Статус, відповідний змісту

Статус, відповідний змісту

Сучасний державний вищий навчальний заклад Національний технічний університет «Дніпровська політехніка» має тривалу і славну історію. Його виникнення було обумовлене як освітніми, так і промисловими потребами багатого на природні ресурси південного краю. Внаслідок тривалого клопотання катеринославської Думи і земства, зацікавленості та матеріальної підтримки гірничопромисловців Південної Росії, 29 травня 1899 р. Державна Рада прийняла «Положення про Катеринославське Вище Гірниче Училище» і затвердила штати Училища, а 4 червня «Положення» було височайше затверджене царем. Так виник перший у нашому краї вищий навчальний заклад, який майже два десятиліття був і єдиним центром науки й освіти.

Вже від самого початку діяльності КВГУ розпочалася боротьба за зміну його статусу. Справа у тому, що в процесі тривалого розгляду питання про відкриття навчального закладу були внесені поправки, які обмежували його статус. Училище, хоч і називалося Вищим, але мало після трирічного навчання надавати своїм випускникам звання гірничих та заводських техніків, а не гірничих інженерів, як це було в єдиному тоді Петербурзькому гірничому інституті. Природно, що від статусу навчального закладу залежала і заробітна плата професорсько-викладацького складу. Це серйозно впливало на вирішення кадрового питання в КВГУ.

Проте, феномен високої ефективності діяльності КВГУ всупереч існуючим перешкодам, якісна фахова підготовка студентів, з одного боку, через постійні практики й екскурсії на шахтах і заводах, в геологічних партіях, з іншого, – через надання можливості молодим викладачам підвищувати свою кваліфікацію в навчальних закладах і на підприємствах за кордоном, використання в науковій і викладацькій роботі найновіших наукових відкриттів і технічних досягнень, активна участь викладачів у міжнародних і вітчизняних наукових форумах – все це підвищувало авторитет молодого навчального закладу і давало підстави для клопотання про підвищення його юридичного статусу.

Перший випуск фахівців мав відбутися, згідно з «Положенням» про Училище, навесні 1903 р. Проте вичитати навчальні курси через високий їхній обсяг було неможливо, тим більше, що у зв’язку з революційним рухом навчання переривалося. Рада Училища ухвалила рішення продовжити заняття випускного курсу, а Міська дума наприкінці лютого 1903 р. надіслала телеграму Міністру землеробства та державного майна, в якій зазначала факт майже повного 4-річного навчання студентів КВГУ. На цій підставі Міська дума прохала надати випускникам звання інженерів, а не техніків.

Наполегливі клопотання мали наслідком прийняття Державною Радою у квітні 1903 р. Проєкту реорганізації Училища і затвердження його царем 12 травня того ж року.

Нова редакція «Положення» про КВГУ офіційно встановлювала 4-річний термін навчання в ньому, випускні іспити замінювалися захистом дипломних проєктів в особливій комісії, за участю представників від гірничозаводської промисловості, а також отримання випускниками, які успішно завершили навчання, звання рудничного інженера та інженера-металурга з правом «самостійного завідування різними галузями гірничої та заводської справи». Стаття 19 «Положення» про КВГУ надавала право його випускникам після дворічної роботи на підприємствах здавати іспити у Петербурзькому гірничому інституті на звання гірничого інженера. Новий закон було поширено і на тих, хто вже отримав диплом на початку травня 1903 р. Це був серйозний крок у напрямі підвищення статусу КВГУ, але обмеження його випускників у праві на отримання звання гірничого інженера та на два класи нижчого чину на державній службі (XII замість X) зберігалися.

Рада КВГУ продовжувала опікуватися питанням набуття Училищем статусу «повноцінного» вищого навчального закладу. Активізація її дій у цьому напрямі була спричинена тим, що у 1906 р. було відкрито Донський політехнікум у Новочеркаську з наданням його випускникам звання гірничого інженера, а це створювало для КВГУ додаткові проблеми як з набором студентів, так і з професорсько-викладацьким складом.

На загальних зборах викладачів КВГУ в січні 1907 р. було вирішено знову порушити перед владою клопотання про повне урівняння в правах тих, хто закінчив КВГУ, про надання додаткових коштів на добудову приміщень Училища, на інші господарчі потреби та на збільшення зарплатні викладачам. Була складена спеціальна «Записка», з якою у березні 1907 р. до столиці вирушили директор КВГУ С.М. Сучков та професор мінералогії А.В. Лаврський. Рада КВГУ звернулася за підтримкою до Міської думи і Ради З’їзду гірничопромисловців Півдня Росії (Харків).

Результатом цих клопотань було задовільнення лише фінансової частини змісту «Записки». Катеринославська міська дума була зацікавлена у справах КВГУ, бо місто дуже потрібувало інженерних кадрів, зокрема фахівців-гідротехніків. Тому у травні 1907 р. вона обговорила питання про необхідність клопотатися про перетворення КВГУ на Гірничий інститут. Одночасно це ж питання було обговорено на з’їзді гірничопромисловців Південної Росії. Важливим аргументом рішення з’їзду на користь перетворення КВГУ на інститут стало те, що кілька випусків студентів Училища на виробництві своїми знаннями не поступалися гірничим інженерам.

Губернське земське зібрання 27 травня також підтримало клопотання про перетворення КВГУ на Гірничий інститут та постанову Міської думи про відкриття кафедри гідротехніки. Всі ці матеріали були направлені до столиці.

У 1907 р. КВГУ було передано з відомства Міністерства землеробства і державного майна у підпорядкування Навчального відділу Міністерства торгівлі та промисловості. Тепер справа про підвищення статусу навчального гірничого закладу розглядалася вже іншими чиновниками. Директор КВГУ С.М. Сучков подав прохання про добудову крила головного корпусу Училища, а згодом на вимогу Навчального корпусу – проєкт побудови приміщень КВГУ з розподілом цього процесу на етапи. Це питання, як і будь яке інше питання фінансового характеру, вирішувалося довго. Лише влітку 1909 р. справа зрушилася з місця.

Тим часом в КВГУ споруджувалися, переважно на кошти підприємців, лабораторії та майстерні. Існування металургійної, хімічної, електротехнічної лабораторій, проекти спорудження нових лабораторій з фізики, маркшейдерії та геодезії, будівельної механіки, гірничого мистецтва тощо, швидке створення і багате наповнення Мінералогічного музею як важливої навчальної бази студентів стали серйозною підставою для вирішення питання про перетворення КВГУ на Гірничий інститут. А навчальні плани для цього фактично були підкореговані раніше через збільшення кількості годин для прикладної механіки та циклу геологічних дисциплін.

Що ж стосується кваліфікації професорсько-викладацького складу КВГУ, то тут ні в кого не було жодних сумнівів, адже від самого початку існування навчального закладу у ньому крім добре налагодженого навчального процесу були створені всі умови для виникнення і розвитку наукових шкіл, пов’язаних із гірничою справою та металургійним виробництвом. Імена старших і зовсім молодих вчених, таких як М.Й. Лебедєв, Я.І. Грдина, О.М. Терпигорєв, М.М. Протодьяконов, М.М. Федоров, А.В. Лаврський, В.В. Курилов та інші, були добре відомі у наукових і освітніх колах.

Перетворення КВГУ в Гірничий інститут вимагали і студенти, які турбувалися про своє майбутнє. Всі підстави для урядового рішення принципового порядку були в наявності.

12 травня Державна Рада ухвалила «Закон про перетворення Катеринославського Вищого Гірничого училища на Гірничий інститут», який у червні був підписаний царем. Так завершилася тривала боротьба за відповідність юридичного статусу навчального закладу його реальному рівню підготовки фахівців і організації наукових досліджень.


Ганна Швидько

 

Бібліографія

Історія і сучасність Національного гірничого університету (1899–2009 рр.): монографія / За ред. проф. Г.К. Швидько.– Дніпропетровськ: НГУ, «Ліра», 2009.– С. 75–79.

* * *

Півняк Г.Г.    Дніпровська політехніка - 120 кроків у майбутнє / Півняк Г.Г., О. О. Азюковський, О. М. Шашенко // Форум гірників : матеріали міжнар. конф., 26-27 вересня 2019 р., м. Дніпро / Нац. техн. ун-т Дніпров. політехніка. - Дніпро : Журфонд, 2019. - С. 8-14

Савчук В.С. Біля витоків Національної гірничої академії: від Катеринославського вищого гірничого училища до Гірничого інституту (1896–1912) / В.С. Савчук // Бористен.– 1999.– № 12.– С. 8; 2000.– № 2.– С. 13–14; № 3.– С. 12–13.


 27.04.2022
 (5 переглядів)