«Малі справи» великого культурника
На сторінках 5-томної «Української літературної енциклопедії» (1990 р.) знаходимо імена цілої родини, представники якої, маючи різні професії, більшою чи меншою мірою займалися однією просвітницькою справою – самовіддано і безкорисливо. На чолі цієї родини був зачинатель української бібліографії як науки, лексикограф, фольклорист, літературний критик, видавець, який все життя заробляв на хліб насущний щоденною працею за отриманою професією нотаря, Михайло Федорович Комаров. Його прізвище рясно зустрічається у дослідженнях творчості видатних письменників, істориків та інших культурних діячів, таких як Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Леся Українка, Дмитро Дорошенко, Дмитро Яворницький, Антін Синявський та інших.
Михайло Федорович Комаров народився 23 січня (11 січня за старим стилем) 1844 р. у слободі Дмитрівці Павлоградського повіту (нині – село Дмитрівка Павлоградського району). Після закінчення Катеринославської класичної гімназії у 1862 р. став студентом юридичного факультету Харківського університету. Його навчання в університеті припало на роки піднесення суспільної активності студентів. Катеринославець Григорій Залюбовський, який після тривалої перерви саме тоді продовжив навчання на філологічному факультеті університету, згадував, що у 1862 р. дозволені були студентські зібрання, відвідування бібліотеки під наглядом професора, студенти мали свою касу, утворювали музичні та співочі гуртки: «Хори студентські були улюбленими у суспільстві, й жоден концерт без них не обходився. Особливо подобався малоросійський хор, і народні малоросійські пісні витіснили романси із віталень. Крім загальностудентської каси були і окремі каси – гурткові за губерніями чи гімназіями, які закінчили студенти … Катеринославський гурток був найбільшим із усіх окремих гуртків і майже цілком складав особливий катеринославський малоросійський хор. З яким усвідомленням своєї гідності дивилися тоді на себе студенти-катеринославці! Приїжджаючи до Катеринослава, вони і тут трималися загальностудентських традицій часу, ходили частіше у малоросійському одязі, у ньому відвідували гуляння у міському саду і на танцях були видними кавалерами».
Отже Михайло Комаров, батько якого був росіянином, відставним військовим, поринув у бурхливе студентське життя з явними ознаками демократичної та національної культури. Між іншим, саме в цей час у Харкові набував розвитку кооперативний рух, до активних діячів якого належав і «катеринославський піквік» Микола Балін, котрий створив там «Клуб чесних і шляхетних людей», що свідчило про збереження ним ідей Піквікського клубу, засідання якого в Катеринославі відвідували і гімназисти. В студентські роки Михайло Комаров, як і багато інших студентів, став збирати фольклор, мандруючи по містах і селах Харківщини та Катеринославщини.
Після закінчення університету Михайло Комаров працював у Окружному суді м. Острогозька. На цей період життя припадає початок його перекладацької та популяризаторської роботи. Разом зі своїм старшим братом Олександром, який після закінчення фізико-математичного факультету Харківського університету вчителював у Рівненській гімназії (до речі, там його учнем був В.Г. Короленко), а потім переїхав до Воронежа, та іншими земляками М. Комаров розробив план видання науково-популярних і дешевих книжок для народу. Це стало однією з провідних справ життя великої родини Комарових.
Першою була перекладена з російської книжка-брошура прогресивного історика О.І. Строніна (псевдонім – Іванов) «Рассказы о земле и небе» (1865). В ній талановитий педагог (у Полтавській гімназії його учнем був Михайло Драгоманов) і оповідач у формі розповідей, доступних для розуміння селянських дітей, дає основні знання з астрономії. Перекладна книжка має таку назву: «Розмова про небо і землю. А.І. Іванова. З деякими додатками та одмінами на українську мову переклав М. Комаров». Наступного року була видрукувана книжка «Розмова про земні сили. А. Іванова. З деякими додатками та одмінами на українську мову переклав М. Комаров» (1875). Це були перші популярні видання українською мовою про фізичні явища, які дохідливо сіяли зерно природничих знань серед українських дітей і дорослих. Між іншим, львівська «Просвіта» у 1875 р. перевидала обидві названі книжки з деякими мовними змінами для західноукраїнського читача. Ольга Кривинюк-Косач в «Хронології» життя та творчості своєї сестри Лесі Українки пише, що в 1875 р. «Леся навчилася читати та самостійно прочитала першу книжку: Комарова Михайла «Розмова про земні сили». Наступна брошура «Розповіді про життя земне» потрапила під заборону за Емським указом 1876 р. (її рукопис знайшов одеський літератор і краєзнавець Г.Д. Зленко у фондах Одеської державної наукової бібліотеки).
На початку 80–х рр. М.Ф. Комаров переїхав до Києва, де також працював адвокатом. Київ тоді був осередком громадівського руху української інтелігенції. До Старої Громади належало багато діячів науки і культури, серед них Володимир Антонóвич, Михайло Драгоманов, Микола Лисенко, Павло Чубинський, Олександр Русов, Тадей Рильський, Михайло Старицький та інші. Члени Громади намагалися пробуджувати національну свідомість народу шляхом поширення освіти, вивчення історії, географії, економіки, природи, мови, етнографії, фольклору, статистики тощо. Михайло Комаров примкнув до старогромадівців.
У Києві Михайло Комаров розпочав роботу над укладанням українського словника. Тоді ж з’явилася його перша публікація з бібліографії – «Покажчик нової української літератури. 1798–1882» (1883 р.). Вона викликала багато відгуків у пресі Москви, Києва, Одеси, Львова. У передмові до видання М. Комаров сформулював своє життєве кредо у народній мудрості – «Не вважай на врожай, сій жито – хліб буде». «Покажчик» був наслідком його тривалих пошуків видань у бібліотеках і приватних збірнях, листування з бібліофілами тощо. Дана праця мала не тільки наукове, але й культурне значення, бо засвідчила факт самого існування українського письменства як явища, що має минуле і сучасне. Працюючи в Києві, М. Комаров заявив себе і літературним критиком. Цією діяльністю він також займався до кінця свого життя.
Уникаючи можливих репресій за належність до громадівського руху, у 1883 р. Михайло Комаров влаштувався на посаду нотаря в м. Умані Київської губернії. У провінційній Умані він не тільки працював над українською бібліографією, в тому числі над «Шевченкіаною» (у 1886 р. був опублікований його «Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т.Г. Шевченка»), відшукував у приватних зібраннях поміщиків рукописи маловідомих українських письменників, а й розгорнув активну роботу над укладанням українського словника, гуртуючи навколо себе місцеву освічену громадськість.
У 1887 р. через сімейні обставини (необхідність лікувати тяжку хворобу дочки Галини) сім’я Комарових переїхала до Одеси. До цього міста він прибув уже з репутацією відомого етнографа, бібліографа, критика, а також юриста з певним досвідом боротьби з царською цензурою. Тому він одразу став неформальним лідером Одеської Громади, поруч із вчителем історії Леонідом Смоленським. Один із сучасників (Є Чикаленко) цього періоду життя М. Комарова пізніше писав: «Тільки зі вступом Михайла Федоровича до Громади починається широка (звичайно, для того часу) громадська робота Одеської Громади, що придбала їй друге місце серед українських організацій визвольного руху». В Одесі Михайло Комаров продовжив роботу над укладанням українського словника. Ця справа стала об’єднуючою для одеських громадівців. Питанням створення українського словника, як відомо, займалися ще раніше київські старогромадівці, над ним працювали пізніше Борис Грінченко, Олена Пчілка, Михайло Старицький та інші діячі культури. Справа в тому, що українська мова без словника, без фонетичного правопису в умовах офіційного обмеження, а то й заборони її вживання за Емським указом 1876 р., перебувала під загрозою зникнення її як мови літературної, залишаючи їй вживання тільки в середовищі «простолюду». Тим більш нагальним було питання про придатність української мови для наукових викладів. Гарячі дискусії про це велися в українському середовищі як підросійської, так і підавстрійської України.
Над словником Михайло Комаров працював протягом 20 років, маючи помічників у цій справі в Києві, Умані, Одесі. Херсонський поміщик Євген Чикаленко, автор «Спогадів», близький до одеських громадівців, називає близько 25 чоловік «словарників». Вони щотижня збиралися в помешканні Комарова на засідання, зачитували з карток кожне слово, яке мало потрапити до словника. Це була дуже копітка і виснажлива робота, її наслідком став «Словарь російсько-український», виданий 1893–1898 рр. Науковим Товариством ім. Т. Шевченка у Львові. Меценатом цього видання був Євген Чикаленко. Частину коштів надав і давній приятель М. Комарова новомосковський поміщик Василь Гегело. Володимир Дорошенко у статті про М. Комарова (1913 р.) зазначив: «Словарь Комарова найповніший і найкращий із виданих досі таких словарів». М. Комаров друкував багато статей у різних часописах, працював над українською бібліографію, брав участь у проєкті видання дешевих книжок для народу на користь бідних студентів, вів виснажливу боротьбу з цензурним комітетом, а також докладав багато сил для гідного відзначення ювілею видання «Енеїди» І.П. Котляревського, від якої бере початок нова українська література, опікувався спорудженням на зібрані народом кошти пам’ятника поету в Полтаві.
Назвемо тільки деякі праці Михайла Комарова початку ХХ ст.: «Т. Шевченко в литературе и искусстве. Библиографический указатель» (1901); «Библиографический указатель музыкальной и литературной деятельности Н.В. Лысенка (1868–1903)» (1904); «Бібліографічний покажчик видань Котляревського, творів та писань про нього» (1904); «Українська драматургія. Збірка бібліографічних знадобів до історії української драми і театру українського (1815–1907)» (1906); «Вінок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів» (1912) та інші.
У 1898 р. в Санкт-Петербурзі виникло «Благодійне Товариство для видання загальнокорисних і дешевих книг», очолюване українським і російським письменником Данилом Мордовцем. Товариству дозволено було видавати дешеві книжки сільськогосподарського і промислового змісту, а також літератури художньої. В числі перших у цій серії було перевидано книжку оповідань М. Комарова про Антона Головатого, видану ним ще до 100-річчя переселення запорожців на Кубань у 1791 р. Крім неї вийшли книжки Комарова «Про запорозькі вольності», «Оповідання про Богдана Хмельницького». Принагідно зауважимо, що цим Товариством були опубліковані дві книжки Олександра Комарова на природничі теми та праця Євгена Чикаленка «Розмови про сільське господарство». У 1907 році в Одесі видано було книжку науково-популярного змісту «Запорозькі вольності» (перевидану у 1917 р.). Це ж Благодійне Товариство у 1901 р. видало книжку М. Комарова «Оповідання про Богдана Хмельницького» з ілюстраціями талановитого українського художника А. Ждахи. Останньою працею такого просвітницького характеру була брошура М. Комарова «П. Морачевський та його переклад Св. Євангелія на українську мову» (1913). У 1906 р. в Одесі вийшла з друку об’ємна праця видатного бібліографа М. Комарова «Українська драматургія. Збірка бібліографічних знадобів до історії української драми і театру українського (1815–1907)». А продовження її за 1905–1912 р. було завершено 1912 р.
Тільки ці названі творчі роботи «звичайного» нотаря Михайла Комарова свідчать про його напружену роботу. І це тоді, коли він переборював свої хвороби і фактично керував одеською «Просвітою». Хвороба здолала його 6 серпня 1913 року. М.Ф. Комаров мав велику і дружну родину, яка була опорою в його творчій і громадській роботі. А ще – його брат Олександр, дочки Маргарита (подруга Лесі Українки), Любов, Галина, син Богдан – всі більшою чи меншою мірою займалися літературною і перекладацькою роботою, а також бібліографією (Богдан Михайлович). Його зяті М.Д. Сидоренко (професор-мінералог), та О. Волянський (лікар) також пропагували природничі знання і були учасниками просвітянського руху.
Ганна Швидько
Бібліографія
Грицюта М. C. Михайло Комаров (1844–1913) // Історія української літературної критики. Дожовтневий період / відп. ред. П. М. Федченко. –Київ, 1988.– C. 258–264.
Гуменюк М. П. Українська бібліографія ХІХ – початку ХХ століття. Нариси про життя та діяльність.– Харків : Книжкова палата УРСР, 1969. –182 с.
Зленко Г. Д. Д. І. Яворницький і М. Ф. Комаров // Регіональне і загальне в історії : тези міжнар. наук. конф., присвяч. 140–річчю від дня народження Д. І. Яворницького... (листопад 1995 р.). –Дніпропетровськ, 1995.– С. 16–18.
Комаров Михайло Федорович (псевдоніми: М. Уманець, М. Комар) // Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса.– Київ, 2003. – С. 444–445.
Михайло Комаров // М. Чабан. Птахи з гнізда Придніпров’я.– Дніпропетровськ, 2005. – С. 195–208.
Михайло Комаров // М. Чабан. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905–1921) : біобібліограф. словник. – Дніпропетровськ : ІМА–прес, 2002.– C. 248–249.
Остропольська М. В. Український культурник Михайло Федорович Комаров: етапи діяльності // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: зб. наук. праць.– Дніпропетровськ, 2008.– Вип. 6.– С. 152–160.
Швидько Г. Гордість села Дмитрівка: Михайло Комаров (1844–1913).– Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2015.– 36 с.
Швидько Г. Михайло Комаров і Катеринославщина.– Дніпропетровськ : НГУ, 2011.– 227 с.
Швидько Г. К. Василь Гегело та його листування з Михайлом Комаровим // Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та маловідомі сторінки : науковий щорічник / Нац. гірн. ун-т, Ін-т гуманітар. проблем. –Дніпропетровськ : ДНГУ, 2004. –Вип. 1.– С. 62–76.
* * *
Зленко Г. Сестри Комарови // Кур’єр Кривбасу.– 2000.– № 1.– C. 114–126. Зленко Г. Д. І. Яворницький і М. Ф. Комаров // Кур’єр Кривбасу. –1996.– № 59–60. – C. 32–33.
Зленко Г. Один з перших біографів Шевченка // Вітчизна.– 1978.– № 3.– C. 176–179.
Мороз В. Із когорти київської «Громади» // Свічадо.– 2004.– № 5.– С. 109–113.
Чабан М. Нотаріус Комаров склав перший російсько-український словник // Зоря.– 2013.– 11 верес. (№ 70).– С. 4.
Швидько Г. Михайло Грушевський і Михайло Комаров // Бористен/Борисфен.– 2004.– № 2.– С. 9–12.
Швидько Г. Михайло Комаров і Катеринославщина // Бористен/Борисфен.– 2003.– № 3.– С. 8–11.
Швидько Г. К. Про увічнення пам’яті видатного земляка М. Ф. Комарова // Гуманітарний журнал.– 2003.– № 1(17).– С. 22–25.
