Василь Коховський: «правитель» намісництва та керівник  будівництва міста Катеринослава

Василь Коховський: «правитель» намісництва та керівник будівництва міста Катеринослава

Постать В.В. Коховського – видатного державного діяча Південної України останньої чверті XVIII ст. досі належним чином не досліджена та не оцінена істориками. Традиційно його діяльність перебувала «в тіні» більш відомих історичних діячів цього періоду, передусім, Г.О. Потьомкіна. Між тим В.В. Коховський був одним із найбільш яскравих діячів історії нашого краю. Посідаючи помітне місце в імперській адміністрації, він не був сліпим виконавцем волі верховного керівництва, а досвідченим адміністратором, який творчо підходив до реалізації на місцях загальнодержавних настанов.
На жаль, постать В.В. Коховського досі не отримала свого комплексного монографічного дослідження в історичній науці. У дореволюційній російській історіографії слід відзначити роботу В.О. Більбасова. У радянський час ця постать була зсунута на історіографічний маргінес. Винятком стала відома монографія О.Й. Дружиніної «Северное Причерноморье в 1775–1800 гг.», текст якої містить численні фрагменти, пов’язані з діяльністю В.В. Коховського. Стосовно його внеску в розвиток Катеринослава, окремі відомості наведені в працях М.М. Владимирова, Н.Д. Полонської-Василенко, Д.І. Яворницького. Протягом останніх двадцяти років питання ролі В.В. Коховського в історії Катеринослава досліджує автор даної статті: в кандидатській дисертації та низці публікацій дана принципово нова концептуальна точка зору щодо цього питання.
В.В. Коховський та його брат, воєначальник Михайло Коховський, походили з російської гілки старовинного польського роду Коховських (Каховських) герба Нечуя. Вони народились у Смоленської губернії і вважалися родичами князя Потьомкіна, який теж походив із цього регіону. Обидва Коховські почали кар’єру як офіцери генерального штабу.
Первісне написання польського родового прізвища – Коховські. Прізвище роду у XVIII ст. писалося через літеру «о». Зокрема, сам Василь Васильович підписував свої рапорти як «Василей Коховский». У подальшому написання прізвища передавалося у двох варіантах, але більш розповсюдженим став варіант «Каховский». Проте, щодо героя нашої статті правильним буде передавати аутентичне написання XVIII століття.
Дата народження Василя Васильовича достеменно невідома. Також практично не зберіглося інформації про його дитинство та юність, формування особистості. Розпочавши з військової кар’єри, Василь згодом перейшов на цивільну службу, досягши високого чина дійсного статського радника. Згодом він увійшов до найближчого оточення Г.О. Потьомкіна (В.С. Попов, І.М. Синельников, М.Л. Фалєєв та інших), і відзначився у Південній Україні як досвідчений професіонал і відповідальний адміністратор. З 1784 по 1788 рр. В.В. Коховський перебував на посаді «правителя» Таврійської області (новоприєднана до Російської імперії територія колишнього Кримського ханства). З 1788 і до смерті в 1794 р.– третій після Т.І. Тутолміна та І.М. Синельникова «правитель» Катеринославського намісництва.
Обіймаючи почергово посаду «правителя» Таврійської області та Катеринославського намісництва, В.В. Коховський керував усіма стратегічними та практичними питаннями розвитку територій. Зокрема, до сфери його найпильнішої уваги входили: розподіл земель, складання реєстрів і узагальнюючих атласів, переселення кріпаків і вільних селян, стимулювання розвитку землеробства, проведення пошуків корисних копалин.
 Одним із головних завдань В.В. Коховського як «правителя» Таврійської області було керівництво проведенням підготовчих робіт до подорожі імператриці Катерини ІІ на Південь, яка відбулася 1787 року. Як свідчать документи, саме йому належить ідея встановити по шляху подорожі імператриці спеціальні дорожні знаки, які позначали б милі та версти. Стосовно цього він писав В.С. Попову в серпні 1784 р.: «Архитектор весьма нужен. Если вы разсудите за благо, то прошу доложить: не угодно ли будет по дороге, где будет шествие, поставить по два или по три каменные столба пяти или десяти верстовых». Перша за географією «миля» була встановлена у Катеринославі і сьогодні є найстарішою кам’яною спорудою на території міста (остання «миля» поставлена у м. Севастополі, загалом збереглося дев’ять знаків).
У своїй діяльності В.В. Коховський керувався, передусім, імператорськими указами та наказами («ордерами») безпосереднього начальника – князя Г.О. Потьомкіна. Зі смертю його в 1791 р. мережа адміністративних зв’язків В.В. Коховського замкнулася на В.С. Попові (начальник канцелярії князя, призначений секретарем імператриці). У 1793–1794 рр. значення Попова зменшилось і керівні обов’язки перейняв останній фаворит П.О. Зубов. Головну роботу з управління намісництвом у весь цей період проводив саме В.В. Коховський. У цілому ж він продемонстрував ініціативність і самостійність у вирішенні проблем розвитку регіону (зокрема, на рубежі 1780–1790-х рр., у «перехідний період» після смерті Г.О. Потьомкіна).
Будівництво Катеринослава – новоутвореного центру намісництва – стало однією з найважливіших проблем, які постали перед новим губернатором («правителем» намісництва). В.В. Коховський прибув сюди через півтори роки після офіційного закладення міста на Дніпрі 9 (20) травня 1787 р. Програма розвитку міста, концептуально викладена в «Начертании города Екатеринослава» 1786 р. Г.О. Потьомкіна, визначала шлях його розвитку як європейського поліфункцонального міста доби Просвітництва. Роки перебування Коховського в Катеринославі стали моментом, коли закладалися підвалини міського розвитку, з іншого боку, стала очевидною неможливість втілення в життя багатьох кількісних параметрів програми Г.О. Потьомкіна.
У таких умовах надзвичайно посилилася роль суб’єктивного чинника у розвитку Катеринослава на ранньому етапі. Особистий внесок В.В. Коховського в історію Катеринослава полягає в тому, що він сприйняв свою місію «утворювача міста», заповідану Г.О. Потьомкіним, очолив процес розбудови за його програмою. Саме в перше десятиліття історії міста під керівництвом В.В. Коховського було закладене підґрунтя його подальшого розвитку – з архітектурної, промислової, культурної точок зору. Адже фінансування будівництва міста було призупинене після початку російсько-турецької війни 1787–1791 рр. Через те губернатор вимушений був зосередити всю свою енергію та ініціативу на вирішенні конкретних питань розбудови і життєзабезпечення нової міської структури.
Містобудівні питання стали головним предметом діяльності В.В. Коховського у Катеринославі. У жовтні 1791 р. раптово помер Г.О. Потьомкін. Катерина ІІ наказала В.В. Коховському зробити вичерпний звіт про стан справ у намісництві, й, зокрема, у Катеринославі. Рескрипт, виданий 7 січня 1792 р., вимагав: «...доставить к нам немедленно копию с плана сего города каким образом он выстроиться предполагается, что по оному исполнено и что еще не достроено...». Намісник подав Катерині II розлоге донесення про тогочасний стан міста: «...подношу при сем копию плана г. Екатеринослава, каким образом он выстроиться предполагается также планы оконченным и начатым строениям... Приемлю дерзновение... донести, что церковь, которая начата была строиться по сделан¬ному плану архитектором Геруа, и которой фундамент выведен уже был в 1788 г. приказал покойный генерал-фельдмаршал строением оставить, и выписав изъ Санкт-Петербурга архитектора Старова поручил ему сделать новый план и городу и церкви. План города был мне отдан которой и препровожден от меня в наместническое правление. По сему розбиты ныне кварталы, означены места где быть каким строениям, и роздаются подъ построения домов частным людям. Плана же церкви я не получал, и не известно, был ли оный апробован. План до¬му наместнического правления хотя и отдан мне, но строить оный предполагалось по окончанию войны. Восемь каменных небольших домов строятся по планам врученным мне от покойного генерал-фельдмаршала (Г.О. Потьомкина – М.К.)... Построение моста в сем городе почитал он нужным…». На початку 1792 р. губернатор представив імператриці не тільки план, а й перший офіційний опис губернського міста.
Заслуги В.В. Коховського були належним чином оцінені Катериною ІІ. Указом від 12 лютого 1792 р. «за труды по строению городя Екатеринославля» за В.В. Коховським зберігалися 3000 руб. на рік додатково до жалування, призначені Г.О. Потьомкіним, й, до того ж, йому було одночасно пожалувано 12 000 рублів.
Генеральний план Катеринослава (авторства видатного архітектора І.Є. Старова) був доопрацьований у Петербурзі тим же Старовим і згодом повернутий до міста. Рескриптом від 23 лютого 1792 р. Катерина ІІ повідомила В.В. Коховському, що «планы города Екатеринослава и разных в оном строений» затвердила з резолюцією: «Быть по сему – Екатерина». Однак після затвердження генерального плану міста не було вирішено питання його фінансування. Коштів для будівництва нових споруд не виділили. Замість цього імператриця звеліла Коховському негайно зібрати та доправити «сведения обо всех денежных суммах... в губернии Екатеринославской, дабы по тому на производство тех строений могли Мы назначить потребное число денег...». У листі В.С. Попову від 14 квітня 1792 р. Коховський скаржився: «как я получил один только план города то всепокорнейше прошу ваше превосходительство уведомить меня: были-ль при оном отправлены планы и других зданий?…».
Фактично, катеринославський намісник протягом кількох років вимушений був керувати містобудівним процесом на власний розсуд. Ще 4 квітня 1789 р. він писав В.С. Попову: «Естли строение Екатеринослава имеет сего лета продолжаться, то простите мне, что приемлю смелость еще раз напомнить о присылке планов домам и архитектора человека рабочего». 15 квітня 1789 р. продовжував: «Вчерась получил я рапорт, что в Екатеринослав прибыло уже работников более 300 человек, дабы сии люди не получали по-напрасну жалованья, отправляюсь туда сего дня для назначения им работ». Іноді намісник змушений був вирішувати навіть конкретні будівельні питання. У квітні 1792 р. від писав В.С. Попову: «Сумма на отделку каменных домиков в Екатеринославе не ассигнована; они бы весьма годились для помещения учителей. На от¬делку одного дома для г. Бебера (директор училищ – М.К.) дал я…  собственные мои деньги».
Предметом особливої турботи намісника стала й проблема водопостачання – ключова для заселення Соборної гори, де планувався головний масив забудови Катеринослава. Передбачалося водопостачання за допомогою підйомних машин і влаштування басейнів. У листі від 18 березня 1789 р. до В.С. Попова вказувалося: «Модель машины для поднятия воды в Екатеринославе приемлю смелость препроводить к вам чрез губернского механика Фирлинга, делавшего оную... Для проведения воды из источников, имеющихся выше города, писал я в исполнение по¬веления в Тавриду о присылке двух фонтанщиков и татар...». Ці сподівання Коховського, на жаль, на справдилися, і вже наприкінці 1790-х років стала очевидною безперспективність швидкого заселення головної міської височини.
Фінансування будівництва міста Катеринослава відбувалося надто незадовільно, що викликало неодноразові та настійливі прохання намісника про виділення додаткових коштів. 12 жовтня 1789 р. він звертався до В.С. Попова: «Колонисты, оружейники, фабрика, разного рода мастеровые тре¬буют содержания, но у меня нет почти никаких сумм». До 1791 р. ситуація практично не змінилася. «Каменщики и разного рода мастеровые в Екатеринославе... требуют выдачи денег... Я заимствую на необходимые надобности откуда могу. Такое замешатель¬ство весьма для меня тягостно… Чем могу пособить, не знаю. Но наличные деньги в течение лета нужны», – писав В.В. Коховський В.С. Попову 14 квітня 1791 р. Незважаючи на це, намісникові вдалося здійснити спорудження кількох кам’яних будинків «по плану, данному от Его Светлости». Головний масив будівництва гальмувався через відсутність проектів. «Планы карантина, екатеринославского мосту и строящихся здесь каменных домиков еще не сделаны» (з листа від 20 січня 1792 р.).  
Згідно з містобудівним задумом Г.О. Потьомкіна в Катеринославі мали бути засновані казенні фабрики: суконна, шовкова, панчішна та інші. Відповідний указ виданий Катериною ІІ 14 травня 1792 р. Восени 1792 р. ситуація з будівництвом фабрик була критичною: «Господин вице-губернатор не прислал мне денег ни полушки из принятой им суммы на фабрики... нет у нас ни кирпича, ни извести, на сие нужно приискать подрядчиков. Нужно также зимою выпи¬сать и все потребные материалы, дабы хотя к осени были все фабрики в действии...». Навесні 1793 г. зусилля губернатора нарешті дали позитивні результати: «Начатые два корпуса для фабрик уже отделаны. Липранди (директор фабрик – М.К.) их ос¬матривал и ими весьма доволен...». Разом із тим, губернатор зазначав: «В деньгах настоит крайнейшая надобность. Если оных прислать не изволите, то строение фабрик должно остановиться и целый год будут переводиться фабрики без действия».
Одним із головних завдань губернатора був контроль за формуванням місцевих станових представницьких структур і органів місцевого самоврядування. 10 вересня 1791 р. В.В. Коховський доповідав Г.О. Потьомкіну про неможливість роботи Новомосковського міського магістрату за відсутністю членів (Новомосковськ тоді – перейменований перший Катеринослав на р. Кільчені) та про своє рішення перевести його до Катеринослава і найменувати катеринославським. Цей документ, який засвідчив формування першого органу самоврядування міста Катеринослава на Дніпрі, повністю опублікував Д.І. Яворницький. У 1791 р. під безпосереднім керівництвом В.В. Коховського провели перші дворянські вибори у Катеринославі. Губернатор намагався також взяти під свій контроль господарство губернського міста. Зокрема, 26 вересня 1789 р. він вимагав у міської думи, щоб вона щомісяця давала йому відомості про міські прибутки та видатки.  
Особливу увагу В.В. Коховський приділив становленню православної єпархії та влаштуванню нових церков. 13 січня 1791 р. він писав Амвросію, єпископу Катеринославському, що до Катеринослава переведена з Новомосковська (колишнього Катеринослава на р. Кільчені) колишня католицька церква і просив дозволу освятити її через те, що стара не могла вмістити всіх парафіян. Преосвященний погодився на пропозицію губернатора і звелів, коли церква буде готова, освятити її. У листі від 5 квітня 1793 р. В.В. Коховський просив архієпископа Йова, перевести з Нових Кайдак до Катеринослава протоієрея Іоанна Станіславського, затвердженого на Катеринославську протопопію, що також було виконано.
Під особистим патронатом В.В. Коховського перебувало також створення палацово-паркового ансамблю резиденції Г.О. Потьомкіна у Катеринославі. Саме під його наглядом у 1787–1789 рр. будувався величний Потьомкінський палац – перша кам’яна будівля Катеринослава. Надалі відбувалося формування англійського парку з оранжереями. 2 жовтня 1789 р. за ордером Г.О. Потьомкіна губернатор наказав з казенного саду при намісницькому палаці в місті Кременчуці негайно викопати всі яблуні, вишні, груші, волоські горіхи, виноградні лози, навантажити на підводи та «без замедления» відправити до Катеринослава, що й було виконано. 24 травня 1791 р. В.В. Коховський писав В.С. Попову з Ясс: «Деревьев, насажденных в саду Его Светлости принялось много. Диких каштанов, выписанных из Варшавы, вышло до двадцати тысяч. Со временем место будет прекраснейшее…». Губернатор недаремно пишався катеринославською оранжереєю. 3 жовтня 1793 р. він повідомляв: «Из здешней оранжереи пошлю я 24 ананаса к Михайле Ларионовичу Кутузову. Он просил меня об них для подарка султану…». У подальшому В.В. Коховський не полишав свого захоплення садівництвом. Вже незадовго до смерті, у квітні 1794 р., він повідомляв із занепокоєнням: «Сады у нас зеленеть начали. Но земля так суха, что старики суши такой не запомнят. Мы с Бебером (директор училищ – М.К.) сеяли много лесных американских семян. Боимся теперь, чтоб от бездождия не пропали».
В.В. Коховський особливо опікувався культурним розвитком Катеринослава. Зокрема, в листі від 17 листопада 1792 р. до В.С. Попова він просив перевезти до Катеринослава з Кременчука бібліотеку, яка призначалася для Катеринославського університету, «и расположить оную в здешнем генерал-губернаторском доме. С помощью советника г. Бебера и учителей можно будет в свободное от упражнений время сделать порядоч¬ные каталоги всему в библиотеке имеющемуся». Частина бібліотеки була таки перевезена до Катеринослава, щоправда, основну частину бібліотеки Г.О. Потьомкіна відправили згодом до Казані.
Під патронатом В.В. Коховського відбувалося влаштування та відкриття першого навчального закладу в Катеринославі – головного народного училища. У 1792 р. Катерина ІІ указом звеліла відкрити в Катеринославському намісництві народні училища. Директором училищ призначили надвірного радника І.В. Бебера з жалуванням 1 000 руб. на рік, на цій посаді він перебував до 31 серпня 1795 р., і, як свідчать джерела, був найбільш близьким товаришем губернатора. Відкриття училища відбулося у Катеринославі 17 квітня 1793 р. Згодом, у 1805 р., на його базі виникла Катеринославська чоловіча гімназія. Церемонія відкриття училища під головуванням В.В. Коховського викладена в особливій брошурі під назвою: «Описание торжественного открытия главного народного училища в губернском городе Екатеринославе в 17 день апреля 1793 году».
Катеринославська друкарня виникла саме під керівництвом В.В. Коховського на основі похідної типографії Г.О. Потьомкіна, котра складалася з чотирьох станів для друку текстів російською, французькою, латинською та грецькою мовами. У 1793 р. В.С. По¬пов передав друкарню В.В. Коховському, котрий, у свою чергу, віддав її у розпорядження Приказу громадської опіки, а трохи згодом – губернському правлінню.
Катеринослав зобов’язаний В.В. Коховському навіть появою першого лікаря – Карла Івановича Роде. Губернатор, який відзначався доволі слабким здоров’ям, перебував під наглядом К. Роде ще в період керівництва Таврійською областю та завжди виконував його поради. Після смерті В.В. Коховського К.І. Роде назавжди залишився в Катеринославі й лікував тут як представників місцевої знаті, так і звичайних мешканців.
Зі смертю Г.О. Потьомкіна стала очевидною зміна пріоритетів у розвитку краю, яка мала наслідком кризу розбудови Катеринослава. Протягом цього часу активність Коховського дещо знизилася, і у 1794 р., незважаючи на зусилля особистого лікаря, він помер. Після заміни його на посаді намісника Йосипом Хорватом почалося швидке перетворення формальної столиці краю на звичайне провінційне місто, хоч і з губернським статусом. Повну відмову від реалізації потьомкінської програми демонструють укази Павла І, який наприкінці 1797 р. перейменував Катеринослав на Новоросійськ і наказав припинити в губернії все кам’яне будівництво.
Значення постаті В.В. Коховського для історії Катеринослава полягає в тому, що він, волею долі ставши керівником процесу розбудови міста у 1788–1794 рр., сприйняв просвітницьку програму Г.О. Потьомкіна та зробив значний особистий внесок у формування архітектурно-планувального обрису, становлення інфраструктури, благоустрій, заснування та розвиток закладів культури й освіти Катеринослава. Саме під патронатом В.В. Коховського був затверджений та почав реалізуватись генеральний план міста 1792 р. І.Є. Старова, здійснені перші кроки в заселенні Соборної гори, зведені перші декілька кам’яних споруд (палац Г.О. Потьомкіна та інші) та дерев’яні корпуси для катеринославських фабрик. В.В. Коховський керував створенням першого навчального закладу міста – головного народного училища, ініціював заснування міської друкарні та першу публікацію в ній. Нарешті, під його керівництвом виникли «аглинские сады» – і донині ключовий елемент системи садово-паркових комплексів міста.
Помер В.В. Коховський у 1794 р. у Катеринославі. Його поховали на новозаснованому Міському кладовищі на схилі другого пагорбу. Над його могилою у 1795 р. почали споруджувати Воскресенську церкву, яку завершили будівництвом тільки у 1800-х роках. Ця церква – мавзолей В.В. Коховського у стилі класицизму, побудована у вигляді ротонди (пізніше була добудована дзвіниця зі шпилем) стала першим (!) кам’яним храмом Катеринослава. На жаль, у 1936 р., Міське кладовище було ліквідовано, а церкву з могилою губернатора варварськи знищено.
Наслідки діяльності В.В. Коховського мали значний вплив на подальше становлення Катеринослава як адміністративного, економічного і культурного центра Степової України. На жаль, у сьогоднішньому місті на Дніпрі нічого не нагадує про цю постать.

Бібліографія
Бильбасов В.А. Екатерина ІІ и В.В. Каховский. 1791–1793 // Бильбасов В.А. Исторические монографии . СПб.: Тип. И.Н. Скороходова, 1901.Т. 3. С. 422–489.
Владимиров М.М. Первое столетие города Екатеринослава. 1787 – 9 мая 1887// Екатеринослав: Тип. Я.М. Чаусского, 1887. 275 с.
Гавриил (Розанов В.Ф.). Продолжение очерка о Новороссийском крае  // ЗООИД. Одесса, 1863. Т. 5. С. 420–496.
Грахов Я.Д. О походной типографии князя Потемкина // Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. Одесса, 1860. Т. IV. С. 470–472.
Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775–1800 гг.- М.: АН СССР, 1959. 282 с.
Кавун М.Е. В.В. Коховський і становлення м. Катеринослава наприкінці XVIII ст. (Матеріали до історії міста) // Вісник Дніпропетровського університету: Історія та археологія. Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2002. Вип. 10. С. 138–145.
Кавун М.Е. Коховський Василь Васильович // Діячі державної влади та місцевого самоврядування Дніпропетровської області: Історичні нариси. Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2009. Т. 1. С. 133–140.  
Письма екатеринославского губернатора В.В. Коховского состоящему при делах Ее Величества Екатерины II, тайному советнику В.С. Попову для доклада князю П.А. Зубову, с 20-го января 1782 по 24-е июня 1794 года // ЗООИД. Одесса, 1881. Т. 12. С. 330–426.
Письма правителя Таврической области Василия Василь¬евича Каховского правителю канцелярии В.С. По¬пову для доклада его светлости князю Григорию Александровичу Потемкину-Таврическому // ЗООИД. Т. 10. Одесса, 1877. С. 235–353.
Полонська-Василенко Н.Д. Нездійснений архітектурний проект (до історії Катеринослава) // Полонська-Василенко Н.Д. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1967. Т. ІІ. С. 170–177.
Швидько Г.К. І.В. Бебер та його проект створен¬ня педагогічного інституту в Катеринославі // Історія України: маловідомі імена, події, факти: зб. статей. К.: Рідний край, 2000. Вип. 11: На пошану академіка НАН України П.Т. Тронька. С. 70–77.
Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. Днепропетровск: Проминь, 1989. 197 с., ил.
Максим Кавун
 

 29.11.2018
 (4 переглядів)