Життєві та мистецькі обрії Петра Фетисова

Життєві та мистецькі обрії Петра Фетисова

Говорячи про сучасний «Гранд-готель «Україна», побудований більше ста років тому як «Український дім», найчастіше згадують імена його власника, мільйонера Володимира Хрінникова, та історика Дмитра Яворницького, які визначили абсолютно незвичайний для тодішнього Катеринослава архітектурний обрис будівлі. Набагато менше відомо прізвище архітектора, який взявся втілити оригінальний ідейний задум. Петербурзький зодчий Петро Фетисов був запрошений замовником будівництва і зумів талановито поєднати архітектурні новації та національно-патріотичні погляди власника. 

Біографія П.П. Фетисова, як і багатьох інших архітекторів XIX–XX століть, досліджена вкрай скромно. Петро Павлович Фетисов народився 8 (20-го за н. ст.) червня 1877 р. у Москві. Походив із купецької родини. Після закінчення реального училища він отримав фундаментальну вищу освіту, причому в найбільш авторитетних закладах такого роду в тодішній Російській імперії. У 1901 р. закінчив Інститут цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі (провідний вищий навчальний заклад архітектурного профілю). У 1902–1907 роках Петро Фетисов навчався та закінчив Санкт-Петербурзьку Академію мистецтв, отримав звання художника-архітектора за проєкт «Зал третейского суда». Навчався П.П. Фетисов у майстерні Леонтія Бенуа (1856–1928) – знаменитого архітектора та педагога, голови Товариства архітекторів-художників, редактора журналу «Зодчий», представника відомої династії. Петро Фетисов є одним із плеяди учнів Леонтія Бенуа, серед яких відомі архітектори першої половини XX ст. – Володимир Гельфрейх, Федір Лідваль, Лев Руднєв, Іван Фомін, Володимир Щуко, Олексій Щусев та інші. Петро 

Фетисов розпочав трудовий шлях у Москві при міській управі. У 1902–1903 роках працював позаштатним техніком Будівельного відділення Московського губернського правління. Надалі архітектор переїхав у Санкт-Петербург, де його кар’єра склалася вельми успішно. Він устиг стати професором Інституту цивільних інженерів Політехнічного інституту, Жіночих політехнічних курсів і Школи Імператорського товариства заохочення художників. Такий послужний список говорить про неабиякий талант архітектора. Проте розгорнутий список будівель Фетисова практично невідомий, що не може не дивувати. Відомо, що архітектор проявив себе в кількох стилях: модерн, неоруський стиль, класицизм.

 Поряд із архітектурною кар’єрою в біографії Петра Фетисова існує пласт, який донедавна взагалі не був відомий навіть спеціалістам. Справа в тому, що архітектор зробив успішну військову кар’єру, причому факти вказують на те, що він був військовим розвідником. Петро Фетисов мав особливий інтерес до культури Сходу. До того ж він був поліглотом – знав не тільки французьку та німецьку мови, а й східні – санскрит, татарську та фарсі. Все це в комплексі створило «друге життя» архітектора. У 1900–1902 роках він працював військовим перекладачем, а в 1908–1909 роках – викладачем іноземних мов у Санкт-Петербурзькому Політехнічному інституті. Далі – ще цікавіше. Петро Фетисов багато подорожував по Європі та країнах Сходу – Японії, Китаї, Індії, Цейлоні (Шрі-Ланка). Він окремо займався архітектурою Сходу. Спеціалізацію в історії мистецтва він пройшов у Лондоні, в Британському музеї, а з археології – в Мюнхені. Петро Фетисов надалі об’єднав ці дві «гілки» своїх зацікавлень. У 1913 р. він організував архітектурну експедицію до Середньої Азії, яка за складністю умов проведення скоріше нагадувала військову експедицію. Пізніше він здійснив експедицію до Хіви, Ірану, Афганістану та Індії. Непоганий «послужний список» для професора архітектури столичних вишів…

 На початку XX століття Петро Фетисов – визнаний архітектор у Санкт-Петербурзі. Але як його постать виявилася пов’язаною з нашим містом? Іронія долі в тому, що саме в нашому місті архітекторові вдалося створити свій найвідоміший об’єкт. У 1910 р. петербурзький зодчий отримав можливість виявити свій талант та професійну майстерність у далекому Катеринославі. Фетисов, знаний як автор проєктів, у тому числі великих прибуткових будинків у Петербурзі, якимось чином викликав увагу катеринославського мільйонера Володимира Хрінникова (1875–1936), інженера-технолога, спадкоємця великого капіталу. Архітектор виконав ескіз прибуткового будинку на замовлення власника, сам Хрінников опрацював технічні характеристики проєкту. Архітектурне ж рішення фасадів розробив Петро Фетисов за участю ще одного петербурзького архітектора, поляка за походженням, Людомира-Флавіана Хойновського (1880–1915). Основні параметри визначав замовник – Володимир Хрінников. Він хотів бачити не просто прибутковий будинок, а в хорошому сенсі архітектурну провокацію, покликану пропагувати українське національне відродження і, зокрема, історію запорозького козацтва. Ідеологом будівництва став видатний історик, провідний дослідник запорозького козацтва Дмитро Яворницький (1855–1940). 

Прибутковий будинок Хрінникова став пам'ятником минулій козацькій славі та замаскованим ідеологічним маніфестом. А реалізував цю задачу архітектурними методами модний архітектор із Петербурга Петро Фетисов. Проєктні матеріали його пізніше опублікував відомий дослідник архітектури В.В. Чепелик. Будівлю було закладено 30 жовтня 1910 року, а повністю закінчено в 1913 році. Чотириповерховий прибутковий будинок із дорогими квартирами, низкою приміщень для магазинів і театральною залою розмістився на розі Катерининського проспекту (нині Яворницького) та вулиці Первозванівської (сучасна адреса – вул. Короленка, 2). 

Архітектура «дому Хрінникова» була настільки оригінальною та незвичною, що будівля багато десятиліть поспіль викликала неоднозначну реакцію мешканців і фахівців з архітектури. Величезний для тодішнього Катеринослава «Український дім» вирішений у формах «українського модерну» та вважається одним із найкращих взірців цього стилю в Україні. Одним із головних зразків для будинку Хрінникова став Будинок губернського земства в Полтаві. Прообразом веж будівлі стала церква Покрова в Новій Запорозькій Січі. Фасади «Українського дому» стали дійсно талановитою стилізацією. Тут поєднались елементи українського бароко та народного дерев'яного зодчества, щоправда, головним чином Правобережної та Західної України. Головна вежа нагадувала силует традиційної дерев'яної церкви. Шестикутні вікна та рішення дахів запозичені з дерев'яних хат Правобережної України. Оформлення вікон на рівні третього поверху має аналогії з архітектурою Львова й інших західноукраїнських міст. Особливою прикрасою стали майолікові панно, сюжети яких також запозичені з народної творчості. Завершення вежі, що піднімалося над усім довколишнім простором, зображувало козака і турка, які зійшлися в смертельному двобої. 

Реквізований за радянських часів «Український дім» надалі пережив багато власників: Театр юного глядача, Художній музей, Будинок вчителя, а під час війни навіть кінотеатр «тільки для німців». Будівля, на жаль, не дійшла до нас у своєму первісному вигляді. У 1943 році будинок повністю згорів. Згодом був відновлений за проєктом архітектора В.О. Зуєва. Бічні вежі так і не відновили, а центральну відтворили в спрощеному вигляді, щоправда, додали новий оригінальний компонент – на верхньому ярусі помістили величезний годинник, якого не було в первісному варіанті. Майже сімдесят років у будівлі розміщується готель, з 1996 р. – «Гранд-готель «Україна». 

Після Катеринослава розпочався новий виток творчості П.П. Фетисова. Зокрема, він активно проявив себе в Києві. У 1916 р. у київському районі Звіринець розпочали зводити храм-пам'ятник Миколи Чудотворця на Братському кладовищі, де з 1915 р. ховали російських солдатів Першої світової війни. Храм було урочисто закладено 12 червня 1916 р. у присутності імператриці Марії Федорівни, матері імператора Миколи II. Ескіз проєкту виконав П.П. Фетисов. Детальний проєкт храму розробили відомий київський архітектор Валеріан Риков і його учень, художник, надалі знаменитий художник-постановник кінофільмів, Йосиф Шпінель. Величний храм спроєктований у неоруському стилі, з елементами модерну, в традиціях російської архітектури XVI–XVII століть. Його високий намет нагадував знамениту церкву середини XVI ст. у підмосковному селі Коломенському. Храм майже добудували до 1917 року та краху імперії. Після революції будівництво заморозили, але коробку будівлі зберегли. У червні 1918 р. будівля постраждала від вибуху порохових складів на Звіринці. Корпус колишнього храму зберігся й дотепер: коробка та недобудована баня з кокошниками. Зараз незакінчений шедевр Фетисова займає... Інститут міцності Національної Академії наук України. 

Після початку Першої світової війни «друге життя» архітектора Фетисова знову проявило себе на повну. Петро Фетисов вирушив на фронт добровольцем, брав участь у боях на території Галичини, двічі був поранений. Існує інформація, що він деякий час був перекладачем при місії країн Антанти на ПівденноЗахідному фронті.

 Цікаво відзначити, що П.П. Фетисов, одночасно з архітектурним проєктуванням, виявив інтерес до художньої творчості. Він став автором багатьох малюнків пам’яток старовини, які охоплювали дуже широку географію подорожей зодчого – від території Росії та України до Середньої Азії. У 1915 р. в архітектурній періодиці було надруковано його малюнки пам’яток Києва, Ярославля, Нижнього Новгорода, Москви. Того ж року за його малюнками розпочато випуск серії листівок «Храми Волині». Згодом, в еміграції, ця грань творчості матиме продовження у серії замальовок Старого Загреба… 

У 1917 р. Фетисов повернувся до Києва, знову став викладати в Київському археологічному інституті та Київській вищій художній школі. Але життя архітектора, як і мільйонів інших, кардинально змінила революція 1917 року та крах монархії. Як склалася доля Петра Фетисова після революції? Знову «друге життя» та військова служба… Він зробив свій вибір на користь «білого руху», приєднався до Добровольчої армії генерала Денікіна. Але у 1918 р. Фетисов уже в Закавказзі, де служить… британській короні. Він служив у складі британської військової місії в Закавказзі та Другої британської індійської армії. Саме там захворів на малярію та був евакуйований до грецького міста Салоніки. Отже, ці факти яскраво засвідчують, що крім таланту архітектора він мав талант військового розвідника та перекладача, який, зрештою, допоміг йому вижити в непростий час. Перебуваючи у Греції та не маючи можливості повернутися на батьківщину, «білоемігрант» Петро Фетисов зробив ще один великий вибір, який визначив останній етап його життя та творчості. На жаль чи на щастя (?), він остаточно вибрав еміграцію та повторив долю багатьох тисяч представників творчої інтелігенції. Свій притулок він знайшов на берегах Адріатики. Після одужання з Греції Петро Фетисов переїхав до Королівства СХС. У 1918 р. утворилася нова держава – Королівство Сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. мала назву Югославія). Правляча династія Карагеоргієвичів, проводила в 1920–1930-ті роки політику з облаштування «білоемігрантів» з Російської імперії, зважаючи як на тісні відносини обох держав під час Першої світової війни, так і на традиційні тісні культурні стосунки слов’янських народів. Петрові Фетисову пощастило відчути на собі ознаки цієї політики. Він, як і більшість емігрантів з колишньої Російської імперії, отримав статус «російського біженця» та фактичний вид на проживання, який надавав можливість цілком комфортно продовжувати творчу діяльність. Відомо, що в 1921 р. Фетисов спочатку перебував у Белграді – столиці Королівства СХС. Надалі він виїхав до міста Загреб (нині столиця Хорватії). Саме це місто стало останньою «творчою станцією» талановитого архітектора. Тут гідно були оцінені його таланти викладача та архітектора. 

У Загребі Фетисов знайшов викладацьку роботу за фахом на технічному факультеті Королівської вищої технічної школи (нині Загребський університет). Ставши викладачем кафедри теорії та історії мистецтва, він читав лекції зі своєї улюбленої проблематики – курси «Архітектура античного світу» та «Історія античного мистецтва». У 1921 р. Фетисов отримав звання доцента, у 1922 р. – асоційованого професора. Одночасно з викладацькою роботою, у 1920-ті роки Петро Фетисов знову активно виявляє себе і як діючий архітектор. Незважаючи на комфортний у цілому характер його діяльності, були й певні специфічні проблеми. Іноземці, навіть «білоемігранти», не могли отримати ліцензію архітектора. Тому Фетисов певним чином «відійшов у тінь», працюючи з відомими хорватськими фахівцями. Зокрема, він був запрошений до архітектурного бюро відомого місцевого зодчого Ігнята Фішера (1870–1948) і став там одним із головних співробітників. У цей період Фетисов творчо виявив себе у неокласицизмі. 1920-ті роки були саме часом розквіту цього стилю. У неокласичній стилістиці забудовувалися в цей час центри міст Белграда та Загреба. 

Цікаво, що тут долю Петра Фетисова можна порівняти з долею іншого, більш знаного архітектора, Миколи Краснова (найбільш відома його робота – Лівадійський палац). Краснов також став «білоемігрантом», також осів у Югославії, але став придворним зодчим династії Карагеоргієвичів, автором проєкту багатьох будівель у Белграді та його околицях (зокрема, будинок парламенту – Скупщини). Петро Фетисов придворним зодчим не став і не мав такого наміру, але також досить комфортно продовжив творчу діяльність. Якщо роботи Краснова стали помітними в архітектурному обрисі Белграда, то роботи Фетисова стали знаними об’єктами центру Загреба. Зокрема, Петро Фетисов є автором проєктів фасадних частин декількох будівель, які вважаються взірцевими для архітектурного обрису Загреба 1920-х років. Зокрема, це готель «Еспланада», Будинок Югославського банку, Будинок будівельної індустрії, низка банків і житлових будинків. Готель «Еспланада» – досі найбільш фешенебельний готель міста та регіону, який призначався для розміщення пасажирів знаменитого «Східного експресу». У цій будівлі зупинялися Єлизавета II, Річард Ніксон, Леонід Брежнєв та інші відомі історичні діячі. 

Будинок Югославського банку (нині тут головна хорватська страхова компанія) розташований на площі Бана Єлачіча – головній площі Загреба. Велична будівля в стилі неокласицизму має монументальний силует та добре продуманий декор, зокрема шість скульптур. Будинок фабрики «Нашице» на площі Марулича також спроєктований у неокласицизмі й також має цільний архітектурний образ. Цікаво, що протягом 1920-х років П.П. Фетисов знову виявив себе й на поприщі живопису – він створив серію чудових малюнків у листівках «Старий Загреб». Зодчий замалював старі храми, фортифікаційні споруди, вузькі вулички та творчо зафіксував ауру старого міста. 

5 листопада 1926 р. Петро Фетисов раптово помер у Загребі від крововиливу в мозок. Архітектор був похований на головному кладовищі хорватської столиці Мирогой. У деяких сучасних публікаціях стверджується, що могила збереглася, але її зображення нам знайти не вдалося. Донедавна прізвище Петра Фетисова було відоме лише вузькому колу спеціалістів. Лише в останні роки з’явилися кілька публікацій, які проливають світло бодай на фактологічні аспекти життя видатного зодчого. Але справжнє дослідження постаті та повернення пам’яті про видатного архітектора Петра Фетисова тільки розпочинається. 

     Максим Кавун


Бібліографія


Абрамова И. Храм-памятник Николая Чудотворца на Зверинце. Киевский альбом. Исторический альманах / И. Абрамова. – Вып. 6. – Київ, 2009. Старостін В. С. Дніпро: символ міста. Будинок Хрінникова / В. С. Старостін. – Дніпро : Герда, 2017. – 133 с. Чепелик В. В. Український архітектурний модерн / В. В. Чепелик. – Київ : КНУБА, 2000. – С. 204–211. 

* * * 

Кавун М. Э. «Украинский дом» от питерского зодчего / М. Э. Кавун // Недвижимость в движении. – 2010. – № 44. – С. 9. 

Чепелик В. В. Будинок-монумент / В. В. Чепелик // Пам’ятки України. – 1984. – № 3. – С. 54–55.

 * * * 

Ващенко М. Петр Фетисов – русский архитектор хорватской столицы [Электронный ресурс]. – Режим доступа : https://balkanist.ru/petr-fetisov-russkij-arhitektor-horvatskoj-stolitsy/.

Левошко С. С. Фетисов Петр Павлович [Электронный ресурс]. – Режим доступа : https://artrz.ru/authors/1804656121/1804871177.html.

Фетисов Петр Павлович [Электронный ресурс]. – Режим доступа : https://uk.wikipedia.org/wiki/. 


 30.05.2022
 (46 переглядів)