Археологічний з’їзд як наукове та суспільно-політичне явище другої половини XIX – початку XX ст.

Археологічні з’їзди не раз були об’єктом наукових досліджень, як в цілому, так і кожен зокрема, що свідчить про важливість і поки що невичерпаність даної теми. Це ж можна сказати й про XIII Археологічний з’їзд, який відбувся у Катеринославі з 15 по 27 серпня (за новим стилем 28 серпня – 9 вересня) 1905 р. Аби нашому пересічному читачеві, не надто заглибленому в проблематику історичних студій минулого, тепер уже відокремленого від нас століттям, дати можливість з’ясувати значення наукових форумів вчених не тільки Російської імперії, але й зарубіжних країн, попередньо зробимо заувагу про те, що до початку ХХ ст. археологією називалася вся старовина (по XVIII ст. включно) – артефакти, знайдені під час розкопок, документи, манускрипти, музика, література, фольклор, живопис, архітектурні пам’ятки тощо.
Археологічні з’їзди (далі: АЗ) проводилися в Російській імперії, починаючи з 1869 року, через кожні три роки (за невеликим винятком) у різних містах. Місце проведення чергового з’їзду узгоджувалося на засіданні Оргкомітету попереднього з’їзду і оголошувалося на церемонії його закриття. Це місце проведення з’їзду визначалося не лише задекларованою необхідністю активізувати розвиток археології в даному краї, але іноді й політичними мотивами (наприклад, з’їзди в Казані, Тифлісі, Вільно). З 15 проведених АЗ шість відбулися в українських містах: Києві (1874, 1899), Одесі (1884), Харкові (1902), Катеринославі (1905), Чернігові (1908). Інші – в Москві (двічі), Санкт-Петербурзі, Казані, Тифлісі, Ярославлі, Вільно, Ризі, останній – в Новгороді (1911 р.). Наступний АЗ у Пскові не був проведений через початок Першої світової війни. Як бачимо, чотири АЗ поспіль відбулися в українських містах і припадають на досить складний для розвитку історичної науки період кінця XIX – початку XX ст., коли в державі надто загострилися суспільно-політичні та національні суперечності. Яскравим прикладом цього загострення була ситуація в Катеринославі під час проведення ХIII АЗ.
Як відомо, у червні 1905 р. у Катеринославі, в рамках розгортання Першої російської буржуазно-демократичної революції, розпочався загальний політичний страйк, так що навіть була під питанням можливість проведення тут Археологічного з’їзду, до якого готувалися три роки. Рішення про проведення ХIII АЗ в Катеринославі ухвалили на закритті попереднього з’їзду в Харкові (1902 р.) Ініціатором такого рішення був Д.І. Яворницький, маючи на меті активізувати наукові історичні студії, перш за все, з археології, фольклору та етнографії краю. Попередній комітет із підготовки АЗ, очолюваний графинею П.С. Уваровою, мав провести велику роботу з формування програми з’їзду, його організації в Катеринославі.
Відповідальність за його підготовку була покладена спочатку на Катеринославське Наукове товариство, а незабаром ним стала опікуватися створена у березні 1903 р. Катеринославська губернська вчена архівна комісія, якою фактично керував учений, педагог, громадський діяч, директор Катеринославського комерційного училища Антін Степанович Синявський (як і Д.І. Яворницький – учасник XII АЗ в Харкові) та директор Обласного краєзнавчого музею Д.І. Яворницький.
Значення підготовчої роботи до АЗ і наслідків його проведення, незважаючи на «неприємний» інцидент самого ходу з’їзду, досить велике. Була розроблена і опублікована програма для збирання відомостей про край, у якій було 11 узагальнених питань (наприклад: «Нет ли записей, сведений или преданий о времени данного поселения? Названия? Кто были первые поселенцы и т.д…. нет ли старопечатных изданий, портретов? …»
Завдання були такими: обстежити місця і кургани вздовж річок на території губернії, продовжити розпочаті розкопки в Новомосковському, Верхньодніпровському та інших повітах, дослідити готські кургани по р. Конка; продовжити збір відомостей про знайдені на території 3-х південних губерній кам’яні баби; скласти геологічну карту губернії, зібрати пам’ятки історії запорозьких і чорноморських козаків, скласти покажчик наукових друкованих матеріалів із археології та етнографії губернії тощо.
У відповідності з завданнями АЗ і запитами для з’ясування історії та культури краю була проведена об’ємна робота для гідної організації з’їзду в Катеринославі. Зауважимо, що цим опікувалася і місцева влада, адже йшлося і про престижність міста та його очільників. Так, КНТ до з’їзду видало об’ємний (675 стор.) «Сборник статей Екатеринославского Научного общества по изучению края» за редакцією професора Катеринославського вищого гірничого училища В.В. Курилова. В 4-х розділах збірника (історичному, природничо-історичному, економічному і місцевому) вміщені розлогі дослідження В.В. Курилова «Почвенные исследования Екатеринославской губернии», професора мінералогії А.В. Лаврського «Геологический очерк Екатеринославской губернии»), фізика К.І. Котелова «О климате Екатеринославской губернии» та інші. Історичний відділ заповнили статті дослідників історії, етнографії, нумізматики. Найвідомішими серед авторів – імена харківського професора М.Ф. Сумцова, одеського історика П.Н. Буцинського, етнографа Я.П. Новицького.
Цінним надбанням був виданий також об’ємний (296 стор.) «Каталог Екатеринославского областного музея им. А.Н. Поля», що зафіксував наявні на той час експонати в музеї (археологічні, етнографічні, карти і плани губернії, стародруки, фотографії та малюнки, рукописи тощо).
До з’їзду ж видані були етнографічні праці В. Бабенка (брошура «Из этнографических наблюдений в Екатеринославской губернии», книга «Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края»).
Було розгорнуто археологічні розкопки на Хортиці (Я.П. Новицький), а також у Потьомкінському саду і на Басейній площі, де виявлені сліди поселення кам’яного віку (Д.І. Яворницький, А.С. Синявський) та в інших місцевостях.
Що стосується проведення з’їзду, то на його «репутацію» як наукового форуму, вплинули дві обставини. Перша пов’язана з тим, що до програми з’їзду не були включені доповіді українських вчених із Галичини (яка тоді знаходилася під владою Австро-Угорщини) і присутні на з’їзді українські вчені на чолі з харківським професором            Д.П. Міллером із цього приводу заявили свій протест і наполягали про внесення його до резолюції з’їзду. А другою обставиною став уже згаданий політичний страйк робітників, який відволік увагу місцевої громадськості від науково-культурної події, якою був Археологічний з’їзд.
Проте, для активізації наукового життя в Катеринославі та розвитку краєзнавства ХIII АЗ мав помітне значення. За рішенням АЗ колекції експонатів, знайдені під час розкопок приватними особами і установами Катеринослава, були передані у власність музею ім. О.М. Поля. Матеріали ХIII АЗ, як і матеріали попередніх наукових зібрань учених, пізніше були видані під назвою «Труды ХIII Археологического съезда» і також нині є цінним надбанням істориків, краєзнавців та історіографів.
Отже, ХIII Археологічний з’їзд був важливою віхою суспільного, наукового і культурного життя нашого краю.

Додаток
Із спогадів письменниці, етнографа, громадського діяча і журналіста
Олени Пчілки про її враження від XIII Археологічного з’їзду в Катеринославі.
(опубліковані в українському часописі «Рідний край», № 29, 31, 32 за 1908 р.)

 «Се було в кінці літа, у серпні, три роки назад. Я пробувала тоді в Полтавщині, в любій Галицькій околиці, в хуторі «Зеленому Гаю». Читалося, звичайно, й там газети і звісно нам було, що в Катеринославі одбувається археологічний з’їзд, та потім стали надходити відомості, що українській справі щось там не дуже ведеться: наших учених з Галичини не запрошено, українських відчитів не буде. Пощо особливе було зриватися, їхати?
Але прийшов у Гай лист, про той самий з’їзд, таки від сердешного небожчика, Миколи Дмитрієва, і зважила я поїхати в Катеринослав, хоч то було вже під кінець з’їзду. Сподівалася я ще захопити багато кого з українців...
...Однак час нам уже ввійти в той «Потьомкінський дворець», бо тож в йому, – я вже теє казала – відбувався XIII археологічний з’їзд.
Коли я підійшла до будинку, то побачила, що сумна пустка мала на сей раз доволі войовничий вигляд: біля входу, вздовж переднього піддашшя, піддержуваного стовпами, стояли поліцейські; було й двоє кінних – чи поліцейських, чи жандармів, бог їх знає! («Не мастериця я полки-то розбирать!») У всякім разі, під оглядом тих верхівнів, та іншої сторожі, було якось моторошно... Увійшла я. Саме відбувалося засідання. Посередині за столом сиділа графиня Уварова, – бувши головою на з’їзді. В світлиці було якось порожняво й нудно... Хтось говорив про якусь дрібну розкопку... Я почала розглядаться навколо. Світлиця була велика й ясна, по стінах висіли портрети Катерини II й Потьомкіна; рядом стояли старинні крісла, оббиті матерією з золотими буквами Катерини.
Постать графині за столом, на першому місці, була в згоді з тією обстановкою. Графиня мала іменно «надменний» вигляд. Колись я бачила її на київському з’їзді, як ще головою був граф Уваров, її чоловік, то вона тоді поводилась мовби по-іншому. Тепер же графиня і «обривала», «кого слід», і навіть держалася мовби стромкіш. Що ж до інших, хто до неї вдавався, чи говорив щось про неї, то, сказати правду, аж досадно було дивитись на них: поважні, відомі професори й інші знакомиті мужі поводились іменно «подобострастно». Вони якось особливо вигинали спини, вживали «словообращения» найвищого стилю: «Наша високоуважаємая», «наша досточтимейшая» і т. ін.
Коли настала перерва, я відшукала декого з знайомих учасників з’їзду. Вони розповідали мені, що якраз вчора сталася на з’їзді пригода: українці подали з’їздовій Раді протест на те, що Рада не схотіла закликати українських вчених з Галичини, не хотіла допустити української мови на з’їзді, люде домагалися, щоб сей протест було прийнято до відома й до уваги. Засідання було дуже людне і громадянство піддержало тих, що протестували.
Але предсідателька не хотіла звернуть уваги на той протест, не схотіла побачити в йому ображеного національного почуття, а називала його «виходкою».
Коли до графині потім пішло скілька душ (на чолі їх був харківський професор       Д. Міллер), просячи, щоб протест було вписано в протокол засідання, то графиня навіть того вволити не схотіла, сказала, що нікого з «чужестранців» на з’їзд не запрошувано, а через те не кликано й галицьких учених. Коли проф. Міллер зауважив, що галицькі українці зовсім не «чужі» для Катеринослава, то графиня сказала преславутнє слово, – що галичане «хуже иностранцев», і що вона взагалі не хоче, щоб до з’їзду мішали «політику». Відповідь взагалі була дуже прикра. З тим депутація й одійшла.
Засідання археологічного з’їзду йшло по своїй чарзі...
...Ми познайомились [з Д.І. Яворницьким – Г.Ш.] Звичайно розмова перейшла на археологічний з’їзд, на український протест. Я почала казать, що як же таки Комітет з’їзду (а до Комітету належав і д. Еварницький) не хоче навіть зазначити «для історії» протесту українців. Виходило, що д. Еварницький не встиг перемогти в комітеті сили, більшої від його, – протестом дуже вже була розгнівана предсідателька. Одначе другого дня, на комітетському окремому засіданні Еварницький домігся, що комітет таки прийняв до записі протест українців. Казали, Еварницький домігся свого тим, що вийшов геть з засідання, але його вернули і вволили його волю, – бо він був надто потрібною силою для комітету.
Отже, на закриттю з’їзду, коли читалося справоздання всього, що приходилося до того катеринославського з’їзду, прочитано було, вже ж таки прилюдно, й про той протест українських вчених (отож ніби через те, що не кликали нікого з «иностранных гостей»)...
Ганна Швидько

Бібліографія

Правила тринадцатого археологического съезда в Екатеринославе в 1905 году .– М., 1905.– 50 с.

К XIII Археологическому съезду  // Синявський А. Вибрані праці.– К.: Наук. думка, 1993.– С. 89–94.

Гопенко І.В. XIII Археологічний з’їзд у Катеринославі / І.В. Гопенко // Регіональне і загальне в історії: Тези міжнар. наук. конф., присвяч. 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького (листоп. 1995).– Дніпропетровск: Пороги, 1995.– С. 44–46.

Пчілка О. В гостях у Катеринослава / О. Пчілка // Чабан М. Сучасники про Яворницького.– Дніпропетровск: ВПОП «Дніпро», 1995.– С. 30–33.
* * *
В августе 1905 года Екатеринослав был центром исторической науки империи // Лазебник В. Неизвестная Екатеринославщина: Исторические очерки / В. Лазебник.– Дніпропетровск: Дніпрокнига, 2012.– С. 174–179: фото.

Світленко С.І. Д.І. Яворницький і XII археологічний з’їзд у Катеринославі: особистість і подія на тлі епохи / С.І. Світленко // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: Зб. наук. праць.– Дніпропетровск: ДНУ, 2005.– Вип. 3.– С. 21–34.

* * *
ХIII Археологічний з’їзд у Катеринославі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://gorod.dp.ua/history/article_ua.php?article=1465

Купчинський О., Мороз М. Археологічні з’їзди [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://encyclopedia.com.ua/search_articles.php?id=134