Три пам’ятники Кобзарю в парку на дніпрових кручах

Без перебільшення, усім мешканцям Дніпропетровська та багатьом туристам відомий монументальний пам’ятник Т.Г. Шевченку на Монастирському острові (колишньому Комсомольському острові). Проте навряд чи багато хто з городян молодшого та середнього покоління знає, що цей пам’ятник – не перший у парку. Протягом 1930–1950-х рр. на території парку були послідовно встановлені три пам’ятники Т.Г. Шевченку. Дату відкриття першого з них – довоєнного часу – поки встановити не вдалося, зате точно відома хронологія двох інших пам’ятників поетові, останній із яких зайняв своє, сподіваємося, постійне місце на острові. Причому поет послідовно зображався в гіпсі, бетоні, чавуні…

Скельні виходи – нагадування про зниклі Дніпрові пороги, щедра рослинність і величні панорами з високих дніпровських схилів – ніби декорації до поетичних творів Т.Г. Шевченка, надихнули місцевих скульпторів.
Цікаво відзначити, що проект першого пам’ятника Т.Г. Шевченку в парку його імені виник ще в середині 1920-х рр., одночасно з перейменуванням на честь поета історичного Потьомкінського саду, що сталося в 1925 р.
Зображення проекту вдалося знайти в довідковій книзі «Вся Екатеринославщина» на 1925 р. В підписі під гравюрою сказано, що «проект разработан скульптором Теннером, совместно с проф. архитектором Грузенбергом».
Гравюра зображує пам’ятник у такому вигляді: велична статуя поета (висотою близько двох метрів), який сидить задуманий на високому прямокутному постаменті (висотою близько чотирьох з половиною метрів) у віддаленому куточку парку. Постамент у верхній частині прикрашає смуга барельєфів, вірогідно, за мотивами творчості поета. Майданчик біля пам’ятника напівкруглої форми спеціально обладнано з панорамним виходом на Дніпро.
Естетика проекту монумента досить типова саме для 1920-х рр. і здатна викликати цілу низку аналогій із іншими куточками України. Цікаво відзначити, що, на нашу думку, фігура поета (загальна постановка, масштаб), зображена в першому проекті, дуже нагадує відомий пам’ятник Т.Г. Шевченку в м. Полтаві. Так чи інакше, але цей, без сумніву, цікавий проект першого пам’ятника Т.Г. Шевченку в парку його імені не був здійснений. Принаймні, ніяких інших джерел з цього питання нам віднайти не вдалося.

Однак пам’ятник поетові незабаром все ж таки з’явився в парку. Точно відомо, що в довоєнний час, у 1930-х рр., на території парку було влаштовано «Алею письменників», де розташували декілька бюстів видатних українських і російських літераторів. Прикрасив «Алею письменників» і простий гіпсовий бюст Т.Г. Шевченка. На жаль, поки невідомі ані точна дата встановлення цього пам’ятника, ані його автор. Про цей перший пам’ятник Т.Г. Шевченку в парку згадував у своїх спогадах секретар Д.І. Яворницького М.П. Костюк: «На головній алеї, що веде до Дніпра, як на виставці були розставлені видатніші письменники, сліпучо білі погруддя на високих п’єдесталах, а в одній з клумб поставили також сліпучо білих двох вождів – Леніна і Сталіна, що ніби на дивані сидять.
Ще здалеченька я зауважив, що доходимо до погруддя нашого батька Тараса, що з трохи нахиленою, та ще й з трохи повернутою головою з-під брів грізно дивиться направо…».

Цей невеликий бюст Т.Г. Шевченка, як й інші скульптурні бюсти на «Алеї письменників», не уцілів під час бойових дій, оскільки саме територія парку стала одним із найбільш інтенсивних місць артобстрілів у Дніпропетровську. Після закінчення Великої Вітчизняної війни, парк імені Т.Г. Шевченка став одним із об’єктів «першочергового відновлення», яким надавалася велика увага міської влади. Уже в 1945 р. розпочалося форсоване відновлення парку. Ймовірно, вже тоді було вирішено повернутися до ідеї прикрасити парк пам’ятником великому поетові.

Перший монументальний пам’ятник Т.Г. Шевченку в парку був відкритий уже в 1949 р. Автором його був скульптор І.С. Зноба. Пам’ятник завершував собою характерну видову точку. Постамент був спеціально складений із гранітних валунів і здавався частиною справжньої скелі. Фігура Шевченка була напіврозвернутою до Дніпра. Поет, як і в нинішньому варіанті (на острові), був зображений у момент глибоких творчих роздумів.
Перший післявоєнний пам’ятник Т.Г. Шевченку відрізнявся природністю, камерністю, на відміну від другого, набагато монументальнішого. Ця частина парку тоді була відкритою до ріки, не було густих заростей рослинності на схилах пагорба. До будівництва пішохідного мосту зв’язок з островом здійснювався винятково з берега, куди й вела центральна алея. Перший пам’ятник поетові був поставлений спеціально так, щоб його добре було видно як із прибережної лінії, так і з головного входу до парку – колонади.

Збереглося багато фотографій післявоєнного пам’ятника Кобзарю. Саме оглядовий майданчик біля статуї в 1950-і рр. був одним із найулюбленіших місць для фотографування городян і туристів.
Цікаво відзначити, що панорама головної алеї парку в 1950-і рр. завершувалася пам’ятником Й.В. Сталіну посередині великої клумби, а ліворуч від нього – обов’язково було видно пам’ятник Т.Г. Шевченку на тлі Дніпра. Таке дивне, на перший погляд, сусідство насправді у повній мірі відбивало ідеологічний пантеон радянської України, де поряд із канонізацією політичних вождів, було фактично канонізовано декількох «дозволених» діячів культури, тому числі і Т.Г. Шевченка.

Сьогодні від цього пам’ятника 1949 р. зберігся тільки постамент. Він знаходиться в кутку тераси на схід від колишнього ресторану «Маяк». Постамент із гранітних валунів пописаний нині написами-графіті й справляє на сучасників враження «романтичної руїни» невідомого призначення. Переважна більшість відвідувачів дивується, дізнавшись, що це постамент колишнього пам’ятника Т.Г. Шевченку. Найчастіше питання: для чого знадобилося переносити монумент із високого правого берега в центр острова?

Поки нам не вдалося достеменно встановити, з якої причини було прийнято рішення встановити новий пам’ятник Т.Г. Шевченку на найвищій точці Комсомольського острова. На той момент пам’ятник поетові, існував усього лише десять років і чудово вписався в ансамбль парку, виконував естетичну й історико-культурну функції. Найімовірніше, визначальну роль тут зіграв фактор передачі острова до складу парку та спорудження пішохідного мосту саме у 1957 рр. Після цього територія острова була наново розпланована з ліквідацією десятків житлових споруд і містечка, що залишалося від будівництва Мерефо-Херсонського мосту. У цих умовах, мабуть, було прийнято рішення встановити на найвищій точці острова новий пам’ятник Т.Г. Шевченку, який став би ідеальною домінантою цієї частини міста. Пам’ятник 1949 р. не годився для перевстановлення на острові, оскільки був камерним і за розмірами, і за композицією.

Проте цікаво, що головним автором нового монумента став той же скульптор – Іван Зноба. 5 листопада 1959 р. був відкритий новий пам’ятник Т.Г. Шевченку на найвищій точці Комсомольського острова. Проект статуї виконали представники династії – батько І.С. Зноба та син В.І. Зноба. А масивний постамент спроектував архітектор Л.Р. Вєтвицький – талановитий представник післявоєнного покоління зодчих Дніпропетровська, відомий городянам передусім колонадою головного входу в парк імені Т.Г. Шевченка та будівлею Гірничого технікуму (нині корпус Митної академії) на розі проспекту К. Маркса і вулиці Дзержинського.
Задум пам’ятника 1959 р. має багато спільного з варіантом 1949 р., але за розмірами він у декілька разів більший за свого попередника. Пам’ятник виготовлений із чавуну, встановлений на гранітному постаменті. Висота фігури 9,5 метри, висота п’єдесталу 10,5 метри, вага чавунної скульптури 55 тонн.
Участь у створенні гігантської скульптури брали видатні майстри – ливарники, серед яких Микола Заливакін і Микола Шишалов. Скульптуру з декількох елементів було відлито у фасонно-ливарному цеху трубопрокатного заводу імені Ленина.

За спогадами М.Й. Заливакіна, які навів М.П. Чабан, «Перевозили скульптуру до місця встановлення двома частинами. Спускали чавунну постать з Мерефо-Херсонського мосту стотонним залізничним краном. Потім тралерами везли на місце, де він нині височить…».

Прізвища безпосередніх авторів пам’ятника викарбувані на спеціальній невеликій металевій табличці, яка довгі роки (до 2011 р.) висіла на задній частині постаменту: «Відлитий під керівництвом інженера Заливакіна М.Й. колективом ливарників: Тьомкін С.Я., Шишалов М.А., Щекатуров Б.В., Серебряков С.В. на Дніпропетровському ордена Леніна трубопрокатному заводі імені Леніна. 1959». Табличка ця знята у 2011 р., поки що не повернута на новий постамент і дуже хотілося б, щоб вона не загубилася.

А куди ж подівся старий пам’ятник, який «відслужив» своє? Довгий час вважалося, що його просто зруйнували, але його «перевстановили». У 1961 р. пам’ятнику підібрали нове місце – на північно-східній околиці Дніпропетровська, в Самарському районі, в селищі Шевченка, на вулиці Новгородській. Він перебував там до жовтня 2007 р., коли його зруйнували… під виглядом реконструкції. Пам’ятник, який розташовувався в центрі невеликого скверу, захопили тросом і скинули з постаменту, при цьому розколовши на частини. Уцілів лише постамент. Ситуація відразу ж потрапила в епіцентр уваги місцевих ЗМІ й обговорювалася на усіх місцевих телеканалах, а також у пресі. Проте ніяких дієвих заходів не було вжито і, таким чином, лишається констатувати, що пам’ятник 1949 р., на жаль, на сьогодні втрачений.
Доля чавунного Тараса, встановленого у 1959 р., склалася набагато вдаліше. Пам’ятник став однією з візитних карток міста на довгі десятиліття. Його зображення можна зустріти у будь-якому путівнику, фотоальбомі, присвяченому Дніпропетровську.

За радянських часів пам’ятник на острові був епіцентром урочистих заходів, приурочених до пам’ятних дат Т.Г. Шевченка. Цікаво відзначити, що після відкриття в 1992 р. іще одного монумента Т.Г. Шевченку на вул. Воскресенській, біля театру його імені (пам’ятник зображує молодого Тараса, який тільки-но отримав «вільну» від кріпацтва), новий монумент «перетягнув» на себе всі урочисті функції, благо, головні владні установи знаходяться поруч у межах одного-двох кварталів. Однак і в цих умовах «старий» пам’ятник Т.Г. Шевченку не був забутий, і біля підніжжя монумента з’являються, хоч і рідше, вінки та квіти.
Пам’ятник став однією з візитних карток міста на довгі десятиліття. Його зображення можна зустріти у будь-якому путівнику, фотоальбомі, присвяченому Дніпру.
У вересні 2011 р. монумент було демонтовано, бо фігура Кобзаря потребувала не косметичного ремонту, а комплексної капітальної реконструкції. А в червні 2013 р. пам’ятник повернувся на своє місце.
Після реставрації монумент був дещо полегшений – очищений від зайвого бетону. Всі три частини одну за іншу, закріплено спеціальним дротом. На сьогодні монумент має висоту 14 метрів із постаментом, де «зріст» самого Шевченка – 8,3 метра, вага 57 т., вік пам’ятника – 55 років. Біля підніжжя найбільшого в Україні пам’ятника Тарасу Шевченку спорудили водоспад «Поріг Ревучий».

Фото використані з сайту gorod.dp.ua