Три спроби утворення ботанічного саду в Катеринославі-Дніпропетровську

Три спроби утворення ботанічного саду в Катеринославі-Дніпропетровську

Ботанічний сад Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара – зелена скарбниця міста й краю, важливий науково-дослідний та рекреаційний центр. Тут зберігаються і культивуються рослини декількох тисяч видів, котрі не росли раніше в Степовій Україні й були завезені з інших куточків світу.  
Мало кому відомо, що історія Ботанічного саду в місті Дніпро налічує кілька спроб, починаючи аж з кінця XVIII ст. Наприкінці XVIII ст. перша спроба культивації екзотичних рослин, таких як «лаврусы», «жесмины», «пуртулаки», «цыпрезусы», була організована за наказом князя Потьомкіна в оранжереях його палацу. Однак, через декілька років після смерті «Ясновельможного князя Тавриди», більша частина рослин, залишившись без належного догляду, загинула, а інша була реалізована… з аукціону. В ХІХ столітті дивовижні сорти рослин культивував у Катеринославському Казенному саду (сучасний парк Глоби) садівник, німець Адам Гуммель. Після його смерті (кінець 1840-х рр.) все це садово-паркове господарство також занепало.
Історію ж сучасного Ботанічного саду Дніпровського національного університету традиційно розпочинають з початку тридцятих років минулого сторіччя. Насправді Ботанічний сад ДНУ народжений… з третьої спроби. Спроби заснування ботанічного саду здійснювалися в 1903, 1929 та 1931 рр., і тільки остання з них увінчалася успіхом.
Отже, історія утворення Ботанічного саду розтяглась аж на три десятиліття.
Ідея створення унікального природного парку вперше виникла ще в дореволюційному Катеринославі. Екологічні проблеми, якими «славиться» сучасний Дніпро початку двадцять першого століття, почали входити в життя катеринославців уже з кінця століття дев'ятнадцятого. Стрімке зростання промислових підприємств на території міста і внаслідок цього забруднення місцевості швидко призвели до різкої зміни і погіршення екологічної ситуації. У 1887 р. вступив до ладу перший промисловий гігант – Брянський завод. Індустріалізація міста та регіону вносила незворотні зміни в структуру рослинного світу.
У 1903 р. Катеринославське наукове товариство (організація, котра об’єднувала еліту катеринославської інтелігенції, заснована в 1901 р.) звернулося до міської влади з проханням виділити в його розпорядження Катерининський сквер та прилеглі ділянки Соборної площі, для влаштування там «дендрологического сада».
Соборна площа сьогодні  – нагірний центр Дніпра. В її центрі сьогодні знаходиться будівля історичного музею ім. Д. І. Яворницького. Ідея Ботанічного саду на Соборній площі співпала в часі зі спорудженням першого будинку музею на території площі (збудований в 1903–1905 рр.). Той музей називався тоді «музей Поля», на честь відомого культурно-громадського діяча та мецената Олександра Миколайовича Поля (1832–1890). З 1940 р. музей носить ім’я його директора з 1902 по 1933 рр. Дмитра Івановича Яворницького (1855–1940).
Справа в тому, що спочатку музей Поля мав стати не тільки історичним, а загально-краєзнавчим, у тому числі включати великий відділ місцевої флори та фауни. Дендрологічний сад, котрий мав розташуватись на Соборній площі навколо корпусу музею Поля, мав на меті істотно доповнювати й продовжувати експозицію музею. Також автори проекту звертали увагу на значення саду як «фактора нагляднаго обучения природоведения для детей школьнаго возраста». (Вестник Екатеринославскаго земства.– 1903.– № 7.– С. 8).
В описі проекту «дендрологічного саду» подавалася цікава характеристика простору Соборної площі: «Прилегающий к музею Екатерининский сквер представляет в настоящее время совершенно некультурную площадь, занятую изреженным акациевым насаждением. Состояние этого насаждения, вследствие отсутствия надлежащаго ухода, дает полное основание придти к заключению, что дни этого насаждения сочтены: акация вымрет и образуется пустырь» (Вестник Екатеринославскаго земства.– 1903.– № 6.– С. 5).
Комісія Катеринославського наукового товариства під головуванням професора вищого гірничого училища В. В. Курилова розробила проект облаштування дендрологічного саду на Соборній площі.
Планувалося відділити від площі огорожею та облаштувати земельну ділянку площею 2,5 десятини (близько 2,75 гектарів). Ставилася задача «чтобы общий вид здания музея не был закрыт зеленью». Навколо музею передбачали створити відкритий майданчик радіусом 22 сажні (близько 47 метрів) та створити тут «цветники ковровых и цветущих растений». Музей та пам’ятник Катерині ІІ мала сполучити алея шириною близько 4 сажні (близько 8,5 метрів). Навколо пам’ятника передбачалося створити круглу площадку радіусом 10 сажнів (близько 21 метра) з фонтаном для поливання та квітником. Передбачалися два входи до саду – один з боку собору, другий біля музею. Автори проекту саду пропонували створити також особливу оранжерею з теплицею та розсадником (Вестник Екатеринославскаго земства.– 1903.– № 6.– С. 6). На плані саду також позначений акваріум.
Згідно проекту, на влаштування саду необхідно було 5 600 саджанців різних порід. Прикрасою саду повинні були стати 40 пірамідальних тополь. Загальний кошторис на створення дендрологічного саду становив 2 500 рублів (Вестник Екатеринославскаго земства.– 1903.– № 6.– С. 7).
26 січня 1904 р. питання про створення на Соборній площі дендрологічного саду нарешті було обговорене на засіданні Катеринославської міської Думи. Окремі гласні (тобто, депутати Думи) висловлювали думку, що «устройство такого сада несомненно принесло бы пользу и самому городу». Їх опоненти, навпаки, доводили, що «с одной стороны, почва в этой местности для разведения какого-бы то ни было сада крайне неблагоприятна и посему попытка общества развести дендрологический сад не увенчается успехом, а с другой – каждая сажень, каждый аршин земли на Соборной площади имеет громадную ценность и по сему отчуждать ее научному обществу на какие-то мало вероятные и неосуществимые опыты было бы крайне непрактично» (Вестник Екатеринославскаго земства.– 1904.– № 5.– С. 111–112).
Катеринославська міська Дума більшістю голосів проти восьми відхилила ініціативу заснування дендрологічного саду в місті на Соборній площі.
Таким чином, ще в 1903 р. в Катеринославі був створений перший проект міського ботанічного саду, причому він мав розташуватись на Соборній площі. Але цей проект зазнав поразки й не був реалізований.
До питання про утворення Ботанічного саду повернулись напередодні Першої Світової війни. В квітні 1914 р. частина катеринославської інтелігенції – відомий природознавець Іван Якович Акінфієв та його однодумці – висловила таку думку: «Посилений темп культурного розвитку місцевості веде до того, що незабаром зовсім не залишиться жодного з видів тих трав і рослин, властивих цій місцевості, котрі росли в незайманих колись степах Катеринославської губернії. Треба не забувати, що уже багато з таких видів зовсім уже втрачено. Залишити ж зникнути й інші види – це великий гріх перед підростаючим поколінням, перед прийдешньою історією. А утримати їх може тільки правильно організований музей флори – Ботанічний Сад» (Савчук В.С. Иван Яковлевич Акинфиев. 1851–1919.– М.: Наука, 1996.– С. 62).
Ці рядки – з доповіді про значення майбутнього ботанічного саду, що її склала спеціальна «Ботанічна комісія Катеринославського відділу Російського товариства садівництва» (було і таке товариство в дореволюційному місті). Територію для майбутнього саду теж підібрали ще до революції – у південно-західній частині головного міського пагорба (Соборної гори), у степу поряд із Міськими дачами, що тяглися тоді на кілька верст майже до нинішньої Підстанції. У 1910 р. Міська Управа виділила Міністерству землеробства ділянку землі, прилеглу до Жандармської (нині Червоноповстанської) балки, напроти Міських дач, для організації наукової сільськогосподарської станції. Саме тут на двадцять років пізніше виникне Ботанічний сад.
Доповідь про користь відкриття в місті Ботанічного саду надрукована в 1915 р. А тим часом на повну силу розпалювалася пожежа Першої Світової війни, на обрії вже з'явилися ознаки прийдешньої революції, що перемінила режим і знищила еліту старої інтелігенції, разом з її клубами і товариствами... Десять років нікому не було справи до створення Ботанічного саду. Ідею цю реалізували іншим часом інші люди. Щоправда, теж з «дореволюційної» інтелігенції, частина якої якимось дивом вижила в революційних катаклізмах.
У 1918 р. до Катеринослава з Харкова – визнаного університетського центру того часу – прибули брати Олександр і Леонід Рейнгарди. Дід Рейнгардів – Василь, німець за національністю, оселився в Росії після закінчення війни з наполеонівською Францією, а у відставку вийшов у чині генерала від інфантерії (піхотних військ). Його сини стали видатними вченими – професорами Харківського університету. Один – Людвіг – став навіть його першим виборним ректором. Інший – Вольдемар – був зоологом. Обоє мали по двоє дітей; усі вони теж стали видатними вченими. Двоє синів Вольдемара – Леонід і Олександр – стали одними із засновників Катеринославського університету в 1918 р. Обоє завідували університетськими кафедрами аж до початку Великої Вітчизняної війни. Леонід Володимирович був ембріологом і багато зробив для рятування нашого міста та регіону від малярії. Олександр Володимирович присвятив себе фізіології рослин.
Ось він і зміг здійснити мрію дореволюційної інтелігенції і відкрити в місті Ботанічний сад на рубежі 1920–1930-х рр. На той час «незайманих» степів Катеринославської губернії зовсім майже не залишилося, пішла в минуле і сама губернія, утворився Дніпропетровський округ, а дещо згодом і область. Постало завдання створити своєрідну екзотичну оазу на околиці Дніпропетровська. Зараз дійсно важко уявити, що в тридцятих роках це була саме околиця міста – невеликі одноповерхові будиночки Міських дач, рівчаки і рови, декілька колодязів…
Організація Ботанічного саду в Дніпропетровську під час “сталінського стрибка” супроводжувалась неабиякими перипетіями. Про це яскраво розповідають діловодні документи, знайдені нами в Державному архіві Дніпропетровської області. Ці джерела свідчать, що роботи з облаштування ботанічного саду біля Міських дач розпочалися раніше, ніж у 1931 р. Найбільше інформації дає “Доповідна записка до організації в м. Дніпропетровському Ботанічного Саду”, підписана його засновником і першим директором, професором О. Рейнгардом.
З цієї записки та інших джерел ми дізнаємося справжню хронологію та обставини влаштування дендропарку. Виявляється, ще в 1927–1928 році Дніпропетровська “Науково-дослідча катедра біології” почала клопотання про відкриття в місті ботанічного саду. Безпосереднім натхненником, ініціатором та куратором такої акції був завідувач “катедри” професор О. В. Рейнгард.
Рішення про створення Ботанічного саду в Дніпропетровську було вперше прийнято в 1929 р. 16 травня 1929 р. міська рада ухвалила “відвести під міський ботанічний сад 11 десятин землі в районі міських дач”, забезпечити ботсад певною кількістю насіння та саджанців, а також провести планування дільниці “в порядку громадських робіт” (ДАДО.– Ф. 416.– Оп.– 1.– Спр. 84.– Арк. 22). А 23 грудня 1929 р. міськрада відпустила на організацію ботанічного саду перші 5 000 крб.
Дніпропетровський ботанічний сад був заснований як спеціальна науково-дослідна установа на гроші міського бюджету. З 1 жовтня 1930 р. Ботанічний сад повністю перейшов на фінансування з держбюджету й надалі підпорядковувався сектору науки Народного комісаріату освіти УСРР в Харкові.
Що ж вдалося зробити реально? Розповідають документи: “За весняні місяці [1930 р.] за рахунок відпущених коштів було переведено такі роботи: 1. Вся площа, що її відведено Ботсаду, зорана. 2. На території Саду проведено водогін в 185 метрів завдовжки. 3. На краю дороги посаджено алею в 500 дерев та жива огорожа. Проте восени 1930 року в зв’язку з переплануванням міста та відводом Інституту Інженерів Транспорту частини території ботсаду з алеєю дерев та водогоном їх треба буде переносити”. (ДАДО.– Ф. 416.– Оп. 1.– Спр. 84.– Арк. 23. Тут і далі орфографію збережено). Рейнгард просив на переоблаштування ботсаду 15 396 крб 60 коп. В записці ще маса цінних пропозицій. Зокрема, звертає увагу прохання “зробити огорожу (з колючого дроту) з боку вулиці”, для запобігання можливому псуванню майна та саджанців з боку окремих відвідувачів.
Цікаво, що професор пропонував ділянку саду площею 13,05 га розбити на дві ділянки: “на одній площею в 8,5 га улаштувати парк, на другій вмістити науково-дослідницьку частину; ділянки розділити топольовою алеєю”. Рейнгард відмічав, що “предбачений парк є не лише ботанічним парком, але й повинен бути парком громадського користування” (ДАДО.– Ф. 416.– Оп. 1.– Спр. 84.– Арк. 29).
Рейнгард вимушений був резюмувати: “таким чином вся попередня робота та потрачені кошти в тім разі, коли не будуть проведені в життя вищезгадані наші пропозиції підуть на марне й ідею про заснування в Дніпропетровському Ботанічного Саду доведеться відкласти на майбутні роки” (ДАДО.– Ф. 416.– Оп. 1.– Спр. 84.– Арк. 23).
Але цього разу ідея про організацію Ботсаду таки втілилася в реальність. Для чого ж довелося фактично два рази засновувати ботанічний сад? Справа в тому, що під час “сталінського стрибка” кінця 1920-х – на початку 1930-х рр. місто почало робити “великий стрибок” в південно-західному напрямі. Ось тоді великі порожні ділянки землі на схід від Червоноповстанської балки стали об’єктом конкуренції різних установ під майбутню забудову. Саме ж місто закінчувалося тоді на розі вулиць Лагерної та Курінної (суч. просп. Гагаріна та Телевізійної).
Більшість вищих навчальних закладів Дніпропетровська виникла саме на початку 1930-х рр., в часи “соціалістичної модернізації”. Їх треба було належним чином розмістити й створити інфраструктуру. А район Міських дач став одним з епіцентрів інтенсивного будівництва. Чи не першим величезну ділянку під забудову тут отримав ДІІТ – Дніпропетровський інститут інженерів транспорту. Вже у 1934 р. була збудована радіовежа на розі суч. просп. Гагаріна та вул. Козакова. Лінія Лагерної вулиці швидко подовжилася, й зараз саме вона розділяє містечка ДІІТу та ДНУ (із Ботанічним садом включно).
Коли шукали велику ділянку для корпусів ДІІТу, зупинилися на районі Міських дач. Але виявилося, що трохи раніше ці гектари віддали... Ботанічному саду, на яких вже розпочали посадку рослин та прокладку інженерних комунікацій. Причому цей частково обжитий сегмент виявився... прямісінько на шляху Лагерної вулиці, оскільки ніхто не замислився над перспективним плануванням району. Що ж робити? Влада вирішила – частину вже культивованих ділянок забрати й віддати ДІІТові, а Ботанічному садові виділити додатково великий шмат землі безпосередньо на східному схилі балки й наново засадити його рослинами. Напевне, нелегко на це було дивитись професорові Рейнгарду, проте виходу в нього не було.
Дирекції Ботанічного саду, в особі проф. Рейнгарда, залишилося тільки прохати міську владу: “з огляду не те, що водогін протягом 185 м, що був улаштований на території саду, відійшов під територію Інституту Інженерів Транспорту, просити адміністрацію Інституту дати можливість... надалі прокласти водогін на території Ботсаду”. І ще попросили “Звернутись до адміністрації Інституту Інженерів Транспорту з проханням на заміну тієї шкоди, що її зазнав Ботсад при переплануванні міста (дерева та їх посадка, кілки, оранка ґрунту). Прийти на допомогу Ботсаду відпуском потрібних матеріалів...” (ДАДО.– Ф. 416.– Оп. 1.– Спр. 84.– Арк. 19).
Чи це було здійснено – достеменно невідомо.
28 травня 1931 р. Дніпропетровська міськрада відпустила Ботанічному саду “за рахунок фонду непередбачених витрат 4 544 крб.” (ДАДО.– Ф. 416.– Оп. 1.– Спр. 84.– Арк. 14). Це було значно менше, ніж пропонував Рейнгард у кошторисі, але достатньо “на перший раз” для нового облаштування Ботсаду. Рішення міськради стало “маленькою перемогою” Рейнгарда, яка нарешті, й привела до остаточної організації дендропарку.
«Нове заснування» Ботанічного саду відбулося у тому ж 1931 р. Навесні, ще до офіційного рішення міськради, співробітники кафедри ботаніки Дніпропетровського інституту народної освіти (ДІНО, зараз ДНУ) та студенти під керівництвом О. В. Рейнгарда розпочали першу висадку дерев на південно-східному схилі Червоноповстанської балки, біля Міських дач. 13 травня 1931 р. міська газета «Зоря» повідомила, що «відкрито наукову установу – ботанічний сад (у районі міських дач) на площі 12 га».
Результати не заставили на себе довго чекати. У березні 1934 р. «Зоря» писала, що «за три роки свого існування сад значно виріс і поповнився рядом нових культур. Із відведених під сад 13,5 га, на сьогодні 8 га вже засаджено деревами 165 видів. Серед них є 60 видів дерев, що досі ніколи не росли в Дніпропетровську. Це корейський персик, кедр, манчжурський горіх, манчжурська оралія, японська вишня, китайська гліцинія, японський дуб, пробкові дерева і чимало інших”. Відзначалося, що “організація ботанічного саду в Дніпропетровську дає можливість провадити науково-дослідну роботу в галузі геоботанічного дослідження всієї флори Дніпропетровщини”.
Життя розставило все на свої місця, й з 1931 р. ботанічний сад вже не переходив на інше місце й “мирно ужився” з розташованими навпроти корпусами ДІІТу.
Наполегливість професора О. В. Рейнгарда у питанні влаштування дендропарку, привела, врешті-решт, до закономірного успіху. Засновник і перший директор ботанічного саду, що помер у 1945 р., похований тут само, за власним заповітом. Недалеко від оранжереї стоїть невеличкий пам’ятник професору О. В. Рейнгарду – гранітне деревце з обрубаними гілками.


 26.04.2019
 (6 переглядів)