Пам’ятник українсько-татарському побратимству в Жовтоолександрівці

Пам’ятник українсько-татарському побратимству в Жовтоолександрівці

Пам’ятник битві на Жовтих Водах у с. Жовтоолександрівка став не тільки туристичним об’єктом, а й місцем патріотичного виховання молоді.

На початку травня цього року виповнилося 370 років від часу Битви на Жовтих Водах – ключової події Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. А буквально за місяць буде ще одна «кругла» дата, пов’язана з битвою, але значно скромніша – 20 років від дня відкриття пам’ятника у селі Жовтоолександрівка П’ятихатського району. 

Пам’ятник Битві на Жовтих Водах 1648 року увічнює бойове побратимство українських козаків і кримських татар, які об’єдналися для боротьби зі спільним ворогом – польською шляхтою. Власне битва відбулася на р. Жовтій (Комісарівській), на північній околиці сучасного м. П’ятихаток. Назва битви утворилась від того, що районом «Жовтих Вод» поляки називали територію, де протікала р. Жовта (притока Комісарівки) та її притока Жовтенька. А біля села Жовтоолександрівки в урочищі Княжі Байраки відбувся завершальний розгром відступаючого польського війська.

Пам’ятник створили і відкрили за ініціативою воєнного історика Івана Стороженка та за фінансової й організаційної підтримки Дніпропетровської обласної державної адміністрації, зокрема за піклуванням начальника Управління культури Валентини Тальян 26 червня 1998 року. Ця подія стала неабияким святом для істориків, краєзнавців, а особливо мешканців села.

***
У Жовтоолександрівці гостей чекали. Дорога до неї рівно стелилась під колеса машини чорною стрічкою ще зовсім свіжого асфальту. При в’їзді до села хлопець з пов’язкою на рукаві махнув нам, вказуючи подальший шлях.

Село справляло гарне враження – міцні охайні будинки, впорядковані квітники на причілках, вулиці чисто прибрані, видно, не тільки перед святами чепуряться. Центральна вулиця, яка вела до місця події, прикрашена – прапорці та штучні квіти на парканах, на протягнених понад вулицею дротах тріпотять різнобарвні стрічки віночків.

Не описуватиму самої битви, про це достатньо матеріалів. Можна звернутися до книги І. Стороженка, розділ з якої опублікований тут же, на Порталі, в розділі Історія – https://www.dnipro.libr.dp.ua/Istoriya_bitva_Zhovti_Vodi Ця стаття про увічнення пам’яті.


У перші хвилини пам’ятник не справив особливого враження – простий, без помпезності. Лише обійшовши його й роздивившись, подумала, що саме таким він і має бути. На краю села на схилі урочища Княжі Байраки дві гранітні брили – символи двох союзних військ, які пліч-о-пліч, забувши недавно ворожнечу, виступили проти спільного ворога, одна стела – вища й тонша – вкрита українським рушником з образом Богородиці, верх його надимає вітер (історії?), і це вже й не рушник, а бойова корогва. Друга стела – масивніша й нижча – з татарським орнаментом. На обох вибито герби – особистий Богдана Хмельницького і татарська тугра. Така ж тугра виблискувала золотом і на блакитних знаменах в руках кримських татар, які приїхали на свято.

Свято вдалося. Були, як водиться, урочисті промови офіційних осіб, перерізання стрічки, хліб-сіль. Заступник голови облдержадміністрації Тетяна Кравченко вручила відзнаки і оголосила подяку усім, причетним до створення пам’ятника, а керівник проекту монументу архітектор Володимир Шульга назвав його хрещеними батьками історика Івана Стороженка та начальника обласного управління культури Валентину Тальян.

Іван Стороженко, ідейний натхненник спорудження пам’ятника, запропонував створити на місці битви меморіальний комплекс, розробити туристичний маршрут і, головне, продовжувати дослідження місцевості. В унісон йому прозвучав виступ гетьмана українського козацтва генерала Володимира Муляви, який говорив про увічнення слави предків і виховання на їхніх традиціях молодого покоління.

Щоб правнук не забув своєї мови, 
Не зрікся степу, батьківських доріг, 
Тут бивсь Богдан за кращих днів основи, 
Усе зробивши, що зробити міг! –

натхненно і піднесено читав вірші поет Сергій Бурлаков.На відкритті пам’ятника. Фото з архіву І. Стороженка.

А потім було покладання квітів: урочисті розкішні корзини шляхетних троянд, букети милих жовтооких ромашок, а поруч лягали пучечки запашного степового зілля – і вся ця квітуча розкіш спліталась у химерний вінок, як на картинах Катерини Білокур.

А ще патріарх Української православної церкви Філарет провів панахиду по загиблих і освятив пам’ятник.

Потім був великий святковий концерт. Лунали пісні – старовинні козацькі й сучасні, створені напередодні події, хвацькі хлопці, ну справжні тобі козарлюги, витинали гопака; фольклорні ансамблі «Дніпряни» та «Славутич» із Дніпропетровська, «Калина» з П’ятихаток, «Дивоцвіт» з Томаківського району, «Криниця» з Підгороднього, гурт «Микитин Ріг» з Нікополя та інші, що з’їхались сюди чи не з усієї області й навіть з Криму, милували око яскравими барвами вбрань.

Теплі посмішки глядачів викликала жартівлива посвята в козачата і захоплені оплески – військові вправи сучасних захисників держави. А від польової кухні долинали апетитні запахи козацького кулішу і його міг спробувати кожен із численних гостей. А їх було багато: і з нашої області, і з сусідніх, і з Києва, а з Бахчисараю, колишньої столиці Кримського ханства, приїхала делегація на чолі з екс-віце-прем’єром регіонального Меджлісу Ільмі Умеровим.

Довгі роки й століття українці та кримські татари ворогували. Татарські набіги сплюндровували, обезлюднювали Україну, сотні тисяч людей було знищено чи забрано в неволю. Козацтво при першій же нагоді жорстоко помщалось вогнем і мечем. Але був і страшніший ворог – польська шляхта, проти неї й об’єднались українці й татари, християни і мусульмани. На підтримку козацькій армії вирушив 20-тисячний загін татарської кінноти під орудою одного з найкращих ханських полководців Тугай-бея.

«..Тугай-бей близький мені є, мій брат, моя душа, єдиний сокіл на світі, готов все учинити, що я захочу. Зараз вічна наша козацька з ним приязнь, якої світ не розірве...», – так писав про нього Богдан Хмельницький.

Поєднання першокласної козацької піхоти з високомобільною татарською кіннотою дало перевагу над польською армією і стало головним чинником у здобутті перемоги на Жовтих Водах.

***
Понад 600 кілометрів подолали кримські татари, щоб приїхати на свято. Виступав їхній фольклорний ансамбль «Крим», Ільмі Умеров дарував для бібліотек, навчальних закладів і просто бажаючим книгу – солідне дослідження з історії свого народу. Загальну увагу привертали татарські прапори – на блакитному фоні золотистий герб-тугра. Хтось із татар, почувши назву урочища «Княжі Байраки», спитав значення слова «байрак». Як виявилось, це слово в кримсько-татарській мові означає «прапор». І ще нашу увагу привернув чоловік, який майже увесь час стояв з прапором-байраком біля пам’ятника, немов на почесній варті. Виявилось, що це – нащадок славного Тугай-бея – Риза Сеіт-Велі.

Ми розговорились. У татар в Криму були ті ж проблеми, що й в українців... в Україні – відродження національної культури, навчання дітей рідною мовою, проблеми економічного характеру, а підтримка від уряду більше на словах.

Ми сфотографувались на прощання. Українці й татари під блакитним із золотою тугрою-байраком. Мені подумалось, що це символічно: колись під одними прапорами наші предки Українці та кримські татари біля пам’ятника. Фото з архіву І. Стороженка.разом бились за волю проти спільного ворога, тепер нам разом розбудовувати вільну незалежну державу.

***
Минуло майже двадцять років. За цей час історик Іван Стороженко остаточно дослідив і визначив точне місце Жовтоводської битви, розробив туристичний маршрут (https://www.dnipro.libr.dp.ua/Istoriya_bitva_Zhovti_Vodi), видав книгу. А пам’ятник у Жовтоолександрівці разом зі шкільним музеєм села став центром патріотичного  виховання дітей, молоді та громадян П’ятихатського району, оскільки саме тут регулярно проводяться екскурсії та святкові фестивалі.   

Починаючи з 2015 року, на околиці села біля урочища Княжі Байраки проводиться щорічний етно-рок фестиваль Kozak Fest. Захід відкриває своїм гостям нові та традиційні сторони життя краю. В музичному фестивалі беруть участь відомі українські рок- та етно-колективи, а також окремі виконавці. У програмі фестивалю грандіозні видовищні дійства, козацький ярмарок із сільськогосподарськими виробами, демонстрація народних ремесел і майстер-класи, видовищне фаєр-шоу, реконструкція історичної битви на Жовтих Водах, парад повітряних куль та авіашоу, виставка військової техніки.

 

Створено: 31.05.2018.
Редакція від 31.05.2018.
Ірина Голуб
Бібліографія:

Пам’ятник бойовому побратимству // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2008 рік: Бібліограф. видання / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2007.– С. 117–118.
Стороженко І.С. Жовтоводська битва в контексті краєзнавства Дніпропетровщини // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: (Зб. статей). Вип. 8.– К., 1999.– С. 238–243.
***
Пиленов А. Казацкий символ, опоясанный рушником... // Днепр вечерний.– 1998.– 1 июля.
Платонов В. Символ победы на Желтых Водах // Зеркало недели.– 1998.– 22 авг.– С. 11.
Чабан М. Козача буйна вдача Жовтих Вод // Зоря.– 2008.– № 54 (20.05).– С. 3.
Чабан М. Тут бивсь Богдан за кращих днів основи // Зоря.– 1998.– 2 лип.