Скотаренко Іван Панасович
Іван Скотаренко: «Бринить в душі струна бандури»

Щедра Підгородненська земля на таланти, одним із підгородненських самородків був Іван Панасович Скотаренко. Це йому Костянтин Дуб присвятив такі рядки:

«… Кобзарю, бандуристе! Ти сьогодні з нами…
В світі тривожнім, в час війни живем.
Ти одухотворяєш нас народними піснями,
З бандурою співочою із нами йдеш…»

Присвяту Іванові Скотаренку Костянтин Семенович написав до його 80-річчя та вперше прочитав на організованому районною дитячою бібліотекою родинному святі «Під переливи струн бандури». Працівники РДБ також підготували пам’ятні буклети: «Бандурист Іван Скотаренко», «Знай наших: Іван Скотаренко». А в цьому році створили видеопрезентацію про бандуристів Підгородного, де згадано й Івана Панасовича.

Народився він 1 січня 1935 року у м. Крюків-на-Дніпрі, в сім’ї робітника. Мав семикласну освіту. Пізніше була служба в армії. 1958 року одружився з Оленою Федорівною, а у 1959 році народилася донька Ніна. Сім’я мешкала у Підгородному на вулиці Запорізькій. Працював на металургійному заводі ім. К. Лібкнехта, був кранівником цехового крану в Трубному цеху №3.

У 35-річному віці Іван Панасович вперше прочитав про бандуриста Олексу Коваля у районній газеті. Прийшов додому до Олексія Семеновича, аби познайомитися з людиною, яка заочно викликала до себе неабиякий інтерес. Почув живий звук бандури, і так захопився цим інструментом, що попросився до підгородненського бандуриста в учні… Ось як згадував про це сам Іван Скотаренко у розмові з письменником Іваном Шаповалом: «…коли я вперше прочитав про Коваля в газетах добре слово, зразу ж пішов до нього. Він мене запросив до хатини, що над Кільченню, ласкаво й тепло прийняв, показав, як грати на бандурі. Навіть кобзу подарував мені. Пам’ятаю, як він сказав тоді: «У вас сильний голос, добрий музикальний слух, тонке відчуття народної пісні – беріться, грайте, буде з вас кобзар!». І я взяв найдорожчий подарунок – кобзу, полюбив її всім серцем і душею». І вже через рік ми вдвох часто виступали перед металургами, учнями шкіл…»

Сам же Олексій Семенович говорив про свого учня так: «Іван, був несамовитий. Забажавши навчатися грати на кобзі, ловив мене, де тільки я міг з’явитися: і вдома, і в музеї. Вчу його – бачу, діло буде, вийде з нього бандурист…»

Отак, уже в зрілому віці, Іван Панасович взявся опановувати гру на улюбленій бандурі. Пізніше, разом із учителем, Олексієм Семеновичем Ковалем, вони виступали дуетом. А ще Іван Скотаренко був учасником ансамблю бандуристів; також виступав і як соліст. Саме Іван Панасович грав на бандурі та співав улюблену пісню Олексія Семеновича Коваля «Забіліли сніги» під час поховання підгородненського кобзаря. Олексій Семенович заздалегідь просив свого учня, щоб його в останню дорогу супроводжувала його улюблена бандура та пісня «Забіліли сніги».

Бандуристи з Підгороднього були бажаними гостями на зустрічах з шанувальниками української культури. Так, 23–24 листопада 1977 року О. Коваль та І. Скотаренко, разом із дніпропетровським письменником Іваном Шаповалом, на запрошення міського відділу товариства книголюбів, міського товариства «Знання» і центральної міської бібліотеки відвідали Донбас. Зокрема, зустрілися з членами клубу книголюбів Західного Донбасу «Пошук» у будинку культури шахтобудівників, а потім побували на Всесоюзному ударному комсомольському будівництві – шахті «Західнодонбаська». Співали українських пісень зі сцени будинку культури «Шахтар» (м. Першотравенськ). 

У травні-червні 1990 року Іван Скотаренко та Леся Коваль були делегатами Установчого і пізніше – Першого з’їзду кобзарів України в м. Києві. Цього ж року вони разом брали участь у Міжнародному кобзарському фестивалі у м. Львові, виступали там у Соборі святого Юра. 

Івана Панасовича дуже часто запрошували на виступи у Дніпро, концерти відбувалися в меморіальному будинку-музеї Д.І. Яворницького, біля Преображенського собору та на Жовтневій площі.

Іван Скотаренко не раз зустрічався з кобзарем Олексієм Чуприною, який жив у м. Корсунь-Шевченківському. Від нього навчився грати «Псальми» та пісню «Розрита могила».

Незадовго до своєї смерті Іван Панасович на своєму мотоциклі потравив в аварію, довго хворів, помер 1994 року. Похований у Підгородному.