Марія Котляревська: скорботна і невтомна

Котляревська Марія Євгенівна

Україна, Дніпропетровська область

  • 8 лютого 1902 – 18 червня 1984 |
  • Місце народження: м. Горлівка Бахмутського пов. Катеринославської губ. (Донецька область) |
  • Cтанкова і книжкова графіка

Визначна українська художниця-графік, ілюстраторка художніх творів.

Рідкісне естетичне бачення оточуючого світу, прагнення долучити до царини власної художньої уваги усю практику світового мистецтва… донині дивує у творчості М. Котляревської.

Людмила Тверська, мистецтвознавець

Долі художників складаються дуже по-різному: до когось визнання приходить іще в юності, щедро даруючи всі приємності, що супроводжують успіх; до когось – тільки під кінець життя через титанічний труд і наполегливість. Героїня нашої статті пізнала повною мірою і всю радість успіху, й усю гіркоту забуття. Але ніколи вона не зраджувала себе і свій шлях у мистецтві. Марія Котляревська. Фото: https://artlibraryblog.wordpress.com/2021/03/22/%D0%BA%D0%BE%D1%82%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F/

Марія Євгенівна Котляревська народилася 8 лютого 1902 року в невеликому шахтарському містечку Горлівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині Донецька область) у родині службовця.

Дитинство і рання юність майбутньої художниці минули в м. Катеринославі (нині м. Дніпро). Закінчивши жіночу гімназію, у 1919 році дівчина вступила до Катеринославського інституту народної освіти на фізико-математичне відділення. Щире захоплення малюванням привело її до студії образотворчого  мистецтва. Перші уроки художньої майстерності отримала від педагогів студії – символіста М. Сапожникова, М. Розової-Александрової, що сповідувала кубізм і футуризм, імпресіоніста Є. Шрейдера, В. Корнева, Б. Смірнова, С. Венгеровської, Г. Резнікова.

Катеринослав тих часів був осередком активного просвітянського руху, навколо Дмитра Яворницького гуртувалися національно мислячі історики, етнографи, митці.

Художниця-початківець Марія Котляревська захоплено поринула у цей вирій подій, течій і знайомств із видатними особистостями. Для неї це були роки самозабутньої творчої праці, пізнавання себе і людей, осмислення свого шляху. 

Остаточно визначившись зі своїм покликанням, у 1922 році Марія Котляревська вступила до Харківського художнього інституту, де навчалася у відомих українських графіків Василя Єрмілова й Олексія Маренкова. З 1925 року продовжила навчання у викладача графічної майстерні Івана Падалки, людини високого художнього інтелекту та трагічної долі. У 1936 році його було заарештовано і засуджено як «ворога народу» до вищої міри за «неправильну» позицію в мистецтві. Метод його навчання студентів був ідентичним системі школи Михайла Бойчука, «бойчукізму».

«Бойчукізм» як напрямок у мистецтві, що став знаковим явищем в Україні на початку ХХ століття, заснував графік і монументаліст Михайло Бойчук під час навчання у Парижі. Французи високо оцінили його школу, яку називали «візантійські реновації», бо митець прагнув відродити українське мистецтво на основі кращих досягнень Візантії та Київської Русі.

Але будь-які прагнення розвитку національного мистецтва оголошувались у 20–30-ті роки ХХ століття глибоко ворожими соціалістичній культурі. Отже, багатьох митців тих років спіткали драми і трагедії у долі та творчості.

Майже через 100 років у Мистецькому Арсеналі Києва відбулася виставка «Бойчукізм. Проєкт «Великого стилю»», присвячена творчості художників-представників «розстріляного Відродження». Роботи М.Є. Котляревської також експонувались на цій виставці.

А тоді, у 1925-му, Марія Котляревська була однією з найвідданіших учениць Івана Падалки, найсвідомішою сповідницею «бойчукізму». Разом із учителем студенти відвідували вистави Леся Курбаса, літературні диспути. Викладач долучив найуспішніших студентів до роботи з видавництвами. Таким чином молодь мала можливість заробляти на студентське життя саме тією працею, якої навчалася у виші. Талановита студентка Котляревська співпрацювала з Державним видавництвом України і дуже швидко знайшла власний стиль у книжковій графіці, свою тему, яку блискуче втілювала за допомогою графічних аркушів.

У 1927 році за рекомендацією свого учителя стала членом новоствореної АРМУ (Асоціації революційного мистецтва України) та учасницею всіх значних художніх виставок цього об’єднання. У 1929-му відбувся перший великий випуск студентів Харківського художнього інституту, серед них була і Марія Котляревська. Її дипломними роботами були ліногравюра «Дівчина», автолітографія «Книжковий базар» і автолітографія до книги Олеся Донченка «Цирк».

Робота над оформленням книг зайняла особливу сторінку творчої біографії Марії Котляревської. Цікаві книжкові ансамблі, а їх можна налічити понад 50, були створені у 30-х роках XX століття. Художниця зверталася до української класики, ілюструючи Тараса Шевченка, Панаса Мирного; оформлювала книги сучасних митців – Петра Панча, Леоніда Первомайського, представників зарубіжної та російської літератури – Генріха Гейне, Алена-Рене Лесажа, Фрідріха  Шиллера, Олександра Пушкіна. Здатність Котляревської тонко відчути манеру письменника дозволяла художниці вільно інтерпретувати її у власних творах. 

Марія Котляревська, дереворит П. Магро 1983. Фото: https://issuu.com/kovyka/docs/kotlyarevskaНа відкритті виставки В. Хвороста. Фото: https://issuu.com/kovyka/docs/kotlyarevska  

Улюбленими техніками виконання художниці були ксилографія і ліногравюра, до якої вона звернулася однією з перших в Україні. Марію Котляревську швидко помітила професійна мистецька спільнота, вона стала визначним українським графіком.

Молода художниця наполегливо та завзято працювала. Її твори експонувалися на численних виставках в Україні, країнах Балтії, Польщі, Швейцарії, Фінляндії, Швеції. У 1929 році авторитетний знавець українського мистецтва Павло Ковжун видав монографію «Марія Котляревська». Здавалося б, успіх і визнання уже майже завойовані.

Але сміливі новації бойчукістів і національні відхилення від курсу партії дратували офіційні органи. У 1935 році найяскравіші твори Марії Котляревської були вилучені з фондів Дніпропетровського художнього музею та знищені  як «націоналістичні та формалістичні».

У 1937 році було репресовано і фізично знищено провідних представників школи Михайла Бойчука. Якимось дивом каральна машина оминула Марію, вона залишилася живою. Смертельна небезпека змусила художницю відійти певною мірою від засад «бойчукізму» та продовжити працювати як графік. Проте художньою критикою вона була вже забута, викреслена з великого художнього життя, хоч у 1939 році вона ще й стала членом Спілки художників СРСР.  

Друга світова війна зламала долі багатьох людей, позбавивши їх домівок і можливості мирної праці. Син художниці Михайло згадував, що за часів фашистської окупації їхня сім’я змогла вижити лише тому, що Марія Євгенівна виконувала ритуальні написи на могилах німецьких солдатів, бо грамотних у готичному шрифті серед німців не було. Після визволення міста художниця працювала в музеї Дмитра Яворницького: брала участь у пошукових експедиціях, створюючи натурні замальовки та фіксації експонатної документації.

У 1946 році в долі Марії Котляревської знову стався страшний поворот: вона опинилася серед заарештованих за «антирадянську діяльність». Художницю засуджено на сім років позбавлення волі. Лише у 1952-му її повністю реабілітували рішенням Харківського обласного суду, і вона змогла повернутися до рідних країв. Але на неї наклали обмеження в правах, тому мешкала вона в Новомосковську. На роботу влаштувалася до артілі, що виготовляла меблі. Там працювали такі ж, як вона, колишні в'язні. Після зняття обмежень у правах Марія Євгенівна повернулася до Дніпропетровська.

Художниця жила на Пушкінському проспекті, у так званому «Домі художників». Всі, хто її знав, відзначали простоту та скромність цієї людини, любов до квітів і яскравих квіткових інсталяцій. Усміхнена і привітна, з добрим гумором, але одночасно стримана і неговірка. 

 Марія Котляревська. А. Соколенко 2012. Фото: https://issuu.com/kovyka/docs/kotlyarevska Марія Котляревська. В. Ерлих 1980. Фото: https://issuu.com/kovyka/docs/kotlyarevska

Переслідування та позбавлення волі будь-кого можуть зламати, зруйнувати. Але Марія Котляревська не тримала образи в серці, продовжувала любити життя і мистецтво. Бажання творити не полишало цю дивовижну жінку й у найскрутніших обставинах. Після повернення із заслання вона продовжувала працювати над ілюстраціями до книг, створила серію дереворитів (гравюр на дошках із дерева) з зображенням визначних місць України. Головна тема творчості того часу – природа рідного краю, краса рідної землі.

Але й у ці роки деякі її роботи не дозволяли експонувати як ідеологічно невитримані. Фактично все своє життя художниця боролася за «виживання» своїх творів. Під час розподілу творчих замовлень її, визнаного майстра графіки, обминали. Доводилося задовольнятись незначними другорядними роботами. Довгим, плідним і стражденним був творчий шлях цієї видатної художниці.  

Марія Котляревська, фотографія Ю. Кулика. Фото: https://issuu.com/kovyka/docs/kotlyarevska

Уже на схилі років Котляревська зазначала, що «графіки – це окремий гурт митців: вони «безборонні», бо їм годі сховатись за мальовничість: вони вольові, бо мусять завжди виокремлювати суттєве. Найменший рух графітової руки означає вибір».

Роботи Марії Євгенівни вражали різноманітністю сюжетів, ритмів, вмінням створювати графічні композиції, використовуючи кожен міліметр аркуша. Вона виконувала твори за тематикою народного життя і побуту: ліногравюри – «Жінка з дитиною» (1926), «Студентки» (1926), «Дівчинка з сачком (1927), «Нове село» (1928), «Горе війни» (1944), «На заводському дворі» (1959), «Пам’ятник героям матросам у Криму» (1964), «Будівництво канатної дороги» (1967), «На Самарі» (1970), триптих «Безпритульні» (1977), «Кульбаби» (1981), «У лісі» (1982); дереворит «Дівчина» (1929). 

Серед робіт 1960-­х років варто також згадати ілюстрації до українських казок, поеми Івана Котляревського «Енеїда», творів Олександра Пушкіна, які друкувались українською мовою («Мідний вершник», «Пікова дама»), серію ліногравюр «На будівництві Київської ГЕС».

До речі, цікаво знати, що художниця згодом дослідила своє генеалогічне дерево і виявила, що є нащадком того самого Івана Котляревського, автора культової для українців «Енеїди».

Майстриня застосовувала для своїх робіт різноманітні техніки естампу. Фахівці зазначали, що вона тонко відчуває матеріал, особливо лінолеум та дерево, вміло виявляє їхні можливості у виразності.

Помітне місце в пізній період творчості Марії Котляревської займали екслібриси (книжкові знаки). Цей витвір малої графіки вимагає від художника розуміння інтересів та характеру його власника, гранично точного, лаконічного втілення їх у малюнку. Художниця індивідуально підходила до створення кожного екслібрису, влучно використовуючи в роботі мотиви і засоби українського орнаменту та фольклорні образи. 

«Цікаву ланку графічної діяльності М. Котляревської складали екслібриси (книжкові знаки), над якими вона працювала понад 50 років. У роботі над екслібрисом з особливою силою проявилися доброта та мудрість зрілого таланту художниці, яка була здатна у графічній мініатюрі, за усієї лімітованості та небагатослівності її засобів, створити точний та ємний образ власника бібліотеки, передати характер його книжкового зібрання», – писала мистецтвознавець Людмила Тверська.

В останні роки життя Марія Євгенівна захопилася орнаментуванням: різьбила на линолеумі, малювала тушшю, аквареллю, фломастерами. 

У 1962 році у м. Дніпропетровську (салон художньо-виробничих майстерень) відбулася перша персональна виставка творів М. Котляревської до 60-річчя від її дня народження. У 1977-му друга персональна виставка – у художньому салоні м. Дніпропетровська. У 1981 році в щорічнику «Советская графика» (Москва) з'явилася стаття мистецтвознавця Людмили Тверської, присвячена художниці. У 1982 році Котляревська готувалась до третьої персональної виставки з нагоди 80-річчя з дня народження у залі Дніпропетровської організації Спілки художників. Проте виставку в Дніпропетровську було заборонено, каталог розсипано у наборі. Засмучена Котляревська переїжджає до сина у Київ і перевозить всі виставкові роботи, сподіваючись отримати дозвіл там. Завзято, з оптимізмом, готується до власної виставки на Червоноармійській, проте дозволу так і не отримує. 18 червня 1984 року художниця померла, не дочекавшись належного визнання своєї творчості.

Уже у 2002 році одночасно відкрилися дві виставки до 100-ліття художниці – у Дніпропетровському художньому музеї (з фондів музею) та музеї «Літературне Придніпров'я» (з приватних зібрань).

Символічно, що у 2016 році син художниці Михайло Кульбак передав понад 80 творів бойчукістки Марії Котляревської на постійне зберігання до Київського державного інституту декоративно-ужиткового мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, цього осередку генетичної пам’яті українського мистецтва.

Твори мисткині зберігаються у Національному художньому музеї України (м. Київ), Дніпропетровському художньому музеї (м. Дніпро), Дрезденській картинній галереї (Німеччина), Державному музеї образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна (м. Москва). 

Фото 1 з переліком музейних колекцій. Фото: https://issuu.com/kovyka/docs/kotlyarevskaФото 2 з переліком музейних колекцій. Фото: https://issuu.com/kovyka/docs/kotlyarevskaФото 3 з переліком музейних колекцій. Фото: https://issuu.com/kovyka/docs/kotlyarevskaФото 4 з переліком музейних колекцій. Фото: https://issuu.com/kovyka/docs/kotlyarevska

У записниках художниці знайдено, зокрема, таку цитату Едгара По: «Щастя не у пізнанні, а у вічному його здобуванні. Вічно пізнаючи, ми вічно блаженні». Це цілком про неї, саме такої філософії дотримувалася Марія Котляревська у житті та творчості.

Основні твори художниці: ліногравюри: «Жінка з дитиною», «Студентки» (обидві – 1926), «Дівчина з сачком», «Махновці» (обидві – 1927), «Нове село» (1928), «Горе війни» (1944), «Партизани» (1945), «На заводському дворі» (1959), «Пам'ятник героям-матросам у Криму» (1964), «Будівництво канатної дороги» (1967), «На Самарі» (1970), триптих «Безпритульні» (1977), «Кульбаби» (1981), «У лісі» (1982); серії ліногравюр: «На будівництві Київської ГЕС» (1962), «Пам’ятники Дніпропетровська» (1976); дереворит «Дівчина» (1929);

Ілюстрації до книг – «Цирк» (1929) О. Донченка, «Трипольская трагедия» (1932–33) Л. Первомайського, «Медный всадник» (1936) і «Пиковая дама» (1937) О. Пушкіна, українські народні казки «Коза-дереза» (1966), поема «Енеїда» (1969) І. Котляревського; серії ліногравюр – «На будівництві Київської ГЕС» (1962), «Пам’ятники Дніпропетровська» (1976); екслібриси (1959–1980).

Тетяна Сівач
Бібліографія:

Соколюк Л. Михайло Бойчук та його школа: монографія.– Харків: Видавець Олександр Савчук, 2014.– 386 с.
***
Полтавська Ю. Марія Котляревська. Відродження духу // Віче.– 2016.– № 3–4.– С. 71.
Старюк Н. Скорботна і невтомна // Образотворче мистецтво.– 2003.– № 3.– С. 56–59.
Глухенька Н. Творчий шлях художниці М. Є. Котляревської: Хроніка // Мистецтво.– 1962.– № 3.
Абрамова Т. Талант, який треба відкрити людям: До 100-річчя Марії Котляревської // Наше місто.– 2002.– 12 лют.
Старченко В. Фундатор українського лінориту: [100 років від дня народження художниці] // Літературне Придніпров'я.– 2002.– №2.– лют.
Кокошко Ю. Женского творчества тайну и через век не разгадать: [выставка М.Е. Котляревской] // Днепр вечерний.– 2002.– 9 февр.
Василенко Ф. Дорога длинная, дорога творческая: [творческий путь М. Котляревской] // Днепровская правда.– 1972.– № 54 (18.03).– С. 4: фот.
***
Котляревська Марія Євгенівна // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 68-69.
Котляревська Марія Євгенівна // Мистецтво України: біогр. довідник / за ред. А.В. Кудрицького.– Київ, 1997.– С. 326.
Котляревська Марія Євгенівна // Українські радянські художники: довідник.– Київ, 1972.– С. 228.
Тверська Л. В. Котляревська Марія Євгенівна // Енциклопедія Сучасної України. Т. 15: Кот-Куз.– Київ, 2014.– С. 24-25.
***
Каталог виставки М.Є. Котляревської до 60-річчя з дня народження.– Дніпропетровськ, 1962.
Створено: 03.02.2022
Редакція від 08.02.2022