Павло Загребельний

Павло Загребельний

«Я народився і виріс на Дніпрі... І це перейшло в мою душу. Там, де Дніпра нема – ніби й не Україна. Це наша головна ріка, ріка мого народу. І це ріка Шевченка, і Дніпро – це Україна. П. Загребельний   Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 року в с. Солошине на Полтавщині. В 1941 році закінчив десятирічку. Не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем на фронт. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, був двічі поранений. Після другого поранення в 1942 році потрапив у полон і до початку 1945 року перебував в нацистських концтаборах смерті. Після звільнення працював у радянській воєнній місії в Західній Німеччині.  В 1946 році Павло Загребельний вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету. Після його закінчення (1951) – майже півтора десятиліття журналістської роботи в обласній дніпропетровській газеті та в журналі «Вітчизна» (м. Київ). Письменницьку діяльність Павло Загребельний розпочав із новел та повістей. У другій половині 1950-х років видано збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957). Найсерйознішою роботою того часу можна вважати повість «Дума про невмирущого» (1957), присвячену воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі. Помітною для українського літературного процесу став період, коли Павло Загребельний у 1961–1963 роках був головним редактором «Літературної газети» (пізніше – «Літературна Україна»), де він заручився підтримкою молодих поетів-шістдесятників. Приблизно в той же час з’явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960),
 «Спека» (1960). Оцінки цих творів були далеко не однозначні: від схвальних до знищувальних, але саме це і засвідчувало, що з’явилися твори небуденні, автор здобув славу одного з найерудованіших письменників свого часу. Протягом 1960–1980 років письменник створив основну частину своїх романів, які принесли йому світове визнання: «День для прийдешнього» (1964) (перевидано у 2008 році під назвою «Зло»), «Шепіт» (1966), «Добрий диявол» (1967), «Диво» (1968), трилогія «З погляду вічності» (1970), «Переходимо до любові» (1971), «Намилена трава» (1974), «Розгін» (1976), роман «Роксолана» (1980) та інші. Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво», в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. В центрі роману – Софія Київська, яка є незнищенним символом української державності та духовності. Коментуючи свій роман «Диво», Павло Загребельний у літературно-критичній статті «Спроба автокоментаря» зазначав: «Хотілося показати нерозривність часів, показати, що великий культурний спадок, полишений нам історією, існує не самодостатньо, а входить у наше життя щоденне, впливає на смаки наші й почування, формує в нас відчуття краси й величі, ми ж платимо своїм далеким предкам тим, що ставимося до їхнього спадку з належною шанобою, оберігаємо й захищаємо його». Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), історичний роман «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні – Роксолани – Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. В авторській післяслові Павло Загребельний так коментував образ Роксолани: «Досі постать Роксолани була безплотною, часто ставала об’єктом псевдопатріотичних захоплень, використовувалася деякими авторами як своєрідний рупор для їхніх розумувань, тут (тобто в «Роксолані») вона, як принаймні здається авторові, віднаходить ті необхідні виміри і якості, які роблять її особистістю. Власне, роман – це історія боротьби нікому не знаної дівчини й жінки за свою особистість, за те, щоб уціліти, зберегти і вберегти себе, а тоді вознестися над оточенням, може, й над цілим світом». В 1979–1986 роках Павло Загребельний очолював Спілку письменників України, був головою комітету по Державних преміях ім. Т.Г. Шевченка, обирався депутатом Верховної Ради СРСР 10-го і 11-го скликань, Верховної Ради УРСР 9-го скликання. У 90-ті роки XX ст. письменник відійшов від активного громадсько-політичного життя, водночас, незважаючи на вік, плідно працюючи на сучасній літературній ниві. Свідченням цього стали його твори: роман «Я, Богдан» (1983), «Південний комфорт» (1984), «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985), збірник «Неймовірні оповідання» (1987), фантастичний роман «Безсмертний Лукас» (1989), «Гола душа» (1992), пригодницьку повість «Ангельська плоть» (1992), «Тисячолітній Миколай» (1994), «Попіл снів» (1995) «Юлія, або Запрошення до самовбивства» (1994), «Брухт» (2002), «Стовпотворіння» (2004) та інші твори. Розкрити «таємниці» характеру Богдана Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця – таке завдання поставив перед собою Павло Загребельний в романі «Я, Богдан». Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. В романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово – це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.  
Павло Загребельний працював понад сорок років в українській прозі. За цей час вийшло більше двадцяти його романів. У 1974 році за романи «Первоміст» і «Смерть у Києві» отримав Державну премію ім. Т. Шевченка. У 1980 році твір «Розгін» був відзначений Державною премією СРСР. Загребельний є автором збірника статей, есе «Неложними устами» (1981). До нього ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності», присвячена П.Г. Тичині. Письменник власноруч переробляв свої прозові твори на п’єси: «День для прийдешнього» переробив на «Хто за? Хто проти?», а «З погляду вічності» на «І земля скакала мені навстріч», які були поставлені українськими театрами. За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. Довженка були зняті художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено – мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).  Павло Архипович був щасливий у сімейному житті. Елла Михайлівна, закохана і кохана жінка, оточила Павла Архиповича затишком і теплом – щоб він міг спокійно та плідно працювати. Вона підтримувала його у хвилини душевного неспокою. В одному із своїх інтерв’ю він сказав: «Я щасливий, адже я живий. У концтаборі ми мріяли: тільки б дожити до Перемоги, а там і помирати можна. І ось я живу після цього вже 60 років. Це щастя! У мене прекрасна дружина, син (Михайло Загребельний – кандидат економічних наук, письменник, публіцист) і дочка (Марина Загребельна – викладає в МДІМВ англійську мову), три внуки і правнук – також Павло. Я щасливий, тому що мої книги читають». І добре, коли поруч є жінка, яка все розуміє...». Помер Павло Архипович 3 лютого 2009 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі. Талановитий у всьому Павло Загребельний являв яскравий взірець самовідданого служіння літературі та народові, Україні.
 
Бібліографія
   Галич О. А.     Павло Загребельний у щоденниковій рецепції Олеся Гончара // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики художнього тексту) : Зб. наук. праць / Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара. - Дн-ськ : Ліра, 2014. - Вип. 17. - С. 17-24 .
 Заверталюк Н. Правофлангові в когорті шістдесятників // «Неподільної краплі питома вага» : Літературознавчі студії : матер. до лекцій з курсу «Українська література ХХ – поч. ХХІ століть».- Дніпропетровськ : Пороги, 2011. - С. 144–145.
  Кропивко І. Загребельний Павло Архипович // Славетне сузір’я окрилених університетом : нариси / за заг. ред. В. В. Іваненка, автори-упоряд.: О. В. Гонюк, В. В. Іваненко, І. C. Попова. Дніпропетровськ : ДНУ, 2008. - С. 97–101.
Мисливець Н. Динаміка романного мислення Павла Загребельного // Слово про літературу та письменників Придніпров’я : нариси та есеї. Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 2005. - С. 299–310.
Павло Загребельний // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2009 рік : бібліограф. покажчик / упоряд. І. Голуб. Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2008.- Вип. 1. - С. 147–149.
Слабошпицький М. За Гамбурзьким рахунком // Хроніка 2000. Дніпропетровськ: виміри історичної долі: Український культурологічний альманах. Київ : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2008.- Вип. 74. - С. 646–658.

 * * *
 Баранник Д. Як починався письменник П. Загребельний // Січеслав.- 2009. - № 3.- С. 20–21.
  Галацька, В.     Нерозгаданий Загребельний: завжди несподіваний, завжди цікавий // Бористен/Борисфен : Литературно-мистецький та публистичний щомісячник. - 2011. - № 11. - С. 3

 Залата Л. Дума про знаковість // Січеслав.- 2009.- № 3.- С. 25–28.

 Інтелектуальний феномен Павла Загребельного // Дніпропетровський університет. - 2009. - № 23/24. - С. 3

Літературні читання «Дорогами молодості П. Загребельного» // Бористен/Борисфен.-  2009. - № 10.-  С. 1.
Мисливець Н. Особливості поетичного авторського мислення в романах П. Загребельного // Січеслав. - 2009.-  № 3.-  С. 101–109.
 Ярова В. «Кожне місто має право на велику людину» // Бористен.-  2012. - № 10.-  C. 13.

* * *
Павло Загребельний життєвий та творчий шлях // http://www.ukrlitzno.com.ua/pavlo-zagrebelnijzhittyevij-ta-tvorchij-shlyax/


 26.07.2019
 (29 переглядів)