Академік Кирило Стародубов –  основоположник української школи металургів-термістів

Академік Кирило Стародубов – основоположник української школи металургів-термістів

Ім’я Кирила Федоровича Стародубова на теренах Придніпров’я від 1920-х років і до наших днів має широкий відгомін у місцевих виданнях як періодичних, так і наукових. Саме спираючись на деякі власні статті й інтерв’ю цього вченого, спробуємо окреслити життєвий шлях видатного академіка, засновника української школи металургів-термістів. 

Кирило був старшою дитиною у родині студента московського університету Федора Федоровича Стародубова й Анни Василівни Владимирської – випускниці Бестужевських педагогічних курсів і народився 19 квітня 1904 року в м. Москві. 

Трохи згодом молода сім’я переїхала до Катеринослава, де батько родини намагався працевлаштуватися у казенній палаті, та перша спроба виявилася не зовсім вдалою, бо молодій родині не вистачило фінансових можливостей, аби винайняти пристойне житло й отримати відповідне місце служби для її голови. Тим більше, що у 1907 році у Катеринославі народилась друга дитина – дівчинка Тетяна. Тож порадившись, молоде подружжя вирішило прийняти пропозицію працевлаштування у Пензенській губернії в місті Нижній Ломов. Тут у 1909 році народився другий син Анатолій, третя дитина в сім’ї, який згодом став відомим на Придніпров’ї вченим-краєзнавцем. 

На початку 1910-х років родина Стародубових повертається до Катеринослава й осідає у нашому місті вже назавжди. Федор Федорович нарешті отримує місце у казенній палаті, винаймають пристойне житло. Батько родини був гарним фахівцем у галузі фінансової та банківської справи, вільно володів дванадцятьма мовами й уже в поважному віці, перебуваючи на пенсії, читав в оригіналі японську класичну поезію. Анна Василівна усе своє життя присвятила вихованню дітей і онуків, була домогосподаркою, адже в молодому віці почала швидко втрачати зір і могла пересуватися по вулиці лише у супроводі когось із рідних. Однак до самого відходу у вічність мала гострий розум і природну життєву мудрість, що не раз допомагало членам великої родини у бурхливому морі радянського життя. 

Кирило навчався у катеринославській гімназії у 1914–1916 роках, яку закінчив на відмінно, а у 1920 році продовжив навчання у трудовій школі. Про період життя родини крізь призму сприйняття молодшого брата Анатолія Стародубова маємо уявлення завдяки щоденникові «Записки очевидца. Екатеринослав 1918–1923 гг.». 

У неповні шістнадцять років Кирило почав роботу найманим працівником, обійнявши посаду учня слюсаря на Олександрівському Південно-Російському заводі Брянського акціонерного товариства, яке згодом було націоналізоване та перейменоване на металургійний завод ім. Петровського. 

Уже в 1921 році Катеринославська губернська рада професійних спілок направила молодого робітника до Катеринославського гірничого інституту, він вступив на заводський факультет, який закінчив у 1928 році, отримавши диплом із відзнакою. 

Навчання у гірничому інституті Кирило Стародубов суміщав із роботою на посаді лаборанта в металографічній лабораторії об’єднаних заводів: металургійного ім. Петровського та трубопрокатного ім. Леніна від 1925 року. Саме практична робота на металургійному підприємстві допомогла юнакові остаточно визначитися зі своїми життєвими пріоритетами на теренах наукової праці: навчитися отримувати сталь і чавун із наперед відомими механічними характеристиками. 

Починаючи від 1925 року його науковим керівником стає відомий вчений Василь Миколайович Свєчников (1891–1981), який із 1939 року був дійсним членом АН УРСР, а у 1931–1941 роках працював у ДМетІ на посаді професора. У 1925 році В.М. Свєчников обіймав посаду керівника центральної заводської лабораторії ДМЗ ім. Петровського і став власне тією людиною, яка примітила талановитого студента Кирила Стародубова та почала із ним активні пошуки на ниві наукової творчості. 

Наочним свідченням таких потуг є віднайдений у фондах музею історії ДМетІ збірник наукових праць – «Вестник научно-технического студенческого кружка Днепропетровского горного института», у якому на 42–43 сторінках студент К. Стародубов друкує першу наукову статтю, присвячену організації роботи металографічних лабораторій на металургійних заводах, яка є рефератом його доповіді у металургійній секції товариства від 26 лютого 1928 року. 

У 1928–1929 роках він уже переведений на посаду інженера-дослідника металографічної лабораторії заводу ім. Петровського, а наступне десятиліття (1929–1938) молодий вчений очолює металургійну лабораторію заводу. У цей же період у харківсько-дніпропетровському видавництві «Сталь» виходить друком дослідження авторів Стародубова та Свєчникова «Виливниці. Склад, структура, властивості, стійкість» (1932), яке де-факто є кандидатською дисертацією молодого вченого. Головним досягненням цієї роботи є впровадження на металургійних заводах технології виготовлення виливниць, які мали стійкість у 1,5 рази більшу, аніж використовувані на підприємствах до цього. 

У 1930-ті роки К.Ф. Стародубов отримує запрошення працевлаштування у новоствореному ДМетІ від 1934 року на посаді доцента. Водночас його невтомна праця на металургійному заводі ім. Петровського у 1929–1938 роках дозволила керівництву ДМетІ наполягати на присвоєнні йому вченого ступеня кандидата технічних наук. Цей науковий ступінь вчений отримав без захисту дисертації на засіданні Вченої ради Московського інституту сталі у 1938 році. До цього часу він уже був автором близько 30 наукових праць. У 1930–1940 рр. був редактором відділу металознавства журналу «Теория и практика металлургии» під егідою ДМетІ. 

У 1937 році вчений повністю переходить на роботу до ДМетІ та з 1938 року є виконувачем обов’язків завідувача новоствореної кафедри термічної обробки і з 1939 по 1979 роки очолює в ньому цю кафедру, майже повторивши на цій посаді рекорд головування іншого академіка О.П. Чекмарьова але на кафедрі обробки металів тисненням ДМетІ. 

У серпні 1941 року. К.Ф. Стародубов разом із братом Анатолієм був евакуйований до м. Магнітогорська, де продовжував плідно працювати на науково-педагогічній ниві. Зокрема, вчений, за дорученням дирекції Магнітогорського меткомбінату, вперше в СРСР здійснив відливку виливниць безпосередньо із рідкого доменного чавуну. Успішне виконання під керівництвом вченого цієї технологічної задачі дозволило підприємству збільшити обсяги випущеної продукції, що було неабияким досягненням в умовах воєнного часу. 

У період 1938–1946 років доцент Стародубов виконує цикл робіт, які в кінцевому підсумку дозволили йому в червні 1946 року в Інституті металургії АН СРСР успішно захистити докторську дисертацію. А у 1947 році він закінчив роботу над підручником для студентів вишів «Оборудование термических цехов» (Металлуриздат, 1948 г.), яка й донині є класичним підручником для студентів-термістів. 

У 1948 році професору Стародубову пропонують очолити відділ термічної обробки металів у новоствореному в нашому місті Інституті чорної металургії АН УРСР (скор. ІЧМ), який буде займатися проблематикою термічного зміцнення прокату. Ця нова задача захопила вченого на довгі роки і дозволила багато в чому стати осердям його наукової школи українських металургів-термістів. У 1960–1970 роках під егідою акад. К.Ф. Стародубова при ІЧМ працювала унікальна за своїм людським і науковим потенціалом вчена рада, головними натхненниками якої були ще два академіки З.І. Некрасов і О.П. Чекмарьов. 

Того ж таки 1948 року професора К.Ф. Стародубова обрано членом-кореспондентом АН УРСР, а у 1957 році – дійсним членом АН УРСР. 

Після повернення ДМетІ з евакуації у 1944–1947 роках К.Ф. Стародубов працює на посаді декана технологічного факультету ДМетІ, а у 1947–1953 – заступником директора з навчальної роботи ДМетІ. 

Водночас усе своє життя К.Ф. Стародубов активно займався громадською роботою. Чого лише вартим є той факт, що тричі поспіль його обирали депутатом Верховної Ради УРСР у 1952–1964 рр., і він обіймав посаду заступника голови ВР УРСР навіть не будучи комуністом через своє походження. Згодом учений очолював обласну організацію республіканського Фонду миру. 

На шпальтах місцевих газет неодноразово публікували статті академіка Стародубова. Лише у період 1940–1980 років у міській, обласній і багатотиражній пресі він опублікував понад 100 статей. У них автор висвітлював питання, актуальні для його часу, писав програмні статті, залишав нащадкам свої спогади тощо. 

У 1974 році академік К.Ф. Стародубов переходить на основну роботу до ДМетІ, хоча й продовжує консультувати аспірантів і докторантів з ІЧМ. 

У 1980 році Кирило Федорович переходить на роботу професором-консультантом кафедри термічної обробки сталі ДМетІ. 

Науковий доробок вченого складає 12 монографій і підручників, понад 70 авторських свідоцтв СРСР та інших країн і близько 500 наукових і публіцистичних статей. Наукова школа академіка К.Ф. Стародубова співставна з науковою школою академіка О.П. Чекмарьова – 10 докторів та 65 кандидатів технічних наук, які захистились під його безпосереднім керівництвом. Всього ж понад 110 вчених-термістів вважали себе учнями академіка. 

Сорокап’ятирічна активна подвижницька праця вченого на науково-педагогічній і громадській нивах суспільно корисного життя була гідно пошанована державою сімома орденами та двома медалями. 

8 листопада 1984 року у 80-річному віці академік Кирило Федорович Стародубов відійшов у вічність, на п’ять років переживши свого молодшого брата Анатолія, який помер після тривалої тяжкої хвороби у червні 1979 року. 

На окрему увагу заслуговують спогади рідних і колег про особистість вченого як викладача та людини. Племінниця академіка К.Ф. Стародубова Лариса Іванівна Котова, пригадуючи свої роки навчання у ДМетІ, зазначала, що лекції Кирило Федорович читав у два етапи. Спочатку він розповідав матеріал, наводячи чимало прикладів, випадків зі свого життя та роботи, а потім цей матеріал задиктовував під конспект. Говорив він повільно, так, аби можна було записати його лекцію. 

Племінник академіка Вадим Іванович Большаков зі своїх студентських років пригадував таке. К.Ф. Стародубов радив студентам під час його лекцій сідати за однією з перших парт, аби краще відчувати ауру викладача. Чимало уваги він приділяв демонстраційному матеріалові під час проведення лекцій. У підсумку прочитаний курс запам’ятовувався студентам надовго, а конспекти слугували ще довгі роки під час роботи за спеціальністю. 

Також Вадим Іванович пригадував, що робочий день академіка розпочинався о 6 годині ранку й завершувався близько 22.30. 

Його учні неодноразово пригадували, що під час першої лекції К.Ф. Стародубов намагався зацікавити слухачів, наводячи такий приклад. 

– Бачите за вікном автомобіль? – звертався лектор до студентів в аудиторії. – Із курсу опору матеріалів вам вже відомо, що деталі автомобіля розраховують за формулами. Якби до формул було введено показники властивостей металу, який не пройшов термічної обробки, то виготовлений із такого матеріалу автомобіль не був би здатен рухатись через свою надмірну вагу. І лише використання сталей у термічно зміцненому стані з суттєво покращеними експлуатаційними властивостями дозволяє виготовляти ефективну та надійну техніку. 

Автор цього нарису також у середині 1990-х років у ДМетІ на кафедрі термічної обробки металів слухав лекції з означеного курсу. Наш лектор, учень академіка К.Ф. Стародубова доцент Ю.А. Клюшник, також наводив на першій лекції цей класичний приклад із автомобілем з метою ілюстрації важливості процесу термічної обробки. 

Цікавою є методика роботи ученого над написанням наукових статей. Спочатку Кирило Федорович записував текст статті на папері, зачитував написане й виправляв та корегував вихідний варіант. Чернетку статті відкладав на декілька днів, а вже потому переписував начисто і віддавав секретареві до машинного бюро інституту. Незважаючи на високу трудомісткість процесу, така методика написання гарантувала високу якість тексту, до чого К.Ф. Стародубов ставився вельми прискіпливо. Коли текст статті набував рис, які задовольняли академіка, остаточну редакторську правку здійснював його молодший брат – Анатолій Федорович Стародубов. Вони проживали разом у квартирі інститутському будинку на розі проспектів Д. Яворницького та Гагаріна (нині – Науки) довгі роки, адже молодший брат вченого мав невиліковну хворобу і потребував постійного нагляду та лікування. Де-факто Анатолій Федорович був висококваліфікованим секретарем-референтом Кирила Федоровича, що дозволяло останньому виконувати протягом доби чималий обсяг роботи. 

До текстів своїх учнів – аспірантів і докторантів – академік К.Ф. Стародубов ставився з такою ж прискіпливою вимогливістю, що, з одного боку, сповільнювало процес захисту наукових робіт, а з іншого гарантувало якість виконаної здобувачем наукового ступеня праці. 

Ще одна цікавинка. До 1974 року в квартирі братів Стародубових не було телевізора, адже вони вважали цей пристрій звичайним «крадієм часу». Читання книг, відвідання кінотеатрів і театральних вистав, ресторану з гарною кухнею, або ж звичайні прогулянки на свіжому повітрі чи виїзд за місто на автомобілі – ось «джентльменський набір» академіка у вільну годину. 

За життя Кирило Федорович мав можливість особисто спілкуватися з великою кількістю видатних особистостей. Про одну з таких зустрічей – з академіком Дмитром Івановичем Яворницьким – він згадує у збірнику «Наш край», надрукованому у місцевому видавництві «Промінь» у 1971 році. Спогади написані від імені Стародубова-підлітка і дають повне уявлення про якість роботи академіка зі словом. 

На завершення ще один епізод зі спогадів про академіка К.Ф. Стародубова. Віктор Наумович Школьніков, інженер-металург, кандидат технічних наук – людина складної долі. У 1950-х повернувся до нашого міста з Нижнього Тагілу з дружиною та маленькою дитиною після відпрацювання трьох років за направленням на Нижньотагільському металургійному заводі. Та знайти пристойне житло для молодої родини виявилося ще тим випробуванням. І ось пані удача начебто посміхнулася. Один із колишніх працівників металургійного заводу ім. Петровського запропонував цікавий варіант, але вимагав «солідних рекомендацій». Він пригадав, як іще працюючи на заводі, голосував за кандидата в депутати Верховної Ради УРСР академіка Стародубова. «Тож нехай тепер академік прийде і попросить», – вимагав перебуваючи «під мухою» пенсіонер. Становище було вкрай неординарне, і, навівши деякі довідки про академіка, В.Н. Школьніков почав шукати можливості зустрічі зі вченим і депутатом. Вислухавши молодого інженера, Кирило Федорович поїхав до пенсіонера й попросив… 

Кирило Федорович Стародубов залишив вагомий слід в історії становлення та розвитку науки в Придніпров’ї, заснувавши українську школу металургів-термістів. Своєю ж майже півстолітньою громадською діяльністю долучився до розвитку української держави в умовах радянської доби. 


Микола Мироненко



Бібліографія

Большаков В. И. Академик Кирилл Фёдорович Стародубов и его научная школа по термоупрочнению металлопродукции // Лауреаты премии имени Кирилла Фёдоровича Стародубова и Анатолия Фёдоровича Стародубова / В. И. Большаков, В. И. Большаков; ред. Т. А. Шпаковская. – Днипро : ПДАБА, 2017. – С. 10–42. 

Воспоминания родных, близких, коллег, учеников об академике К. Ф. Стародубове – Днепропетровск: РИА «Днепр-VAL», 2004. – 280 с. 

Кирилл Фёдорович Стародубов / Под общ. ред. В. И. Большакова. – Днепропетровск: РИА «Днепр-VAL», 2004. – 124 с. 

Стародубов А. Ф. Записки очевидца. Дневник в 2-х книгах. Книга І. Екатеринослав 1918–1929 гг. – Днепропетровск: Gaudeamus, 2001. – 230 с.

Шпаковская Т. Влюблённый в историю Екатеринослава – Днепропетровска // Лауреаты премии имени Кирилла Фёдоровича Стародубова и Анатолия Фёдоровича Стародубова / Т. Шпаковская. – Днипро : ПДАБА, 2017. – С. 258–261. 


 27.03.2024
 (14 переглядів)