Дубінін Вячеслав Іосифович
В’ячеслав Дубінін: почесний громадянин міста Нікополя

«Людей неинтересных в мире нет.
Их судьбы, как история планет. 
У каждой все особое, свое,
и нет планет, похожих на нее…» 
                                         Евгений Евтушенко

Не люди помирають, а світи…

Ця людина може стати ідеалом для хлопчаків, для тих, хто шукає своє місце в цьому житті. На превеликий жаль, зовсім недавно він пішов із життя…

В’ячеслав Дубінін – людина-планета з дивовижною долею. Він настільки скромний, що багато мешканців нашого міста знали його як вчителя фізкультури, тренера підлітків з боксу та кікбоксингу. І мало хто знав, що він був украй популярний у режисерському бомонді на всьому пострадянському просторі як унікальний каскадер і актор, що його ім'я увійшло до літопису не тільки радянського, а й зарубіжного кіно, що це – легенда радянського боксу.

Але насамперед В'ячеслав цікавий як людина. Що завжди дивувало тих, хто знав його. Так, це незвичайне, як на наш час, поєднання доброти, скромності, сором'язливої посмішки і таких суто чоловічих силових занять, як бокс і кінотрюки, що вимагають миттєвої реакції, сміливості, винахідливості та сили. Навіть в його імені – Славік, В'ячеслав Дубінін – є це поєднання м'якості і потужності. Як там у Пушкіна: «В одну телегу впрячь не можно коня и трепетную лань?». У Дубініна це вийшло. 

Дитячі та юнацькі роки

Дитинство його минуло в Нікополі. Навчався в школі № 14. Ріс без батька. Завзято виховував силу волі: балансував на тоненьких перилах мосту через залізницю, вночі один ходив на цвинтар. А одного разу, наслухавшись на уроках географії розповіді про Африку, разом із другом вирішив туди втекти. Втікачів знімали з товарняка... Ось тоді Славко виконав свій перший в житті справжній трюк. Рятуючись від гніву товаришевого батька, він на ходу зістрибнув з однієї машини і заскочив на іншу.

Юність... Чудовий час. Інше сприйняття світу, пошуки себе, герої книг, на яких хочеться бути схожими. На багато питань відповіді ми знаходимо в книгах. І серед багатьох – раптом! – зустрічається одна, яка змінює людину, змінює його життя. Процес, як книга творить людину, побачити неможливо. Але видно результат... Такою доленосною для юного В'ячеслава стала книга Георгія Свиридова «Ринг за колючим дротом». Прочитавши цю книгу, юнак вирішив присвятити себе боксу.

До 19 років В’ячеслав жив у Нікополі, працював на заводі, займався спортом. А потім його запросили до Києва. Готувався до Олімпійських ігор ув Мюнхені. Але... перетренувався і три місяці пролежав у диспансері.

Небезпечний світ кіно

Після закінчення Київського інституту фізкультури В’ячеслав працював у військово-морському політичному училищі тренером. Зустріч у метро з артистом Володимиром Талашком (після виходу фільму «В бой идут одни старики» він був на піку слави) різко змінила життя Дубініна: його запросили на кіностудію імені Довженка. В'ячеслав потрапив до казкового містечка – в інший світ, інше століття: пірати, вершники, гарні жінки в середньовічних убраннях. Тоді ж познайомився з головним постановником трюків Олександром Філатовим, який запропонував роботу каскадера.

Бокс визначив його життєві принципи: тверезість оцінок, порядність, вимогливість до себе, повага до оточуючих людей. Бокс допоміг В'ячеславу виконувати найскладніші трюки в кіно. Коли дивишся ці божевільні записи, де він стрибає на капот автомобіля, який летить з великою швидкістю, де палаючі каскадери мчать на конях, виконують акробатичні вправи, отримують страшного удару від супротивників, стає не по собі: адже ці трюки виконують живі люди. 18 років В’ячеслав присвятив себе такій небезпечній професії!

«Каскадери. Хто вони: гладіатори, які прийшли із сивини віків, самогубці чи просто божевільні дурні, які вважають себе безсмертними відпущенниками життя? Ні, ні, це люди, у яких душа хоче літати. Нема таких слів, які могли б розкрити світ цих людей». (З щоденника Сашка Андреєва, каскадера, який загинув під час зйомок фільму).

В’ячеслав не заперечує, що здорове почуття страху має супроводжувати каскадерів: «Страшно було? Всім страшно, але одні можуть пересилити страх, а інші – ні. Без почуття самозбереження не вийде якісного трюку. А від професіоналізму залежить і блиск епізодів, і власне здоров'я, і життя. Адже яка мета каскадера? Воювати і «вмирати» красиво. Зрозуміло, в кіно. Переломи? У каскадерів це звичайне явище. Раніше і страховок не було. Та й професії каскадера не існувало».

Довго доводилося вчитися всьому – стрибкам на конях, фехтуванню, вуличним бійкам, стрибкам. За одне тренування бувало до 50 падінь з мотоциклу – на спину, вперед, назад. І кожен трюк треба розрахувати до секунди. Слава Богу, руки-ноги не ламав, а удари були. У фільмі «Імітатор» В'ячеслав був постановником трюків, ось і вирішив трохи ускладнити їх. Несподівано мотоцикл занесло, заплутавшись у парашуті, й каскадер з усього маху вдарився ногою об дерево.

Добре пам'ятає свій перший фільм «Попередження», який знімав всесвітньо відомий іспанський режисер Хуано Антоніо Партемо в 1981 році. «Тоді я усвідомив, наскільки небезпечна і ризикована професія каскадера. В епізоді підпалу Рейхстагу я стояв на страховці. Уявіть: в замкнутому просторі горить величезна декорація. Спека така, що лампи підсвічування не витримували і лопалися. Працювало відразу сім-вісім камер. І вибратися з цього полум'я люди могли тільки через два лази в огорожах від вогню. Ось біля одного з них я був «маяком» – щоб каскадери не заплуталися, потрібно було в лаз світити ліхтариком. І в самий відповідальний момент ліхтарик не загорівся. Серце почало шалено калатати. Адже там реально могли загинути люди. Ще раз тихесенько натискаю – є світло! Слава Богу! Ніхто не постраждав!».

Зустрічаючись із підлітками, В'ячеслав із задоволенням розповідав про свою роботу. Для такого невеликого містечка як Нікополь професія актора, каскадера дуже незвичайна. Живе спілкування з такою чудовою людиною, яка вміє розповісти і змусити підлітків замислитися не лише «Ким бути?», а й «Яким бути?» – просто неоціненне. Розповідаючи про небезпеки трюків, Дубінін любив згадувати зйомки фільму «Алкоголь і аварія». За сюжетом п'яний батько збиває на смерть сина – випускника школи. Працювали рано вранці на Софійській площі, щоб випадкові перехожі не заважали. 

«Я повинен був переходити вулицю, яка веде на Хрещатик. За кермом – Толя Грушевий. Я мав миттєво зорієнтуватися, вискочити на капот, впасти з капота і перекинутися по асфальту, не потрапивши під колеса. Це пізніше мій напарник зізнався, що їхав на швидкості 80 км на годину, а не 60, як планувалося. До того ж, довелося робити другий дубль. Якийсь жалісливий чоловік підбіг до мене, пропонуючи допомогу. А якась бабуся, якій не спалося о шостій ранку, голосно заголосила: «Ой, людину вбили!».

Мітка на руці залишилася Дубініну на згадку про картину Юрія Іллєнка «Солом'яні дзвони». «Тут я вперше в радянському кінематографі виконав трюк «горіння», а дублював тоді народного артиста Михайла Голубовича. Німець б'є його прикладом, поливає бензином і підпалює... вже мене. І ось я, палаючий факел, біжу за німцем, який мене хотів сфотографувати, а бігти треба було чимало. Наздоганяю, обіймаю, і палаю вже разом з іншим каскадером. Сім дублів було! Сім шинелей згоріло! Це зараз з'явилися спеціальні костюми, а в 80-х роках їх не було. Мене обмотали ганчірками з асбестом, на обличчя тоненьку маску зробили, на голові – шапка, а на місці очей – щілинки-скельця. Навіть режисер зізнався, що було моторошно, коли вночі монтував фільм. Ніна Матвієнко дуже переживала: «Я перший раз в житті бачу живого каскадера!». Я ще пожартував: «А раніше бачили тільки мертвих?».

Каскадер... Безіменна зірка, яка віддає свою майстерність на вівтар популярності зіркових акторів.

Ты убежден, опасность – вздор,
Когда с тобою каскадер.
Лицом к лицу в объятьях риска ты рядом с ним.
Вы слишком близко судьбою связаны одной…
И все ж ты – за его спиной.
В который раз средь суеты
Он стал твоей второю тенью…
Тебе и слава, и цветы.
Ему же – боль твоих падений.
                                                                               Ирина Путяева

Ці рядки влучно характеризують професію каскадера, дуже потрібну, дуже небезпечну, але вельми непомітну для істинної слави в кіномистецтві. В'ячеслав віддавав усього себе без залишку – і на рингу, і на зйомках, не вимагаючи натомість слави і визнання. Він задовольнявся тим, що сам створив, чого сам досяг... І в цьому – теж Дубінін.

Безіменні зірки кіно

Слухати В'ячеслава можна було без кінця! Стільки різних цікавих епізодів із життя каскадера та актора! Дублюючи відомих акторів, спостерігаючи за їхньою грою, він пройшов чудову школу акторської майстерності. Колоритна зовнішність нікопольця приваблювала режисерів. Володимир Попков у фільмі «Вантаж без маркування» вперше благословив на акторську роль. Потім була робота з Сергієм Матвійчуком у фільмі «Козаки йдуть». За ним робота у фільмі «Дорога на Січ», де він зіграв роль писарчука. На презентації цього фільму був присутнім Президент України Л. Кучма. Фільм отримав у Польщі широкий резонанс, на його презентацію прибув консул країни. 

Фільмографії нікопольця можуть позаздрити зірки кіноматографа всіх часів і народів. Він працював на одному знімальному майданчику з такими відомими акторами як Інокентій Смоктуновський («Русь споконвічна»), Ігор Скляр («Імітатор»), Альберт Філозов («Допінг для янгола»), Анатолій Хостікоєв і Роман Бенюк («Кому вгору, кому вниз»), з Йозасом Будрайтисом і Віталієм Соломіним («Повернення з орбіти»). Знімався у фільмі Пітера Фляйшмана «Важко бути Богом» (за повістю братів Стругацьких). Був дублером кубинського актора у фільмі «П’ятнадцятирічний капітан» і піратом у телефільмі «Острів скарбів». Усі фільми, в яких знімався Дубінін, неможливо перелічити, бо їх понад 70. Серед останніх робіт – «Закон мишоловки», «Брат за брата», роль кілера в серіалі «Пастка».

За роки роботи в індустрії кіновиробництва Дубініну довелось зніматися на кіностудіях «Мосфільм», «Ленфільм», Одеській та Ялтинській, ім. Довженка, ім. Горького, співпрацювати з «кіношниками» з Америки, Італії, Німеччини, Франції, Кореї, Польщі.

Здавалося б, зіркове життя – зіркова хвороба. Але це не про Дубініна. До Нікополя він повернувся заради хворої мами. Провівши в останню путь свою найдорожчу людину в житті, Дубінін – легенда радянського боксу, відомий актор і унікальний каскадер, – так і залишився в своєму рідному місті. Останні роки життя присвятив підліткам, відривав їх від вулиці. Разом із заслуженим тренером України, суддею міжнародної категорії Михайлом Поперечнюком підготував чемпіонів України, Європи, світу.

У чому секрет В'ячеслава Дубініна як людини, майстра спорту СРСР з боксу, заслуженого тренера України, чемпіона Європи та призера світу з кікбоксингу, актора, каскадера і постановника трюків, Почесного громадянина міста Нікополя? До речі, він був першим у СРСР каскадером, який виконав трюк зі стовідсотковим горінням. У той час такі трюки не знімали навіть за кордоном! Яка формула успіху В'ячеслава? «Ніякого секрету немає. Просто мені щастить на людей, на хороших друзів. І будь-які досягнення – не привід для гордині. Як би високо не піднімало життя, завжди треба залишатися нормальною людиною ... Слава – привид, а велич – пусте торжество... Нікого не ображати, і себе не давати в образу».

А ще В’ячеслав завжди наголошував: «Хлопчики і дівчатка! Читайте! Книга – це життя!» І бажав успіхів, благополуччя і всього найкращого в цьому прекрасному і загадковому світі.

На превеликий жаль, 3 грудня 2018 року В’ячеслав Дубінін пішов із життя…

«Уходят люди... Их не возвратить. 
Их тайные миры не возродить. 
И каждый раз мне хочется опять 
от этой невозвратности кричать». 
                                                                     Е. Евтушенко