Римський ліс: природна перлина в історії та легендах

Римський ліс: природна перлина в історії та легендах

Україна, Дніпропетровська область

Давно вже немає містечка Римова, який згадується в «Слові про Ігорів похід», та пам’ять про нього зберігають легенди і перекази про чудовий Римський ліс.

 

Мешканцям Верхньодніпровська пощастило: у них практично в межах міста існує справжнє природне диво – урочище Римський ліс. Як для степової зони, явище незвичайне. Феномен Римського лісу саме в тому, що на Правобережжі Дніпра після побудови каскаду водосховищ подібних лісів не збереглося.

Римський ліс слід вважати досить великим для степів монолітним лісовим урочищем (63 га), розташованим у пониззі р. Самоткань, правої притоки Дніпра. Власне, лісові угрупування займають до 80% площі всього урочища. Майже весь ліс має природне походження, виняток становлять лише штучні деревостани у північній частині, а також – мішаного походження лісові угрупування у східній і північно-східній частинах.

На противагу збідненим у видовому відношенні та структурній організації штучним насадженням найбільший геоботанічний і природоохоронний інтерес мають старовікові природні деревостани у південній половині урочища. Тут найстаріші білі тополі мають діаметр стовбура до 1,1 м, а дуби – відповідно до 0,8 м. Ботанічною подією стала знахідка в гущавині дібров невеличкої популяції тюльпана «Ніфонтіана» – тюльпана дібровного з дуже своєрідним забарвленням квіток – лілово-білуватим із жовтими серединками.

У Римському лісі мешкає чимало тварин, серед яких дев’ять видів із Червоної Книги України, чотири з Європейського Червоного списку, 28 видів, занесених до списку Бернської конвенції. Серед наземних хребетних тварин птахам тут належить особлива роль. Вони є найбільш яскравими представниками фауни будь-якої території. В околицях міста тимчасово перебуває або гніздиться не менше 90 видів птахів, яких можна віднести до категорії рідкісних. За останні півстоліття, за даними наукових досліджень, тут виявлено 257 видів птахів, тобто орнітофауна лісу складає більше половини від усього складу птахів України, яких налічує 425 видів.

Щодо походження назви, її пов’язують з давньою назвою села, що неподалік від лісу – Рим. Ця назва зустрічається на дореволюційних картах, тепер офіційно не вживається. Лише від місцевих мешканців можна почути «живе на Риму», «поїхали на Рим», бо сьогодні села Рим немає навіть на топографічній карті. Як згадка про нього залишився Римський ліс.

«Зелені легені» Верхньодніпровська поєднують естетичну насолоду і джерело ботанічних досліджень, релакс і оздоровлення. В перспективі цей природний об'єкт може бути внесеним до складу регіонального ландшафтного парку або й національного природного парку.

Легенда про Римський ліс 

Колись, у далеку сиву давнину, в долині річки Самоткань одними з перших господарів пасовищ були загадкові кіммерійці, пастухи-кочівники. Їх витіснили племена скіфів, а тих, в свою чергу, сармати. Наші степи були свідками великого переселення народів і бортьби місцевого населення – слов’ян проти готів у союзі з гунами. Якось, ніхто не пам’тає коли саме, поблизу гирла річки Самоткань було засноване містечко Римове, назване так воїнами, які повернулися з походу гунської армії Аттіли на справжній Рим. Біля поселення стіною стояв великий різнолистяний ліс, названий теж Римським… (Люди, де б вони не перебували, намагалися селитися, будувати житло поблизу річок, озер або лісу). Важко було вціліти Римову на шляху великого переселення народів, які котилися з глибини Азії на Захід.

У середині ХІ століття, витіснивши печенігів, у придніпровських степах з’являються половці. Самі себе вони називали кипчаками. Назва «половці» начебто пішла від полόвого, солом’яно-білого кольору їхніх шапок. Найбільші половецькі центри – кочовища розміщувались на нашій сучасній території.  

Не мирилися осілі селяни-землероби з прийшлими кочівниками, не раз вступали з ними у смертельні бої. Бо майже два століття, від їх появи в придніпровських степах і до знищення монголо-татарами, відбувалися постійні набіги половців на русичів. Швидкість і невловимість степових вершників вражала. Від безперервних ворожих нападів пустіла земля.

Та все ж береги повноводної Самоткані, вкриті густим лісом, ховали поселення місцевого люду. У ІХ–Х столітті, коли набирала сили Київська Русь, коли пливли Дніпром униз до моря «з варяг у греки» як військові, так і купецькі каравани суден, тут постійно стояли на чатах сторожові пости-застави київських дружинників, аби своєчасно попередити про напад печенізьких, а пізніше – половецьких орд.

Володимир Мономах згадував у своєму «Повчанні про похід на Римов» – один-єдиний похід правобережжям Борисфена-Дніпра в 1103 році. Тоді ж його військо завдало великої поразки половецьким князям за містечком Римовим. Це був один із десятків чи й більше войовничих походів Володимира Мономаха. Та не так довго панував мир у Римові, бо через 82 роки воєначальник половців Кончак зі своїм військом, повертаючись із зухвалих набігів на території вздовж Борисфена, згадав про місто Римове і вирішив помститися йому за минуле. Він форсував річку і «пішов приступом до города Римова, а римовичі заперлися в городі. І коли вони вилізли на забрала, то тут за божим промислом, упали дві городнині [частина дерев’яної стінки валу – авт.] з людьми прямо до ворогів і на городян найшов страх. І котрі ж городяни вийшли з города і билися, ходячи по римівському болоту, то ті уникнули полону, а хто зостався в городі, то ті всі взяті були», – розповідають сторінки «Літопису Руського» за Іпатьєвським списком. Мабуть, саме про це йдеться у всесвітньовідомому «Слові о полку Ігоревім»: «Се в Римові кричать під шаблями половецькими…»

Розгром половцями, а далі татаро-монгольська навала в ХІІІ столітті спустошили і знищили місто, проте цілком обезлюдніти цим місцям завадив Римський ліс. Він став схованкою для русичів, даючи гриби-ягоди та дичину для харчування, а ще деревину для побудови житла, господарських будівель і опалення та приготування їжі. А річка давала рибу і воду. Біля річок завжди були плавні, а це – чудові випаси, заготівлі сіна для зимівлі скотини. Навкруги неозорі степи з добрим чорноземом. Так і врятувалися люди. А потім тут шукали волю козаки, і з їхнього зимівника постав наш красень – Верхньодніпровськ.

…Давно вже немає Римова, та пам’ять про нього зберігає наш чудовий ліс. У шелесті листя і пташиному тьохканні можна почути, якщо дуже прислухатись, дзвін шабель, тупіт кінських копит і крики наших далеких предків, які жили, кохали, воювали, охороняли і дбали про свою рідну землю.

Створено: 18.12.2020
Редакція від 18.12.2020
Олена Кіріченко