На шляху нового століття
На високому пагорбі обласного м. Дніпра височіє одна з найгарніших архітектурних пам’яток – це перший корпус Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», якому виповнюється 120 років з часу його виникнення. Через кілька десятиліть з боку фасаду цієї архітектурної та історичної пам’ятки, ніби почесна варта, постали в граніті видатні вчені, котрі працювали тут, створюючи наукові школи, які виховали багато спеціалістів різних галузей народного господарства. А ще пізніше на стінах різних корпусів університету з’явилися багато пам’ятних дошок на честь видатних вчених, які своїм життям і творчістю створювали історію і славу рідного навчального закладу. Можна вважати символічною появу на межі століть першого вищого навчального закладу на Придніпров’ї. Адже саме тоді Катеринослав розпочав свій впевнений шлях швидкого промислового розвитку, чому значною мірою сприяв перший вищий навчальний заклад.
Столітнє губернське місто опинилося в центрі промислової зони кількох родовищ корисних копалин, найголовнішими з яких були вугільний Донбас і Криворізький залізорудний басейн – залізничне сполучення яких (у 1884 р.) дало надзвичайно потужний розвиток промисловості краю. Та не тільки промислове піднесення залізорудної та вугільної галузей вимагало освічених інженерних кадрів, але й загальний сплеск успіхів науки і техніки у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., що супроводжувався появою в різних країнах нових вищих навчальних закладів. Серед них було й Катеринославське вище гірниче училище, офіційне відкриття якого відбулося в Потьомкінському палаці 30 вересня (12 жовтня за н. ст.) 1899 р.
Історію виникнення та розвитку вищого навчального закладу гірничого профілю висвітлено в ряді окремих видань, статей, публікацій документів, спогадів учених і випускників вишу. Тому тут зазначимо тільки деякі віхи пройденого шляху та характерні ознаки на сьогодні одного з найкращих вишів України.
За весь час існування ВНЗ очолювали 17 ректорів. Першим був гірничий інженер Сергій Миколайович Сучков, особиста бібліотека якого стала основою багатої бібліотеки вишу. Тривалий час гірничий інститут очолював професор-геолог Микола Йосипович Лебедєв, два десятки років – професор Петро Григорович Нестеренко, з вересня 1982 р. понині – видатний вчений, академік НАН України Геннадій Григорович Півняк.
Розвиток вищого навчального закладу відображає періодичне підвищення його статусу і, відповідно, назви. Вже у 1912 р. КВГУ було перетворене на Катеринославський гірничий інститут (з перейменуванням губернського центру у 1926 р. – Дніпропетровський). У 1993 р. інститут був перетворений у Державну гірничу академію України, яка, «враховуючи загальнодержавне значення навчальної та наукової діяльності», а також активну участь «у розробці і практичній реалізації державних програм у гірничій галузі», Указом Президента України від 11 червня 1997 р. отримала статус Національної. Трансформація вищого навчального закладу у багатопрофільний виш, який готує фахівців різних напрямів і спеціальностей, адаптованих до ринку праці, мала наслідком перетворення академії в Національний гірничий університет. Та життя не стоїть на місці. Гірничий університет, котрий завжди був на вістрі часу, відкриває нові сфери своєї діяльності, розширює коло спеціальностей і нині він уже іменується Національний технічний університет «Дніпровська політехніка».
З самого початку своєї історії нововідкритий вищий навчальний заклад мав не тільки наукове й освітнє значення, а й політичне та культурне. Провінційний Катеринослав отримав нове культурне середовище: з’явилася окрема суспільна категорія населення – студентство як активна суспільно-політична сила початку ХХ ст., а також викладачі, переважну більшість яких складали випускники Петербурзького гірничого інституту і деякі з них пройшли стажування в європейських науково-освітніх центрах і, працюючи в Катеринославі, в педагогічній та науковій діяльності використовували новітні досягнення світової науки і техніки. Завдяки клопотанню професорсько-викладацького складу КВГУ у 1901 р. було створене Катеринославське наукове товариство на чолі з професором хімії В.В. Куриловим. Члени товариства займалися не лише розробкою важливих теоретичних і практичних проблем (в тому числі потреби міста і губернії), але й популяризували науково-технічні знання серед робітників промислових підприємств. У 1905 р. КНТ нараховувало вже 250 чоловік.
Природничо-історичне бюро КНТ ініціювало і здійснило організаційні заходи зі створення на базі колекції А.Я. Фабра та О.М. Поля обласного музею, будівництву для нього окремого приміщення та запрошення на посаду директора професора Московського університету Д.І. Яворницького. Природничо-історичний музей, відкритий 14 серпня 1905 р. в новому приміщенні на проспекті, що навпроти головного корпусу КВГУ, повинен був слугувати і навчальною базою для студентів, що мав серед інших відділення геології, палеонтології, мінералогії, гірничозаводське та сільськогосподарське. До ХІІІ Археологічного з’їзду в Катеринославі (1905 р.) було приурочено випуск «Сборника статей Екатеринославского научного общества по изучению края» за редакцією професора В.В. Курилова. У 1903 р. КНТ добилося відкриття Катеринославської архівної комісії як самостійної установи, що займалася виявленням і дослідженням архівних документів з історії краю. Ця історико-краєзнавча діяльність вчених гірничого інституту була притаманна йому протягом всієї його історії.
Вже з числа перших випускників КВГУ починає поповнюватися викладацькими кадрами власної підготовки, які з часом стали відомими (а то й видатними) вченими. Унікальність піонера вищих навчальних закладів Придніпров’я полягає в тому, що вже у перші три десятиліття його діяльності тут виникли і набули високого рівня розвою наукові школи, зв’язані з гірничим і металургійним виробництвом, як-от школи: геологічної стратифікації Донбасу професора М.Й. Лебедєва, гірничого мистецтва професора О.М. Терпигорєва (пізніше академіка), гірського тиску, відносної міцності гірських порід і виявлення законів управління тиском професора М.М. Протодьяконова, теорії й розрахунку підйомних канатів, стійкості форм та пружності рівноваги професора О.М. Динника (пізніше академіка), регіональної мінералогії професора Л.Л. Іванова, рудної професора Й.І. Танатара, маркшейдерії професора П.М. Леонтовського, коксохімії професора П.Г. Рýбіна, електронної хімії професора Л.В. Писаржевського (згодом академіка, директора Інституту фізичної хімії Академії наук УРСР). В гірничому інституті працював основоположник вчення про динаміку живих організмів, в якому передбачив деякі ідеї і принципи біокібернетики, професор Я.І. Грдіна.
Навряд чи знайдеться ще такий вищий навчальний заклад, який започаткував і дав свої науково-педагогічні кадри для двох з половиною десятків вишів та науково-дослідних інститутів. Професори та доценти гірничого інституту на чолі з ректором М.Й. Лебедєвим ще у 1913 р. створили Оргкомітет, що клопотався і домігся дозволу на створення в Катеринославі Вищих жіночих курсів (відкриті 15 вересня 1916 р.) з медичним і фізико-математичним факультетами. Ректором ВЖК був ректор КГІ М.Й. Лебедєв. Він же був і першим ректором (у важкий організаційний період) відкритого за уряду П. Скоропадського у 1918 р. Катеринославського університету.
Як основою університету, так і базою для медичного інституту стали Вищі жіночні курси. Професор гірничого інституту С.А. Заборовський став ректором приватного політехнічного інституту (1917 р.), перетвореного у квітні 1918 р. на Єврейський науковий інститут. Гірничий інститут дав життя і забезпечив кадрами відкритий у 1925 р. Московський інститут електрозварювання, ректором якого став видатний вчений гірничого інституту В.П. Нікітін. У 1930 р. на базі двох факультетів Дніпропетровського гірничого інституту виникли металургійний та хіміко-технологічний інститути, які забрали з собою і частину науковопедагогічних кадрів. А вже наступного року Гірничому інституту довелося поділитися своїми висококваліфікованим кадрами зі створеним у 1931 р. Північно-Кавказьким гірничометалургійним інститутом (м. Владикавказ). Та незважаючи на ці втрати, на втрати ряду видатних вчених у період політичних репресій, гірничий інститут розвивався, підтримуючи свої славні наукові та освітні традиції, відкриваючи нові спеціальності, формуючи нові наукові школи, продовжуючи утворювати науково-дослідні інститути та їхні філіали у великих промислових містах за своїм профілем. У 1927 р. на базі науково-дослідної кафедри електронної хімії професора Л.В. Писаржевського був створений Інститут фізичної хімії АН УРСР, який очолив академік Л.В. Писаржевський. Його справу продовжив випускник ДГІ, учень академіка О.Й. Бродський, теж видатний учений, академік. У 1927 р. під керівництвом професора М.Й. Лебедєва був створений науково-дослідний інститут геології (через кілька років переданий до складу університету). У наступні роки виникали й інші науково-дослідні інститути, в тому числі підпорядковані Академії наук. У роки війни, перебуваючи в евакуації, гірничий інститут також втратив частину своїх науково-педагогічних кадрів, які залишилися в місцевих вишах або в столиці СРСР. У той же час він поповнився новими кадрами, які в наступні десятиліття проявили себе як визначні вчені і педагоги, засновники потужних наукових шкіл, організатори відбудови народного господарства.
В рамках короткої статті неможливо перерахувати навіть основні справи, які виконував гірничий інститут протягом наступних десятиліть. Зазначимо хоча б значний внесок інституту в підготовку спеціалістів гірничого напряму для країн Азії та Африки як в стінах інституту, так і в навчальних закладах різних країн, куди відряджувалися вчені-гірники для читання лекцій, проведення практичних занять, підготовки молодих науковців. Ці міжнародні зв’язки вишу здійснювалися у різних формах, а сьогодні вони набули значного розвитку. Колись починав виш свою історію з двох відділень – гірничого і заводського, а сьогодні університет є потужним навчальним закладом, знаним в Україні та в світі.
20 грудня 2017 р. наказом Міністерства освіти і науки України Національний гірничий університет було перейменовано на Національний технічний університет «Дніпровська політехніка». Зміна назви не є випадковою. За своїми можливостями університет давно переріс галузевий рівень, що забезпечував підготовку спеціалістів у сфері надрокористування. Потужний факультет інформаційних технологій готує спеціалістів вищого рівня кваліфікації для різних галузей народного господарства. Інститут економіки забезпечує підготовку висококваліфікованих менеджерів, економістів та фінансистів. Нещодавно університет отримав ліцензії на цілу низку гуманітарних спеціальностей: політологія, філософія, історія та археологія, українська мова та література, міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, державне управління та адміністрування, а також туризм. Наявність потужного блоку гуманітарних спеціальностей викликала потребу організаційних змін – на базі юридичного факультету 1 вересня 2018 р. створено навчальнонауковий Інститут гуманітарних і соціальних наук.
Сьогодні Національний технічний університет «Дніпровська політехніка» – це потужний заклад освіти і науки, який здійснює підготовку фахівців і науковців для усіх сфер народного господарства, адміністративної і культурної сфери. В складі Дніпровської політехніки 8 факультетів та інститутів: Гірничий інститут, Інститут економіки, що складається з двох факультетів: менеджменту та фінансовоекономічного, Інститут електроенергетики, що також складається з двох факультетів: електроенергетики та інформаційних технологій, Інститут гуманітарних і соціальних наук, Міжгалузевий інститут безперервної освіти, геологорозвідувальний факультет, механікомашинобудівний факультет, факультет будівництва. Освітній процес забезпечують понад 650 викладачів вищої кваліфікації. Серед них – понад 150 докторів наук, професорів, більше 400 кандидатів наук. Підготовка фахівців ведеться більш ніж за 40 спеціальностями. Щороку в університеті відкриваються нові спеціальності різного профілю, в тому числі і гуманітарного. Наукові розробки провідних вчених Дніпровської політехніки неодноразово відзначалися Державною премією в галузі науки і техніки, іншими державними відзнаками.
Сьогодні університет «Дніпровська політехніка» активно розвиває міжнародні контакти. Встановлено тісні зв’язки з понад 40 вищими навчальними закладами та 20 науковими установами світу. Засновано низку програм подвійного диплому. Спільно з Каунаським університетом ім. Вітаутаса Великого започатковано програми «світова політика та економіка», «міжнародне бізнес право». Програми подвійного диплому у галузі фінансів, обліку та аудиту діють у співпраці з Вільнюським університетом. Магістерські програми подвійного диплому організовані спільно з університетами Литви, Німеччини та Австрії. Дніпровська політехніка є учасником грантових програм Erasmus+, Горизонт 2020, фонду Фуллбрайта, Жана Моне та інших. В рамках академічної мобільності багато студентів Дніпровської політехніки навчаються у провідних університетах Європи. Щороку десятки іноземних студентів з Німеччини, Польщі, Литви та інших країн проходять навчання, стажування та виробничі практики на базі Дніпровської політехніки. Завдяки міжнародним науковим проектам зміцнюється навчальна база університету, відкриваються нові лабораторії з найсучаснішим обладнанням. В університеті відкрито більше 10 лінгвістичних та освітньо-культурних центрів, де студенти і викладачі мають можливості вивчати англійську, німецьку, польську, іспанську, японську та інші мови, підвищувати свій рівень обізнаності про культуру різних країн світу. В університеті діє Українсько-американський ліцей, де старшокласники набувають навичок самостійної наукової роботи. За рівнем навчальної підготовки ліцей посідає перші місця серед закладів середньої освіти міста та регіону.
Нагода ювілею Дніпровської політехніки дає можливість пересвідчитися, що сьогодні Національний технічний університет «Дніпровська політехніка» є вищим навчальним закладом високого європейського рівня, посідає провідні місця серед закладів вищої освіти України і впевнено дивиться у своє майбутнє. Євроінтеграційні процеси в Україні і власний творчий потенціал дають можливість Дніпровській політехніці гармонійно вписатися в європейський освітній та науковий простір, зайняти гідне місце серед провідних університетів Європи і світу.
Ганна Швидько, Геннадій Первий
Бібліографія
Днепропетровский горный институт : Исторический очерк в 2-х кн. / сост.: А. А. Ренгевич, И. П. Гаркуша, Н. Я. Биличенко и др. ; под ред. А. А. Ренгевича, М. П. Теселько. Москва : Недра, 1990. Кн. 1. История и развитие (1899-1989). 345 с. Кн. 2. Кафедры (1899-1992) / сост. Г. Г. Пивняк, А. А. Ренгевич, К. Ф. Тяпкин и др. Київ : Техніка, 1995. 408 с.
Известия Екатеринославского Горного Института им. Артема-Сергеева. Екатеринослав, 1924. Т. XIV. Юбилейный выпуск (1899–1924). Ч. 1. 142 с.
Исторический очерк возникновения Екатеринославского Высшего Горного Училища и его деятельности за первое десятилетие (1899–1909) / сост. П. Г. Рубин. Екатеринослав, 1909. 147 с. Історія і сучасність Національного гірничого університету (1899–2009 рр.). Дніпропетровськ : НГУЛіра, 2009. 504 с.
Швидько Г. Нариси з історії Національного гірничого університету (1899-2015). Ректори. Дніпропетровськ : НГУ, 2015. 170 с.
Швидько Г. Перший вищий навчальний заклад Придніпров’я // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2009 рік : бібліографічний покажчик. Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2008. Вип. 1. С. 185–193.
* * *
Шабетя В. Сходження гірничого // Джерело. 2009. верес. (№ 35/36). С. 2.
* * *
Сайт НТУ «Дніпровська політехніка». Історія університету // http://www.nmu.org.ua/ua/content/about_to/stor_ya_un_versitetu/index.php
