Від вокзалів до музеїв: діапазон архітектурної майстерності Георгія Панафутіна
Цей талановитий зодчий початку XX століття встиг попрацювати в багатьох містах, зокрема, Санкт-Петербурзі та Бердянську. Але повною мірою талант архітектора розкрився саме в Катеринославі. Дивлячись на його витончені, імпозантні споруди – музей у «новогрецькому стилі» або модернову лікарню «Червоного Хреста», важко уявити, що Георгій Панафутін за головним фахом був залізничним інженером-будівельником.
Георгій Іванович Панафутін народився в 1866 р. у м. Самарі. Точна дата його народження нам невідома. Закінчив Самарське реальне училище у 1886 р. і провідний вищий навчальний заклад Російської імперії з архітектурно-інженерних спеціальностей – Петербурзький Інститут цивільних інженерів (1893 р.).
Головним профілем діяльності Г.І. Панафутіна стало залізничне будівництво. П’ять років Панафутін пропрацював у Санкт-Петербурзі (на Миколаївській залізниці) та Бердянську. Разом із цим, талановитий інженер доволі швидко виявив у собі здібності неабиякого архітектора.
Великий внесок зробив Г.І. Панафутін у формування архітектурного обрису міста Бердянська на рубежі XIX–XX століть. У 1896 р. було збудовано залізничну гілку Чаплине – Пологи – Бердянськ. У тому ж 1896 році інженер-архітектор Г.І. Панафутін був призначений управлінням Катерининської залізниці на посаду начальника Бердянської будівельної дистанції. Тут він за неповні три роки здійснив проєктування та будівництво залізничного полотна з усіма допоміжними спорудами від станції Бердянськ до станцій Трояни та Бердянський порт, а також будівництво низки всіх залізничних споруд у Бердянську. Це залізничний вокзал, паровозне депо, житлові будинки залізничників, складські споруди та інші об’єкти.
Визначною пам’яткою архітектури є спроєктований Г.І. Панафутіним і побудований у 1898 р. вокзал залізничної станції Бердянськ. Для свого призначення це доволі незвична споруда. Вона збудована в улюбленому архітектором стилі неокласицизму, має імпозантний урочистий вигляд. У загальній композиції будівлі домінує центральний об’єм, виділений двома ризалітами, декорованими виразними фронтонами у стилі давньогрецького зодчества та баштоподібними завершеннями. Цікаво відзначити, що при проєктуванні центрального об’єму вокзалу станції Бердянськ, Г.І. Панафутін створив своєрідну модель, яка буде повторена ним в архітектурі ще декількох споруд. Зокрема, через кілька років буде збудований практично аналогічний за композицією вокзал залізничної станції П’ятихатки (тільки менший за об’ємом). А через кілька років ця композиція фактично буде повторена автором (за винятком баштоподібних за вершень та з додаванням колон між ризалітами), у вирішенні головного фасаду будівлі музею Поля у Катеринославі.
Роботи в Бердянську дали міцний старт кар’єрі інженера-архітектора. У 1898 р. Г.І. Панафутін прибув до Катеринослава. Тут він спочатку також працював за профільною спеціальністю – служив в Управлінні Катерининської (нині Придніпровської) залізниці. Створив, зокрема, проєкти вокзалу на станції П’ятихатки, двох споруд вагонних майстерень на станції Нижньодніпровськ.
Починаючи з 1901 р. Г.І. Панафутін викладав на постійній основі у Катеринославському вищому гірничому училищі ( нині НТУ «Дніпровська політехніка). До самої смерті він читав тут курс архітектури та будівельного мистецтва. Зокрема, у календарях «Весь Екатеринослав» на 1913 та 1915 роки серед списку штатних викладачів Гірничого інституту вказано курс: «Строительнаго искусства гражданский инженер кол. ассес. Георгий Иванович Панафутин, Полевая ул., с.д.». Між іншим, чин колезького асесора, один із нижчих в ієрархії, зайвий раз свідчить про відсутність кар’єрних прагнень.
Г.І. Панафутін вдало поєднував роботу в будівельному відділі Катеринославського Губернського правління з приватними замовленнями. У будівельному відділі, зокрема, він виконав численні проєкти та розрахунки фабрично-заводських споруд у Катеринославській губернії: залізобетонні споруди, металеві ферми та опори, розрахунки стійкості заводських труб тощо.
Відзначимо, що дебютував Панафутін у Катеринославі дещо незвично. Відомий згодом місцевий архітектор розпочав кар’єру з... пам’ятника. Перша «його» споруда в місті – це пам’ятник О.С. Пушкіну, відкритий 14 (27) жовтня 1901 р. на перехресті проспекту Пушкіна і вулиці Короткої (нині Надії Алексєєнко). Власне кажучи, автором бронзового бюсту поета був відомий скульптор І.Я. Гінцбург. Панафутін виконав «лише» проєкт постаменту. Але впорався із завданням так вдало, що постамент став не просто підніжжям пам’ятника. Швидше навпаки – бюст став завершенням складної архітектурної композиції. На постаменті – присвята, і дата встановлення пам’ятника «Пушкину. 1901». Зазначимо, що постамент прикрашають два складних фронтони в неогрецькому стилі – улюблений мотив творчості Панафутіна, своєрідний творчий маркер зодчого. Ці фронтони можна побачити також на будівлі вокзалу станції П’ятихатки.
Найвідоміша будівля, спроєктована Г.І. Панафутіним – «Обласний музей імені Поля» (нині Дніпропетровський національний історичний музей імені Яворницького). Проєкт будівлі був затверджений восени 1902 р., будівництво ж зайняло два роки: розпочалося навесні-влітку 1903 р. і завершилося в серпні 1905 р. Курирував будівництво Г.І. Панафутін спільно з інженером І.К. Сандецьким.
Будівля музею має порівняно невеликий об’єм, але ошатна, компактна, завдяки чому є важливим архітектурним акцентом в ансамблі Соборної площі. Вона побудована в неокласичному стилі з елементами еклектики і оздоблена дуже пишним декором з використанням міфологічної символіки (зокрема, зображень сфінксів та химер). А за загальним виглядом будівля музею нагадувала сучасникам давньогрецький храм. Газети так і писали, що цей будинок виконаний «у новогрецькому стилі». Музей став справжнім «грецьким храмом» культури у центрі Катеринослава.
На початку XX століття музей мав вельми своєрідний вигляд посередині величезного незабудованого простору Соборної площі. Другого корпусу музею та будівлі середньої школи № 23 тоді не існувало навіть у проєктах. Саме з будівлі Панафутіна почалося оформлення другої лінії забудови Проспекту, яка зрештою відгородила від нього простір площі. У 1970-х рр. корпус музею був кардинально реконструйований. Тепер до його північно-східного фасаду прибудований гігантський корпус з новою експозицією музею та діорамою «Битва за Дніпро».
На жаль, під час реконструкції 1970-х років з фасадів «старої» будівлі музею Г.І. Панафутіна, з незрозумілих причин прибрали частину архітектурного декору. Зокрема, зникли чотири масивні декоративні навершя з даху музею, фігури сфінксів, які завершували фронтони, а також мініатюрні пояски на колонах головного входу. Зауважимо, що наявність саме цих деталей великою мірою й створювала у сучасників аналогії з давньогрецьким храмом. В основних пропорціях будівля музею збереглася такою, якою вона була задумана Г.І. Панафутіним. Люди і час пощадили цю порівняно невелику, але важливу за своїм значенням будівлю – один із символів «золотого віку» Катеринослава початку XX століття. Будинок музею – пам’ятка архітектури національного значення.
Другою найбільш відомою архітектурною роботою Г.І. Панафутіна став ансамбль будівель лікарні Червоного Хреста (згодом 1-я міська лікарня, вул. Короленка, 22-А). Він зайняв цілий квартал вулиці Первозванівської (нині Короленка) вище вулиці Базарної (Святослава Хороброго). Лікарня була урочисто відкрита в грудні 1910 р. і належала місцевому відділенню товариства Червоного Хреста. Ця емблема, викладена з цегли, досі прикрашає фасади корпусів.
Улюбленим архітектурним стилем Г.І. Панафутіна була неокласика з елементами еклектики, однак комплекс лікарні Червоного Хреста вирішений в іншому стилі – модерн. Архітектор на цьому прикладі продемонстрував майстерне володіння різними стильовими прийомами. Комплекс із одноповерхового та трьох, двоповерхових корпусів із гостроверхими дахами і башточками став важливим орієнтиром цього району. Городяни називали лікарню «Червоний Хрест».
Нині унікальний ансамбль споруд лікарні початку XX століття знаходиться на межі цілковитого руйнування. Частина корпусів ось уже двадцять років стоять з вибитими шибками і тріщинами на фасадах. У 2012 р. внаслідок пожежі швидко почав руйнуватися тоді ще діючий кутовий корпус лікарні, один із найцікавіших в архітектурному відношенні та добре збережених. Протягом 2013–2015 рр. фактично зруйнована центральна частина колишнього головного корпусу лікарні. На наш погляд, буде великою втратою для історико-архітектурного середовища Дніпра, якщо єдиний в місті комплекс будівель лікарні у стилі модерн зникне назавжди.
Працюючи над створенням знакових архітектурних об’єктів, Г.І. Панафутін не полишав і вирішення суто інженерно-будівельних питань. Зокрема, він зробив певний внесок у будівництво нового корпусу Катеринославської поштово-телеграфної контори, тобто, поштамту (збудований у 1903–1905 рр.). Під час риття котлованів під нову будівлю було знайдено пливуни. Г.І. Панафутін разом із архітектором О.І. Миклашевським та механіком Соколовичем запропонували оптимальний спосіб влаштування підмурків будівлі: подушка з щебенем і бутовим каменем.
У 1910-х роках інженер-архітектор зосередився здебільшого на архітектурній лінії. Як зазначалося, Георгій Панафутін двадцять років викладав у Гірничому училищі (інституті). Працюючи фактично його «власним» архітектором, введеним у штат, спроєктував кілька навчальних корпусів, біологічну станцію, машинну і механічну лабораторії.
Багато об’єктів будував Г.І. Панафутін по всій території Катеринославської губернії. Він, зокрема, спроєктував будівлі казначейств у м. Нікополі та м. Бахмуті, будівлі винних складів у м. Павлограді та м. Верхньодніпровську. За відомостями І.М. Шаповала, Панафутін також спроєктував за приватними замовленнями «близько 20 кам’яних та дерев’яних церков у різних населених пунктах губернії».
Перелік архітектурних об’єктів, із документально підтвердженим авторством Г.І. Панафутіна, у місті Катеринославі та губернії, на нашу думку, не вичерпує всієї повноти творчої спадщини митця. Можливим є авторство Г.І. Панафутіна й щодо інших об’єктів архітектурної спадщини. Тут обмежимося кількома припущеннями.
Зокрема, висловимо припущення, що Г.І. Панафутін може бути автором проєкту не тільки першого, а й другого корпусу музею Поля (просп. Яворницького, 18), авторство якого поки документально не підтверджене. Будівництво другого корпусу розпочалося 1914 р., чому передувала ініціатива Д.І. Яворницького, висловлена 1912 р. З різних причин будівництво завершилося тільки протягом 1930–1940-х рр. Наше припущення засноване на візуальному аналізі архітектури головних фасадів обох корпусів музею, який свідчить про практично повну їхню композиційну тотожність. Дивно, що досі ніхто з дослідників не звертав на це уваги. Адже це чудово видно навіть на довоєнних фотографіях обох корпусів музею, коли другий корпус ще не було надбудовано третім поверхом. Ми бачимо в другому корпусі ту ж модель споруди, тільки збільшену приблизно вдвічі. Вирішення головного фасаду другого корпусу, особливо його центральної частини, практично повторюють композицію, членування головного фасаду першого корпусу музею. При порівняльному аналізі особливо вдається у вічі, що в архітектурі обох корпусів музею фактично повторена модель, розроблена Г.І. Панафутіним в архітектурі центральних частин будівель вокзалів станції Бердянськ та П’ятихатки. Це два ризаліти, акцентовані масивними фронтонами, та низка колон між ними. Тільки у випадку вокзалів ризаліти були прикрашені баштоподібними завершеннями, які відсутні у вирішенні обох музейних корпусів. До того ж, дирекція музею логічно могла замовити проєкт нового корпусу тому ж авторові, що й старого, тим більше, що він працював архітектором Гірничого інституту, розташованого поруч. Звісно, наше припущення може бути підтверджене тільки за допомогою офіційних документів.
Аналогічно, на основі візуального аналізу, можна припустити авторство Г.І. Панафутіна щодо будинку Мізка (вул. Шевченка, 59), збудованому близько 1905 р., тобто, у той же час, що й перший корпус музею Поля, і в період найбільшого творчого розквіту архітектора. Грандіозна за масштабами Катеринослава триповерхова будівля зайняла половину кварталу, й має два приблизно однакові за довжиною фасади по вул. Шевченка та М. Грушевського. Наріжна частина фасаду будівлі зрізана та прикрашена портиком. Усього на фасаді вміщені чотири портики (на рівні другого-третього поверхів) із колон коринфського ордеру з декоративними поясками на рівні меж поверхів. Між іншим, саме такі пояски прикрашали колони на головному фасаді першого корпусу музею Поля – Яворницького до реконструкції 1970-х рр. Портики на будинку Мізка завершуються масивними фронтонами, практично аналогічними тим, що присутні на обох вокзалах Панафутіна та музеї Поля. Знову ж відзначимо, що ці візуальні аналогії щодо авторства повинні бути підтверджені документальними свідченнями.
Крім суто архітектурної та інженерно-будівельної діяльності, Г.І. Панафутін дуже активно виявляв себе й на поприщі громадської активності. Багато років він працював гласним Міської Думи Катеринослава. При цьому не просто брав участь у засіданнях комісії з питань міського господарства, але багато зробив для розвитку водопровідного і каналізаційного господарства міста.
Архітектор намагався брати участь у громадському житті, просвітницькій роботі. Зокрема, з 1901 р. він був членом Катеринославського наукового товариства. У 1918–1921 рр. керував архітектурним відділенням новоствореного вищого навчального закладу – Єврейського політехнічного інституту.
Мешкав Г.І. Панафутін у власному особняку на вулиці Польовій (проспект Олександра Поля).
За рисами характеру Г.І. Панафутін запам’ятався передусім як творча людина, позбавлена великих кар’єрних прагнень, з високим почуттям громадської відповідальності. Краєзнавець І.М. Шаповал, який спілкувався з дружиною та колегами архітектора, передав слова його дружини, Анастасії Лук’янівни Томашової, яка все життя працювала медичною сестрою: «Дни и ночи Георгий Иванович проводил у доски, забывал об усталости, работал с большой любовью. Он всегда искал ответ на сложные вопросы в архитектурном искусстве. А я ему помогала снимать копии с его проектов и чертежей на кальку».
Архітектор Георгій Панафутін помер одразу після революційного лихоліття, у 1921 або 1922 році (у джерелах називаються різні роки, точна дата смерті нам невідома), проживши на світі усього 55 років. З них 22 роки він віддав Катеринославу, створив низку споруд із характерними образами, які стали знаковими для міста на Дніпрі.
Бібліографія
Большаков В.И. История строительно-архитектурного образования в Екатеринославе-Днепропетровске. От технических курсов до строительного института (1910–1934 гг.) / В.И. Большаков, А.Г. Быстряков.– Днепропетровск: ПГАСА, 2005.
* * *
Віхи музейної біографії: До 160-річчя заснування Дніпропетровського історичного музею імені Д.І. Яворницького / авт.-упоряд.: Н.І. Капустіна, В.М. Бекетова.– Дніпропетровськ: Герда, 2009.– 72 с.
Про Г.І. Панафутіна – С. 17.
Михайличенко В. Бердянск. Взгляд через столетия / В. Михайличенко, Е. Денисов, Н. Тишаков.– Запорожье: Південна зоря, 2007.– 432 с.
Про Г.І. Панафутіна – С. 63, 105–106.
Панафутін Георгій Іванович // Академік Д.І.Яворницький і перша вища гірнича школа України. - Дніпропетровськ: НГУ, 2004. - С. 52-54.
Под знаком скрещенных молний: Очерк истории Днепропетровского почтамта.– Днепропетровск: Пороги, 1995.– 184 с.
Про Г.І. Панафутіна – С. 25.
Ревский С.Б. Зодчие, инженеры и художники, участвовавшие в формировании Екатеринослава (конец XVIII – начало XX вв.): Методическая разработка.– Днепропетровск: ДИСИ, 1981.– 50 с.
Про Г.І. Панафутіна – С. 33.
* * *
Кавун М.Э. Зодчий музеев, больниц и вокзалов / М.Э. Кавун // Недвижимость в движении.– 2010.– 30 июня.
Шаповал И.М. Талантливый архитектор / И.М. Шаповал // Днепр вечерний.– 1974.– 31 мая.
