Козак Мамай у Кривому Розі

«...З скрижалей пам’яті Мамай зринає всім ворогам на заздрість і на зло...»

Мамая священної справи
Не згасне святий оберіг –
Промінням козацької слави
Вітає його Кривий Ріг.
Лідія Челнокова

Іду широкою алеєю парку Героїв нашого славного Кривого Рогу й мимоволі зупиняюся біля пам’ятника «Козак Мамай». Здається, тут застиг подих сивих віків, і разом із нами живе сама Історія.

Й з скрижалей пам’яті Мамай зринає
Всім ворогам на заздрість і на зло,
Як той орел у вись злітає:
Творіть же, люди, на землі добро!

Величний пам’ятник талановитого скульптора Володимира Токаря нагадує кожному нашу героїчну історію: страшні, криваві  роки визвольної війна України від польського гніту й гнітюче, жорстоке сьогодення, що разом з тим уособлює собою всю силу й велич українського народу, його прагнення до Волі й Незалежності.

Та вище хмар встає зірниця 
І громом помсти повняться серця –
Несуться коні, спінені в галопі,
І грона іскор сиплять з-під копит:
Ворожа кров сторіками тече,
Мамай з братами ворога січе!

Для Дніпропетровського регіону й усієї України Мамай – один з найпопулярніших образів легендарного українського лицаря-захисника, який запав мені в серце з раннього дитинства і який сприймаю через призму свого розуміння й сприйняття історії України, бо давно вже намагаюся воскресити його: народилась у Знам’янськім районі Кіровоградської області  біля Мамаєвого яру, де, за народними переказами, покоїться Мамай, загинувши в нерівнім бою з польськими шляхтичами. Це місце святе, бо тут оживає наша славна історія, овіяна героїкою визвольних походів запорозьких козаків під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Як і сьогодні, ті часи були тяжкі.

Топтала Україну чорна рать,
Від горя рідний край в крові купався,
Щоб Україну-Матір захищать,
Мамай в козацьку вольницю подався:
Щоб Україну від орди звільнить,
Скінчить руїну і засіяти добро,
Щоб не плакав, не тужив старий Дніпро.

І не дивно, що криворіжці називають пам’ятник Мамая козацьким Спасом – він уособлює велич єднання з Богом і Всесвітом і є збірним образом воїна-захисника України. У місцевих жителів Мамай асоціюється з образом святим. Як стверджує криворізький краєзнавець Олександр Степаненко, на Чорногорці, старому районі міста, у багатьох сім’ях до цього часу ще зберігаються картини чи репродукції із зображенням Мамая, які розміщують на найпочесніших місцях і цінують нарівні з іконами, та й сьогодні  звертаються до Мамая як до взірця, що додає сили й завзяття у цей важкий кривавий час.

На Січ узяв завзяття і звитягу,
Меч охрестив вже в першому бою,
З братами запорожцями брав Кафу,
Служив у Богуновому полку.

Тож не випадково, що спорудження пам’ятника в нашому місті стало знаковою подією. Пам’ятник козаку Мамаю був урочисто відкритий у знаменний час – 14 жовтня 2016 року в день православного свята Покрови Пресвятої Богородиці, яка споконвіку була захисницею запорозьких козаків і яку вони особливо шанували. Монумент розмістили в Металургійному районі міста в парку Героїв. І це символічно: сьогодні образ народного захисника вітчизни відкриває паркову Алею Слави й уособлює в собі всіх захисників рідної землі, додає сили нашим воїнам-визволителям, які б’ють рашистську нечисть ген по всіх фронтах. Впевнена, частину своєї сили й завзяття вони почерпнули з нев’янучої сили й незламного характеру Мамая.

На терезах життя і смерть не важив:
Ворожу нечисть крицею крушив,
Ходив у Крим із братом Кривоносом
Й трощив ординські зграї, клав покосом,
Як вчивсь тому у Гонти й Нечая,
І як веліла матінка-земля.

«Козак Мамай» у бронзі на гранітних брилах… Володимир Іванович Токар свою енергію й наснагу, любов до монументальної творчості черпав ще з раннього дитинства від своїх талановитих батьків, відомих в Україні скульпторів. Спочатку Володимир вчився в школі, де його мама працювала вчителькою малювання, а потім у художній дитячій школі у свого батька, який викладав живопис, малюнок і композицію. Батьки ввели сина в світ художньої творчості, передали ази свого ремесла. Володимиру Івановичу в житті таланить: надійну енергетичну підтримку все життя отримує від своєї дружини та друзів по професійному цеху. Так ідея створення пам’ятника «Козак Мамай» дісталась йому від відомого всьому світові криворізького скульптора Олександра Васякіна, який сам уже до цього створив сім варіантів моделей пам’ятника. А творив цей монумент Володимир Іванович, уже будучи членом Національного союзу художників України. Кошти на виготовлення пам’ятника виділив благодійний фонд Кривого Рогу.

Монумент «Козак Мамай» високо оцінений Національною спілкою художників України. В енциклопедії історії України І.М. Ласка відзначає: «Всесвітнє визнання козацької культури дає потужний імпульс не лише для розвитку мистецтва, а й для формування України як суверенної держави з багатьма традиціями та культурною спадщиною». Тож не випадково, що «Козак Мамай» вражає кожного своєю величчю й довершеністю. 

Міцний як дуб, меткий як сокіл,
Постав переді мною наш Мамай:
За довгі вуса посмішку сховав,
За вухо оселедець закрутив,
А чоло … з багровим шрамом.

Мамай ніби сидить на високім кургані, створеному з гранітних брил, що привезені з Першотравневого кар’єру, здається, лише присів на хвильку перепочити після тяжкого бою, а вся його зболена душа, його високі помисли звернені кудись в далечину, в омріяне щасливе майбутнє, де не існує заздрісних заброд, що зазіхають на наші багаті й квітучі землі. Висота пам’ятника два метри, і Мамай, піднімаючись над землею, завжди на чатах. Про це говорить вся його постать: він прислухається до кожного згуку, до кожного подиху вітру, щоб вчасно  вдарити в струни своєї вірної кобзи, яку тримає в лівій руці, яка то закликає до бою, то оспівує героїчні походи славних козаків-запорожців та їхніх отаманів. Кобза – символ незламності українського духу, символ слова й православної віри. Прислухаючись до болю матері-землі, козак вже довгі роки захищає її.

Синочку, сину, не жалій плеча,
Уже орда і шляхта очі виїда,
Вже по церквах повалено дзвіниці, –
Метай мечем і списом громовиці,
Звільни свій край від духу палача!

За спиною в козака порохівниця, а свою «сестрицю», надійно нагострену шаблю, яка є честю козака й символом звитяги, Мамай і на хвильку не випускає з лівої руки, бо підступний ворог може з’явитись кожної миті. 

Десять літ, як смерті в очі загляда 
Й шаблю з дужих рук не випуска:
Із пекла вивів військо Кривоноса,
В кривавому бою спас Богуна –
Орди бусурманські й шляхтичів руба.

Про відданість православ’ю говорить і натільний хрест на дужих і сильних козачих грудях, загартованих у жорстоких боях. Його одяг звичайний, простий, який носили усі козаки. І моя  уява малює козака  в його войовничій стихії.

Мамай, як мак, в червоному жупані,
Дола дороги, навпіл перетяті,
Вже рік не злазить із свого коня,
Шаблюку з дужих рук не випуска
І кров’ю серця віхоли долає.

Мамай – реальна історична постать, про що свідчать пам’ятники козаку в різних регіонах України. Як стверджує Хортицький Національний музей і пам’ятник Мамаю Івана Носенка, народився він в Запоріжжі, а пам’ятник Олександра Босого поблизу залізничної станції «Мамаїв яр» біля села Цибулеве Кіровоградської області – про його останнє пристанище. Із віку в вік мої земляки переповідають історії про нерівний бій, в якому загинув герой. 

Тут скреготали схрещені шаблі,
Змішались вражі коні й лиця злі,
Тут грому й блискавки сичала круговерть,
Тут бій ішов навпіл: життя чи смерть.
І бочиться чорне від горя село, 
проткнута новою бідою, 
їй в серце вставили хреста, 
їй скрикнуть хочеться від болю. 
А хрест підняв угору руки, 
до хмар скривавлених летів… 
Востаннє степ співав: 
«Навіки слава, навіки!».

Пам’ятник Володимира Токаря «Козак Мамай» разом із козацькими пам’ятниками, спорудженими по всій Україні й Західній Європі, ввійшов у «кам’яний літопис світу», бо це нагадування і нашим сучасникам, і нащадкам, що Кривий Ріг – місто козацької вольниці, яка уже віки є незламним форпостом і надійним щитом нашої держави. Славну козацьку епоху сьогодні продовжує молоде покоління. Відродившись через віки і перетворившись на могутню військову силу сьогодні, криворізьке козацтво в перші дні російсько-української війни сміливо заявило про себе: «Бійся, враже, Бога і козаків з Кривого Рога!». Адже без збройної боротьби за волю нашої держави не можна уявити її подальший економічний та духовний розквіт.