Діорама «Битва за Дніпро»

Діорама «Битва за Дніпро»

Технічні характеристики діорами: діорама «Битва за Дніпро» – найбільша діорама в Україні і одна з найбільших в світі.
Загальна площа – 1.340 кв.м.
Площа зали діорами – 900 кв.м.
Площа цільнотканого полотна, витканого на Пензенській ткацькій фабриці «Красный октябрь»  –  840 квадратних метрів (14Х60).
Радіус огляду – 230 градусів (кут огляду стандартної діорами не перевищує 180 градусів).
Відстань від оглядового майданчику до полотна – 12 м.
Бійці на передньому плані натурального зросту.
Глибокий предметний план, що складається із залишків оборонних споруд, зброї, засобів переправи та інших військових атрибутів, спеціальне освітлення зали, звукові ефекти створюють у глядачів ефект безпосередньої присутності на місці штурму Дніпра радянськими воїнами.
Сюжет діорами
Визволення Дніпропетровської області почалося 8 вересня 1943 р. з’єднаними частинами Південно-західного фронту, а в 20-х числах на кордон області вийшли частини Степового фронту. Їм протистояли 1ТА, 6А групи «Південь» фельдмаршала Еріха фон Манштейна.
Степовий фронт зайняв плацдарми біля сіл Мішурін Ріг, Бородаївка, Пушкарівка Верхньодніпровського району, Аули Криничанського району, а сили Південно-західного фронту – плацдарми біля сіл Військове і Вовниги Солонянського району. Форсували  Дніпро тут частини 6А генерал-майора І.Т. Шлеміна і 12А генерал-майора А.І. Данилова
Вони вийшли до Дніпра 22 вересня 1943 р. біля сіл Олексіївка – Петрове – Свистунове. Цілодобово велося спостереження за ворогом на правому березі, а вночі 24 вересня розвідрота 25 ГСД переправилася через Дніпро і розвідала укріплення ворога на схід від с. Військове. Було вирішено форсувати Дніпро силами 78 ГСП, 25 ГСП. Десант розбили на три групи: у перших двох – по 100 військ, у останній – 50 військ.
В ніч на 26 вересня 1943 р. о 03:00 десант 25 ГСД (командир гвардії г.-м. Г.А. Кривопалов) під командуванням гв. старших лейтенантів В.С. Зєвахіна, М.М. Шишлова і командира, 78 ГСП підполковника М. Григор’єва форсували Дніпро в районі х. Воронове. Вони висадилися в балці Скубовій і зайняли перші траншеї ворога східніше с. Військове (о 05:30 закінчилося форсування всіх трьох десантних груп).
Одночасно, нижче за течією від х. Губінський Запорізької області, форсування здійснив десант 333 СД (г.-м. О.М. Голоско) під командуванням О.А. Стрижаченка.
Вони висадилися західніше с. Вовниги. 47 ГСД (г.-м. Ф.А. Осташенко) робила спробу форсування Дніпра в районі с. Звонецьке Солонянського району. Вночі розвідгрупа і 2 загони 137 ГСП почали переправу. Біля берега вони були обстріляні ворогом, але висадилися на берег і вели вогонь. Зв’язку з десантом не було, тому що радист загинув.
27 вересня зробили спробу форсувати Дніпро 3 групи сформованої 142 ГСП, але і вони були обстріляні. Таким чином, спроба форсувати річку біля с. Звонецьке закінчилася для радянських військ трагічно. Тому 47 ГСД, а також 57 ГСД (г.-м. А.П. Карнов) отримали наказ у ніч на 30 вересня почати переправу на плацдармі біля с. Військове-Вовниги.
На світанку 26 вересня 1943 р. фашисти підтягли танки, викликали літаки і почали контратаку з метою скинути десант у Дніпро.
 Для корегування артмінометного вогню по розташуванню радянських війск з району х. Гроза в повітря на аеостаті піднімались артилерійскі спостерігачі. Їх намагалися розстріляти радянські зенітні батареї і винищувачі. Та не дивлячись на це,  протягом 26 вересня жоден радянський солдат не зміг переправитися через Дніпро.
Переправу налагодили в ніч на 27 вересня силами 35 ГСД (г.-м. І.Я. Кулагін) і 203 СД (п. Т.С. Зданович). Переправу військ через Дніпро забезпечували бійці 5-ої (підполковник Б.Д. Номінас) і 4-ої (полковник К.М. Баладін) понтонно-мостових бригад 12А Південно-західного фронту; 2-ої окремої інженерно-саперної бригади (г.-м. Шапіро),   11-го штурмового ІСБ (пол. Конопльов), 8-го моторизованого ПМП (пол. Коржов). З повітря дії наземних військ підтримували частини 17 ПА (г.-л. В.О. Судець). Бойові дії на плацдармі Військове-Вовниги не припинялися ні вдень, ні вночі. Та найскладнішими для радянських військ були саме перші дні з 26 по 30 вересня 1943 р. і саме цей період боїв зображений на полотні.
Захоплення плацдарму
Праворуч знаходиться с. Військове, ліворуч – с. Вовниги Солонянського району. Відстань між цими селами сягає близько 10 км. Після того, як противник частково зруйнував Дніпрогес, вода в Дніпрі спала на 8-10 м і над поверхнею води постали пороги, яких багато в цьому районі Дніпра. Військово-Вовнизький плацдарм знаходиться якраз між порогами Вовнизьким і Ненаситцем. Село Вовниги знаходиться за крутим поворотом Дніпра.
Там веде бій 203 СД. Її підрозділи притиснуті до самого берега. Обстановка настільки складна і небезпечна, що офіцери штабу із самим командиром дивізії полковником Т.З. Здановичем вступають в бій. Ближче до нас, на схилах висоти, ведуть бій з ворогом 1.116 і 1.120 СП 333 СД г.-м. О.М. Голоско. Їм на допомогу підходить група танків 31 гв. Барвенковської окремої танкової бригади, яку переправили через Дніпро в ніч на 28 вересня 1943 р., 8-й полк МПМ. Роту танків веде ст. лейтенант Євген Іванов. Тільки у цьому бою рота Іванова знищила 3 самохідних установки «Фердінанд», 11 протитанкових гармат, 2 мінометних батареї, 19 кулеметних точок, близько 200 солдатів і офіцерів противника.
Танк командира групи був підбитий і згорів, сам Іванов був поранений, але продовжував керувати боєм до підходу піхоти. За мужність, проявлену в цьому бою командир був нагороджений орденом Олександра Невського. Після війни жив у Москві.
Неподалік від танків – група військових. Серед них комдив гвардії г.–м. Г.А. Криволапов з офіцерами штабу. Під кручею правого берега розмістився командний пункт 78 ГСП 75 ГСД. Комполка гв. полковник М.І. Григор’єв переправився на правий берег разом з 3-ою десантною групою і тепер керує боєм. Так вже вийшло, що він представив до нагороди всіх, хто відзначився на плацдармі, та сам хоробрий бойовий офіцер залишився без нагород за цю операцію. Війну пройшов до кінця і загинув під Берліном.
На компункті, біля розгорненої карти генштабу 78 ГСП – майор Олексій Потьомкін слухає доповідь Валентина Зевахіна. Валентин Зевахін – замкомбат 78 ГСП, старший лейтенант.
Це його десантна група першою форсувала Дніпро, увірвалася в траншеї і захопила висоту 105,4. Незважаючи на часті контратаки ворога, десантники не випустили ініціативу. Їм не тільки вдалося утримати зайнятий плацдарм, але і розширити його (у цьому бою його група знищила 4 танки противника). Удостоєний звання Героя Радянського Союзу за форсування Дніпра. Там же, біля радіостанції, ми бачимо начальника роти зв’язку 78 ГСП, рядового Василя Смірнова. Він підтримував безперервний зв’язок з командуванням дивізії. Змінюючи позицію, відходив від обстрілу ворога. Брав участь у відбитті контратак. Знищив декілька фашистів. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу за форсування Дніпра.
Там, де солдати викочують гармату з парома на берег, стоїть чоловік в цивільному одязі з жердиною в руках. Це Павло Западний, місцевий мешканець х. Воронова, бакенщик Дніпровського річкового порту. Він добре знав дніпровські пороги і провів через них першу групу бійців, що сприяло успіху форсування річки. У складі 25 ГСД пройшов фронтовими дорогами до світлого дня Перемоги. Після війни жив в рідному селі. Помер в кінці 1970-х рр.
Через Дніпро триває переправа
Через Дніпро триває переправа. Вночі діяла понтонна, а вдень переправлялися на підручних засобах: човнах, плотах, паромах. Артилерія ворога щільним вогнем обстрілює переправу. Один із снарядів влучив у середній паром, що біля самого берега: загинули люди, скотилася в річку гармата, у передсмертній агонії б’ються коні. Поруч, на паромі, від уламка снаряду загинув рядовий 28 гв. окремого саперного батальйону Іван Кувін, родом з Чувашії, який забезпечував переправу парома. Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
А бій триває, і бійці викочують на берег гармату, щоб відразу стати до бою. Серед артилеристів і Олександр Ніколаєнко, старшина, командувач мінометним розрахунком. У ніч на 26 вересня 1943 р. в числі перших зі своїм розрахунком подолав Дніпро. Завдяки мінометникам, одна з пануючих висот була узята. Ворог не відразу, але «оцінив» роботу мінометників. Кількість попадань було високою. Десятки фашистів відправилися на той світ.
Міномети – це могутня вогнева зброя, яка використовувалася для знищення живої сили і техніки ворога. Використовували її для підтримки піхоти. У боях за утриминня Військово-Вовнизького плацдарму вони зіграли велику роль. Тому не дивно, що 8 мінометників удостоєно звання Героїв Радянського Союзу.
Серед них Іван Юрьєв, Віктор Тишко, Сергій Ярмак, Олександр Артюх. Всі вони майже однолітки. З 4-х лише Тишко повернувся з війни живим. Командувач мінометного обслуговуючого персоналу 78 ГСП, сержант Юр’єв загинув 30 березня 1944 р. під час Корсунь-Шевченківської операції, похований в с. Грушівка Кіровоградської області. А. Артюх, навідник міномету, молодший сержант, загинув 19 березня в 1944 р. (саме цього дня був підписаний Наказ про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу) біля с. Промінь Солонянського району. А молодший сержант С.Ярмак загинув 22 лютого в 1944 р. у с. Журавка Черкаської області.
Утримання та розширення плацдарму
Під кручею правого берега - дівчина, яка перев’язує пораненого бійця. Це медсестра Неллі Кожухова. Під вогнем противника надала допомогу більше, ніж 70-ти пораненим. Була нагороджена орденом Червоної Зірки. Після війни жила в м. Борисів Мінської області. У 1980-х рр. відвідала Дніпропетровськ і Діораму.
У стрімкому пориві, високо піднявши над головою автомат, веде своїх гвардійців на штурм висоти замкомбат по політичній роботі 78 ГСП гв. капітан Василь Древаль. Родом з Полтави. На фронті з самого початку війни. Воював під Смоленськом, Єльнею, на Доні, Харківщині. Він був із тих офіцерів, які завжди на передовій, поруч із солдатами.
З 22 по 25 вересня підрозділи готувалися до боїв. Капітан Древаль розвернув широку партійно-політичну роботу в батальйоні. Він узяв під особистий контроль прибуле поповнення. Перевірив підготовку і екіпіровку кожного десантника. Батальйон виконав поставлене завдання і узяв висоту. Атаку очолював замполіт. У сутичці із ворогом його батальйон знищив до 400 фашистів.
Приготувався кинути гранату гв. молодший лейтенант комвзводу 28 гв. окремого саперного батальйону Ілля Твердохлібов. Це він очолив групу саперів у складі І. Кувіна, М. Балашова, Є. Косьміна, В.Веселова, які в першу ніч зробили проходи в загородах колючого дроту, зняли міни на замінованих ділянках, розчистили дорогу десанту. Всі вони, за винятком Косьміна, загинули 26 вересня 1943 р. Поховані в с. Василівка-на-Дніпрі Синельниківського району.
І. Твердохлібов разом з гв. сержантом Василем Веселовим зняли 80 протитанкових мін і встановили на танконебезпечному напрямі. У одній з контратак противника Твердохлібов загинув. В.Веселов займався переправою. Саме його човен очолював першу десантну групу. Його помічником був П. Западний, який навчив обминати пороги і маневрувати при обстрілі.
На валунах два бійці. Це брати Сергій і Олександр Ткаченки. Вони разом пішли на фронт з рідного с. Бабаї Харківської області і воювали в одній частині 25 ГСД. Ворожа куля обірвала життя молодшого – Олександра. Як естафету безсмертного подвигу приймає Сергій кулемет. Тепер він воюватиме за себе і за брата.
В балці – контратака ворога під прикриттям танків. Першими їх зустріли автоматники 81 ГСП гв. майора В.А. Ковальова. Серед них Іван Дурнов з товаришами веде рукопашний бій, в якому знищив 2 фашистів, а 7-х підірвав гранатою. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Загинув 1 лютого в 1944 р. під час Корсунь-Шевченківської операції. Похований в с. Межигірка Черкаської області.
Сповнені драматизму останні хвилини життя Михайла Балашова, рядового                28 ГОСБ., сапера. Складні завдання вирішують сапери при проведенні будь-якої бойової операції. В їхню задачу входять вирішення інженерних проблем, розвідка місцевості, забезпечення форсування водних рубежів, а деколи доводиться з піхотою відбивати атаки противника.
Балашов займався переправою військ, перевіз 50 чоловік. А в одному з рейсів був оточений ворогом. Михайло зрозумів, що все одно буде убитий. Ще одна мить – вибух… Загинули вороги, загинув і сам Балашов.
В окопі, біля двох стовпчиків, розвідник-корегувальник батареї 78 ГСП, сержант Олексій Чайка. Форсував Дніпро з першою десантною групою. Завдання було визначене командиром полку – розвідати вогневі точки, місця розташування батарей і корегувати вогонь знарядь, що знаходяться на лівому березі. Його човен був обстріляний противником, а тому до берега добирався уплав. Проявляючи мужність і відвагу, вів спостереження за противником і давав координати розташування ворожої техніки і живої сили фашистів. Брав участь і у відбитті атак ворога; знищив 10 ворогів. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
У боях за розширення плацдарму брали участь не тільки росіяни і українці, але  й представники  інших національностей. Нижче, на оповитій пилом і димом позиції, – гармата старшого сержанта Хасана Каландарова, узбека. З бойового розрахунку в строю залишилося лише двоє бійців; сам він був поранений, але відмовився переправлятися на лівий берег,  продовжував вести вогонь по ворожих танках і артилерійських установках. Тільки під час одного бою його розрахунок знищив 4 станкових кулемета і мінометний розрахунок ворога.
Важливу роль на переправі відігравали кулеметники. Справа -  група безстрашного командира кулеметного розрахунку 78 ГСП, старшини Леоніда Рибачковського. На плацдармі рахунок знищених ворогів кулеметним обслуговуючим персоналом сягнув роти (близько 100 чоловік). Загинув у боях за с. Наталівку Солонянського району. Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. На плацдармі поряд з Рибачковським воювали росіяни Бецький, Іванов, Козаков, Тараканов, мордвин Тихон Кащєєв (із забинтованою головою). Війна відірвала його від землі, від сім’ї. У боях на плацдармі був важко поранений, і його вважали за загиблого. Та він вижив і воював до Перемоги.
Серед тих, хто визволяв територію Дніпропетровської області, був і наш земляк Микола Завірюха, рядовий 78 ГСП. Восени 1943 р. прийшов звільняти рідні місця. Переправився через Дніпро з 1-ою десантною групою, увірвався у траншею і знищив декілька німців. Брав участь у відсічі контратак противника, а в одному з боїв загинув комвзводу і тоді бійців повів за собою Микола. Ворожа куля обірвала його життя 29 вересня 1943 р. Похований в с. Вовниги. Герой Радянського Союзу посмертно.
Влучним кулеметним вогнем зустрічає фашистів азербайджанець Фаріс Сафаров, командувач кулеметного обслуговуючого персоналу, 78 ГСП, сержант. Тільки за 26 вересня знищив більше, ніж 20 фашистів. Повернувшись з війни, Сафаров продовжував працювати вчителем. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Бої на плацдармі тривали з 26 вересня по 23 жовтня 1943 р. За цей час вдалося просунутися місцями на 6-10 км. Завдяки успішним діям на Військово-Вовнизькому плацдармі, а також плацдармі Аули – 25 жовтня 1943 р. були звільнені два великих промислових міста – Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. За мужність і відвагу, проявлену під час форсування Дніпра в районі Військово-Вовнизького плацдарму, 86 солдатів і офіцерів було удостоєно звання Героїв Радянського Союзу.
                                                  Публікується за: http://museum.dp.ua/dioramaevents.html

Бібліографія

Диорама «Битва за Днепр» / авт. текст В. С. Прокудо. – Днепропетровск : Промінь, 1982. – 16 с. : ил.

Мороз В. С. Над Днепром и над веками : фотоочерк / В. С. Мороз. – Днепропетровск : Промінь, 1987. – 18 с.
* * *
Бондарчук О. Унікальність діорами «Битва за Дніпро» / О. Бондарчук // Семь дней. – 2010. – 22 окт. – (№ 42). – С. 8 : фото.

Диорама «Битва за Днепр» – история на полотне // Громадська сила. – 2015. – № 6. – С. 11.

Терентьева Н. Вспоминая дни войны... / Н. Терентьева // Вісті Придніпров’я. – 2012. – 8 трав. – (№ 35). – С. 5 : фото.





 27.04.2020
 (117 переглядів)