Магдалинівка: заснування і початки розвитку

Магдалинівка: заснування і початки розвитку

Селище міського типу, райцентр Магдалинівка, виникло на землях Протовчанської паланки наприкінці XVIII століття.

Магдалинівка – селище міського типу, центр Магдалинівського району Дніпропетровської області. Розташована на р. Чаплинка (ліва притока р. Оріль). За переписом 2001 р. тут мешкало 6493 особи.
 
Уперше населений пункт із такою назвою згадується від 1783 р. у зв’язку з розмежуванням земель колишніх Вольностей Запорозьких. Як стверджується в «Історії міст і сіл Дніпропетровської області», початок селу дали 4 родини, які прибули з території Полтавщини.

Краєзнавець Л.М. Безуглий у книзі «Край Магдалинівський» та автори нарису «Магдалинівщина» роком заснування села вважають 1778 р. Такий висновок був зроблений ними на підставі інформації, яку подав відомий генеолог В.Л. Модзалевський та даних із «Межової книги Азовської губернії».

У В.Л. Модзалевського вказується, що у 1778 р. Андрію Васильовичу Магденкові в Царичанському повіті біля сіл Анастасіївка та Магдалинівка були відмежовані землі площею 4500 десятин, і мешкало на тих землях у селах Анастасіївка, Заплавка та Магдалинівка 56 чоловіків і 43 жінки В.Л. Модзалевський додає, що два останні села заселені Магденком на землях, відмежованих Азовською губернською канцелярією. 

З даних, наведених В.Л. Модзалевським, чітко видно, що А.В. Магденко у 1778 р. лише отримав землі в басейні річки Чаплинки, але села заснував уже пізніше. 

У «Межовій книзі Азовської губернії», яка зберігається в Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д. Яворницького говориться, що межувальник поручник Яків Гнедич у червні 1778 р. відмежував у Царичанському повіті Азовської губернії землю для секунд-майора Андрія Васильовича Магденка у спадкове володіння. 

Отже, засновником і першим власником Магдалинівки став А.В. Магденко (1727–1795). Рід Магденків належав до старшини Гетьманщини та володів маєтностями на Полтавщині. Андрій Васильович у 1757 р. служив сотником Новосанжарським, із 1769 р. він – ротмістр Дніпровського пікінерного полку, брав учать у російсько-турецькій війні 1768–1774 рр., у відставку вийшов у чині прем’єр-майора у 1788 р.

За службу в Дніпровському пікінерному полку, А.В. Магденко, як і багато інших офіцерів російської армії, отримав землі в колишніх вольностях запорозьких*. 

На 1787 р., згідно з «Атласом Катеринославського намісництва», землі навколо села Магдалинівка площею 3163 десятини належали майорові Магденку. Так само йому належали землі довкола села Анастасіївки** площею 1773 десятини.

Щодо назви села, то тут можливі два варіанти. Один – від імені засновника: Магденко – Магдалинівка. Другу версію висловили краєзнавці – автори нарису про Магдалинівщину. Згідно з наведеною ними інформацією, яка базується на спогадах мешканця села І.С. Когута 1884 р. н., власник назвав свою маєтність на честь святої Марії Магдалени.

Автор Ігор Кочергін Пошта

На межі XVIII–XIX століть Магдалинівка була маленьким селом, в якому не було ні ярмарків, ні промислових закладів, ні храму. Ось чому в капітальній праці Ф. Макаревського про Магдалинівку не сказано жодного слова. 

Після смерті А.В. Магденка селом володіла його дружина Парасковія Григорівна, а після її смерті землі навколо Магдалинівки успадкував син А.В. та П.Г. Магденків Іван. Саме завдяки його старанням у 1821 р. у селі був споруджений храм в ім’я Святого Миколая.

На 1859 р. у Магдалинівці, або як її ще називали – Мандовка (Магдовка – І.К.) –нараховувалося 83 двори, 329 осіб чоловічої та 326 осіб жіночої статі. В селі був православний храм, діяло 2 ярмарки і 3 заводи.

Напередодні селянської реформи Магдалинівкою володів онук Андрія Васильовича – Петро Іванович (1818–1884). У селі нараховувалося 85 дворів та мешкало 307 осіб чоловічої статі***. П.І. Магденкові належали землі площею 2627 десятин.

У 1863 р. П.І. Магденко підписав зі своїми колишніми селянами викупну угоду, внаслідок чого селяни отримали волю і землю.

Із кожним роком село розросталося, хоча й не дуже швидко. Тут не було важливих шляхів сполучень, лише тракт із Катеринослава на Полтаву. Великих підприємств теж не існувало. Тож село розвивалося за рахунок сільського господарства. На початку ХХ ст. Магдалинівка перетворилася на велике село. Це був центр волості, до складу якої входили села: Андріївка, Василівка, Вознесенка, Євдокіївка, Манвелівка, дві Мар’ївки і три Олександрівки. 

Тут було 1241/4 дворів, мешкало 497 чоловіків і 499 жінок, майже всі з них були українцями. Також тут діяла церковнопарафіяльна школа.

Засноване в часи російської колонізації земель Вольностей запорозьких, Магдалинівка за трохи більше ніж сто років перетворилася на значне поселення майже з тисячним населенням. Причому зростання села було зобов’язане винятково внутрішнім (в основному сільському господарству), а не зовнішнім чинникам (шляхи сполучень, промисловість). 

–––––––––––––––––––––
* Територія біля р. Чаплинка на момент ліквідації Підпільненської Січі належала Протовчанській паланці.
** Село Анастасіївка лежало неподалік Магдалинівки. Названа на честь доньки А.В. Магденка, а не сестри, як стверджує Л.М. Безуглий.
*** Про жінок інформації немає.

 

 

 

А сучасна Магдалинівка має такий вигляд…

Фото автора та 
співробітників Магдалинівської ЦРБ

 

 

Створено: 14.01.2019.
Редакція від 14.01.2019.
Ігор Кочергін
Бібліографія:

Атлас Екатеринославского наместничества. 1787 г. // Джерела з історії Південної України. Описи Степової України останньої чверті XVIII – початку ХІХ століття / Упоряд. А.В. Бойко.– Запоріжжя: ЗНТН, 2009.– Т. 10.– С. 141–279.
Безуглий Л.М. Край Магдалинівський. Ч. перша. Документальне видання.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2005.– 154 с.
Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1969.– 958 с.
Магдалинівщина. Короткий нарис / Упоряд.: В.М. Горенок, П.В. Коніщук, В.І. Мороз.– Дніпропетровськ: Пороги, 2008.– 385 с.
Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Т. 3. Л–О / В.Л. Модзалевский.– К.: Типолитография С.В. Кульженко, 1912.– 824 с.
Списки населенных мест Российской империи. XIII. Екатеринославская губерния с таганрогским градоначальством. По сведениям 1859 г.– СПб, 1863.