Новоселиця – Новомосковськ
Перший період інтенсивної російської колонізації Півдня відзначається обереж-ністю у поводженні з місцевим населенням, досить коректним вписуванням нових установ у існуючі системи управління краєм і використанням уже існуючих населених пунктів для створення «вогнищ» колонізації. Після «атакування» Січі та ліквідації запорозького війська землі Вільностей розділили між Азовською та Новоросійською губерніями. Принципове рішення про розподіл земель прийнято вже у 1775 році. Центр Азовської губернії тимчасово визначено у Білевській фортеці, «…а згодом, де стане в цій губернії місто…».
Повітовим містом Самарського повіту Азовської губернії первісно було визнано колишній паланковий центр Запорожжя – слободу Новоселицю (Самарчук). Але вже у 1775 році губернатор В. Чертков під час об’їзду губернії визначає місце для створення губернського міста. Таке, на думку губернатора, вдале місце було визначено при впадінні річки Кільчень у Самару, в восьми верстах від лівого берега Дніпра та в трьох верстах від Старо-Самарського ретраншементу (Новобогородицька). Вже у 1776 році у документах використовується назва нового міста – Катеринослав.
Вибір місця був зумовлений тим, що Катеринослав планувався та споруджувався не лише як адміністративний та економічний центр, але і як місто-фортеця поблизу Нової Української (Дніпровської) укріпленої лінії, яка складалася з опорних пунктів у вигляді укріплених поселень, фортець, ретраншементів і міст-фортець. За задумом Черткова, низинна заболочена місцевість із численними річками та протоками мала працювати на захист міста, збільшуючи його неприступність. Разом із тим існує думка, що вибір місця зумовлено недостатньою кваліфікацією Черткова та загальною непевністю уявлень про кліматичні умови Півдня й зумовлений ними режим річок. М. Кавун, визначаючи характер проекту «Катеринослав», серед іншого зазначив, що місто створювалось як «метрополітенівський центр колонізаційного засвоєння» та «мультикультурний центр, що вміщує в своєму середовищі представників різних етнічних утворень та ідентичностей, водночас, на засадах спільної імперської ідентичності», а «назва міста символізувала пафос колонізаційного процесу». Взявши до уваги ці положення, виведені з реальної історії Катеринослава Кільченського, можна зробити висновок, що крім військових, топографічних та економічних чинників, на вибір місця під Катеринослав значною мірою вплинув і політичний чинник. Місто Катеринослав мало бути повністю новим містом, містом «без коренів». Тому для реалізації проекту «Катеринослав» обов’язково необхідним було обрати незаселене або визначене незаселеним місце, яке ніяк не пов’язано з місцевими політичними, урбаністичними, історичними традиціями. Виходячи з цього, можна зауважити, що В. Чертков, обійшовши увагою набагато вигідніше розташовані Новобогородицьк та Новоселицю, обрав для Катеринослава місце більш-менш придатне за топографією, але найбільш оптимальне з політичної точки зору.
Проектування міста почалося ще у 1775 році. Але лише указом Сенату від 20 лип-ня 1778 року губернатору Черткову наказується перевести губернське правління з Білевської фортеці до міста Катеринослава, а указом від 31 жовтня вже повідомляється про його переведення. На 1778 рік Самарський повіт Азовської губернії вже носить наз-ву – Катеринославський. А вже у 1782 році численні хвороби та скарги на важкий клімат міста призвели до відвідин його головним лікарем Шенфогелем. Шенфогель, «оглянув-ши місцевість, визначив її шкідливою для здоров’я людей, непридатною та згубною для добробуту жителів». Такий висновок призвів до появи планів із перенесення губернського міста. У грудні 1782 року було створено новий план міста, за яким його центр переносився до Новобогородицької фортеці.
30 березня 1783 року було видано указ про об’єднання Азовської та Новоросійської губерній і створення нової адміністративно-територіальної одиниці – Катерино-славського намісництва. 22 січня наступного 1784 року видаються два укази, якими затверджується створення намісницького центру під назвою «Катеринослав на Дніпрі» «біля Кайдак» і пропонований розподіл намісництва на повіти. В тому числі й пере-йменування м. Катеринослава на р. Кільчень на повітове місто Новомосковськ.
Губернські установи Азовської губернії було переведено до тимчасового центру намісництва – м. Кременчуга. Натомість повітові продовжили роботу в Новомосковську.
Після перенесення губернського центру повітове місто Новомосковськ вступає у смугу швидкого занепаду. Обставини його не досить чітко визначені хронологічно, а їхня внутрішня логіка на сьогодні мало зрозуміла. Перші проекти перенесення міста Новомосковська до Богородицького ретраншементу датуються 1783–1784 рр. Але остаточне розпорядження щодо перенесення міста видане лише 23 вересня 1786 року. Князь Г.О. Потьомкін писав до І.М. Синельникова: «За непридатністю теперішнього міста Новомосковська… рекомендую перемістити те повітове місто відповідно колишнього мого на підвищене місце до Богородишного ретраншементу». Таке зволікання у справі перенесення міста, як і наполягання князя Потьомкіна на своїй попередній думці щодо місця його розташування, пов’язане з тим, що у 1783–1786 роках існувало два варіанти розташування центру Новомосковського повіту – Богородицький ретраншемент і Олександрівська фортеця. В подальшому в «Атласах» намісництва як місто Новомосковськ визначається саме Новобогородицький ретраншемент. Але вже з плану міста 1790 року, на якому відмовились від проектних пропозицій і обмежилися фіксуванням наявної забудови, можна побачити, що місто залишилось у стані 1784 року. Не було створено жодного нового кварталу, і схоже на те, що навіть не споруджено жодного нового будинку.
Це пов’язано з тим, що, незважаючи на розпорядження про перенесення міста Новомосковська, воно продовжило існування на первісному місці Катеринослава. У 1787 р. у ньому навіть відбуваються вибори та створюється Новомосковська міська дума. Лише 10 вересня 1791 р., за розпорядженням князя Г.О. Потьомкіна, Думу переводять до Катеринослава. У церковних документах від 1791 р. зафіксоване прохання священика Свято-Духівської церкви м. Новомосковська, в якому він зазначає, що в його парафії «окрім городничого із штатною командою, з ротою солдат та деякої кількості канцеляристів, нині вже нікого немає», і прохає перевести його до Павлограду.
За іншими офіційними документами 1792 та 1793 років, Новомосковськ і Новобогородицьк вказуються як різні населені пункти. Перше має церкву Святого Духа, 15 дворів та населення у 327 осіб, а друге – Покровську церкву, 18 дворів і населення у 169 осіб. Виходячи із зазначеного, можна зробити висновок, що перенесення м. Новомосковська до Богородицького ретраншементу відбулося лише формально. Насправді населення Новобогородицька та Новомосковська (Катеринослава Кільченського) просто розійшлося, а остаточний край їхнього існування було покладено указом 1794 року про перенесення повітового міста до слободи Новоселиці.
Валентин Старостін
Бібліографія
Джусов А. Б. История Новомосковска. Дніпропетровськ : Пороги, 2003. 351 с.
Джусов А. Б. Історія Новомосковська. Дніпропетровськ : ІМА-прес, 2011. 735 с.
Джусов А. Б. Заснування міста Новомосковська // Придніпров'я: краєзнавчі дослідження : зб. наук. праць. Дніпропетровськ : ДНУ, 2004. Вип. 1. С. 86-97.
Мицик Ю. А. Край козацький // Місто на Самарі : навч. посібник. Дніпропетровськ : Вид-во ДДУ, 1994. С. 12–45.
* * *
Ільїна І. Новомосковськ – перлина Присамар’я // Вісті Придніпров’я. 2007. 27 лют. (№ 16). С. 5.
* * *
Історія міста Новомосковськ // http://novomoskovsk-rada.gov.ua/old/istoria.html Новоселиця – Новомосковськ // https://gorod.dp.ua/history/article_ua.php?article=1471
