Кадзіцука Ясуші
Кадзіцука Ясуші. Майстер Кокоро

Кадзіцука Ясуші. Майстер Кокоро

Кадзіцука Ясуші – 11-й патріарх школи Ягю Шінган-рю тайдзюцу. Під час спілкування з ним просто хочеться підставити «долоні» душі і «вмитися» цими японськими смислами, щоб відчуття себе і світу стало чіткішим, і доля почала інший, вірний відлік. До речі, коли Сенсей розповідає, він допомагає собі саме долонями, прокреслюючи лаконічний і досконалий малюнок жестів. І в момент перекладу своїх відповідей він уважно дивиться тобі в очі, немов переконуючись, що ти пройнявся сказаним. Хоча здається, ти розумієш його, навіть коли він говорить японською, тому що абсолютна мудрість відкривається й завдяки мелодиці його мови. А пояснює все Сенсей простими словами і на простих прикладах, повторюючи одну й ту ж думку кілька разів.

Візит Кадзіцука Сенсея в Україну організований Дніпропетровською обласною Асоціацією Джіу-джитсу (керівник Володимир Скрипнюк). 2–5 червня Сенсей провів семінар у Харкові, а потім прибув до Дніпра. Культурну програму в нашому місті забезпечувало Товариство японської культури «Fudoshinkan»  (керівник Дмитро Масько) http://www.fudoshinkan.org/. А взагалі, подібні семінари та майстер-класи школи Ягю Шінган-рю тайдзюцу в Україні (Харків, Дніпро, Кривий Ріг, Луцьк, Лазурне (Херсонська область) ) проводяться з 2011 року.

Юність, мама та «око душі»

Мати Кадзіцука – Нобуко сан була християнкою-протестанткою і віддала сина на навчання до місіонерської початкової школи Кантогакуін. Пізніше Кадзіцука навчався в католицькій гімназії, а релігією в його родині був дзен-буддизм, школа Сото-сю. І цей спектр релігійних знань, що показово для Японії в цілому, від самого початку життя створював у Кадзіцука більш об'ємну та цілісну картину віри і світу.

Нобуко сан померла, коли синові виповнилося 10 років, і через два роки батько одружився знову. Мачуха Чийо сан була майстринею чайної церемонії, а її племінник і двоюрідний брат Сенсея вивчав Будо під покровительством Муто Сенсея. Здоров'я Кадзіцука мав слабеньке, і коли йому виповнилося 13 років, Чийо сан рішуче наполягла на його заняттях у школі Ягю Шінган-рю . На початку заняття східними єдиноборствами було продиктоване саме наполегливістю Чийо сан, але поступово вивчення школи захоплювало юного Кадзіцука Ясуші. І коли ставало важко і хотілося відмовитися, Чийо сан знову і знову надихала його на подальше вивчення бойових мистецтв.

Заради збереження та розвитку традицій Аракідо - системи, що включає навчання в двох традиційних комплексних школах японських бойових мистецтв - Ягю Шінган-рю тайдзюцу  та Ягю Шінкаге-рю хейхо,  японські наставники були готові віддати своє життя. З одного боку, ціна непомірна, а з іншого – саме це й забезпечує велику силу енергії східних єдиноборств, що передається від покоління поколінню.

Будо – одна з найдавніших  і великих культурних цінностей, нарівні з мистецтвом чайної церемонії та оформленням композицій із рослин. Може здатися дивним, що японці ставлять у один шерег, здавалося б, несумісні речі, але єдиноборства – це не просто комплекс вправ або зарядка. Бойові мистецтва є невід'ємною частиною японської культури. Також на них величезний вплив має східна філософія, головним принципом якої є безперервне вдосконалення внутрішнього світу та душі людини.

В історії Кобудо завжди були присутні філософські поняття. Одне з таких  понять «око душі», яке є основоположним в школі Ягю Шінган-рю тайдзюцу. Це дозволяє відчувати або читати наміри опонента за допомогою внутрішніх відчуттів і нічого не бачити, окрім суті, яка й забезпечує швидку перемогу. Разом із тим, ця школа  була створена як комплексна бойова система з великим набором зброї і значним арсеналом прийомів боротьби.

Будо як повітря

У 1974 році Кадзіцука Ясуші закінчивТехнологічний інститут Шібаура у Токіо і вступив до компанії «Tokyo keiki», де працював інженером на лінії виробництва авіаційних приладів. Його ставлення до Будо в ці роки змінилося, тому що з'явилися бажаючі займатися та брати уроки у нього самого. Саме тоді й прийшло розуміння правильності вибору. У 1992 році в місті Куроісо він почав викладання шкіл Ягю Шінган-рю тайдзюцу і Ягю Шінкаге-рю хейхо. До цього часу його наставник Муто Масао Сенсей захворів і на Кадзіцука Ясуші, який був найстаршим з учнів, звалилося багато додаткової роботи.

Він продовжував працювати на фірмі й поєднувати це з вивченням Будо, тому що в Японії займатися винятково східними єдиноборствами не прийнято. А ось жертвувати заняттями заради роботи вважається прийнятним, принаймні так говорять Сенсеї. Кадзіцука ж вдавалося гармонійно поєднувати те й інше.

Коли він одружився, то з понеділка по п'ятницю працював, а в суботу та неділю тренувався, тому багато часу приділяти сім'ї не виходило. Але близькі з великою повагою ставилася до його занять, розуміючи, що йому це необхідно як повітря. І він цінував цю підтримку завжди.

У 2001 році, коли 10-й патріарх Муто Масао Сенсей помер, Кадзіцука Ясуші успадкував статус Соке школи Ягю Шінган- рю тайдзюцу і став 11-м патріархом школи Ягю Шінган-рю, а також успадкував Ягю Шінкаге-рю хейхо  по лінії Оцубо Шіхо.

Ніщо неможливе без любові

– Якщо вчитель і учень, на Вашу думку, рівні подорожні в пізнанні Будо, якими якостями повинен володіти учень, щоб його шлях дійсно став мистецтвом?

– Говорити про особливості або якості в даному випадку невірно. У школі є старовинний рукопис з піснею про те, як стати найкращим майстром бойового мистецтва. По-перше, необхідно любити свою справу, дуже любити, без цього ніщо неможливе, і з цього все починається. Також необхідно ретельно займатися, постійно прагнути нових досягнень і продовжувати цю справу, не зупинятися, незважаючи ні на що. Це найбільш складне, але тільки таким чином і можливо досягти успіху. Тому мова не про якості, а скоріше про потреби й переконання.

Коли учні вступають до школи Аракідо, кожен має свій інтерес: хтось бажає займатися бойовим мистецтвом для здоров'я, хтось націлений на вивчення історії. Тому вимагати від різних людей рівного вдосконалення неможливо. Хоча, бувають випадки, коли людина починає займатися Будо з одних причин, а вже потім відкриває для себе інші смисли. «Тільки очима душі можна побачити справжню суть речей», – такий девіз школи.

«Ката» і квітка сакури

– Як Ви думаєте, чому «ката» (в перекладі з японської – шаблон, форма) є  основою навчання в традиційних школах бойових мистецтв?

– Освоєння «ката» і передача знань, накопичених за багато років, – це найголовніше. Не творці Будо вигадали «ката», а сама історія Японії, заснована на багатовікових військових діях у  тому числі. Лівші іноді запитують: «А чи є ката для лівої руки?» Це те ж саме, що спробувати до квітки сакури додати ще одну пелюстку. Зробити це неможливо, тому що в п'яти пелюстках – суть природи. Так і в «ката» зміни неприпустимі, в іншому випадку порушується традиція старовинного бойового мистецтва.

Ми вчимося на своїх помилках, і цей досвід передаємо нашим учням, даючи їм шанс уникнути невірних кроків і досягти успіхів. Але «ката» ніколи не робить людей і їх шляхи однаковими, тому що у кожного свої фізичні особливості, характери і в різних випадках знання можуть мати своє наповнення та «звучання». Якщо знову ж порівнювати із сакурою, то це як зовнішні характеристики її квітки: вони тотожні, але кожна квітка при цьому  неповторна.

Вісім сторін, які приносять перемогу та інтуїція як порятунок

– Поясніть, будь ласка, суть «8-ми сторін, які приносять перемогу в бою» («hakkahisshou»).

– На тебе можуть нападати з 8 сторін, а ти повинен захищатися одним ударом, не роблячи зайвих рухів. Суть у тому, що при цьому меч треба опускати рівно і прямо. Так, складно, але якщо навчитися таким чином долати найкоротшу й небезпечну відстань, то завжди можна перемогти. Звичайно це страшно, коли на тебе нападають з мечем, і в якісь долі секунди ти можеш вагатися, але врятувати може тільки цей швидкий, блискавичний та єдиний удар вперед (Кадзіцука Ясуші і Дмитро Масько показують його – авт). Для того, щоб оволодіти ним, необхідно мати досвід багаторічних тренувань, адже все дуже просто лише в теорії, а на практиці це необхідно відпрацьовувати.

«Захищатися одним ударом, не роблячи зайвих рухів», найкоротшим шляхом, погодьтеся, досконала образна формула для життя й поза бойовими мистецтвами.

– Яка, на Ваш погляд, актуальність Вашої школи в сучасних умовах?

– Є два важливих і взаємозалежних моменти. По-перше, самозахист, що вельми актуально, але убезпечити себе бойовими мистецтвами під час автокатастрофи або масштабних стихійних лих неможливо. А ось розвинути інтуїцію завдяки заняттям Будо, щоб вчасно відчути наближення небезпеки та зуміти уникнути її, – реально, хоча й дуже складно.

Кадзіцука згадує свій перший приїзд в Україну. Машина рухалася по нічній дорозі, і Сенсей спав. Несподівано він прокинувся з гострим бажанням надіти прив’язний ремінь, чого раніше ніколи не траплялося. Через кілька хвилин сталася страшна автокатастрофа, в результаті чого нова машина ремонту не підлягала. Його врятувало саме «шосте відчуття», і до таких імпульсів потрібно завжди прислухатися, вважає Сенсей.

808 богів, японське метро та приховані можливості

– У чому видно головні акценти впливу буддизму та синтоїзму на розвиток Аракідо?

– Бойове мистецтво – це не розвага, а як я вже говорив, реальна практика війни. Люди серйозно до цього ставилися і в моменти небезпеки сподівалися на Бога. Ця історично-духовна пам’ять присутня в різних школах бойових мистецтв.

Що стосується релігій, то в Японії їх зосереджено безліч, і все дуже переплетено, хоча мета вірувань єдина. Безумовно, дзен-буддизм серйозно впливав на різні східні школи, але, займаючись лише медитацією, не станеш мудрішим чи сильнішим. Це лише один зі способів наблизитися до Бога, який відкриває шляхи пізнання себе.

8-й патріарх Ягю Шінган-рю тайдзюцу Хосіно Тенчі був християнином, який теж займався медитацією, а в школі того часу зберігся рукопис зі списком 808 японських богів і покарань, які можна отримати від кожного, якщо порушити їх настанови. Так ось, вищезгаданий патріарх залишив нащадкам у рукописі лише перелік можливих покарань, а від кого вони підуть – прибрав. І це наочно демонструє, фактично рівноправну присутність у Японії різних релігій.

Нагадаю, що Сенсей в молоді роки навчався в католицькій гімназії, але це не заважало йому займатися бойовим мистецтвом, а релігією в його родині був дзен-буддизм школа Сото-сю.

– Яким духовним та фізичним змінам сприяють заняття в школі?

– Про розвиток інтуїції та вірну реакцію на те, що відбувається, ми вже говорили. Також з видимих плюсів – освоєння методів дихання, яким кожен може навчитися і матиме позитивний вплив на своє здоров’я. Багаторічні тренування роблять людину й духовно сильнішою. Безумовно, є й приховані плюси, але їх вже відкриває кожен для себе індивідуально.

Як жарт, Кадзіцука наводить приклад того, що заняття Будо допоможуть завдяки «ханмі» (положенню тіла впівоберта) вільно переміщатися в переповненому японському метро.

Безмежне Будо, старанні українці та інші завдання

– Чому, на Вашу думку, потрібно розвивати Аракідо за межами Японії?

– Бойове мистецтво, народжене в Японії, міцно пов’язане, перш за все, з місцевою традицією, але це не означає, що вона створена тільки для окремо взятої країни. Будо має багато корисного для всіх, так чому ж не розвивати це і за кордоном. А коли люди по всьому світу отримують позитивні результати від впливу школи, – для мене це велике щастя.

Разом з тим, виникають і деякі складності, тому що мешканці інших країн мають іншу статуру, а «ката», створена для мініатюрних японців. Це питання необхідно вирішувати, щоб всі бажаючі могли освоювати Будо, але без зміни його суті і втрати головного. А якби Аракідо не переступило японських кордонів, то й інших завдань не було б, а значить, і розвитку школи, та її адаптації в сучасному світі.

На питання, що дає Сенсею проведення майстер-класів і семінарів в інших країнах і в Україні зокрема, він відповів: «Багато чого...». Уточнивши при цьому, що в Японії такі питання неможливі, тому що відповіді вони не мають.

Україна бачиться йому, як країна старанних і серйозних людей, і стосується це не тільки тих, хто займається бойовими мистецтвами.

Нашу зустріч Майстер Кокоро (в перекладі – «серце») закінчив фразою: «Вірю, що й надалі ви будете розвиватися». А коли Ішіда Асако це перекладала, Кадзіцука знову подивився на мене уважно, торкаючись до мого «кокоро».

Авторка висловлює вдячність за допомогу при підготовці матеріалу Товариству японської культури «Fudoshinkan» та його керівникові Дмитру Маську, а також перекладачам Ганні Ізмайловій та Ішіда Асако.

Фото: Михайло Машихін. Аракідо Калінінград, Олена Ємельянова, Дмитро Масько, Ішіда Асако.

Фото та відео: Такако сан та з сімейного архіву Кадзіцука Ясуші.