Федір Ісаєв: співець рідного краю

Ісаєв Федір Григорович

Україна, Дніпропетровська область

  • 19 лютого 1922 – 14 жовтня 2000 |
  • Місце народження: с. Кудашівка (нині – Калинівка) Криничанський район |
  • Поет, пісняр, перекладач.

Своєю творчістю поет прокладав шлях українській мові в радянській літературі, був одним із засновників «моди» на українське слово.

Поезія, що рятує

Мила Кудашівка наша,
Купіль вишнева моя!
З синього каменю чаша –
Небо. І спів солов’я

Федір Ісаєв

Народився майбутній поет в сільській родині хліборобів на Криничанщині. На уроках літератури в початковій школі хлопчик познайомився з творчістю зарубіжних і українських письменників. Ні минало й дня, щоб малий Федір не брав книгу та з головою не занурювався у світ літературних героїв. Улюблені вірші Тараса Шевченка, Івана Франка допомогли йому пережити непрості періоди в житті, не дали зачерствіти у вирі тяжких часів, вони і втішали, і пригортали до себе поетичним словом. Коли брав до рук невеличкого «Кобзаря», перед хлопчиком з’являвся новий світ поезії, до якого він звертався у хвилини радощів та смутку. Бо саме поезія якнайкраще розкриває красу мови, красу людського серця. 

Шістнадцятирічний Федір почав натхненно перекладати вірші з російської, білоруської, грузинської, польської, англійської, хінді та інших мов. Потім, щоб висловити свої емоції – все, що наболіло в душі, став писати власні вірші. Саме близькість із природою у дитинстві породила цілі цикли ліричних віршів про рідне село. Визначальною рисою Ісаєва-митця  завжди було відчуття рідного коріння. Він помічав довершену й неповторну красу землі рідного краю: як плаче дерево від радості, коли настає весна, і як у розквітлому соняшнику трудиться джміль. Черпаючи з поезії Тараса цілющу силу та мудрість, молодий поет присвятив низку віршів й великому Кобзарю:

…Бунтарський, поетичний його хист,
Що в красі, в буянні, в силі звівсь на весь гігантський зріст.
Деспотам земним неситим, рабству клятому – на злість
Для пригноблених свободу і життя нове приніс.

Перші вірші Федора Ісаєва були надруковані в регіональній та столичній пресі. А вже у 1940 році юнак з родиною переїхав до Дніпродзержинська, де почав працювати коректором у редакції міської газети. У вільний від роботи час він писав свої поетичні сповіді, які надсилав на рецензії відомим поетам.

На початку Другої світової війни Федір Григорович був евакуйований до Узбекистану, де спочатку працював на будівництві Фархадської гідроелектростанції робітником, бійцем воєнізованої охорони, літературним працівником газети «Народная стройка». У найтрагічніший час люди як ніколи потребували натхнення, розради, приводів для радощів і усмішок. Тож поет написав декілька щирих та зворушливих пісень. Події війни стали переламними для світогляду автора – внесли в його творчість нові мотиви, кольори й інтонації, наповнили поезію новими символами. Печальні нотки пронизують поезію. Нового, вищого і більш гуманістичного рівня досягає інтимна лірика поета. Особливої сили й проникливості набув образ Матері, втіливши і ніжні, й героїчні, й трагічні риси жінки – і загальну тему матері-України.

Ось вона стоїть переді мною,
Як земля зчорнілая, худа…
Згадка в грудях у моїх рида
Тугою великою, земною.
Мати!
Ненько наша дорога!

Повернувшись до рідної домівки у вересні 1944 року, Федір Ісаєв продовжує працювати у міській газеті. Ця робота пов’язувала його з людьми різних професій, він – частий гість на заводах і фабриках, у школах, технікумах, вищих навчальних закладах, робітничих гуртожитках. Весь цей досвід наклав відбиток на творчість поета – через це простежується певна публіцистичність у поезіях. Його урбаністична поезія присвячена заводам, панельним будинкам, дитинству та розповідає про світовідчуття людей, які були народжені в індустріальних містах.

Саме у місті відбувається своєрідна концентрація часу, простору, енергії, людей. Місто для митця – «енциклопедія» життя людини та суспільства. Використовуючи у віршах матеріальну предметність деталей безпосереднього життя міста, мистець слова дає читачеві можливість майже фізично відчувати запахи, чути звуки будівництва, що символізують нову добу міста так само, як і нову добу життя. Безліч віршів того часу були присвячені металургійній тематиці, здобуткам та проблемам людей робітничих професій.

Немов ті жерла, труби підвелись,
Співає даль гудками урочисто.
В Дніпро на себе задивилось місто:
Бач, дим, мов сині кучері, повивсь!

Поступово відбувається пожвавлення творчих пошуків поета. Аналізуючи літературні новаторські пошуки 50-х років він намагався з’єднати в єдине традиційні образи та сучасні тенденції, вивести конкретний особистий факт на простори історії. Головним героєм творчості Федора Григоровича стає людина на складних перехрестях історії, а головним ідеалом – ідеал борця за гуманістичний прогрес і достойне мирне творче життя. Поет належав до тих митців слова, які намагалися філософськи підійти до осмислення дійсності, велику увагу приділяли внутрішній людській психології. Поступово урочистість та пафосність зникають з емоційної палітри майстра, залишаючи у віршах психологічно тонко описані людські переживання.

Вірші Ісаєва – чудовий зразок інтимної лірики, яка поєднується з рясними описами пейзажів. Багатство художніх засобів робить лірику емоційною та мелодійною. Саме в інтимній ліриці Федір Григорович показав себе як вправний творець поезій і слів. У віршах він наче проклав символічну поетичну стежину до людських сердець. Вона веде читача вранці українським степом, спускається до Дніпра, на милий серцю берег, де ростуть ромашки, полин. Натхненні мрії поета летять, як пташині зграї. Сувора пам'ять про війну, що залишила відмітину на гранітних скелях, зупиняє поета в роздумі…

До краю рідного я доторкнусь душею

Дуже дякую Вам за золотий дарунок – збірку ваших поезій, молодих і сонцебризних, повних запалу і льоту в людські серця. Вони мені нагадують конвалії в срібних сльозах ранку і сурми щастя, коли зоря обіймає душу багряними крилами любові. 

Володимир Сосюра

У творчому доробку поета з’являються вірші, які ідентифікують його саме як українського поета, який у творчості, звертається до суто національного коріння. У 1950 році вийшла збірка «Придніпров’я», яка привернула увагу читачів своєю щирістю, оптимізмом, барвистим зображенням природи й багатогранного життя людей Придніпров’я. Ця поезія належить до пейзажної лірики, яка  своєю чергою є формою художнього пізнання людської душі. У віршах надзвичайно сильно відчутна єдність пейзажного образу й ліричного настрою. Читача вражають ніжні інтонації твору, мелодика слова, чарівна принадність степових пейзажів. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі. У збірці «Придніпров’я» переважають мажорні настрої, у ній оживають чари молодості, розкривається краса природи.

Того ж року поета було прийнято до Спілки письменників України. Наступні збірки «Лірика», «Червона калина» стали помітними віхами на шляху його зростання. На сторінках книжок образ ідилічний: сільський пейзаж – лагідне сонце, стигле колосся, свіжі покоси, різнобарвні польові квіти, це метафорично віддзеркалює душевний стан ліричного героя. Яскраві порівняння та персоніфікації додають ліриці надзвичайну силу та енергію. Висловлення своїх почуттів, вираження всіх емоцій через звернення до природи – характерна риса любовної лірики Федора Ісаєва. При цьому природа виступає не лише джерелом натхнення для ліричного героя, тим, з чим можна порівняти красу коханої, а й свідком його особистих переживань, яка завжди розуміє й підтримує у хвилини смутку та щиро радіє у хвилини щастя, а також засобом поетизації романтичних почуттів. Атмосферу інтимності та щирості створюють не тільки метафори та повтори, а й звичайні буденні слова, що звучать у віршах наче авторська сповідь.

Хоч випий – настояне небо бездонне,
Де сонця тропа золота…
Хоч випий…
Та серце у шумі потоне:
Довкола ж високі жита.
Приляже колосся, грайливо хлюпнеться,
Валами розтане в імлі, –
Знедолені предки проснуться, здається,
Від шуму хлібів на землі…

Федір Ісаєв завжди був і залишався українцем, усе його творче життя було вмотивоване двома пориваннями: народницьким, яке ще жило й пульсувало у творчості таких титанів як Іван Франко і Тарас Шевченко, й новаторським, яке, наче свіжий вітер, вимагало перегляду естетичних вимірів поетичного слова. Поет розширював й поглиблював внутрішній світ українського духу. Європейські лідери тогочасного символізму були тими взірцями для нього, які допомогли подивитися на рідну українську мову як джерело естетичної краси, віднайти в її звукописі ті приховані мелодії, які завжди були притаманні українському співочому слову. Читаючи вірші, читач розуміє, що мелодика української мови, її пісенний код здатний достеменно відтворити будь-який настрій душі, найменший її порух. Кращі поетичні рядки поета вирізняються багатством художньої палітри, бездоганною гармонійною організацією, національним колоритом, архетипами української самосвідомості. Зачаровують рядки, написані про рідну землю.

Утопали в теплі жайворонки,
Підпливали хмаринки в сріблі,
І мов сонячні, чисті краплинки,
Зерна падали в лоно землі.

Всього у Федора Григоровича в різні роки вийшло 15 збірок, об'єднані в 6-ти циклах віршів, вони показують різносторонній світ поета. Поет намагався створити та донести до кожного читача настрій і ауру світобачення українця відтінками поетичного слова, створити мальовниче літературне полотно, яке увібрало всі напівтони барв української ментальності. Його твори то – синтез звуку, слова й образу, який робить читача співтворцем, пробуджуючи в душі споконвічні ритми й словесні образи народу, бо саме мова – це та реальність, яка ідентифікує людину до нації.

Так будьте й ви ж, мої пісні,
Такі ж красиві, мої лілеї,
Світіть, перлисті та рясні,
Як роси ранку над землею,
Правдиві, мужні і ясні.

Глибина й зримість чуттєвих інтонацій, єдність змісту та форми, природність і невимушеність розгортання думки, глибока мовна культура, яка шліфувалася роками – від вірша до вірша, обізнаність з вітчизняною та зарубіжною класикою – усе це дає підстави говорити про Федора Ісаєва як про поета значних творчих можливостей.

Майже всі вірші Федора Ісаєва просякнуті духом біографічності, читаючи їх виникає відчуття, що кожна з історій, про яку йдеться, особисто була пережита поетом. Федір Ісаєв був людиною і поетом свого часу, з притаманними йому темами, проблемами, недоліками. Однак, навіть у часи несвободи поет намагався через літературу озвучити важливі для нього теми, популяризуючи у літературному середовищі українське світосприйняття.

Створено: 20.07.2021
Редакція від 20.07.2021
Оксана Шевченко
Бібліографія:

Грона щедрої осені: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1981.– 78 с.
Лілеї: Поезії.– К.: Дніпро, 1982.– 104 с.
Лірика.– Дніпропетровськ: Дніпропетров. обл. вид-во, 1956.– 84 с.
Окриленість: Поезії.– К.: Радянський письменник, 1972.– 70 с.
Придніпров'я: Поезії.– К.: Радянський письменник, 1950.– 98 с.
Ріднокрай: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1971.– 48 с.
Росесники: Поезії. – К.: Молодь, 1961. – 78 с.
Тропинка к людям: Стихи. – М.: Сов. писатель, 1982. – 64 с.
Фіалки в небі: Вірші та поема.– К.: Радянський письменник, 1986.– 101 с.
Червона калина: Поезії.– Дніпропетровськ: Дніпропетров. кн. вид-во, 1960.– 50 с.
***
Кулініч Г. Документи особистого фонду поета Ф.Г. Ісаєва в архівному відділі Дніпродзержинської міської ради // Спадщина.– Дніпропетровськ, 2008.– Вип. 2.– С. 91–102 .
Мельник Я. Мотиви творчості дніпродзержинського поета Федора Ісаєва як відображення загальнолітературних тенденцій на тлі історичних умов радянської доби // Придніпров'я: історико-краєзнавчі дослідження.– Дніпропетровськ: ДНУ, 2012.– Вип. 10.– С. 126–139.
***
Задорожня Г. Наш земляк Федір Ісаєв // Нові рубежі.– 2011.– № 14 (19.02).– С. 5 : фот.
Мащенко О. Поетичні світи Федора Ісаєва // Відомості.– 2012.– 9 (29.02).– С. 5: фото.
Федір Ісаєв: [Некролог] // Літературна Україна. – 2000. – 16 листоп. – С. 8.