, то поглинає світло, викликаючи його багату гру. Вишивка «білим по білому» – це своєрідний художній прийом, вона асоціювалась у народі з красою морозних візерунків». Серед збережених речових експонатів Дніпропетровського національного історичного музею є сорочки, вишиті саме такими техніками. 

Побутуючими техніками ХІХ – початку ХХ століття все ж залишалися мережки, набірування[19], рубцювання[20], вистіг (позаголковий шов), пухлики[21]. Поодинокими можна вважати такі техніки, як занизування[22], курячий брід[23], зерновий вивід[24], ретязь[25], ланцюжок[26]

Дослідники народної вишивки стверджують, що найстарішими техніками вишивки на території Дніпропетровщини були настилування й вирізування. З часом, в силу культурних і соціально-економічних чинників, пріоритети у використанні переважаючих технік змінюються. Місце давніх технік зайняв поширений по усій Україні хрестик. 

Поява хрестика як данина моді

У старовинних вишивках технологія «хрестикування» була допоміжною, неосновною. Це косичка, ретязь, оксамитовий шов, козлик, подвійний або болгарський хрестик тощо. Розповідають, що до 1850 року в Санкт-Петербурзькому музеї не було жодного зразка вишивки з України, зробленого суцільним хрестиком.

Вишивка хрестиком «пішла в народ» разом із парфумами і дешевим милом, виробництво якого з 1861 року в Російській імперії налагодив француз Генріх Брокар. Обгортка такого мила містила рекламну інформацію про фірму «Товарищество Брокар и К», а на звороті – схеми модного в Європі гобеленового шиття – квіткові гірлянди та віньєтки, комахи, тварини тощо. Саме тому ці візерунки зустрічаються під назвою «мильні», «брокарівські», «брокар». Усе це дуже швидко вплинуло на орнаменти, характерні для певної місцевості. Вони виконувалися відносно простою технікою – хрестиком, яким можна замінити практично всі техніки.

Так, сорочок, вишитих у брокарівському стилі, які зберігаються у музеях Дніпропетровської області дуже багато. Вишивка хрестиком витіснила трудомісткі вишивальні техніки. Червоно-чорним хрестиком оздоблювали жіночі й чоловічі сорочки, запаски та білі полотняні спідниці, фартухи, головні убори – хустки та чепці. Орнаментальні мотиви, виконані хрестиком, були геометричні та рослинні (натуралістичні й стилізовані).

Багатоколірний хрестик, брокарівські квіти в оздобленні сорочки. Дніпропетровська обл., друга пол.ХХ ст. Фото з книги «Старовинні українські узори».

Вишивка в музейних колекціях ХХ ст.

Протягом 1970–1990 рр. наукові співробітники Дніпропетровського національного історичного музею здійснювали етнографічні та історико-побутові експедиції в сільські райони і міста Дніпропетровської області, що дало можливість музею продовжити традиції, започатковані Д.І. Яворницьким, і сформувати різноманітні колекції рушників, українського одягу, хатнього начиння, предметів народно-ужиткового мистецтва ХVIII–XX ст.

Дослідники народної орнаментики Катеринославщини, зокрема вишивки, стверджують, що цей вид  мистецтва на генетичному рівні передавався від матері до доньки, з роду в рід. Через століття простежується зв’язок майстра з пращурами. Навіть народні майстри сьогодення в своїх роботах використовують давні орнаменти, які, наче відлуння, говорять нам про сакральне, магічне, філософське. 

Відмітною рисою геометричних орнаментів є віртуозність внутрішньої розробки мотивів у поєднанні з чіткою лінією, що об’єднує всю композицію. Так, сорочки, оздоблені геометричним орнаментом, у колекції ДНІМу є найдавніші й подібні вони до сорочок різних регіонів України. На глибоку давнину геометричного орнаменту вказує майстриня вишивки Олена Половна-Васильєва. Орнаментальні композиції народної вишивки, які вона досліджувала, прості та стримані в побудові, лаконічні у доборі елементів. Старовинні вишивки – одноколірні, білі, чорні, червоні або ж двоколірні з перевагою одного головного кольору: червоні з чорним чи синім, чорні з червоним.

Олена Половна-Васильєва зі своїми вишитими роботами. Фото: https://www.dnipro.libr.dp.ua/olena%20polovna-vacileva

«У вишивках сорочок Катеринославщини переважає білий колір, і подібні вони до вишитих «білим по білому» сорочок Полтавщини», – говорить Галина Миколаївна Хмель-Дунай, кандидат біологічних наук, доцент, викладач біохімії спорту Дніпровського інституту фізкультури, мовознавець, майстриня вишивки, про яку «ДніпроКультура» вже розміщувала матеріал (https://www.dnipro.libr.dp.ua/Chmel_Dunay). Як і колір, на її думку, дещо подібні з полтавськими і техніки виконання: мережки, настилування, вирізування. Вишивальниця віддає перевагу вишивальним технікам гладдю, полюбляє різні види мережки, виготовляє прикраси у вигляді квітів, капелюшки. Найулюбленішою технікою вишивки є полтавська – «білим по білому», адже цей різновид рукоділля потребує особливої майстерності, точності в прокладанні стібків і неабиякої фізичної витривалості.

Майстриня Г.М. Хмель-Дунай зі своїми моделями. День міста Дніпропетровська. 12 вересня 2009 року. Фото: http://hmel-dunaj.artvertep.com/authors/hmel-dunaj/gallery/17883/16541?page=9#contЗ Колекції автентичного одягу Галини Хмель-Дунай. Фото: http://hmel-dunaj.artvertep.com/authors/hmel-dunaj/gallery/17883/16541?page=9#cont З Колекції автентичного одягу Галини Хмель-Дунай. Фото: http://hmel-dunaj.artvertep.com/authors/hmel-dunaj/gallery/17883/16541?page=9#cont

Головними елементами геометричної орнаментики є ромб, квадрат, листок, пуп’янок тощо. Що стосується ромбічних елементів орнаменту катеринославських сорочок, то вони утворювалися за допомогою певних частин орнаменту, виконаних технікою вирізування, або іншими техніками, такими як лиштва чи зерновий вивід. У колекції Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького  зберігаються жіночі сорочки, вишиті біллю, елементи орнаменту яких утворюють саме знак «ромб». З-поміж геометричних узорів, на думку дослідниці катеринославської вишивки О.А. Половної-Васильєвої, виділялися зірко- та хрестоподібні. Серед перших була поширена розетка з восьми витягнутих паралелограмів, які з’єднувалися попарно. Як додаткові орнаментальні мотиви, часто виступали половинки восьмипелюсткових розеток. Ціла восьмипелюсткова розетка була основою орнаменту або вписувалася в ромб. Щодо зірок, хрестів, ламаної кривої, трикутників, S-подібних мотивів, то всі вони присутні у вишивках катеринославських сорочок із зібрання музею.

Крім геометричного, значну роль у декоруванні традиційного одягу виконував рослинний орнамент. З початком ХХ ст. майже на всій території України почали поширюватися натуралістичні зображення квітів, листя, пуп’янків, якими декорували чоловічі та жіночі сорочки. Головними мотивами найчастіше виступали рожа (сентифолія), а також гвоздика (чорнобривці), виноград, дубове листя.

Жіноча та чоловіча святкові сорочки. Поч. ХХ ст. Катеринославська губернія, с. Кам’янське. Домоткане полотно, заполоч, хрестик, рослинно-геометричний орнамент. Фото з музею історії міста Кам’янське.Мої мама і бабуся, жительки м. Дніпродзержинська у святкових сорочках з рослинним орнаментом. Поч. ХХ ст. Жіноча  сорочка. Поч. ХХ ст. Катеринославська губернія. Домоткане полотно, заполоч, хрестик, рослинний орнамент. Фото з музею історії міста Кам’янське. 

Найчастіше трапляються зображення троянди, стилізовані для вишивки хрестиком. Укрупнюються фізичні розміри мотивів і масштаб орнаментики. Вишивка все частіше доповнюється мережаними елементами, виплетеними гачком. Нова мода на рослинні, наближені до натури візерунки, в першу чергу, позначалася на вишивці найпомітніших деталей одягу – фартухів і рукавів сорочок, а комір, манжети й поділ подекуди ще довго продовжують прикрашати традиційним геометричним орнаментом.

Вишивка Катеринославщини пов’язана з етнічними традиціями багатьох народів, які проживали на цих землях. Інтенсивний економічний розвиток країни виявився згубним для традиційних видів декоративно-ужиткового мистецтва регіону. І тільки генетичний потяг до свого «рідного» виводить майстра, митця до істини. Захоплення вишивкою та іншими предметами народної творчості потребує не тільки наукових знань і теоретичних уявлень, але й великої любові, глибокої поваги до цих пам’яток, щоб повною мірою оцінити їхню красу, неповторність, зрозуміти глибинний зміст. Основне застосування вишивки поступово переходить від одягу до прикрашання інтер’єру. Далі познайомимося з вишивкою на рушниках.

 

Титульне фото: Дівоча святкова сорочка. Поч. ХХ ст. Катеринославська губернія, с. Кам’янське. З колекції Т.Глоби

 

Словничок термінів

1. Сухозлітка (сухозлотиця) – мідний позолочений або посріблений тоненький дріт, прядений з шовком під колір металу.

2. Заполоч – фабричні різноколірні бавовняні  нитки. З’явилися з другої половини ХІХ ст.

3. Гаптування у прикріп – техніка вишивки металевими нитками методом накладання нитки на площину малюнку та закріплення її шовковою або бавовняною ниткою.

4. Канва – сітчаста бавовняна, лляна (або змішана за складом) тканина.

5. Синелька – бавовняні нитки з ворсом.

6. Лиштва – точна (лічильна) гладь,  коли шитво має з обох боків однаковий вигляд. 

7. Мережка – ажурна вишивка на смужці тканини, з якої висмикнули нитки основи.

8. Штапівка – прозорий рахунковий шов, він єднає в собі настил стібків з прозорами тла тканини

9. Стебнівка – шов виконується знизу вверх. З лицьової сторони утворюється пряма орнаментальна лінія із рівних стібків, з'єднаних між собою нижнім і верхнім ріжками. З виворітної сторони утворюється пряма лінія, утворена стібками, які наполовину переривають один одного.

10. Лічильна гладь – виконується за рахунком ниток на тканині.

11. Вирізування – ажурна вишивка, техніка виконання якої пов’язана з вирізуванням ниток тканини. Виконують цю вишивку в кілька прийомів. Спочатку хрестиками позначають контури фігури для вирізування. Стібками прямої гладі обшивають краї, закріплюючи таким чином місця вирізування ниток. Після цього нитки тканини піднімають на голку, обережно підрізають і витягують, залишивши ті з них, які утворять сітку.

12. Виколювання – за лічбою ниток (або по намальованому контуру) визначають сторони майбутньої виколки. В центрі проколюють дірочку і кладуть перший стібок від центру в лівий або правий кут – в залежності від узору. Кожен новий стібок має починатися в центрі – місці виколу – і закінчуватися на сторонах квадрату або кола на одну нитку далі від попереднього стібка

13. Угорський шов – утворює на канві гарний візерунок з малих ромбів нитками контрастних кольорів

14. Узорний шов – додає рельєфності вишивці.

15. Кубикова лиштва – лічильна гладь у формі кубиків.

16. Юпка – (куртка, кохта) – нагрудний одяг з рукавами, відомий у різних регіонах України. Найчастіше виконувався з фабричних тканин і повторював форму та крій місцевих безрукавок.

17. Філейне шитво – вишивка по сітці.

18. Білим по білому – виконується на тонкій білій тканині білими нитками.

19. Набірування (або поверхниця) належить до швів стелених, які рахують та не суцільно покривають тло тканини.

20. Рубцювання – змережування петельними та штопальними швами.

21. Пухлики – шов виконується на верхній частині рукава — там, де рукав пришивається до уставки (так звана сорочка до пухликів).

22. Занизування – шов виконується «вперед голкою», імітує ткані узори.

23. Курячий брід – декоративний шов, який виконується зліва направо.

24. Зерновий вивід – прозорий рахунковий шов, який поєднує в собі настил стібків із прозорами тла тканини, при цьому стібки виконуються через відповідну кількість ниток піткання та основи, які необхідно рахувати.

25. Ретязь – хрестиковий шов, виконаний неповними хрестиками для обведення орнаменту.

26. Ланцюжок – тамбурний шов, має вигляд замкнутих петельок.

 

 

Створено: 01.08.2018.
Редакція від 02.08.2018.
Тетяна Глоба
Бібліографія:

Бабенко В.А. Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края: Издание Губернского земства к ХІІІ Археологическому съезду (С 75-ю фототипиями, рисунками и чертежами в тексте).– Екатеринослав, 1905.– 142 с.
Вишивка козацької старшини XVII–XVIII століть: Каталог колекцій Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського.– 2001.– 199 с.
Калита ХІІ. Народна побутова вишивка (кінець XVIII – початок ХХІ сторіччя). Дніпропетровщина: фотоальбом.– 2016.– 126 с.
Мозолевський Б.М. Скіфський степ.– К.: Наук. думка, 1983.– 197 с.
Підосинова М. Виставка запорозького одягу з зібрання Дніпропетровського історичного музею // Січеславський альманах: Зб. наук. праць.– Дніпропетровськ: НГУ, 2009.– Вип. 4.– С. 24–32.
Підосинова М.А. Народна вишивка Катеринославщини в зібрані Д.І. Яворницького // Роль музеїв у культурному просторі України й світу: (Зб. матеріалів загальноукр. наук. конф. з проблем музеєзнавства, присвяч. 160-річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького).– Вип. 11.– Дніпропетровськ: Арт-ПРЕС, 2009.– С. 317–324.
Україна – козацька держава: ілюстрована історія українського козацтва / Автор-упорядник В. Недяк; Авт.-упоряд. В. Недяк.– К.: ЕММА, 2004.– 1215 с.
* * *
Леонова Л. Два кольори мої, два кольори...: [Виставка вишивки Олени Половної-Васильєвої // Наше місто.– 2002.– 6 листоп.
* * *
Колекція автентичного одягу Галини Хмель-Дунай.– Режим доступу: http://hmel-dunaj.artvertep.com/authors/hmel-dunaj/gallery/17883/16534?page=2#cont
Позитивна художниця Олена Половна-Васильєва.– Режим доступу: https://www.dnipro.libr.dp.ua/olena%20polovna-vacileva).
Половна-Васильєва О.А. Мистецтвознавчі паралелі орнаментів вишивок і писанок Катеринославщини кінця XVIII – XIX століття // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архитектура.– 2009.– № 4.– С. 89–95.– Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/had_2009_4_13