Олександр Афанасьєв-Чужбинський. «Запоріжжя чекає свого історика…»

Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський

Україна, Дніпропетровська область

  • 28 лютого (12 березня) 1817 (1816) – 6 (18) вересня 1875 |
  • Місце народження: с. Ісківці Полтавської губернії |
  • український письменник, етнограф, фольклорист, історик, мовознавець, мандрівник

У своїх працях він залишив один із найбільш детальних літературних історико-етнографічних описів Катеринослава та Придніпров’я середини XIX століття.

Призабута сьогодні, ця людина була доволі відомою в XIX столітті, а його твори користувалися великою популярністю. Народився на Полтавщині, помер у Санкт-Петербурзі. Писав твори українською та російською мовами, перекладав із французької та польської. Він належить до плеяди тих, хто в умовах Російської імперії прагнув всіляко розвивати український мовно-літературний та історико-культурний простір, дарма що в офіційних канонах «малороссийской словесности». Для нашого ж краю діяльність О.С. Афанасьєва-Чужбинського важлива тим, що він у своїй книзі «Подорож у Південну Росію» залишив один із найбільш детальних літературних історико-етнографічних описів Катеринослава та Придніпров’я середини XIX століття. Головна риса цього тексту – бажання розповісти про характер і звичаї місцевого населення та актуалізувати історичну пам'ять про колишнє Запорожжя. 

Справжнє прізвище письменника – Афанасьєв. Народився Олександр Степанович 29 лютого (12 березня) 1816 р. (є й інша дата – 1817 р.) у селі Ісковці Лубенського повіту Полтавської губернії (нині Лубенський район Полтавської області). Походив із родини дрібного поміщика. Почавши з домашньої освіти, подальшу освіту здобув недалеко від «малої батьківщини», навчаючись у Гімназії вищих наук (з 1832 р. – ліцей) князя Безбородька у Ніжині в 1829–1835 рр. Тут Афанасьєв подружився з Є. П. Гребінкою та почав писати вірші.

Ніжинська гімназія // https://m.mynizhyn.com/news/misto-i-region/15566-jak-pro-nizhin-i-universitet-gogolja-pishut-u-knigah.html

Але в молодості ніщо не передвіщало видатної літературної кар’єри. По закінченні ліцею Олександр у 1836 р. був зарахований унтер-офіцером до Білгородського уланського полку. Але військова кар’єрна лінія була досить швидко перетнута – у 1843 р. Афанасьєв, розчарувавшись у військовій службі, вийшов у відставку у чині поручника та розпочав кар’єру журналіста в провінційній глибинці. У 1847 р. він вступив до канцелярії воронезького губернатора, у 1848 р. його призначили редактором неофіційної частини газети «Воронежские губернские ведомости». Але у 1849 р. він також вийшов у відставку. 

Після цього Афанасьєв-Чужбинський вже повністю присвятив себе літературній діяльності. Майбутня друга частина прізвища, «Чужбинський», з’явилася саме як літературний псевдонім. Так підписаний перший вірш – «Кольцо», опублікований у відомому часописі «Современник» у 1838, у XI числі (томі). Під цим псевдонімом вірші друкувалися до 1851 р., далі два роки – під справжнім прізвищем. З 1853 р. літератор постійно підписувався «Афанасьєв-Чужбинський».

Ранній період літературної творчості О.С. Афанасьєва-Чужбинського відзначений ліричними віршами. Вірші російською мовою друкувались у часописах «Литературное прибавление к «Русскому Инвалиду» (1839), «Галатея» (1839–1840), «Маяк» (1840, 1842), «Москвитянин» (1844). 

Вірші українською мовою О.С. Афанасьєва-Чужбинського вперше були опубліковані в альманасі «Ластівка» (1841) у Санкт-Петербурзі. Згодом вони були зібрані в книзі «Що було на серці» (1855, Санкт-Петербург). У 1843 р. познайомився з Т.Г. Шевченком, підтримував із ним дружні стосунки, залишив спогади про нього, опубліковані в 1861 р. у Санкт-Петербурзі. 

Українські поезії // https://chtyvo.org.ua/authors/Afanasiev-Chuzhbynskyi_Oleksandr/Ukrainski_poezii/

У 1856 р. розпочався новий етап діяльності О.С. Афанасьєва-Чужбинського, найбільш плідний і результативний. Тоді, за пропозицією великого князя Костянтина Миколайовича, одночасно з іншими літераторами – О.М. Островським, О.Ф. Писемським, М.Л. Михайловим і С.В. Максимовим, він взяв участь в амбіційному науковому проєкті. Завданням було об’їхати особисто прирічкові та приморські області Російської імперії, скласти їхні географічно-етнографічні описи. Афанасьєв-Чужбинський зголосився вирушити саме на Придніпров’я, найближче до його малої батьківщини. 

Результати цієї науково-дослідної праці, обернені в жанр «подорожніх нотаток», надзвичайно популярний у XVIII–XIX століттях, Афанасьєв-Чужбинський виклав спочатку в серії статей у часописі «Морской сборник»: «Общий взгляд на быт приднепровского крестьянина» (1856), «Поездка на днепровские пороги и на Запорожье» (1857–1858), «Поездка по низовьям Днепра» (1859–1860) і в часописі «Русское слово»: «Поездка по Днестру» (1861–1863), «Дорожные записки» (1859–1860). Дещо пізніше ці праці були об’єднані у двотомну книгу «Поездка в Южную Россию», видану в Санкт-Петербурзі у 1861 та 1863 рр. У першій частині представлені «Очерки Днепра», а в другій «Очерки Днестра», з описом Бессарабії та Придністров’я. Критика прихильно зустріла появу цього двотомника: «Очень желаем побольше таких книг русской литературе» відзначалося у часописі «Время» (1861 р., № 10).  

«Поездка в Южную Россию» // https://www.google.com/search?q=%C2%AB%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D0%BA%D0%B0+%D0%B2+%D0%AE%D0%B6%D0%BD%D1%83%D1%8E+%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D1%8E%C2%BB&tbm=isch&ved=2ahUKEwjh1oylg6rvAhWaP-wKHes3BV8Q2-cCegQIABAA&oq=%C2%AB%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D0%BA%D0%B0+%D0%B2+%D0%AE%D0%B6%D0%BD%D1%83%D1%8E+%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D1%8E%C2%BB&gs_lcp=CgNpbWcQDFCUtQ9YlLUPYLvBD2gAcAB4AIABlwGIAZcBkgEDMC4xmAEAoAEBqgELZ3dzLXdpei1pbWfAAQE&sclient=img&ei=lfxKYKG4Kpr_sAfr75T4BQ&bih=830&biw=1280&rlz=1C1SQJL_ruUA940UA941#imgrc=QVMh9H6v3lPBWM «Поездка в Южную Россию» // https://www.litmir.me/bd/?b=256670 «Нариси Дніпра», сучасне видання // https://www.goodreads.com/book/show/30185919

Головні літературні твори О.С. Афанасьєва-Чужбинського російською мовою – це художня проза, зокрема: розповіді «Упырь (Малороссийское предание)» (1839), «Мельница близ села Ворошилова» (1856), повість «Бабушка» (1861), романи «Чугуевский казак» (не закінчений, 1838), «Соседка» (1854), «Петербургские игроки» (1871), нарис «Из корнетской жизни» (1861), і, нарешті збірник «Очерки прошлого» у чотирьох частинах (1863). Слід виділити також «розповіді у віршах» «Русский солдат» у двох випусках (Київ, 1851, 1852). 

Також О.С. Афанасьєв-Чужбинський активно займався перекладацькою діяльністю. Його перу належать переклади з англійської (зокрема, творів Ф. Купера), французької, польської мов. Переклади з польської склали збірники «Галерея польских писателей» у п’яти частинах (Київ, 1851–1852), які вміщують твори Г. Ржевуського, І. Крашевського та Ю. Коженевського. 

«Словарь малорусского наречия» О.С. Афанасьєва-Чужбинського //  http://nipol.ucoz.ru/load/malorossija_i_ukraina/geografija_i_ehtnografija/slovar_malorusskogo_narechija_tetrad_1/112-1-0-2174

З літературознавчої спадщини О.С. Афанасьєва-Чужбинського слід спеціально виділити складений ним «Словарь малорусского наречия» (літери А–З), опублікований в часописі «Известия Академии Наук по отделу русского языка и словесности» (1855, т. IV) та окремим виданням у Санкт-Петербурзі 1855 р. Ця книга займає певне місце в історії становлення та кодифікації української мови XIX ст. 

З 1860 р. письменник жив у Санкт-Петербурзі. У 1870-ті роки Афанасьєв-Чужбинський знову активно займався видавничо-редакторською діяльністю. Він заснував декілька друкованих видань: у 1864 р. заснував газету «Петербургский листок»; у 1872 р. заснував та редагував часопис «Магазин иностранной литературы». Редагував часописи «Заграничный вестник» (1864–1867), «Новый русский базар» (1867–1868), «Искра» (1873), газету «Новости» (1875). Вів відділ «Журналистика» в газеті «Неделя» (1867–1868). Великих успіхів і статків ці журналістські заняття йому не принесли.

В останні роки життя Афанасьєв-Чужбинський був «інспектором письменності» Балтійського флоту та наглядачем Петропавлівського музею. Як казали у той час, «тихо скінчив свої дні» 6 (18) вересня 1875 р. Щоправда, місця останнього притулку літератор удостоївся все ж таки знакового – це знаменитий некрополь «Літераторські мостки» Волкового кладовища у Санкт-Петербурзі. 

Один із томів видання //  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%84%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%8C%D1%94%D0%B2-%D0%A7%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%90%D1%84%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%8C%D1%94%D0%B2_%D0%A7%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D0%BE%D0%BC_8.jpg

Повне зібрання творів О.С. Афанасьєва-Чужбинського нараховує 9 томів, було видане за редакцією П.В. Бикова у Санкт-Петербурзі у 1890–1893 рр. 

Значення творчості О.С. Афанасьєва-Чужбинського для нашого краю полягає, передусім, у досить детальному літературно-етнографічному описі Придніпров’я від Катеринослава до Херсону та гирла Дніпра, представленому в першій книзі двотомника «Поездка в Южную Россию» під назвою «Очерки Днепра» (1861). Ця праця була перевидана у 2004 р. дніпропетровським видавництвом «Січ» українською мовою (всі цитати нижче з цього видання) досить великим накладом – 3 000 примірників. 

Зокрема, письменник дає доволі ретельний опис губернського міста Катеринослава, наводячи у тому числі історичні дані. Цінність цього тексту полягає в тому, що збереглося дуже обмаль описів Катеринослава 1850–1860-х років, і опис міста О.С. Афанасьєва-Чужбинського тут стоїть осібно. Важливо, що перебування письменника в місті припало саме на період стрімкого «оживлення» міста після десятиліть провінційного животіння. У його тексті яскраво відбилася ця еволюція розвитку міста. «Я пам’ятаю Катеринослав років дванадцять тому [бл. 1845 р. – М.К.], коли його ще можна було назвати містечком і досить непривабливим, як по його будівлях, так і по страшній непролазній грязюці, що наливалася навіть у дрожки.  Років дев’ять тому [бл. 1848 р. – М.К.], я знову відвідав його. За три роки Катеринослав змінився, але стоячи над Дніпром, майже біля порогів, не мав найменших ознак великої торгівлі. <…> Тут же я зустрів бруд, ту ж мертву тишу по вулицях, і ту ж пилюку, що <…> виїдає очі. 

Тепер, через дев’ять років, мені прийшлося декілька разів побувати в Катеринославі, і я знайшов у ньому невеличку зміну: побудовано декілька будинків на головній вулиці й уздовж цієї широкої, майже як Невський проспект вулиці, зверху протягнено шосе до казенного саду. Шосе це обведено з двох сторін тротуарами, обсадженими акаціями, бузком і деякими іншими деревцями. Більше змін непомітно. На пристані така ж сонливість: життя ніякого, а тільки млява робота». 

Головний проспект у Катеринославі. Фотолистівка поч. XX ст. З фонду ДОУНБ.

О.С. Афанасьєв-Чужбинський у своєму описі Катеринослава надав історичний нарис слободи Половиця, яка передувала будівництву міста, згадав козака Лазаря Глобу та його сади. Інтерес дослідника-етнографа зумовив детальний опис Петропавлівського ярмарку: «Збираючись у червні на пороги, я провів у Катеринославі дня чотири під час Петропавлівського ярмарку, бажаючи глянути на різноманітний люд, що зійшовся і з’їхався з округи. Хоча це, власне, вовняний ярмарок, проте, користуючись цим випадком, наїжджають купці з великих міст, і влаштовується так званий панський ряд, де можна знайти і найвитонченіші модні матерії, і золоті, і срібні речі. Одним словом можна відшукати все, навіть найвишуканішому покупцю, що ходив по лавках у витонченому пальті, вставивши в очі скельце, і голосно говорив: «У нас у Петербурзі».  Крім того, у панському ряду з ранку до вечора ви зустрінете всю вищу публіку, середню і нижчу, крім простонароддя, як міського так і сільського. <…> Характер катеринославського простонародного ярмарку збігається з усіма малороськими ярмарками…».

Серед видатних місць Катеринослава після ярмарків письменник особливо виділив міські сади: «Пройшло декілька днів, і Катеринослав почав порожніти, поступово приходячи у свій нудний нормальний стан. По-моєму, тут гарного – сади й особливо Потьомкінський, що розрісся на крутому березі Дніпра, спускаючись до ріки. Що відбувалося в цьому саді, залишається таємницею, але не може бути, щоб у часи чудового князя Тавриди він утримувався так недбало, як у даний час. Казенний сад, при якому знаходиться училище садівництва, має прекрасні алеї, відмінно утримується і служить місцем для міських гулянок». 

Після опису Катеринослава, О.С. Афанасьєв-Чужбинський надав розгорнутий історико-етнографічний опис слободи Лоцманської Кам’янки, перший в історіографії XVIII–XIX ст. Автор навів, зокрема, історичні відомості про розвиток лоцманської громади; описав зовнішній вигляд слободи, звичаї, вигляд житла, костюми лоцманів, навів тексти кількох лоцманських пісень. «Все, що стосується судноплавства, зосереджено в селищі Лоцманська Кам’янка. Там визначається міра вантажу і жодне судно не пропускається без належного обмірювання й огляду. Треба віддати справедливість старшому отаману лоцманської общини Бойку. Це справжній тип запорожця з усіма його різноманітними відтінками. <…> На закінчення про кам’янських лоцманів можна сказати, що це народ скромний, слухняний і надзвичайно талановитий у своїй справі».  

Лоцмани. Фотолистівка поч. XX ст. З фонду ДОУНБ.

Далі подається опис дніпровських порогів, з історичними екскурсами, описом судноплавства та поширених типів суден, каналів та населених пунктів Дніпровського Надпоріжжя. Автор звертає увагу на найважливіші острови (Сурський, Піскуватий, Таволжаний та інші), забори (Тягинська, Крива та інші), камені та скелі (Монастирко, Зміїна скеля, камені Розбійники, Стовпи…), описує села по боках Дніпра (Волоське, Василівка, Миколаївка, Кичкас-Ейнлаге…). 

Після опису порожистої частини Дніпра, О.С. Афанасьєв-Чужбинський представив детальний опис Нижнього Подніпров’я, звертаючи увагу на великі населені пункти (Олександрівськ, Нікополь, Берислав, Херсон), історичні села (зокрема, Вознесенське, Капулівка), острови (Хортицький) тощо. 

Окрема глава книги присвячена Нікополю. З тексту бачимо, що для автора славна історія цього місця важливіша ніж провінційне сьогодення. Велику частину тексту займає опис залишків запорозького поселення. «Нікополь являє собою досить мальовничу панораму. <…> Здалеку дуже гарне містечко, якому особливого вигляду надають висока п’ятиверха церква, порядні будиночки, що згрупувалися біля площі та де-не-де обсаджені деревами. Вісімдесят з невеличким років тому це була запорізька переправа Микитине… <…> По руйнуванні Січі, в Микитине переселилося декілька Запорожців, перевезена була частина церковного посуду з січової церкви, і Микитине названо Нікополем. Але в даний час вже і неіснує місце старого поселення. Все це обрушилося в ріку, яка постійно підмиває берег… <…> Але в стрімкій скелі, що йде від Микитина рога до церковного спуску й омиваної Дніпром, стовбичать напівтрухляві труни, і біліють кістки лицарів війська запорізького». 

При описі Нікополя автор звертає особливу увагу на розповідях старожилів, зовнішній вигляд містечка, побут та зайняття місцевого населення. Також автор надає детальні, у тому числі, статистичні, відомості щодо громади вільних матросів. У тексті представлений унікальний повний перелік суден нікопольських жителів, з прізвищами власників та технічними параметрами. 

Майже цілий розділ присвятив О.С. Афанасьєв-Чужбинський залишкам двох Запорозьких Січей – Чортомлицької та Нової. Тут звертають на себе увагу описи сіл Капулівки та Покровського з їхніми старожитностями, опис церковного посуду Січової Покровської церкви, передрукований із праці архієпископа Гавриїла (Розанова).  

О.С. Афанасьєв-Чужбинський у тексті книги постійно звертає увагу при описі місцевостей на майже цілковите забуття щодо попередніх історичних епох, зокрема, історії Запорожжя, та байдужість до історичних артефактів у повсякденній культурі більшості тогочасного населення. Зокрема, при описі Нікополя в автора проривається майже екзистенційний сум: «Іноді біля берега під час брижі качаються в хвилях черепа давньопомерлих і як би просять у перехожого, щоб їх зарили де-небудь… Але сьогоднішнє покоління байдужо проходить повз них, хоча кожен покаже вам високо над головою зотлілі труни степових лицарів. Іноді трапляються на березі мідні іконки та хрести. Це обрушується запорізький цвинтар…». 

Далі ця ж тема проникливо й символічно звучить при описі цвинтаря в Капулівці й могили І.Д. Сірка: «Пам’ятаю як світлим осіннім днем 1856 року під’їжджав я до Капуловки і хоча у мене тоді вже розсіялися поетичні фантазії, якими подобалося колись прикрашати рідну історію, я наближався до древньої Січі не байдужо: години за дві до того я ще раз пробіг декілька сторінок п. Скальковського [книга «История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского» – М.К.]. Приїхавши до Капуловки, я вискочив з тарантаса і майже побіг на старий цвинтар… Великі могили безладно розкидані під тинами і на трьох тільки вросли глибоко в землю зігнуті кам’яні хрести. По цих могилах бродили різні тварини… 

– На всіх нещодавно були хрести, – зауважив мені провідник, – так мужики розтаскали. 

– Веди мене до могили Сірка – сказав я, <…> поспішаючи швидше побачити гробницю знаменитого кошового

Провідник мій підійшов до воріт одного подвір’я, відчинив їх і запросив мене ввійти. 

– Як, хіба Сірко лежить на подвір’ї? 

– Ні, він у городі цього селянина. 

Проходжу інші ворота, йду на город, повертаю за ріг, і обурення опановує мною… Величезний курган поораний, хоча для цього, як відомо, потрібні великі зусилля, і надгробний пам’ятник керманича запорожців сумно стовбичить між рідкою стернею зораного ячменя. От і благоговіння, яке було ще під час п. Скальковського. <…> Можливо, ви запитаєте, як же подібний історичний пам’ятник може знаходитися на городі у селянина? Дуже просто. Маєток цей належить барону Штігліцу, що всього один раз приїжджав сюди з Петербурга, а отже і не знає цієї обставини. Керуючи німці, хоч і прекрасні люди, але для них взагалі все одно чи риють запорозьку могилу свині чи розкопує селянин. Вони займаються тільки дотриманням порядку в маєтку, залишки ж старовини для них справа байдужа. <…> Признаюся, я впав із хмари, згадавши, що в часи п. Скальковського «селяни приписували могилі Сірка щось надприродне».  

Описуючи залишки останньої Січі, автор підсумовує: «Не знаю і дивуюся, як вшанованому автору «Історії нової Січі» пощастило побачити благоговіння околишніх жителів до історичних залишків. Тутешні землі населилися вихідцями з різних місць, що принесли інші інтереси й інші спогади. Взагалі селянин наш не знає навіть недавньої історії».    

У тексті книги автор постійно ставить наголос на важливості дослідження Придніпров’я в історико-археологічному відношенні. «Про всі ці знахідки згадую для того, щоб показати, які важливі пороги в археологічному відношенні, хоча, звичайно, це і без мене відомо. Там і сям на горах під Дніпром видніються кургани. Деякі з них досить значні, і немає сумніву, що ретельне їх дослідження призведе до чудових результатів». Описуючи острів Хортиця, автор робить особливу увагу на спадщині запорожців: «варто тільки пройти по всьому острові й особливо по північно-західній його частині для того, щоб переконатися, що тут довго жила козацька дружина». 

Взагалі, вся книга письменника просякнута бажанням розкрити якнайповніше життя місцевого українського населення. Постійно автор підкреслює й історичну тяглість історичних традицій місцевого населення із Запорожжям. 

Думається, саме книга О.С. Афанасьєва-Чужбинського відкрила низка історико-етнографічних видань XIX століття, які, фактично, наново актуалізували історичну спадщину колишнього Запорожжя та вплели її в тогочасний історико-літературний дискурс. У багатьох місцях тексту прямо вказується на спадкоємність із запорозькими традиціями. На наш погляд, історичне значення праці О.С. Афанасьєва-Чужбинського ще не в повній мірі оцінене дослідниками. Книга О.С. Афанасьєва-Чужбинського «Подорож у Південну Росію» 1861 р. є не тільки суто літературний історико-етнографічний опис місцевості. Навіть за стилем і структурою тексту книга є перехідним етапом між типом «подорожніх записок» кінця XVIII – першої половини XIX ст. та історико-етнографічними творами другої половини XIX ст. Книга О.С. Афанасьєва-Чужбинського, незважаючи на свій переважно описовий характер, підняла багато історіографічних проблем дослідження колишнього Запорожжя. Думається, цей історико-етнографічний твір О.С. Афанасьєва-Чужбинського проклав собою своєрідний історіографічний місток між працями А.О. Скальковського, передусім «Историей Новой Сечи, или Последнего Коша Запорожского» та працями Д.І. Яворницького, передусім «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», яка з’явилася на чверть століття пізніше і заново поставила феномен запорозького козацтва в історіографії. 

Під час опису залишків Нової Січі О.С. Афанасьєв-Чужбинський навіть пророкує появу історика козацтва, яким став незабаром Д.І. Яворницький: «Запоріжжя чекає свого історика, тому що п. Скальковський у своєму творі зібрав тільки матеріали, але значна частина козацького архіву ще нерозібрана, як я бачив на власні очі, і у самого п. Скальковського. На мою думку, за це потрібно взятися людині, яка ґрунтовно знає не тільки історію краю, але достеменно вивчила побут і мову народу, і яка взагалі відокремилась від усіх дріб’язкових і племінних сутичок». Ці слова виявилися дійсно пророчими…

Титульне фото // https://uk.wikipedia.org/wiki/

Створено: 05.04.2021
Редакція від 08.04.2021
Максим Кавун
Бібліографія:

Подорож у Південну Росію / худож. А.І. Дерев’янко.– Дніпропетровськ : Січ, 2004.– 469 с.
Собрание сочинений Александра Степановича Афанасьева (Чужбинского) / под ред. П.В. Быкова. Т. 1–9.– СПб.: Книгоиздательство Герман Гоппе, 1890–1893.
Афанасьев-Чужбинский А.С. Поездка в Южную Россию. В 2-х ч. Часть I. Очерки Днепра / А.С. Афанасьев-Чужбинский.– СПб.: Типография Морского Министерства 1861.– [2], 465, II с.
Афанасьев-Чужбинский А.С. Поездка в Южную Россию. В 2-х ч. Часть II. Очерки Днестра / А.С. Афанасьев-Чужбинский.– СПб.: Типография Морского Министерства 1863.– [2], 438, II с.
Афанасьєв-Чужбинський О.С. Подорож у Південну Росію. Історична монографія / О.С. Афанасьєв-Чужбинський; пер. з рос. Т.О. Абрамової.– Дніпропетровськ: Січ, 2004.– 469 с.
***
Афанасьев, Александр Степанович // Новый энциклопедический словарь / Изд. Ф.А. Брокгауз и И.А. Ефрон.– СПб., 1911.– Т. 4: Аскания–Балюз.– Кол. 500–501.
Быков П.В. Силуэты далекого прошлого / П.В. Быков.– М.–Л.: Земля и фабрика, 1930.– 240 с.– (Библиотека мемуаров и литературных памятников).
* * *
http://uk.wikipedia.org/wiki
http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=100&type=tvorch
http://www.pollitra.pi.net.ua/index2.php?a=300&b=301&m=3&d=11&cdr=24