Наталія Василенко – дослідниця історії літератури Придніпров’я

Василенко Наталія Євгенівна

Україна, Дніпропетровська область

  • 18 червня 1956 |
  • Місце народження: с. Лепетиха Березнегуватського р-ну Миколаївської обл. |
  • старша наукова співробітниця музею «Літературне Придніпров’я», членкиня Національної Спілки журналістів України та Національної Спілки краєзнавців України, Лауреат премії ім. Івана Манжури.

Наталія Василенко – дослідниця історії літератури Придніпров’я другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст., одна з тих, хто стояв біля витоків музею «Літературне Придніпров’я».

18 червня 2021 р. відзначаємо 65-річний ювілей старшого наукового співробітника музею «Літературне Придніпров’я», дослідниці історії літератури Катеринославщини другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст., Наталії Євгенівни Василенко. 65 – багато це чи мало? Очевидно, що кожен ювілей і кожен відрізок життя має свої виміри. І в різних людей ці виміри різні. Яке ж воно, життя науковця, чим його міряють? Безперечно, не кількістю років, а величиною й значимістю внеску в українську науку, в розбудову нашої держави. Отже наведені нижче факти свідчать самі за себе.

Наталія Василенко відома в культурному середовищі як член Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців України, як Лауреат премії ім. Івана Манжури та номінант на загальноукраїнську премію імені Дмитра Яворницького (2010). За самовіддану працю на поприщі науки і культури вона нагороджена грамотами і подяками Міністерства культури і мистецтв України і Управління культури та мистецтв Дніпропетровської міської ради, відзнакою голови Дніпропетровської облдержадміністрації «За розвиток регіону» (2012) тощо. 

Біографія пані Наталі скромна, однак ювілярка відзначається активною громадською позицією. Народилася вона на Миколаївщині. Закінчила Миколаївський національний університет ім. В.О. Сухомлинського (1979) як філолог-україніст, з 1983 р. працювала науковим співробітником відділу літератури Дніпропетровського історичного музею. Наталя Євгенівна – одна із тих, хто стояв біля витоків музею «Літературне Придніпров’я». Вона співавтор документації для створення експозиції музею «Літературне Придніпров’я», автор експозиційного комплексу постійно діючої літературної виставки «Сторінки літературної історії Придніпров’я» – «Степовий Парнас»: міні-інтер’єру «Редакція катеринославського літературно-громадського тижневика «Степь» (1885–1886)».

Експозиція інтер’єру редакції літературно-громадського тижневика «Степь»Н. Василенко в інтер’єрі експозиціїБіля виставки в музеї «Літературне Придніпров’я»
Тема, якій присвятила своє життя Н. Василенко – літературне та культурне життя Катеринославщини у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Серед наукових зацікавлень – розвиток фольклористики на Катеринославщині в зазначений період, історія Катеринославського товариства «Просвіта» (1905–1921), українська дитяча книжка та розвиток преси в Катеринославі в 1880–1910 рр. тощо.

Наталія Василенко – автор та співавтор більш як 50 літературних і мистецьких виставок, культурологічних акцій, музичних, театральних вечорів та інших проєктів, присвячених відомим письменникам, художникам, у тому числі спільно з Одеським літературним музеєм і Художнім музеєм Дніпра. Більшість із них були приурочені до різних ювілеїв Д.І. Яворницького та інших письменників і вчених Придніпров’я: Івана Манжури, Миколи Погрібняка, Світлани Абросимової. 

Наталія Василенко – автор близько 200 наукових і науково-популярних статей, що друкувалися в наукових збірниках і часописах, краєзнавчих альманахах, у періодиці. Найважливіші видання, де можна відшукати її праці: «Академія пам'яті професора Володимира Антоновича» (1994), «Велика Волинь: минуле й сучасне» (1994), «Під знаком Кліо. На пошану Олени Апанович» (1995), «З минувшини Подніпров’я» (1995), «Полтавський археографічний збірник» (1995), «Краєзнавство на Запоріжжі. Нариси з історії, етнографії та фольклористики Нижньої Наддніпрянщини» (2000), «Музей і місто» (2003), «Скарби музею» (2005), «Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження» (2007), «Видатні особистості. Музейна персоналістика» (2008), «Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі» (2009), «Леся Українка і родина Косачів у контексті української та світової культури» (2011), «Історія і культура Придніпров’я: невідомі та маловідомі сторінки» (2013, 2015), «У тридев’ятому царстві»: Феномен казки в літературі, фольклорі і медіа» (2013), «Музейний предмет: атрибуція, систематизація, евристичні можливості» (2015), «Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті» (2015), «Придніпров’я в роки національно-визвольних змагань 1917–1921 рр.» (2017), «Літературне Придніпров’я», «Хроніка 2000», «Молода нація», «Січеславщина», «Моє Придніпров’я», періодичні видання: «Український історичний журнал», «Народна творчість та етнографія», «Літературна Україна», «Січеслав», «Гуманітарний журнал», «Грані», «Свічадо», «Вільна думка», «Нива знань», «Зоря», «Наше місто», «Борисфен», «Собор», «Монастирський острів», «Джерело», «Навіки», «Днепр вечерний», «Голос времени», «Свое мнение», а ще – портал «Дніпрокультура» ДОУНБ dnipro.libr.dp.ua, сайт і FB ДНІМ тощо. Вона – один з авторів першої в Україні «Української фольклористичної енциклопедії», видання ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України (Київ, 2018; 2019). Як дослідник літератури та історії свого краю, Н. Василенко виступала з доповідями на Всеукраїнських і Міжнародних наукових конференціях у Києві, Луцьку, Кам’янці-Подільському, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі, Миколаєві, Бердянську. 

Видання, підготовлене за участі Н. ВасиленкоВидання, підготовлене за участі Н. ВасиленкоВидання, підготовлене за участі Н. Василенко
Вражає і видавнича діяльність Наталії Василенко. З 1990 р. дослідниця працює в групі музейних співробітників над серійним науково-археографічним виданням «Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького» (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 випуски, відповідно 1997, 1999, 2005, 2010, 2012, 2021 рр. видання, з 2011 р. очолює групу упорядників). За її науковою редакцією побачили світ 6 та 7 випуски «Спадщини». Н. Василенко – упорядник другого видання монографії Д. Яворницького «Запорожжя в залишках старовини та переказах народу» (2005, у співавторстві з С.В. Абросимовою) і двох ілюстрованих фольклорних збірників (обидва у співавторстві з Л.В. Іванніковою) «Трьомсин Богатир: українські народні казки Нижньої Наддніпрянщини» (2011) та «Народні казки Придніпров’я» (електронна версія, 2009). Крім того, вона – один зі співавторів навчального посібника-хрестоматії «Літературне Придніпров’я» (2005), антології літератури для дітей та юнацтва Придніпров’я «Сяєво жар-птиці» (2009), автор передмови до видання художньої прози Д. Яворницького «За чужий гріх» (2006) та поетичної збірки «Вечірні зорі» (2020), статей до ювілейних науково-художніх видань «З любові і муки…» (1994), «Слово про літературу та письменників Придніпров’я» (2005), «Шевченкіана Придніпров’я» (2008). Н. Василенко – автор бібліографічних каталогів Т.М. Романченка (2010), А.Ф. Кащенка (2009), «Дмитро Яворницький – усі грані особистості» (2016; у співупорядництві з І.С. Голуб), каталогу «Книжкова графіка Миколи Погрібняка» (2015; у співавторстві з І.В. Мазуренко), «Путівника по архіву О.І. Єгорова» (електронна версія, 2009); ювілейного видання – до 130-річчя від дня видання першої української книжки в Катеринославі – оповідання А. Торішнього (А. Кащенка) «Жар-птиця, або з паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи» (2013) тощо. Н. Василенко – упорядник електронної бібліотеки «Казки Придніпров’я» до 165-річчя від дня народження українського поета, фольклориста, казкаря Івана Манжури (2016) та «Електронної літературної енциклопедії Придніпров’я», яка вміщує близько 50 наукових статей про письменників Придніпровського краю тощо. Чимало  підготовлених нею до друку книжок ще чекають на видавця.

Відома пані Наталя і як співупорядник благодійних видань літературних казок І. Манжури «Трьомсин Богатир» (2006, 2012, 2013), «Лиха Година» (2007), «Іван Голик» (2008), «Казка про Хитрого Лисовина» (2010), «Червоний горицвіт» (2013); народних казок Нижньої Наддніпрянщини у записах І. Манжури «Не судьба, а щира правда» (2009), «Божа тростка» (2011); поетичної збірки «Десь-то-не десь» (2009), збірки «Народні пісні в записах Івана Манжури» (2012); ювілейних видань – до 200-річчя з дня народження Кобзаря «Тарас Шевченко. Іван Манжура» (2014) та до 150-річчя з дня народження Т. Сулими збірки сатиричної прози «Катеринославські публіцистки» (2014): (видавництво «Навіки»: Храм Покрови с. Рубанівське Васильківського р-ну Дніпропетровської обл., Василь Пишний). Наталя Євгенівна – співорганізатор щорічного «Свята Івана Манжури» в с. Рубанівському на Дніпропетровщині (з 2006), автор ідеї створення у місті пам’ятника літературному герою Придніпров’я Трьомсину Богатирю.

Видання, підготовлене за участі Н. ВасиленкоВидання, підготовлене за участі Н. ВасиленкоВидання, підготовлене за участі Н. Василенко
Але, крім наукового, є ще один вимір – людський. Пані Наталю я знаю майже 30 років, із жовтня 1992-го, коли я, аспірантка відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, приїхала до Дніпропетровська попрацювати в місцевих архівах. І завдяки своїй темі, яка стосувалась історії фольклористики Південної України, я й познайомилася з Наталією Василенко, Валентиною Бекетовою, Світланою Абросимовою, Іриною Мазуренко та іншими співробітниками музею. Це були прекрасні, чуйні, доброзичливі люди, які допомагали ще недосвідченій у наукових справах дівчинці розшукати потрібні матеріали у фондах музею та в бібліотеках. Оте тепло, з яким прийняли мене в музеї, залишилось на все життя. А Наталя ще й після роботи організовувала мені екскурсії по місту, і ми час проводили вечорами у нескінченних розмовах про Яворницького, в якого обидві були закохані як в ученого і письменника. Пані Наталя відкривала мені Пантеон Південної України, зокрема, колишнього Катеринослава. Розповідала про будинки, храми, вулиці та про те, з якими іменами пов’язані ці куточки міста. А також із любов’ю й захопленням говорила вона й про своїх сучасників, співробітників ДІМ та інших видатних людей Дніпропетровська. Виявилось, що це людина, яка має енциклопедичні знання про свій край, про діячів колишньої Катеринославщини, безмежно залюблена у свою роботу, надзвичайно жертовна і в усьому безвідмовна. Так розпочалася наша наукова співпраця, яка триває і досі. І якщо я чогось досягла у своїй темі, то це, передусім, завдяки Наталії Василенко. Бо саме вона перша відкрила мені цілу плеяду імен, письменників, фольклористів, істориків, краєзнавців, етнографів, археологів, митців, культурних і громадських діячів Півдня України. Саме до неї першої я зверталась із запитами й запитаннями про Григорія Залюбовського, Івана Манжуру, Віктора Гошкевича, Миколу Бикова, Василя Бабенка, Василя Біднова, Петра Єфремова, Адріана Кащенка, Василя Никифорова, Трохима Романченка, Івана Трубу, Миколу Сергієва, Антона Синявського, Тетяну Сулиму-Бичихіну, Миколу Чабана, про катеринославську «Просвіту», катеринославські наукові осередки та періодику. Вона безвідмовно надсилала відомості чи довідки про них, хай навіть на два-три рядки, посилання на друковані чи архівні джерела, де про них можна прочитати, – і це вже був золотий ключик до відкриття тієї чи іншої постаті. Далі в процесі спілкування у нас з’явилися спільні наукові проєкти, які ініціювала і «пробивала» пані Наталя. Один із них – збірка казок, записаних фольклористами на території Катеринославщини. Це була захоплююча робота! А оскільки ми жили в різних містах, то редагування здійснювали, пересилаючи поштою спочатку рукописи, потім комп’ютерні версії з правками, по кілька разів, а по телефону годинами обговорювали всі текстологічні проблеми. Так народилося дві прекрасні книги казок: «Трьомсин-богатир» та «Народні казки Придніпров’я», книга «Червоний горицвіт» та спільні історіографічні статті. Тож за те, що я стала науковцем, фахівцем з історії фольклористики Південної України, я багато чим завдячую й пані Наталії Василенко. Адже немає нічого з моєї теми, що я робила б і не проконсультувалася з нею. З нею радо ділюся своїми маленькими відкриттями, які в її очах чомусь завжди стають великими, значимими для регіональної та української науки. Пані Наталя у мене має статус ангела-охоронця, виконує роль берегині, яка вміє підтримати, надихнути, а ще – просто вислухати, порадити, поспівчувати у хвилини скрути. Я ціную кожну хвилину, проведену з нею, навіть, якщо це телефонна розмова або електронний лист. Безмежно поважаю її як науковця, як друга, як дивовижну й прекрасну людину, яку подарувала мені доля!

Видання, підготовлене за участі Н. ВасиленкоВидання, підготовлене за участі Н. ВасиленкоВидання, підготовлене за участі Н. Василенко
З роси й води Вам, пані Наталю! Бажаю щастя, – творчого і людського, жіночого і материнського, бажаю радості й повноти життя! Нехай збудеться все задумане і заплановане, нехай реалізується ще нереалізоване, хай навіть потаємні бажання і мрії стануть дійсністю! Доброго Вам здоров’я, мирного ясного неба, світла в душі, любові й Божого благословення на многії, многії літа! 

Фото надані Н. Василенко

Бібліографія праць Наталії Василенко

Створено: 11.06.2021
Редакція від 14.06.2021
Людмила Іваннікова
Бібліографія:

Мазуренко І. Слово колеги і товаришки на кшталт ювілейного [Текст]: [Ювілей Н.Є. Василенко] // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2016 рік: бібліограф. вид. / упоряд. І. Голуб. – Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2015. – С. 77–79.
На ниві музейництва й літературознавчих студій. До ювілею Наталії Євгеніївни Василенко [Текст]: біобібліограф. нарис / ред. колегія: Бекетова В.М., Мурадов Д.А. та ін.; за заг. ред. Н.І. Капустіної. Вип. 2 (змін. та доповн.). – Дніпропетровськ: ДНІМ, 2016. – 30 с.
Поповський А. За заповітом Д. І. Яворницького – С. 6–8;
Бєлова І. Завдяки дружбі моєї сестри Світлани Вікторівни Абросимової – С. 9.
«Радість життя в моїм серці співає». До ювілею Наталії Євгеніївни Василенко [Текст]: біобібліограф. нарис / ред. колегія: Н.І. Капустіна, В.М. Бекетова, С.В. Абросимова та ін. – Дніпропетровськ: ДІМ, 2006. – 24 с.
***
Бібліографія праць Наталії Василенко // Січеславщина: Краєзнавчий альманах. Вип. 9 / упоряд. І. О. Кочергін. – Дніпро : ДОУНБ, 2020. – С. 171–190.