Територія Дніпровської селищної ради: погляд в минуле

На високому правому березі Дніпродзержинського водосховища, за 15 км на південний схід від районного центру і за 9 км від залізничної станції Верхньодніпровськ, розташовується центр селищної ради – селище міського типу Дніпровське. Його територія зараз займає ділянку між двома давніми балками, що виходять по обидва боки великого мису. Землі, підпорядковані селищній раді пролягають із північного заходу на південний схід, повторюючи конфігурацію берегової лінії водосховища.

Історія самого селища, що почало будуватися у 1951 р., пов’язана із спорудженням крохмале-патокового комбінату (КПК), який введено в дію в 1960 р. Зрозуміло, що із розвитком виробництва зростало і селище, яке в 1957 р. було названо Дніпровським. Та яка ж історія цих земель, які займають мальовничу місцевість на березі Дніпра? Не може бути, щоб на цих родючих землях із незабутніми краєвидами було раніше «дике поле»! Тож, спробуємо зазирнути в минуле цього місця, віднайти людей та населені пункти, які існували тут раніше, але з часом, в силу певних обставин, зникли назавжди.  

За допомогою архівних джерел і літератури розпочнемо повернення окремих фрагментів біографії цього «молодого» поселення, відновлюючи давно забуті сторінки історії рідного краю. 

Із давніх часів люди влаштовували свої поселення вздовж берегів Дніпра, який слугував шляхом сполучення та джерелом існування. Під час пошуково-рятувальної експедиції під проводом Д.Я. Телєгіна (яка проводилася перед утворенням Дніпродзержинського водосховища в 1959 р.), досліджували землі, що потрапляли в зону затоплення. Експедиція виявила низку давніх пам’яток (про дослідження кургану і поселення катакомбної культури (ІІ тис. до н.е.) та ранньослов’янське поселення черняхівської культури (ІІІ–IV ст. н. е.) вказується в «Історії міст і сіл УРСР»). На жаль, незначна кількість джерел унеможливлює зробити зараз більш детальний опис матеріальної культури того часу і висвітлити особливості вказаних поселень і поховань. 

Для сучасного читача більш важливо наголосити на тому, що в давні часи Дніпро мав зовсім інший вигляд ніж зараз. Раніше на Дніпрі розташовувалась величезна кількість островів. На місці рукотворного Дніпродзержинського моря в даній місцевості знаходився величезний дніпровський острів, який поступався розміром хіба що Хортиці. Називався він Фурсин, або Хурсин! Дивна назва, загадкова і незрозуміла. В 1889 р. Дмитро Яворницький записав переказ, за яким назва походить начеб то від Хурси або Хурсака, якого запорожці за певну провину вигнали з Січі. Він оселився на острові навпроти колишньої Паньківки, однак, потім, його вигнали й звідси. На плані ріки Дніпра 1780 р. острів позначено Хурсин, в атласі Дніпра 1786 р. – Курсанів, за матеріалами Бухтеєва – Харсунів.  Окрім цього, слід згадати острови: Седловський, Мартинів, Матвіїв, Москалів.

Дніпрове русло тут мало велику кількість рукавів, на островах і по берегах розташовувались численні озера: Рогате, Колодувате, Кінбурнське, Пришибине, Хейлово, Плавувате, Розсохувате, Ракове, Линеве, Паньківська-Тоня (рукав), Рудове, Горіхувате, Паньківка (річка) та інші.   

Про історичне минуле прирічкових ділянок і місцеві поселення періоду існування Запорозьких Вольностей знаходимо згадки у відомого дослідника церковної старовини Катеринославщини єпископа Феодосія (Макаревського): «…В славних, розкішних і багатих дачах запорозького козацтва урочищі Щурівка, Щурівок при Дніпрі, неподалік від знаменитого і для запорожців вічно-пам’ятного Романова Кургана, здавна було відомо в Запорожжі і в Києві. Тут було чудово налагоджено рибний лов запорозького козацтва; на Семенів день, тобто, 1-е вересня сюди приганяли запорожці свою зайву худобу для продажу, а київські купці та кременчуцькі торговці на урочищі Щурівці з’являлися для закупівлі риби і худоби. Близько 1780 р. рибний лов на Дніпрі при урочищі Щурівці припинилися, але продаж худоби ще продовжувалася деякий час…». 

Починаючи з 1777 року маємо більш-менш точні дані з геометричних спеціальних планів власницьких земель. Урочище під назвою «Щурівка» добре відоме з цього часу. Це ділянка прирічкової території вздовж Дніпра яка мала довжину близько 12 км, починаючись від гирла так званого Глибокого яру (балка Хрущівська, або інша назва Верхня Щурівка, ця назва позначена в розпису 1697 р.), пролягала вниз за течією, повторюючи конфігурацію старого річища, проходила повз гирло Крутого яру (Середня Щурівка) і доходила до гирла величезного яру Бошн (Бошна або Нижня Щурівка). Фактично берегова територія колишнього історичного урочища Щурівки знаходиться в сучасних адміністративних межах Дніпровської селищної ради. В так званому араповському плані 1780 р. вказано, що в даній місцевості існували запорозькі ліси, які починалися трохи нижче гирла р. Самоткані і росли вздовж берега майже на 10 верст при двох верстах найбільшої ширини, потім після невеличкого проміжку продовжувались аж до с. Романкового.

У більшості джерел саме балка, або яр Нижня Щурівка ототожнюється з давнім урочищем Щурівка, на це вказує і Д. Яворницький у своїй відомій праці «Вольності запорозьких козаків». Говорячи про долю урочища після 1775 р., коли було зруйновано Запорозьку Січ, Дмитро Іванович пише лише про одного нового господаря щурівських земель – Якова Шошина, підполковника Дніпровського пікінерного полку. На картографії XVIII ст. добре видно, що більша частина давнього яру Нижня Щурівка потрапила до рангової дачі підполковника. Але ж, як говорилося вище, урочище Щурівка мало значно більшу ділянку. Дача Шошина розміщувалася лише на південно-східній частині урочища. На північний захід від неї було відмежовано і видано ще три ділянки для власників. Ділянки дач мали прямокутну форму і тяглися від Дніпра в південно-західному напрямку до річкової долини Мокрої Сури. То були значні території. 

Прізвища інших власників щурівських земель знаходимо у Феодосія (Макаревського).  Дослідник вказував колезького асесора Турковського (територія його дачі безпосередньо межувала з ділянкою Шошина і розташовувалась на північний захід від попередньої, була майже в два рази менша за площею ніж Шошинська), колишніх запорозьких полкових старшин Герасима Малого, Шапаренка і Івана Шапарця (територія дачі трьох старшин межувала з дачею Турковського, була з нею приблизно одного розміру і розміщувалася на північний захід від неї) і капітана Миколу Алєксєєва (його дача за розмірами була схожа на Шошинську, межувала з дачею трьох колишніх запорожців і розміщувалась на північний захід від останньої). 

На території кожної з наведених вище рангових дач нові господарі з часом заснували поселення і заселили їх сімейними переселенцями з інших регіонів. Для цього було використано місця, де раніше існували запорозькі зимівники. Тож, за джерелами 1790 р., в межах Алексєєвської рангової дачі було засновано поселення Герасимівка-Щурівка, в межах дачі трьох запорозьких старшин – Ніказівське-Щурівка, в межах дачі Турковського – Новопокровське-Щурівка і в межах Шошинівської дачі – Шошинське.  

Історія храму поселення Шошинське відома завдяки Феодосію (Макаревському), який наводить матеріали про будівництво та освячення першої дерев’яної церкви тут на честь Ікони Казанської Божої Матері в  1784 р. Після смерті Якова Шошина, який тоді вже був генералом, землі отримує в спадщину його дружина (на кількох мапах вони так і позначалися – землі генеральші Шошиної). У джерелах ХІХ–ХХ ст.ст. назва цього населеного пункту вказується по різному: Шошеновка, Сошеновка, Надєждіно, Шевченкове. В 1903 р. тут будується нова кам’яна церква за кошти прихожан (головні ктитори Євгеній Остроумов і купець Рибка). Після створення водосховища вся територія давнього поселення опинилася під водою, на колишній церковній ділянці зберігся лише фундамент храмової споруди.

Є відомості також про історію рангової дачі колезького асесора Турковського (Новопокровське, Новопокровка). Семен Турковський та його дружина Уляна мали намір збудувати в своїй слободі церкву на честь Покрова Божої Матері. Вони купили стару церковну будівлю з іконостасом і 9 вересня 1782 р. подали прохання на ім’я архієпископа Никифора. На жаль, відомостей про будівництво та освячення церкви поки не знайдено. Трохи пізніше, в середині ХІХ ст. назва Ново-Покровська доповнювалася прізвищем нових власників – слобода П’ятковської. Відомо, що в межах дачі Турковського, на березі Дніпра виникла слобідка Корбинська (Корбине) названа на честь нових господарів земель. Саме на землях Корбе наприкінці ХІХ ст. бельгійським товариством було збудовано металургійний завод. Більша частина земель де раніше існувало поселення знаходиться під водою.

У межах дачі колишніх запорозьких старшин, у гирлі величезної балки Крутий яр (Середня Щурівка), де існувала Ніказівська Щурівка (або Шапаренкова слобода), в сер. ХІХ ст. існували хутори Григорівський і Василівський, які згодом перетворилися на село Червоне.

Колишня Герасимівка-Щурівка, на мапах сер. ХІХ ст. вже називається Олександрівкою (Губіна). Слобода з часом розростається, її територія збільшується у південно-східному напрямку. На мапах поч. ХХ ст. північна частина поселення називається Верхньощурівське, а нові квартали утворювали Ново-Олександрівку, північно-східна частина якої до війни майже злилися з територією Червоного.  

Після революції землі було об’єднано в два колгоспи ім. Шевченка й ім. Воровського. Доля маєтків і давніх споруд на теренах колишніх рангових дач сумна. Вже мало хто пам’ятає більшість назв, про які йдеться вище. Знищено  колишні єпархіальні та церковно-парафіяльні школи, цвинтарі та особняки.  Від колишнього металургійного заводу, збудованого наприкінці ХІХ ст. залишилась тільки назва. Затоплено унікальні земельні ділянки з неповторними ландшафтами, рослинністю та фауною. Величну ріку спотворено і засмічено.

Вигляд головної прохідної Верхньодніпровського

крохмале-патокового комбінату.

1999 р. Малюнок О. Харлана.

З кінця 1950-х рр. у даній місцевості постає новий промисловий гігант – Крохмале-патоковий комбінат. Для його будівництва було обрано високу місцевість де пролягала давня залізнична колія, збудована ще бельгійцями. Поруч розрослося  велике селище.

Дніпровську селищну раду було вперше обрано в 1960 р. Ще в 1969 р., у відомій праці «Історія міст і сіл УРСР» знаходимо: «Селищній раді в кін. 1960-х рр. були підпорядковані населені пункти: Червоне, Шевченкове, Щурівка…». Зараз все змінилося.

Час нестримно спливає. Змінюється селище, змінюється все навколо, зникає пам'ять навіть нещодавніх подій. Згадаймо нашу історію! Щоб можна було уявити красу та зрозуміти долю знівельованих історією назв та імен!

Олександр Харлан

Бібліографія

Історія міст і сіл  Української РСР. Дніпропетровська область.– К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969.– С. 218–219.

Харлан О. Ставрографічний комплекс церкви села Сошиновка на Верхньодніпровщині / О. Харлан // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. Вип. 7.– К.: Фенікс, 2012.– С. 263–271.

Харлан О.В. Шошинівка (Сошинівка): до історії зниклого поселення та храму на честь Ікони Казанської Божої Матері / О.В. Харлан // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2014 рік / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2013.– С. 120–124.

* * * 

Дігтяр Л.Т. "Дніпровський крахмале-патоковий комбінат": [Історія та продукція комбінату]/Л. Т. Дігтяр // Енциклопедія сучасної України. -К.:Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. т.Т.8:Дл - Дя,N Додаток:А - Г.- С.43.

Сарапука  В. Я. «Нарощуємо виробництво. Освоюємо нові технології»: [Інтерв’ю з генер. дир. крохмале-паток. заводу] / В. Я. Сарапука // Придніпровський комунар.– 2007.– № 79.– 20 жовт.– С. 1.

Свято комбінату, ювілей селища // Придніпровський комунар. – 2007.– № 81.– 27 жовт.– С. 2.

Флагман харчової промисловості: [55-річчя з часу заснування відзначив крохмалепатоковий комбінат] // Придніпровський комунар.- 2015.- №43.-23 жовт.- С.1.