Владислав Дзержинський у Катеринославі: сторінки життя

Дзержинський Владислав Едмундович

Україна, Дніпропетровська область

  • 11 березня 1881 – 20 березня 1942 |
  • Місце народження: маєток Оземблово Віленської губ. (тепер Дзержинове Мінської обл. Білорусі) |
  • Лікар, невролог і психіатр, професор Катеринославського університету, доктор медичних наук, полковник медичної служби Війська Польського.

За постаттю «залізного Фелікса» якось сховалися інші представники цієї родини. Особливо цікавою є постать Владислава Дзержинського, катеринославського лікаря.

Родина Дзержинських завжди привертала увагу дослідників вітчизняної історії. І це не дивно, тому що саме ця родина дала світові найвідомішого свого представника – Фелікса Едмундовича Дзержинського. Людину неординарну. Але настільки ж і таку, що викликала і викликає широкий спектр думок про його життя та негативну оцінку його діяльності. Але за постаттю Ф.Е. Дзержинського якось сховалися інші представники цієї родини, життя та діяльність яких заслуговують на звернення до них. Для читачів, які є мешканцями Дніпра, особливо цікавою, звичайно, є постать Владислава Едмундовича Дзержинського, який певний час мешкав і працював у Катеринославі. Сторінки його життя та наукової діяльності у Катеринославі до останнього часу були не досить відомими. Герб Дзержинських «Сулима» //https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B8%D0%B D%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%95%D0%B4%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Зрозумілим є бажання автора донести відповідну інформацію до широкого кола читачів – мешканців Дніпропетровська, які цікавляться історією нашого міста та його видатними діячами. Цікаво, що постать В.Е. Дзержинського досить довго була непоміченою навіть у Польші, де він закінчив свій життєвий шлях. Так, польський історик-дослідник Войцех Зродляк (Źródlak) писав у своїй роботі: «Владислав Дзержинський, професор медицини, лікар-невролог, відомий учений, полковник Війська Польського, у нинішній часи відомий тільки в тісному колі неврологів, що опікуються історією кафедри медицини. Дуже важко з’ясувати, чому так сталося… Його біографію даремно шукати у «Польському біографічному словнику» і «Словнику польських біографій ХХ століття з медичної науки». Інтернет-пошукові системи при введенні назви «Дзержинський» викинуть сотні сторінок, що містять тільки ім’я Фелікса Дзержинського. Ви повинні присвятити багато часу, аби вийти на сайт Лодзинського департаменту польского неврологічного товариства, сторінка якого відкривається портретом Владислава Дзержинського, про якого я можу сказати, що він був найвеличнішим із його засновників».

Крім архівів і спеціальної медичної літератури авторові вдалося знайти нащадків тих, хто вчився у В.Е. Дзержинського за часів його перебування у Катеринославі, і в сімейному архіві яких збереглися оригінальні документи (залікова книжка, тощо), з яких можна з’ясувати предмети, що їх викладав В.Е. Дзержинський, та деякі інші моменти його діяльності. Більшість знайдених матеріалів стосується катеринославського періоду життя та діяльності лікаря.

Відомо, що В.Е. Дзержинський закінчив Московський університет і був вихованцем відомого медика професора В.К. Рота. Кваліфікації невролога він набував у клініці нервових хвороб при Московському університеті, надалі це – 1-й Московський медичний інститут. Головні дати життя та діяльності В.Е. Дзержинського під час його перебування у Москві окреслені у вже названій роботі Войцеха Зродляка. То ж звернемося до часу перебування В.Е. Дзержинського у Харкові та найбільше у Катеринославі. Зазначимо тільки, що до Харкова вчений поїхав, уже маючи родину. У травні 1906 р. у сім’ї Дзержинських народилася дочка Софія (Зофья).

До Харкова В.Е. Дзержинський переїхав у 1913 р. Тут вів обіймав посаду ординатора у Губернській земській лікарні. Одночасно керував поліклінікою при лікарні нервових хвороб. За В. Зродляком та іншими дослідниками, В.Е. Дзержинський викладав з 1915 р. на медичному факультеті Харківського університету і також обіймав посаду декана цього факультету. За часів Першої світової війни він працював лікарем у Пензі, перебував на фронті у Карпатах.

У Харкові подружнє життя В.Е. Дзержинського не склалося. Можливо тому він почав шукати нове місце роботи. У Катеринославі з 1916 р. існували Вищі жіночі курси з двома факультетами – медичним та фізико-математичним. У 1918 р. за часів гетьмана Павла Скоропадського ці курси були перетворені на університет з чотирма факультетами, одним із яких став медичний. На медичному факультеті працювало багато відомих лікарів-учених із Харкова та Москви. Очолював університет відомий гістолог В.П. Карпов, а на чолі медичного факультету був відомий московський фахівець, професор М.О. Кабанов. Тому видається не випадковим переїзд у 1919 р. В.Е. Дзержинського до Катеринослава. Тут він обіймає посаду завідувача кафедри медичного факультету Катеринославського університету і читає низку курсів за спеціальністю. Із залікової книжки колишнього студента медичного факультету Катеринославського університету Олександра Олександровича Боблевича випливає, що у 1920–1922 рр. В.Е. Дзержинський читав курси лекцій із таких дисциплін: оперативна хірургія та патологічна анатомія, нервові хвороби, душевні хвороби.

Навесні 1920 р. в Україні почався період цілеспрямованого розвалювання університетської системи освіти. Відповідно до інструкції Нарокомсвіти восени 1920 р. від Катеринославського університету відокремлюється медичний факультет і перетворюється на медичну академію, а через рік медична академія перетворена на медичний інститут. Тут і продовжив свою діяльність В.Е. Дзержинський.

У Катеринославі В.Е. Дзержинський проживав у центрі міста, у його нагірній частині по вулиці Жуковського, 7. У місті на Дніпрі він познайомився з вдовою колишнього царського прокурора Катериною Аверьяновою (за даними В. Зродляка, прокурор загинув за часів жовтневої революції), і побрався з нею 8 лютого 1922 р. Вдалося з’ясувати, що прокурор окружного суду Аверьянов був розстріляний махновцями під час захоплення ними Катеринослава у 1918 р. Цікаво, що тут, мабуть, був і особистий мотив, бо Аверьянов був обвинувачувачем Н. Махна у справі про братовбивство. Цей сюжет потребує додаткового дослідження.

Вважається, що датою виникнення кафедри та клініки нервових хвороб є 1919 р. За даними М.О. Бажан, «спочатку клініка розташовувалася на третьому поверсі колишньої губернської земської лікарні (нині – обласна клінічна лікарня імені Мечникова) і займала декілька палат (12–13 ліжок). Одночасно з відкриттям клініки В.Е. Дзержинський розпочав організацію гістопатологічної лабораторії та кафедральної бібліотеки». Пізніше, у 1920 р., ця клініка була переведена у дерев’яний павільйон тієї ж лікарні. Кількість ліжок зросла до 35, з яких 10 були на утриманні лікарні, а 25 – медичного інституту. Надалі у дерев’яному павільйоні певний час був гуртожиток для співробітників санітарно-бактеріологічного інституту.

Губернська земська лікарня. З фонду ДОУНБ.

В.Е. Дзержинський був у Катеринославі активним громадським діячем. Так, після створення Всеукраїнського комітету підтримки вчених у Катеринославі почав діяти відповідний комітет сприяння вченим Катеринославської губернії. Лікар увійшов до складу бюро цього комітету. Крім того, на місцевому рівні діяв спеціальний дорадчий орган із вищої школи. До нього входили відомі вчені та організатори науки Д.І. Яворницький, Л.В. Писаржевський, ректори вузів: гірничого – М.І. Лебедєв, медичного – В.П. Карпов, університету – М.Ф. Злотніков, а також В.Е. Дзержинський як голова наукового комітету при губернському відділі професійної освіти та деякі інші офіційні особи.

В.Е. Дзержинський на час роботи у Катеринославі був уже відомим лікарем-психіатром і вченим. До від’їзду до Польщі з-під його пера вийшло близько ста друкованих наукових праць. Кваліфікаційною працею, захищеною у Москві, була дисертація на тему: «Онто-, філо і гістогенез наднирок». Дослідження сучасних істориків медицини вказують на те, що у Москві вчений дістав експериментальні підтвердження деяких теоретичних положень сучасної науки про спадковість певних патологій. З праць Харківського періоду звернемо увагу на роботи «К учению о рефлекторных и церебральных амиотрофиях» и «Два случая опухоли спинного мозга». Остання опублікована у журналі «Неврологія», № 1 за 1919 р. М.О. Бажан, зокрема, робить висновок, що до переїзду у Катеринослав В.Е. Дзержинський вивчав переважно симптоматологію новоутворювальних процесів.

«Podręcznik chorób nerwowych. Część I: Neurologia ogólna» («Підручник нервових хвороб. Частина І: загальна неврологія», Львів-Варшава, 1925. // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0 %B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%95%D0%B4%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Дуже мало було відомо про наукову діяльність вченого у Катеринославі. За часів його перебування тут відбувалися відчутні постійні зміни в системі організації наукової роти. Яке місце посідала особистість В.Е. Дзержинського в цьому процесі, вдалося визначити, простеживши саме процес цих змін.

Для початку 1920-х рр. була, як вже згадувалося, характерною реорганізація форм наукової діяльності. Університетська наука як організаційна форма заперечувалася. Позадержавні форми наукової діяльності (наукові товариства, асоціації, гуртки) тільки почали поновлюватися або заново організовуватися. Розвиток науки в радянській Україні відбувався із серйозними труднощами. Багато хто з учених почав від’їздити до Росії, де університети не зазнали такої реорганізації і не перетворилися на звичайні педагогічні вузи. Становище було важким, і в цих умовах 2 грудня 1921 р. вийшла Постанова Раднаркому УСРР «Об учреждении научно-исследовательских кафедр в главнейших центрах Украины», яка спрямовувалася на розвиток наукових досліджень і підготовку наукових кадрів. Але попередньо в усіх цих центрах були проведені відповідні наради. 21 серпня 1921 р. відбулася нарада професорів Катеринославської медичної академії, на якій було обговорено пропозицію представника Наркомосу проф. Машкіна О.М. про створення таких кафедр.

В.Е. Дзержинському було запропоновано очолити таку кафедру з психоневрології. Хочу підкреслити, що це не навчальний осередок, а суто науковий, який мав опікуватися саме науковими дослідженнями в галузі психоневрології. Вчений підготував до Наукового комітету Наркомосу доповідну записку, в якій виклав свої погляди на організацію кафедри, її структури, науково-дослідницькі кадри, перспективні напрямки досліджень тощо. Оскільки цей архівний документ невідомий громадськості Дніпра, будемо якнайповніше використовувати його текст, а структуру кафедри представимо у вигляді схеми, основою якої є рукописний рисунок В.Е. Дзержинського зі вказаної доповідної записки.

За В.Е. Дзержинським, науково-дослідницька кафедра психоневрології мусила мати два напрямки досліджень – психіатрії та неврології. Схема, запропонована ним, представлена на рисунку.
 

Рис. Структура науково-дослідницької психоневрологічної кафедри у Катеринославі. Керівник – проф. В.Е. Дзержинський. 12, арк. 51. Надано автором.

В.Е. Дзержинський так обґрунтував запропоновану ним структуру кафедри: «Более детальное расчленение кафедры является нежелательным, т. к. создало бы чрезмерно узкую специализацию у работающих и невозможность широко ставить опыты и исследования, а также шире смотреть на результаты, при этом получаемые. Этим объясняется, что мною психология и психотерапия объединены в одну секцию; то же относится к физиологии и общей патологии нервной системы; данное объединение тем необходимее, что в настоящее время нормальные состояния в значительной степени выясняются на основании патологических случаев и экспериментов. Анатомия, включая в себя нормальную гистологию, проводниковую, сравнительную и патологическую анатомию, а также эмбриологию, бактериологию и химию (обмен веществ в организме), является связующим звеном между психиатрической и неврологической клиниками. Они в одинаковой мере нужны здесь и там и трактуют в общем об одном и том же.

Клиники нервных и душевных болезней должны быть разделены на две секции.

Психоневрозы являются промежуточным материалом для изучения в обеих клиниках и выделение их еще не является необходимостью, ввиду отсутствия специальных учреждений для подобных больных, что однако является дефектом.

Терапия, по существу, должна была бы иметь специальную кафедру с соответствующими секциями (физиотерапия, фармакотерапия, психотерапия и т. п.). В психоневрологической же кафедре она одинаковым образом подлежит исследованию в психиатрической и нервной клинике.

Т. о., психоневрологическая кафедра должна иметь следующие секции: 1) психиатрическую-клиническую, 2) психологическую и психопатологическую, 3) психопедологическую, 4) неврологическую-клиническую, 5) физиологическую и общепатологическую, 6) анатомическую, 7) бактериологическую, 8) химическую.

В отсутствие достаточного персонала, способного вести указанные секции, а также оборудований инвентарем в настоящее время в Екатеринославе можно создать только следующие секции: клиническую-неврологическую, физиологическую, анатомическую, бактериологическую и психопедологическую. Так как в Екатеринославе намечена к организации кафедра микробиологии с проф. Л.В. Падлевским, то работу бактериологической секции целесообразно передать ей. По отношению анатомической секции нельзя этого сделать, т. е. нельзя передать ее кафедре морфологической биологии проф. В.П. Карпову, т. к. она должна разрабатывать отдельные вопросы, на которых указанная кафедра не сможет останавливаться.

Желая быть осторожным при представлении лиц в заведующие секциями, в настоящее время я представляю только проф. В.М. Архангельского, как физиолога, имеющего работы, исполненные им у проф. Павлова и работающего в настоящее время. По остальным же секциям я представляю только в действительные члены с тем, чтобы, через некоторое время, смотря по их деятельности, представить в заведующие секциями, а именно Н.П. Сагредо – по анатомической секции, доктора Д.А. Смирнова – по нервной клинике, и Дернову-Ярмоленко – по психопедологии. Все они имеют за собой уже самостоятельные исследования доказавшие их подготовленность в этом отношении. Врачей – В.К. Скарре, П.Д. Ефремова, П.М. Миклашевич, Н.А. Говсеева, А.В. Цегер, Е.М. Гаражу и Книжута прошу утвердить аспирантами, последних четырех, как оставленных Главпрофобром для усовершенствования при медицинском институте и пребывающих в достаточной мобильности и способности к научной работе. При сем прилагаю Curriculum Vitae выше указанных лиц».

Створивши структуру науково-дослідницької кафедри з психо-неврології, В.Е. Дзержинський чітко окреслює далі наукову проблему, якою буде займатися ця кафедра, визначає напрями досліджень, за якими будуть працювати групи дослідників або окремі дослідники.

У катеринославському періоді життя та діяльності вчений почав вивчати проблему інфекційного енцефаліту, яка на той час була новою і не була вирішена. В.Е. Дзержинський запланував комплексне вивчення цієї проблеми, що випливає як з ознайомлення з програмою досліджень, так і з власноруч написаного ним висновку до доповідної записки: «Таким образом, один большой вопрос об encephalitis letargica будет изучаться с разных сторон в трех секциях, а другой – о двигательной сфере – также в трех секциях (клинической, физиологической, психо-педологической). Эти оба вопроса являются в настоящее время очень важными, т. к. encephalitis letargica – заболевание эпидемическое, появившееся всего только два года и далеко еще не изученное, а понимание физиологии и патологии двигательной сферы в связи с последними научными данными (внепирамидные пути, ответы Baranes) должны значительно измениться».

В. Дзержинський у формі полковника медичної служби Війська Польського. 1931–1934 //https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%95%D0%B4%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

На колегії Головпрофосвіти України (початок 1922 р.) було затверджено 11 науково-дослідницьких кафедр у Катеринославі. Поміж ними затвердили і науково-дослідну кафедру з психо-неврології. В.Е. Дзержинський із колегами не встиг розгорнути діяльність кафедри, оскільки прийняв рішення повернутися до Польщі. Зараз важко дійти певного висновку про причини, що спонукали його до такого кроку. Але до причин, які висловлює В. Зродляк, додамо ще одну можливу. Дружиною вченого була вдова прокурора окружного суду і це могло за певних обставин коштувати життя якщо не В.Е. Дзержинському, то їй. Тому крок, зроблений вченим, із урахуванням усіх обставин, мабуть що, був виваженим.

І все ж, навіть за короткий час перебування у Катеринославі В.Е. Дзержинський устиг зробити багато. Заснована ним кафедра надалі перетворилася на дві – кафедру нервових хвороб та кафедру психіатрії. Сам він зробив вагомий внесок у дослідження епідемічного енцефаліту.

Можна послатися, зокрема, на публікацію, в якій стверджується, що В.Е. Дзержинським «була описана клінічна картина епідемічного енцефаліту під назвою «нейротропна кокцемія». Таким чином, це захворювання може бути назване хворобою Економо-Дзержинського».

Завершуючи статтю, мені хотілося б висловити слова вдячності за надання унікальних документів із автографами В.Е. Дзержинського (за часів його перебування у Катеринославі) завідувачеві кафедри радіоелектроніки ДНУ ім. Олеся Гончара, професорові О.В. Коваленку. В його родині збереглися документи, що належали його дідові Олександру Олександровичу Боблевичу. Останній був студентом медичного факультету Катеринославського університету, а потім медичної академії, на яку перетворився медичний факультет. Саме в його заліковій книжці автор нарису знайшов підписи В.Е. Дзержинського як екзаменатора. Серед тих, хто підписав диплом лікаря О. Боблевича про закінчення ним Катеринославської медичної академії, крім добре вже відомих нам професорів В.П. Карпова (першого виборного ректора Катеринославського університету) та М. Тростянецького, є і прізвище професора, завідувача кафедри нервових хвороб, брата «залізного» Фелікса – Владислава Едмундовича Дзержинського.

Диплом лікаря О. Боблевича. Надано автором.

Висловлюю також щиру подяку співробітникам музею історії Дніпропетровської державної медичної академії за допомогу на початку мого пошуку про життя і діяльність В.Е. Дзержинського.

 

Титульне фото //https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0
%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_
%D0%AD%D0%B4%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Створено: 24.06.2020.
Редакція від 25.06.2020.
Варфоломій Савчук
Бібліографія:

50 лет Днепропетровского медицинского института / под ред. проф. И.И. Крыжановской.– К., 1966.– 380 с.
Савчук В. Владислав Едмундович Дзержинський у Катеринославі: сторінки життя // Січеславщина: краєзнавчий альманах / ред. Г.К. Швидько.– Дн-ск: ДОУНБ, 2010.– Вип. 5.– С. 95–104.
Савчук В.С. Інститут народної освіти: доба трансформації (1920–1933). Розділ 3. // Історія Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.– Д.: Вид-во ДНУ, 2008.– С. 55–83.
Савчук В.С. Учений-психіатр Владислав Едмундович Дзержинський і його діяльність в Україні // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. праць.– 2009.– № 9.– С. 123–127.
***
В.Е. Дзержинський (за матеріалами професора М.О. Бажан) // Пульс.– 2006.– № 15–16 (26 мая).
***
Zrodljak W. Brat «krwawego» Feliksa Wladyslaw Dzierzynski (1881–1942) //http://www.uml.lodz.pl/_plik.php?id=2067