Аполлон Скальковський

Аполлон Олександрович Скальковський народився в сім’ї українського дрібномаєтного поміщика у м. Житомирі Київської губернії. Освіту здобув у Житомирській гімназії та Московському університеті. До часу навчання в університеті відноситься поява в московських часописах його перших літературних творів.

У 1828 р. Аполлон Скальковський став на державну службу в Управлінні новоросійського та бессарабського генерал-губернатора графа М.С. Воронцова, відомого своїм захопленням історією, археологією, літературою, власника великої колекції манускриптів, документів і рідкісних книг. У 1834 р. він написав своєму начальникові «Записку», в якій висловив бажання зайнятися науковими дослідженнями історії краю і просив відрядити його для обстеження місцевих архівів і складання на їх основі історії Півдня України. Дозвіл і гроші на поїздку, право на обстеження архівів і розпорядження місцевим чиновникам всіляко сприяти досліднику у його заняттях були одержані. 

14 травня 1835 р. А.О. Скальковський виїхав з Одеси. Його шлях пролягав через міста та фортеці, збудовані під час руху російської держави до чорноморсько-азовського узбережжя, через давні козацькі зимівники, запорозькі села Романкове і Сухачівку, Катеринослав, Новомосковськ, Павлоград. У  катеринославських губернських архівах він знайшов численні документи до історії Катеринославщини та архіви генерал-губернаторських канцелярій. Від Новоархангельська до Криму розшукував документи до історії Південної України, збирав пісні та перекази про запорозьке козацтво, викупляв у приватних осіб цінні документи до історії Запорозької Січі.

Наслідком першої археографічної подорожі А. Скальковського були опубліковані ним окремими книгами праці: «Хронологическое обозрение истории Новороссийского края» в 2-х частинах (Одеса, 1836 і 1838 рр.), що охоплює період з 1730 по 1823 рік; «Первое тридцатилетие истории города Одессы. 1793–1823» (Одеса, 1837); «О торговых и промышленных силах Одессы» (Одеса, 1838).

Під час другої археографічної експедиції в 1839 р. А. Скальковський знайшов у Катеринославі залишки Архіву Коша Нової Запорозької Січі з документами за 1730–1775 рр. Нині цей безцінний комплекс джерел із історії Запорозької Січі зберігається в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві, а частина документів Архіву Коша у складі збірки А. Скальковського – в Архіві Санкт-Петербурзької філії Інституту російської історії Російської АН.

Статті А.О. Скальковського публікували в столичних і місцевих часописах і газетах, завдяки чому його ім’я стало відомим в офіційних і освічених колах Російської імперії. У 1843 р. його призначили редактором Головного статистичного комітету Новоросійського краю, а незабаром він став директором цього комітету та отримав чин статського радника.

Поступово в наукових заняттях А. Скальковського домінуюче місце зайняла історія Запорозької Січі. Вже у 1841 р. на основі вивчення залишків Архіву Коша Нової Запорозької Січі та інших джерел він опублікував книгу «История Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского». Загалом читацькі кола сприйняли працю досить позитивно. Та через кілька років його чергова історична розвідка стала об’єктом критики з боку Т.Г. Шевченка. Це було пов’язане з обстеженням істориком родинних архівів Подільської та Київської губерній, в яких були документи про гайдамацькі напади на маєтки – скарги, описи спаленого чи забраного гайдамаками майна тощо. Коли ж він опублікував працю «Наезды гайдамаков на западную Украину в XVIII ст., 1733–1768», у якій гайдамаки були зображені негативно з погляду на них польських шляхтичів, власників маєтків, вийшло однобічне, тобто, негативне зображення учасників гайдамацького руху. Пізніше історик визнав свою помилку, про що відверто писав у передмові до видання книги про запорозьких козаків.

У 1846 р. вийшло друге, доповнене, видання «Історія Нової Січі...». З передмови автора до цього видання видно, що він уже цілковито був захоплений героїчною історією Запорожжя. Використані ним документи у тексті книги та додатки до неї створювали яскравий образ Запорозької республіки. У 1885–1886 рр. побачило світ третє, також виправлене і доповнене, видання основної і найвідомішої сьогодні праці дослідника. 

А.О. Скальковський був надзвичайно працьовитою людиною. Директор і одночасно редактор Головного статистичного комітету знаходив час для постійних подорожей Півднем України з метою збирання історичних документів і статистичних даних, а також написання й публікації досліджень, яких загалом у нього набралося близько 300. Він також був одним із головних засновників історичного архіву в Одесі. Останні поїздки А. Скальковського з науковою метою по різних місцевостях Південної України відносяться до 1886 р., коли йому було вже 78 років. Помер він 28 грудня 1898 р. (за ст. ст.), не доживши 3-х днів до 91 року, похований в Одесі, де прожив 70 років.

Заслуги А.О. Скальковського перед історичною наукою великі. Він перший поставив  дослідження  історії  Запорозької  Січі   на  наукову  основу, своєю працею посіяв недовіру до офіційного зображення запорожців як розбишак і злочинців. 

А.О. Скальковський увів до наукового обігу значну кількість архівних джерел, в тому числі матеріали кошової канцелярії. Крім опублікованих і архівних документів він широко використовував у своїх дослідженнях пам’ятки усної народної творчості та перекази старожилів. Великого значення надавав «Усній оповіді колишнього запорожця... Микити Леонтійовича Коржа», записаній катеринославським архієпископом Гавриїлом (Розановим) під час його бесід зі 100-літнім М.Л. Коржем. Один зі списків «Усної оповіді...», добутий ним у Катеринославі влітку 1835 р., А. Скальковський опублікував у Журналі Міністерства Народної освіти за 1838 і 1939 рр.

Дещо перебільшена критика праць А.О. Скальковського з боку тодішньої української історіографії не перешкодила пізнішим дослідникам історії запорозького краю часто посилатися на його праці. Часто посилання на праці А. Скальковського зустрічаються у творах  визначного козакознавця Д.І. Яворницького та відомої дослідниці Південної України Н.Д. Полонської-Василенко. 

У 1990–2000 рр. в дніпропетровському видавництві «Січ» головна праця А. Скальковського «Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького» двічі перевидавалась українською мовою.

   Ганна Швидько

Бібліографія

Боровой С.Я. А.А. Скальковский и его работы по истории Южной Украины // Записки Одесского археологического общества.– Одесса, 1960.– Вып. 1.– С. 175–186.

Менжинський В.С., Хмарський В.М. З історії розвитку археографії на Півдні України: Аполлон Скальковський // Записки історичного факультету ОДУ.– Вип. 6.– Одеса.– 1998.– 318 с. 

Швидько Г.К. А.О. Скальковський та його «Історія Нової Січі» // Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького / Передмова та коментарі Г.К. Швидько; Пер. з рос. Т.С. Завгородньої.– Дніпропетровськ, 1994.– С. 3–16.

Швидько Г. Піонер наукового вивчення історії Запорізької Січі Аполлон Скальковський / Г. Швидько // Моє Придніпров’я.Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2008 рік: бібліограф. покажчик / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2007.– С. 14–18.

* * *

Скальковський Аполлон Олександрович // http://uk.wikipedia.org/wiki

Скальковський Аполлон Олександрович // http://krai.lib.kherson.ua/s2-peopl-1.htm

Швидько Г. Піонер наукового вивчення історії Запорозької Січі Аполлон Скальковський (1808–1898 рр.) // www.libr.dp.ua/region/Gold%20names/Аполлон%20