Вікторія

Кузнєцова (Савельєва) Вікторія Олександрівна

Україна, Дніпропетровська область

  • 21 травня 1964 – 2 червня 2020 |
  • Місце народження: смт Аули Криничанський район |
  • поетеса, художниця

Вікторія Кузнєцова – поетеса і художниця, людина незвичайної долі, неймовірної стійкості та внутрішньої сили, яка до нестями любила життя.

Поезія й живопис – два крила
Для того, хто в душі уже крилатий:
Без них би я і дихать не змогла,
І жити не змогла б я, і літати…

Вікторія Савельєва

 

 

 

 

 

«Вікторія» в перекладі з латини означає «перемога». Коли нарікали цим іменем Віку Савельєву, навряд чи хто знав, наскільки воно віддзеркалюватиме її долю! Безтурботне дитинство промайнуло швидко. Та ледь Вікторія досягла повноліття, на неї звалилася біда – тяжка невиліковна хвороба. Вона опинилась прикутою до ліжка, абсолютно безпорадною. Не могла ходити, говорити, тримати ложку…

 Вікторія Савельєва в юності

Перечитую рядки її щоденника.
«18.02.1983 р. Не можу побачити навіть те, що зараз пишу. Не можу побачити світ. Ніг не відчуваю вже, здається, дуже давно, а тепер ось і руки відмовляють, і очі, і дихання… Живою лишається поки що тільки мрія… Та чи надовго? Постараюся протриматися, а як же інакше? Як жити, якщо перестати сподіватися? А жити хочеться!..»

З мрією вона прожила ще тридцять сім років абсолютно повноцінного життя. І встигла зробити набагато більше від багатьох цілком здорових людей з руками й ногами… Вікторія закінчила технікум, потім університет, непогано знала англійську, самотужки вивчила есперанто. Працювала в редакції обласного радіо, на КПК в своєму селищі Дніпровському. Вийшла заміж, щоправда, невдало. І коли втратила єдину надійну опору у житті – маму – сама собі якось давала раду. Звичайно, їй допомагали добрі люди. Та розраховувала вона тільки на себе. Вона була дуже відповідальною і не могла когось підвести.

Якось я вирішила створити про неї фільм. Вона спочатку знітилася: «Про що тут розповідати, що в мені такого особливого?». А потім погодилася, тільки попередила, що «на камеру» нічого говорити не буде. А для мене якраз було дуже важливо, щоб свої щоденники і вірші вона прочитала сама. Ми спробували це зробити, але як тільки вмикалася камера, її «заклинювало». І тоді ми з нею домовилися – під час запису не буде нікого з присутніх, навіть мене. Я залишила їй камеру, показала на що треба натиснути і зі спокійною душею пішла милуватися красою навколишньої природи. Повертаюся через дві години, і Віка урочисто заявляє, що у неї все вийшло, вона записала! Перевіряємо – пусто! Від хвилювання Віка натиснула не ту кнопку… Вона почуває себе розгубленою і винуватою, а я не можу поїхати від неї ні з чим. І тоді я йду на хитрість. Вмикаю апаратуру і йду до кухні, зачинивши за собою двері. Я знаю, що підвести мене вона не може! І дійсно, звук записано відразу, без жодного дубля! Вона змогла подолати в собі і страх, і хвилювання, і втому! Почуття відповідальності було значно вищим!

Неймовірна жага до життя, нелюдська стійкість і відчайдушна мужність допомогли їй вижити і витримати ще багато підступних ударів долі. А її творчістю захоплювалися в багатьох країнах світу: Польщі, Чехії, Німеччині, Англії, Японії, Франції… А в Італії та Росії навіть проводилися персональні виставки картин Вікторії Савельєвої.

Малювати Вікторія навчилася ще в дитинстві. А от вірші звалилися на неї цілком несподівано і відразу. Вона навіть не підозрювала, що у неї є такий дар. Серед непорушності до неї почали навідуватися поетичні рядки – зграйки співочих пташок, які хвилювали уяву та серце. Рядки шикувалися в строфи, строфи – у вірші. Та записувати їх було не так вже й просто: «15.10.1983. Писати мені ще важко. Малювати виходить краще. Нічого, буду поки що малювати!».

«Малювати виходить краще»Одна з картин В. Савельєвої

І полетіли білогриві коні! Вони були всюди – в зошиті, в альбомі, на стінах… Вікторія дуже любила цих шляхетних красенів. Можливо, вони спливали десь зі спогадів дитинства, а можливо – символізували силу і рух…

А потім з’явилися і зошити з поезією. Спочатку звичайні учнівські, з ледь розбірливим почерком, а потім і дрібно списані загальні. Вікторія не писала віршів – вона їх записувала. Вони йшли до неї звідкілясь зверху, і вона їх ледь устигала фіксувати на папері. Іноді у неї за день з’являлося більше десяти нових поетичних творів! У Віки був ноутбук, який вона цілком освоїла, але до останнього користувалася виключно олівцем чи ручкою. До останнього… Після неї залишилося блізько 30 загальних зошитів, дрібно списаних віршами. І в них ви не побачите жодної скарги на біль чи самотність, жодного нарікання на долю!

Вікторія Савельєва. Фото Олександра Розумного

Останні два роки були для неї особливо тяжкими, в неї було виявлено ще дві хвороби, не сумісні з життям… А вона жила. І малювала білочку за вікном. За півгодини до складної операції, після якої вона могла не вижити… І писала вірші. За два дні до того, як дійсно вже не змогла повернутися… Світлі, життєстверджуючі вірші!

…И птиц рулады там звучат,
Что выбрали мажорный лад,
Чтоб мир весь радовать собой!
Не стану спорить я с судьбой,
А просто вновь в окно гляжу –
Красоты всюду нахожу!

Це останні поетичні рядки Вікторії Савельєвої. Через два дні вона відійшла у Вічність… Людина, чиє життя і творчість треба вивчати в школі, варта пам’яті!

P.S. Вікторія продовжувала писати вірші навіть тоді, коли вже не могла говорити. Могла тільки дивитися в бік вікна. І бачити лише шматочок блакитного неба.

Зараз небо над нею завжди. Над її могилою. Самотній хрест на узбіччі кладовища.

«За народні кошти, завдяки зусиллям Г.М. Солдатенко (Семенчі), на могилі Кузнєцової-Савельєвої В.О. було встановлено пам’ятник»

 

Фото надані авторкою

 

Галина Солдатенко (Семенча)
Додаткові ресурси:


Створено: 22.06.2021
Редакція від 07.09.2021