Михайло Столяров: життя та подвиг льотчика

20 вересня 2018 р. виповнилося рівно 75 років з дня подвигу та загибелі льотчика Михайла Столярова. Це була перша знакова подія – провісник звільнення міста. А 25 жовтня виповнилося 75 років з дня визволення міста на Дніпрі від нацистів. Ще років тридцять тому історію, про яку зараз піде мова, описували в газетах і вивчали в школах на «Уроках мужності».
Хто ж такий Михайло Столяров і чому в його честь названа одна з центральних вулиць нашого міста?  Михайло Степанович Столяров народився 7 листопада     1904 року на Брянщині. Рано потрапив на Придніпров’я, доля пов’язала його з нашим містом. Дитинство і юність Михайла пройшли на лівому березі, в Амур-Нижньодніпровському районі. Спогади про Михайла залишив його брат Дмитро: «Росли ми разом. Михайло трохи старший від мене. Вдачею він був життєрадісний і допитливий. Більше всього цікавився літаками. Помітить сталевого літака – погляду не відірве. Вже тоді, в дитинстві, він мріяв про небо. Любив читати про льотчиків, вже життя захоплювався майстерністю і сміливістю Валерія Чкалова.  
Минули шкільні роки. Пішов Михайло працювати на завод «Будмаш». Невдовзі став одним з кращих слюсарів. Працюючи на заводі, Михайло не залишав своєї мрії про небо. Дуже хотілось йому бути льотчиком… Працюючи на «Будмаші», він одночасно відвідував міський «Аероклуб»… В 1930 році його зарахували до авіаучилища. Як він радів, яким був щасливим! Бувало, прийде додому в повній формі, почне розповідати про льотчиків – заслухаєшся».
До війни Столяров працював слюсарем на Дніпропетровському заводі «Пайстрой», який знаходився на Ленінградській вулиці (нині Ярослава Мудрого) поруч із електричною підстанцією. У 23 роки вступив у партію. Потім навчався в Одеській авіаційній школі. У 1933 році відмінник Столяров стає льотчиком-інструктором. Готує молодих пілотів. Через п’ять років очолив відділ авіації Тсоавіахіму в місті Калінін (нині Тверь). Отже, простий робочий хлопець став льотчиком. А в 1941 році він, не вагаючись, пішов воювати з нацистами.
7 листопада 1941 року (у 24-ту річницю Жовтневої революції, коли відбувся військовий парад на Красній площі) частина Столярова вилетіла на фронт. Столяров був призначений командиром ескадрильї. Воював у 6-й гвардійській штурмовій авіадивізії, яка входила до складу 17-ї повітряної армії. Пройшов Сталінград, Курську дугу... Два роки постійного, повсякденного героїзму... 7 серпня 1943 року, всього за півтора місяці до трагічної розв’язки, Столяров опинився між життям і смертю.
 У цей день льотчики бомбували скупчення німецької техніки, яку підтягували на підкріплення. Літак Столярова був пошкоджений зенітним вогнем. Але льотчик вижив... Восени 1943 року Червона Армія підійшла до Дніпра. Столяров з нетерпінням чекав визволення міста, міста спогадів дитинства та юності. Хотілося побачити завод, на якому працював. Але за гіркою іронією долі, льотчику судилося загинути саме в цьому місці...
Брат Дмитро згадував: «Коли почалася Велика Велика Вітчизняна війна, Михайлу виповнилось 37 років. Він вже був досвідченим військовим льотчиком. Додому писав не дуже часто… Лише один лист написав друзям дуже сумний – восени 1941 року: він писав, що звістка про взяття гітлерівцями Дніпропетровська пригнічує його, що він битиме фашистських мерзотників нещадно, і якщо потрібно буде, без вагання віддасть своє життя за любиму Батьківщину.
 Саме так і трапилось… Про смерть Михайла мені на фронт написала його дружина. Я читав листа і не міг повірити, що немає на землі брата – веселого, енергійного, життєрадісного».  Подвиг в небі над Дніпром і над рідною вулицею 20 вересня 1943 майор Михайло Столяров та його ескадрилья отримали відповідальне завдання: бомбардування залізничних мостів через Дніпро в районі міста Дніпропетровська. Завдання поставив особисто командувач 17-ї повітряної армії генерал (майбутній маршал) Судець.
План склали такий: головного бомбового удару завдає ескадрилья кращих штурмовиків, а решта літаків забезпечують їх захист від зенітного вогню. Вести ударну ескадрилью було доручено заступнику командира 110-го гвардійського штурмового авіаполку майору Столярову.
 Володимир Судець залишив такі спогади: «Вести ескадрилью повинен був найдосвідченіший, найсміливіший і найавторитетніший командир.
 – Хто? – запитав командир дивізії полковник Мироненко. Піднявся майор М.С. Столяров.
 – Прошу довірити цю високу честь мені. Я виріс у Дніпропетровську, добре знаю там кожен камінь, кожну складку місцевості. Всі командири-льотчики одностайно підтримали кандидатуру Столярова.
– Ви розумієте відповідальність завдання? – запитав я.
– Так! – спокійно відповів Столяров.
Забігаючи вперед, скажу, що операція проведена точно за задуманим планом...» (тут і далі пер. з рос. М.Е. Кавуна). Виліт був здійснений із аеродрому біля Синельникового. Всі згадують, що на Придніпров’ї тоді була чудова погода. Стояли дивні сонячні дні... Командир вивів ескадрилью точно на ціль. Штурмовики відбомбувалися снайперськи. Міст був підірваний. Через Дніпро долинав глухий грім канонади. Гриміла німецька артилерія.
Літак Столярова був підбитий. Чорний шлейф диму з’явився на фюзеляжі першого вісника звільнення міста. Літак почав повільно падати на землю. У цій ситуації Столяров прийняв рішення чітко спланувати падіння літака. Коли до землі вже залишалися лічені метри, літак вирівнявся і потужним вогняним тараном врізався в електричну підстанцію.
«Він перший на своїх сталевих крилах приніс радянським жителям Дніпропетровська звістку про швидке звільнення від фашистської неволі, – писав майор Зубанов. – Але, на жаль, не дожив Михайло Степанович до цього радісного дня».
 Існує дві версії загибелі Михайла Столярова. Згідно з першою, він був тільки поранений і вже на землі добитий німцями. Ця версія вміщена в статті В. Цвіка «Впав з неба сокіл» (газета «Молодий Ленінець», 5 грудня 1961 р.). Ось як представлена там загибель льотчика: «Поранений Столяров знав, яке важливе значення має підстанція. Останнім зусиллям волі потягнув на себе важіль і спрямував літак в електричну підстанцію. Розрахунок був точний.  До літака збіглися люди. Витягли з кабіни льотчика. Пожежа перекинулася на підстанцію. Німці кинули всі сили, щоб врятувати підстанцію від вогню.  Столяров був ще живий. Жителі хотіли віднести пораненого в дім.   
– Хальт! – Почувся вереск.  Німецький офіцер підскочив до юрби. Сухо клацнув револьверний постріл. Столярова не стало.  Два дні німці не дозволяли прибрати з вулиці труп льотчика. І лише на третю ніч люди потайки поховали Столярова».
 Друга версія утвердилася в радянській пресі в 1960–1970-х роках. У подальших публікаціях про Столярова сухо стверджувалося, що він загинув у момент падіння літака в результаті вибуху машини.
Яка з цих версій правильна – достовірно відповісти неможливо. Брат Дмитро також схилявся до другої версії: «У той вересневий день Дніпропетровськ здригався від громових вибухів бомб. Злітали в повітря ферми мостів, фашистські оборонні споруди вздовж Дніпра.  Гітлерівці відкрили ураганний вогонь із зеніток. Один зі снарядів влучив у літак Михайла. Машина почала швидко знижатися, наближаючись до Фабричної вулиці, де колись брат працював. Він скерував охоплений полум’ям штурмовик на енерговузол, що відігравав важливу роль в системі оборони ворога. Очевидці розповідали мені, як крилата машина вогненною кометою пронеслась над містом. Потім – страшної сили вибух. Електростанція була знищена».  
 Місто отримало героя, а сім’я – похоронку. Листоноша приніс дружині льотчика лист: «Як не важко писати про це, Ганно Митрофанівно – ваш чоловік загинув смертю хоробрих у боротьбі з німецькими загарбниками», повідомляв командир військової частини гвардії майор Зубанов. Синові Миколі було тринадцять років...
Ганна Митрофанівна і Микола написали лист другові батька Миколі Масленникову. Відповідь прийшла від іншої людини: «Пише вам друг Михайла Степановича Столярова, вашого чоловіка, –Анатолій Терло. Разом із ним літали ми, разом били фашистів... 20 вересня він вилетів без мене. При виконанні бойового завдання Михайло Степанович загинув над рідним Дніпропетровськом... А від Масленникова відповіді не чекайте. Немає його вже серед нас, – посмертно представлений до нагороди...».
Після звільнення міста Дніпропетровська (25 жовтня 1943 р.) подвиг Михайла Столярова відразу ж отримав широку популярність. Він був оголошений «вогненним вісником свободи», який став першим символом невідворотного звільнення міста.
Показовий факт: уже 7 листопада 1943 року могилу М.С. Столярова з військовими почестями перенесли на братське кладовище на Жовтневій площі. Тут вона знаходиться і до цього дня – скромна плита сірого граніту серед інших плит меморіального кладовища на Соборній площі.
Наказом 17-ї Повітряної Армії 3-го Українського фронту Столяров Михайло Степанович був нагороджений посмертно орденом Вітчизняної війни 1 ступеня. До цього в період війни він був нагороджений двома орденами Червоного Прапора.
 У 7-й залі Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького, в самому центрі експозиції, довгі роки експонувалися речі М.С. Столярова. Це шолом льотчика і захисна маска.
Живим пам’ятником герою стала вулиця його імені – на якій він і загинув. 16 грудня 1943 року (майже через два місяці після звільнення міста) Дніпропетровська міська рада депутатів трудящих ухвалила: вулицю Фабричну, де жив, працював і помер герой, назвати вулицею Столярова. Вже 75 років вулиця має це ім’я.
Брат Дмитро згадував: «Я горжуся братом своїм. Нерідко приходжу на вулицю імені Столярова, йду вздовж красивих будинків, кінотеатрів «Родина», «Панорама», і далі – до Дніпра. Ця чудова багатолюдна вулиця в центрі Дніпропетровська – живий і вічний пам’ятник Михайлу».  
За радянських часів існувала така традиція – навічно зараховувати героїв у штат підприємств. Так і Михайло Столяров був навічно зарахований до штату того самого заводу «Будмаш». Робочі навіть брали додаткові плани на Михайла і перевиконували їх... У 1967 році був встановлений пам’ятник-бюст М.С. Столярова. Він з’явився якраз на території заводу «Будмаш» (тоді вул. Ленінградська, 32), де працював герой. Автори бюсту – відомі скульптори А. і Ю. Жирадкови. Бюст був встановлений зовсім недалеко від місця загибелі льотчика. На жаль, територія підприємства зараз закрита, і доля бюста мені не відома...
У 1968 р. була встановлена меморіальна дошка на місці загибелі М.С. Столярова за адресою: вул. Ленінградська (нині Я. Мудрого), 40. Минули роки... У дев’яності пам’ять про війну і героїв поступово почала стиратися. І тим приємніше, що вже в 2010 році раптом знову згадали про М.С. Столярова. На бульварі вулиці Столярова 23 жовтня 2010 р. був урочисто відкрито погруддя льотчика. Автор бюста – заслужений скульптор Юрій Щедров.
На нас дивиться виразне обличчя в льотній формі. Скульптор відзначав: «Завдання виявилося складним. Матеріалу для дослідження виявилося мало, а терміни виконання стислими, тому виготовити бюст було непросто – довелося працювати на характері та образі героя». На всю роботу у скульптора пішло два з половиною тижні.
У лютому 2012 року в місті було презентовано документальний фільм «Картина подвигу» про М.С. Столярова. Він був створений міським телевізійним театром, сценарист і режисер Наталія Огородня. Цікаво склалася доля родини героя. Його син Микола Михайлович – капітан першого рангу у відставці. Командував підводним човном. Онук, Михайло Миколайович – капітан третього рангу, служив підводником на Північному флоті. Зараз сім’я мешкає в місті Севастополі. Закінчити нарис про М.С. Столярова можна словами його товариша по службі, маршала авіації Володимира Судця: «Михайло Столяров – мій одноліток... В пам’яті товаришів по службі, всіх, хто знав цю чудову, мужню людину, він залишився назавжди».
Подвиг Михайла Столярова не був забутий і отримав найбільш гідну оцінку. Доглянута вулиця, пам’ятник-бюст, могильна плита на міському меморіальному кладовищі... Уже в наш час, в двохтисячних, з’явився новий бюст на вулиці Столярова. Здається, ця історія ніколи не перестане бути актуальною. На таких історіях і виховується справжній патріотизм.

Максим Кавун
 
Бібліографія
Звірко В. Вогненний вісник свободи // Наше місто. 2003. 23 верес. (№ 140). С. 3.
Кавун М. Э. Улица электриков, мукомолов и влюбленных // Недвижимость в движении. 2011. 27 апр. (№ 15). С. 9.
Сацута В. Він повернувся // Наше місто. 1993. 22 жовт. (№ 82). С. 7.
* * *
 Кавун М. Э. Тайны Днепра: подвиг летчика Столярова / інтерв’ю записав К. Шруб // https://gorod.dp.ua/news/150571  
Фильм «Михаил Столяров. Картина подвига» / реж. Н. Огородняя // http://34.ua/news/view/4691--top5-mihail-stolyarov-ge