З роду Деларю

З роду Деларю

9 травня 1845 року в селі Василівці Волчанського повіту Харківської губернії в родині поміщика народився Євген Михайлович Деларю – анатом і фізіолог рослин, викладач Катеринославської класичної чоловічої гімназії. Нині Василівка у Іванівській сільраді Волчанського району.
Більше відомий його батько, поет пушкінської доби Михайло Данилович Деларю (1811–1868). Батько народився в сім’ї начальника архіву інспекторського департаменту Головного штабу Данила Андрійовича Деларю. У 1820 році Михайло прийнятий у Царськосельський ліцейський пансіон, в 1823 році переведений до Імператорського Царськосельського ліцею, який закінчив 1829 року зі срібною медаллю і був випущений у цивільну службу в чині IX класу, вищого з визначених для випускників цього навчального закладу.
З 12 серпня 1829 р. Михайло Деларю служив чиновником у департаменті державного господарства і публічних будівель міністерства внутрішніх справ, з квітня 1830 р. – старшим помічником столоначальника, в 1832 році – столоначальником. У лютому 1833-го переведений секретарем до канцелярії військового міністерства. Удостоєний нагородження Найвищим подарунком у 1000 карбованців у квітні 1834 року.
У 1834 році Михайло Деларю зробив переклад вірша Гюго «Красуня», де припустився «непристойних висловів», які містили «зухвалі мрії бути царем і навіть Богом». Внаслідок цього імператор наказав 19 грудня 1834-го вжити заходів щодо чиновника Деларю. 19 грудня 1834 р. граф Чернишов виносить догану Деларю і віддає наказ про його звільнення для переміщення до інших справ, того ж дня сам Деларю подав прохання про відставку.
1835 року Деларю поїхав до Казані. Тут він став постійним відвідувачем літературного салону письменниці А.А. Фукс. Брав участь у зустрічах ліцеїстів, листувався з директором ліцею Є.А. Енгельгардтом.
1837 року, завдяки клопотанню друзів і знайомих, таких як Д.М. і А.М. Княжевич і Я.І. Ростовцев, він був переведений по службі до Одеси інспектором класів у Рішельєвському ліцеї. Мав чин надвірного радника. В Одесі Деларю вирішив перекласти «Слово про Ігорів похід» в античному стилі. Він переклав «Слово» стилем, який назвав «російським гекзаметром» – «мерою, столь свойственною строению и духу языка русского». Переклад його «Песни об ополчении Игоря…» поза сумнівом був навіяний читанням «Ілліади» Гнєдича і являв собою сміливу спробу надати «Слову» античний колорит.
У 1841 році через нездоров’я та службові негаразди Михайло Деларю вийшов у відставку, оселився у своєму маєтку під Харковом. Тут у нього і народився син Євген. Потім Михайло переїхав до Харкова. Статський радник помер у ніч з 23 на 24 лютого 1868 р. у Харкові.
Під час запровадження земської реформи Михайло Деларю стає першим головою Харківської повітової училищної ради. У № 81 «Харьковских губернских ведомостей» за 1868 рік друкується його досить повний нарис діяльності цієї ради за перші два роки її існування. Переказ цього нарису вмістив згодом 1969 року «Журнал Министерства народного просвещения». Напевно цей нарис став останнім твором Михайла Даниловича.
Добре знаючи стародавні мови і класичну поезію, Михайло Деларю писати вірші почав ще будучи ліцеїстом, головним чином, переклади зі стародавніх класиків. Дебютував у пресі в 1829 році з перекладом поеми Овідія «Перетворення Дафни». У юнацькі роки познайомився з Пушкіним, який, прочитавши вірші Деларю, «підбадьорив молодого поета». Правда, згодом Пушкін у 1831 році висловився про творчість Деларю вельми критично, в листі до П.А. Плетньова: «Деларю занадто гладко, надто правильно, занадто манірно пише для молодого ліцеїста. У ньому не бачу я ні краплі творчості, а багато мистецтва... Втім, можливо, він і розвинеться».
Деларю дружив з Антоном Дельвігом, поезія якого була йому близька і справила на нього великий вплив. Дельвіг у листі до молодого поета Деларю відзначав:
«Пишіть, милий друже, прислуховуйтеся вашої Музі, вона не обманщиця, вона дама дуже хорошого тону і може виблискувати власними, не запозиченими красотами».
Поет Михайло Деларю активно співпрацював з альманахами Дельвіга «Северные цветы», «Литературной газетой» і «Литературными приложениями», входив до дельвігівського гуртка ліцеїстів різних випусків.
Після смерті Дельвіга в 1831 році, Деларю надовго залишив поезію, хоча і продовжував підтримувати зв’язки з літературними колами. Зблизився з Пушкіним, допомагаючи йому і Плетньову видати на користь сім’ї Дельвіга останній том альманаху «Северные цветы» (1832), а два роки по тому надає Пушкіну важливу послугу, приховавши від А.Х. Бенкендорфа лист поета дружині, пересланий до III Відділення московським почтдиректором А.Я. Булгаковим.
Його син Євген Михайлович Деларю закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Імператорського університету Св. Володимира в Києві. 1868 року захистив магістерську дисертацію «Про виділення води надземними органами рослин».
Деларю викладав ботаніку в Харківському, а потім Новоросійському (Одеса) університетах (1866–1869). Надалі був викладачем природознавства в Катеринославській класичній чоловічій гімназії (1869–1872). Ученим опубліковано близько 20 наукових праць в галузі анатомії та фізіології рослин. Мав чин статського радника. Володів будинком на розі вулиці Сумської і Театральної площі у Харкові, після його передчасної смерті власницею будинку стала його дружина Ганна.
Брат викладача катеринославської гімназії Данило Михайлович Деларю (29 травня 1839, Одеса – 1905) – математик, педагог, ординарний професор чистої математики Харківського Імператорського університету. Активний учасник створення та діяльності Харківського математичного товариства. Влітку 1884 р. з ним трапився параліч, лікування було безуспішним, і в 1885-му Деларю пішов у відставку. Кілька разів обирався мировим суддею і головою з’їзду мирових суддів. Після виходу у відставку з університету Деларю два роки продовжував залишатися головою мирового з’їзду.
Нарешті, племінник викладача Катеринославської гімназії Михайло Данилович Деларю (1867–1912) був депутатом Державної думи I скликання від Харківської губернії.

Бібліографія
Щербакова А.А. История цитологии растений в России в ХІХ веке. – М.:Изд-во Академии наук СССР, 1961.
История ботаники в России.  Дарвиновский период (1861–1917).– Наука, Сибирское отделение, 1983.
Деларю М.Д. Песнь об ополчении Игоря, сына Святославова, внука Олегова.– «Слово о полку Игореве»,1967.– С. 137–147.
Микола Чабан


 27.04.2020
 (4 переглядів)