Дмитро Мізко – організатор системи середньої освіти на Придніпров’ї
У 2022 р. виповнюється 250 років від дня народження організатора системи середньої освіти на Придніпров’ї Дмитра Тимофійовича Мізка. Ця постать неодноразово ставала об’єктом уваги дослідників.
Для Придніпров’я Дмитро Тимофійович, як і весь рід Мізків, є важливим для розуміння розвитку соціокультурних процесів, які тут відбувалися. Хоча тривалий час Мізки належали до землевласників Катеринославської губернії, однак самі вони походили з Чернігівщини. Першим документально підтвердженим представником роду можна вважати Федора Мізка. Ф. Гумілевський в «Історико-статистичному описі Чернігівської єпархії» вказує, що він був козаком. Його син Тимофій Федорович (1738–1816) уже належав до духовного стану. Спочатку він служив причетником, з 1776 р. – дияконом, а з 1791 р. – священиком у м. Борзна Чернігівської губернії. Протягом 1795–1798 рр. був настоятелем Троїцького соборного храму в м. Борзна. Тимофій Мізко був одружений з представницею чернігівського роду Андрієвських, які у XVIII ст. перебралися на Катеринославщину так само як і Мізки. Феодосія Федорівна Андрієвська по материнській лінії мала родинні зв’язки з Кониськими, з роду яких походить архієпископ Могилівський Григорій Кониський.
Найбільш відомим серед дітей Тимофія Мізка був старший син Дмитро (1772–1847). Народився він 26 жовтня 1772 року. Батько готував його до духовної кар’єри. Спочатку Дмитро Мізко навчався у Чернігівській духовній семінарії, а потім – у Київській духовній академії. Тут він вивчав латинську словесність, поезію, риторику, філософію та французьку мову. Однак Д.Т. Мізко так і не став священиком. У жовтні 1788 р. він влаштувався на службу до Катеринославської казенної палати підканцеляристом. З цього починається його чиновницька кар’єра.
Перебуваючи на службі в різних установах Новоросійського краю, Д.Т. Мізко дослужився до чину дійсного статського радника. Хоча Дмитро Мізко пов’язав свою кар’єру з Катеринославщиною, однак належав до дворянської громади Чернігівської губернії з моменту отримання підтвердження права на дворянство 17.06.1793 р. Лише 25.08.1831 р. рішенням Катеринославського дворянського депутатського зібрання його було внесено із сім’єю до 3-ї частини Родовідної книги дворян Катеринославської губернії. Попри те, що Д.Т. Мізко офіційно не входив до складу дворянської громади Катеринославської губернії, він протягом 1801–1812 рр. був депутатом Катеринославського дворянського депутатського зібрання від Ростовського повіту, а з 18.11.1804 р. до 27.01.1805 р. виконував обов’язки маршалка дворянства Катеринославського повіту. Та не служба на різних чиновницьких посадах зробила його відомим.
Починаючи з 1803 р., Дмитро Тимофійович пов’язав своє життя з культурно-освітньою галуззю. У 1803–1804 рр. російський уряд провів реформу системи освіти. Протягом 1803 р. Олександр І затвердив два документи: «Попередні правила народних училищ» і «Статут училищ». У 1804 р. видано доволі прогресивний «Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам». Ці документи поклали початок організації державної системи початкової, середньої та вищої освіти в Російській імперії. За реформою передбачалося створення чотирирівневої системи освіти: 1) однокласні парафіяльні училища, 2) двокласні повітові училища, 3) чотирикласні губернські гімназії, 4) університети. Д.Т. Мізко, який у лютому 1803 р. обійняв посаду директора училищ Катеринославської губернії, взяв безпосередню участь у введенні в дію положень освітньої реформи, а у 1805 р. очолив відкриту на базі Катеринославського народного училища губернську класичну чоловічу гімназію.
Факт появи на чолі губернських училищ чиновника, який до 1803 р. ніяк не був пов’язаний із освітньою сферою, викликає здивування лише з першого погляду. Д.Т. Мізко за багато років служби зарекомендував себе з хорошого боку. Його добре знав катеринославський губернатор М.П. Міклашевський, без втручання якого, гадається, не обійшлося. Та найголовніше те, що Д.Т. Мізко, як для чиновника, мав чудову освіту, що на той час (кінець XVIII ст. – початок ХІХ ст.) було рідкістю. Коли Д.Т. Мізко був директором Катеринославської гімназії, він у 1815 р. склав екзамен в Харківському університеті й отримав вчене звання «доктор красних наук». Отже, він постійно вдосконалював свій рівень освіти.
Дмитро Тимофійович виявив хист організатора. За короткий час йому вдалося відкрити в Катеринославській губернії п’ять повітових училищ: у 1805 р. – в Катеринославі, у 1806 р. – Павлограді, 1807 р. – Новомосковську, 1808 р. – Олександрівську та Бахмуті. На 1809 р. у Харківському навчальному окрузі, до якого входила Катеринославська губернія, налічувалося всього 18 повітових училищ. Тож Д.Т. Мізко явно перебував на своєму місці. Зважаючи на такі успіхи, у 1809 р. його призначили керувати ще й навчальними закладами Херсонської губернії, однак у 1813 р. він звільнився за особистим проханням. Окрім повітових училищ протягом 1809–1813 рр. у великих селах губернії було відкрито 25 парафіяльних. Хоча рівень викладання в цих навчальних закладах не був високим, оскільки викладання тут проводили парафіяльні священики, які часто не мали часу на навчальний процес, поява парафіяльних училищ сприяла покращенню освітнього рівня населення.
Відкриваючи училища, Д.Т. Мізко намагався відразу закласти міцну матеріальну базу. Йому вдалося розмістити чотири з п’яти повітових училищ у власних будинках. При училищах від початку формувалися власні бібліотеки. У цьому директорові училищ допомагало місцеве дворянство. У 1805 р. Катеринославське дворянське зібрання подарувало губернській класичній гімназії будинок. У 1812 р. поміщик Павлоградського повіту І.С. Скорняков виділив 15 тисяч рублів для викладання в губернській гімназії військових наук і утримання одного-двох гімназистів. У 1819 р. пожертву для виховання в гімназії «недостатніх дворян і різночинців» на суму 46 390 рублів зробив поміщик Олександрівського повіту І.С. Бородавка. У 1828 р. поміщик М.А. Байдак подарував губернській гімназії будинок. Загалом на 1832 р. тільки Катеринославська губернська гімназії отримала пожертв на суму 192 376 рублів. Це далеко неповний перелік жертвувателів-меценатів.
Підтримка з боку дворян була важливим чинником у розвитку освіти на Катеринославщині. Це й не дивно, оскільки дворянство серед усіх соціальних станів було найбільш матеріально забезпечене. До того ж більшість дітей у повітових училищах і переважна частина учнів губернської гімназії на початку ХІХст. становили діти дворян. Д.Т. Мізко чудово усвідомлював це, тому постійно підкреслював факт підтримки з боку дворянства у своїх численних промовах.
Як зазначав В.В. Данилов, Дмитро Тимофійович любив виголошувати промови з різних приводів. У травні 1810 р. Д.Т. Мізко вкотре виступав у катеринославському дворянському зібранні. Його промова була присвячена імператорській грамоті, наданій катеринославським дворянам за їхні заслуги у справі формування земського війська у 1806–1808 рр. Однак Д.Т. Мізко використав імператорську грамоту як привід, щоб ще раз висловити свою вдячність дворянству за допомогу в галузі освіти. Він нагадав, що дворянство заради державного блага допомогло не лише російській армії, але й Харківському університету пожертвами на суму більше ніж 100 тисяч рублів. У свою чергу Д.Т. Мізко зобов’язався перед дворянством виховувати у гімназистів почуття патріотизму та відданості монархії. «Як член нашої верстви, – говорив Д.Т. Мізко, – я маю щастя поділяти радість вашу, як начальник цього закладу (Катеринославської губернської гімназії – І.К.) … сподіваюсь вселити вихованцям … дітям вашим солодкі та священні почуття … любові до батьківщини і відданості монархові».
Д.Т. Мізко підходив до навчального процесу не формально. Його цікавила не лише матеріальний складник. Він турбувався про те, щоб принаймні в губернській гімназії викладали висококваліфіковані вчителі. Серед учителів періоду директорства Д.Т. Мізка в губернській гімназії варто виділити Ф.І. Одинця-Заставського, який згодом став директором народних училищ Таврійської губернії, випускника Київської духовної академії В.Є. Якубовського, який пізніше очолив народні училища Херсонської губернії, докторів філософії І.І. Любачинського та К.І. Герна.
Відомий російський поет, прозаїк і журналіст О. Воєйков, який відвідав Катеринослав у 1825 р., так оцінив роль Д.Т. Мізка у розвитку освіти на Катеринославщині. «Взагалі училища цієї губернії, – писав він, – багато зобов’язані піклуванню та просвітній любові до наук нинішнього директора їх, статського радника Дмитра Тимофійовича Мізка».
За свою багаторічну та плідну діяльність Д.Т. Мізко був нагороджений багатьма орденами, він увійшов до складу кількох поважних імператорських товариств. У 1812 р. він став дійсним членом Санкт-Петербурзького Вільного товариства любителів наук і мистецтв, у 1816 р. – обраний дійсним членом Санкт-Петербурзького Вільного економічного товариства, у 1818 р. – членом-кореспондентом Імператорського людинолюбного товариства. У 1824 р. його обрали членом Товариства наук при Харківському університеті. Його авторитет серед освіченої громадськості в Катеринославській губернії був незаперечний. Та у 1831 р., будучи в поважному віці, Д.Т. Мізко звільняє місце директора і до кінця життя живе у своєму маєтку біля Карабинівки Новомосковського повіту.
З 1815 р. був одружений з Олександрою Федорівною Легкоступ-Лиманською (1789–26.04.1822), від якої мав дітей Миколу, Надію та Георгія. Помер Дмитро Тимофійович 19.12.1847 р. у власному маєтку. Напевно, був похований у Карабинівці біля Троїцького храму, спорудженого його коштом у 1825 р.
За чверть століття Д.Т. Мізкові вдалося охопити освітніми закладами майже всю Катеринославську губернію. Звісно, що доступ до навчання мали, як правило, заможні представники суспільства, переважно дворянство. Решта населення губернії, більшість якого складало селянство, продовжувало залишатися неграмотною. Таку ситуацію можна вважати природною, оскільки Д.Т. Мізко походив із дворянського стану, то передусім він представляв інтереси «шляхетної верстви». Та незаперечним є факт, що з його іменем пов’язане зародження системи середньої освіти на Катеринославщині.
Бібліографія
Мирончук В. Д. До історії освіти на Катеринославщині (Д. Т. Мізко) / В. Д. Мирончук, О. Чередник // Під знаком Кліо. На пошану О. Апанович. Збірник статей. – Дніпропетровськ : Промінь, 1995. – С. 81–83.
Прокопенко Л. Л. Роль Д. Т. Мізка в розвитку освіти краю першої третини ХІХ ст. // Придніпров’я: історикокраєзнавчі дослідження: збірник наукових праць / редкол.: С. І. Світленко (відп. ред.) та ін. – Дніпропетровськ : Видво ДНУ, 2010. – Вип.8. – С. 191–200.
Чабан М. П. Перший директор // Чабан М. П. Птахи з гнізда Придніпров’я / М. П. Чабан. – Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 2005. – С. 21–108.
Чабан М. П. Родина Мізко і Новомосковщина // Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ, 2005. – Вип. 2. – С. 136–150.
Швидько Г. К. Д. Т. Мізко та його роль у розвитку освіти і культури Катеринославщини // Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник. – Дніпропетровськ : НГУ, 2010. – Вип. 7. – С. 15–21.
Ігор Кочергін
