Збудуйте хату із саману

Збудуйте хату із саману

Україна, Дніпропетровська область

Традиційні українські хати-мазанки будували з саману. Подібна технологія будівництва була досить поширена в Україні, зокрема й на Придніпров’ї.

Хата моя, біла хата. Рідна моя сторона.

Дмитро Луценко

 

 

 

Коли, прямуєш другорядними дорогами області, можеш бачити на узбіччі старі хатки із саману. 

Сама́н, (‎від тюрк. «саман» – «солома»), лимпач. 
У наших краях кажуть «лампа́ч» – будівельний 
стіновий матеріал, який являє собою невипалену 
цеглу з суміші глини, соломи та піску.

Багато хат напівзруйнованих, ще з залишками соломи чи рогозу на дахах, вони із сумом дивляться очицями вікон. Серце щемить від спогадів дитинства. Бо така хата була і в моєї бабусі Поліни Терентіївни у селі Бабайківка Царичанського району. Кожного літа відбувався справжній ритуал: обмазування хати. Заздалегідь заготовляли глину, органічні домішки (кінський кізяк), солому, трішки піску, води. Все це «замісювали» руками чи ногами (залежно від об’єму мазки). З готового замісу виготовляли кульки-вальки, якими робили перший шар «шпарівки» хати. Коли глина висихала, накладали другий шар із сірої рідкої глини. Цей етап мав назву – «сірування». Тільки потім «білували» щіткою розчином білої крейди з додатком клею або антимілітіля («щоб краще прилипало та менше оббивало дощем») Мені, малій, довіряли тоненьким пензликом «підводити призьбу», тобто відокремлювати смужкою верхню побіловану частину хати від нижньої (відмостки) нефарбованої. Деякі господині й призьбу фарбували у контрастні кольори – у червоний, або коричневий. Після всіх робіт хата перетворювалась на білосніжну лялечку, «як великодня крашанка». 

Та то було зовні, а що було в основі будівлі? З чого будували? 

З лампачу. З нього зводили традиційні українські мазанки та хати-землянки. Подібна технологія будівництва була досить поширена в Україні, зокрема і в нашому краю.

Будівельний рецепт від ВВВ

Мешканець села Бабайківки Василь Васильович Варяниця за своє життя неодноразово брав участь у виготовленні лампачу: вперше це сталося у повоєнні часи, коли ще підлітком разом із мамою відновлював своє житло. Потім його запрошували на численні «толоки», або «могоричі» – так називали колективні добровільні зібрання взаємодопомоги мешканців-сусідів. Після роботи хазяїн мав виставити робітникам могорич: напої, їжу (мабуть від цього і назва заходу).

Василь Васильович поділився традиційним рецептом. Для виготовлення лампачу краще брати глину середньої жирності (але брали ту, що була у місцевих глинищах). На кубометр суміші – 3–4 частини глини, 8–10 кг соломи, інколи трішки піску, поступово додавати воду.

Глиною запасалися з осені та зоставляли просто неба до весни, щоб вона набрала вологи, промерзла і розпушилась. Розпочинаючи роботи, готували «толоку» – розчищали майданчик від трави, а часом викопували у землі по колу заглиблення приблизно 30 см. Туди засипали глину з піском, підливали воду і запускали двох коней із поводирем, які розпочинали заміс. Поступово додавали солому. Вимішували до однорідної маси. Готову суміш викладали на піддони і переміщували до вільного майданчика де і відбувалось виготовлення цегли. Для цього спеціальні дерев’яні форми, розміром приблизно 35,5х17,3х13 см, зволожували водою (щоб легше було потім зняти ), щільно наповнювали сумішшю, трамбували. Після цього форму знімали і глиняні блоки залишали висихати 7–15 днів. Обсушували з усіх боків, ставлячи їх на ребро у піраміди з 3–5 блоків. Добре висушені цеглини ставали міцними і витримували падіння навіть з двохметрової висоти. Збереглися кадри селищної кінохроніки з виготовлення саману, яку свого часу зафільмував Андрій Семенович Пола www.youtube.com/watch?v=q0fmAMYiFbE 

Збудуйте хату із саману…

Саманні хати будували без фундаменту, але намагалися під будівлею зробити підвищений майданчик-подушку («щоб дощова вода не стояла у сінях»). Блоки-лампачі укладали вручну впрост на розчищену землю, використовуючи глиняний розчин із додаванням піску. Намагались, щоб цеглини лягали щільно одна до одної, тому розчин між ними мав бути завтовшки в 2–3 см. Щоб рівномірно розподілити навантаження на стіни, під балки перекриття підкладали дерев’яні дошки. Перемички над одвірками та віконними лутками теж були з дерева. Дах хати робили з довгим навісом (50 см), для захисту стін від розмивання дощем і снігом. Вкривали дах «парками» (невеличкими снопами) з соломи, особливим шиком вважалося вкрити хату «під корішок» рогозом. Саманні хати слугували людям довго.

Дуже прикро, що ця будівельна традиція забулась, але є багато сучасних  фахівців, які вважають, що така технологія зараз може бути актуальною. Адже вона має масу переваг!

Сім переваг саманної технології

1. Низька вартість будинку
Як вище зазначено, головними складовими саману є глина і солома. Вартість соломи невелика, майже копійчана. Солому можна знайти безкоштовно (як відходи виробництв), можна купити тюки по 10 кг за 40 гр.

Глина коштує близько 200 грн за тонну в гіршому випадку. До порівняння, вартість цегли – мінімум 800 грн за тонну. А на будинок на 100 м.кв. використовується близько 220 тонн цегли. Тобто, у підсумку виходить понад 170 000 грн тільки на цеглу. А ще в чималу суму обійдеться бетон. Глини ж піде близько 10 тонн, які коштують – 2 000 грн.

2. Екологічність будинку
Зараз питання екологічності дуже хвилює світ. Розпочато процеси і в Україні, особливо це стосується сфер безпечного житла. Хтось вдало порівняв сучасні будинки з новомодними матеріалами (пінопласт, гіпсокартон, деревостружкові плити, різні клеї тощо) з термосом, який не дихає взагалі. Звідси, можливо, поганий сон, хвороби, дратівливість.

А дім із природних матеріалів здоровий. Згадайте, як приємно дихалось і висипалось у бабусиній хаті. Влітку прохолодно хоч у яку спеку, а взимку зовсім трішки підкинутих дрівець у грубку наповнювали оселю комфортним теплом.

3. Швидко будується
Чому всі будинки так довго зводять? По-перше, дуже довго робиться фундамент. Потім ще треба чекати його усадки, щоб можна було зводити стіни. Саман набагато легший, ніж цегла, тому фундамент може бути набагато простішим. 

Будівля з лампачу будується швидко. Зараз на ринку доступні вже нові технології, наприклад: змішують солому з глиною і укладають їх у дерев’яний каркас. А ще, кажуть, є готові солом’яні панелі, які привозять на ділянку, і там скручують один із одним за допомогою шуруповерта. Зостається обмазати глиняною сумішшю. Таким чином, будинок збирається взагалі за 2–3 дні. Що може ще з цим зрівнятися? 

4. Має низьку теплопровідність
Це означає, що все повітря, нагріте в будинку, так у ньому і залишається, а не просочується крізь стіни і не виходить на вулицю. Таким чином, у будинку з саману можна значно економити на опаленні. Те ж стосується і зовнішньої температури. Влітку, у спеку, в оселі відчувається приємна прохолода. Тому, немає потреби купувати кондиціонер або додатково утеплювати будинок. Лампач – чудовий теплоізоляційний матеріал.

5. Можливість створити арт-об’єкт
Глина – це матеріал, з якого можна зліпити все, що завгодно. Можна зробити свій будинок класично-квадратним із рівними стінами. А можна підключити фантазію і створити таке!.. Зробити фасад рельєфним, вимостити квіти, різні завитки, або навіть якісь слова, пофарбувати. Вони вберуться в глину і їм вже ніяке сонце не загрожує. Злет фантазії – без обмежень!

6.  Довговічність
Більшість хат із саману, які є в селах, побудовані ще близько 80–100 років тому. Вони пережили не тільки різні стихійні лиха: землетруси, урагани, а й війни. І досі стоять! А скільки може простояти такий будинок, зведений за сучасною технологією? Мабуть не менше й 200 років. А може й більше?…

7. Стійкість до вогню
Глина зовсім не горить. Навіть, якщо буде неполадка з електропроводкою (яка найчастіше стає причиною пожежі), глина не дасть вогню розгорітися. А це багато чого варте.

Так чому б нам не повернутися до традиції наших предків? Не варто нарікати, що все дорого і складно. «Не будемо сумувати, а будемо працювати», – одна з улюблених приказок Василя Васильовича з Бабайківки. 

 


 

 

Світлана Пономаренко
Бібліографія:

Гудченко З.С. Музеї народної архітектури України. – К.: Будівельник, 1981. – 120 с.: іл.
Данилюк А.Г. Давня архітектура українського села: Етнографічний нарис. – К.: Техніка, 2008. – 256 с.: іл. – (Народні джерела).
Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / А.П. Пономарьов та ін. – 2-е вид. – К.: Либідь,1994. – 256 с.: іл.
Українське народне житло: комплект з 10 листівок / Упоряд., авт. тексту: Т. Косміна. – К.: Мистецтво, 1986.
Створено: 27.03.2019
Редакція від 11.09.2020