Вірменський юнак – Герой України

Сергій (Самвел) Гагікович Нігоян (2 серпня 1993, Березнуватівка – 22 січня 2014, Київ) – учасник і один з охоронців Євромайдану, вбитий 22 січня 2014 року під час подій на вулиці Грушевського в Києві. Громадянин України вірменського походження. Герой України.

Народився та мешкав у селі Березнуватівці Солонянського району Дніпропетровської області. Батько та мати – Гагік і Венера – вірмени, був єдиною дитиною в сім’ї. Родина Сергія Нігояна переїхала жити до Дніпропетровської області з прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. Родина була благополучною, Сергій у селі користувався повагою, був спокійним, працьовитим і справедливим.

У 2011 році вступив до Дніпродзержинського (нині Кам’янського) коледжу фізичного виховання, навчався за фахом «учитель фізкультури», але був відрахований 2013 року. Активно займався карате, в 2012 році посів третє місце на чемпіонаті Дніпродзержинська (нині – м. Кам’янське) з кіокушинкай карате. Захоплювався радіотехнікою. Мріяв вступити до Дніпропетровського театрально-художнього коледжу та вчитися на актора.

Добре знав українську мову. Був палким патріотом України та Вірменії. Був ідейним, мав активну життєву позицію, що Україна має бути демократичною державою.

Учасник Євромайдану з 8 грудня 2013 року. Приїхав із власної ініціативи, попередньо не повідомивши батьків. Не підтримував жодного з партійних лідерів, а свій приїзд пояснив так: «Зрозумів, що повинен бути за Майдані». Був охоронцем Майдану, жив у наметах разом із протестувальниками зі Львівщини та Івано-Франківщини, а також у Будинку профспілок. Приїжджав додому на початку січня, проте, попри вмовляння родини, повернувся на Майдан.

У грудні з Сергієм записали відео на фоні барикад, де він читав поему Тараса Шевченка «Кавказ».

Загинув юнак 22 січня 2014 року від поранення свинцевою картеччю під час подій біля стадіону «Динамо» на вулиці Грушевського під час Революції Гідності. Сергія застрелили близько шостої години ранку, коли ще тривало перемир’я між мітингувальниками та «Беркутом».

26 січня 2014 Сергія Нігояна поховали на сільському кладовищі його рідної Березнуватівки. До невеликого віддаленого села провести юнака в останню путь зібралося понад 2000 людей. Похоронне богослужіння в сільському будинку культури очолили голова Вірменської апостольської церкви в Україні архієпископ Григоріс Буніатян та митрополит Московсько-Богородський УПЦ (КП), уродженець Дніпропетровщини Адріан (Старина). Труну опустили в могилу під гімн України.

Вірменська громада Дніпра пом’янула загиблого 23 січня у вірменській церкві міста. 

На честь Сергія Нігояна та інших загиблих на Грушевського в Тернополі названо площу Героїв Євромайдану.

У львівському Храмі святих апостолів Петра й Павла (костелі єзуїтів) відбулася поминальна літургія по Нігояну. У Єревані також вшанували пам’ять загиблого: на мітингу, що відбувся біля посольства України у Вірменії, його порівняли з жертвами розгону 1 березня 2008 акції проти фальсифікацій президентських виборів у Вірменії.

Український композитор Валентин Сильвестров присвятив Сергієві Нігояну свій диптих «…І вам слава, сині гори» та «Со святими упокой…».

У вірменському місті Спітаку площу імені Віктора Януковича «перейменували» на честь Сергія Нігояна: група активістів наклеїла на таблички з назвою площі наліпки з написом «Площа імені Сергія Нігояна» вірменською і українською мовами.

27 березня 2014 року 24-та сесія Бережанської міської ради перейменувала вулицю Галана в Бережанах на вулицю Сергія Нігояна.

28 січня 2015 року рішенням Дніпровської міської ради проспект Калініна  у Дніпрі було перейменовано на проспект Нігояна.

Телеканал «1+1» створив документальний фільм «Жіночі обличчя революції», однією із сюжетних ліній якого є розповідь студентки Діани Гебре – «дівчини, яка закохалася в простого хлопця, а втратила героя».

У межах всеукраїнської акції вшанування пам’яті загиблих героїв Небесної сотні в селі Березнуватівці відкрили пам’ятну дошку на стіні школи, де навчався Сергій Нігоян. Також на його честь назвали центральну алею.

У липні 2014 року в Березнуватівці йому встановлено пам’ятник.

Сергієві Нігояну присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордену «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) – за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

За матеріалом сайту:

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%B3%D0%BE%

Бібліографія

Вірменський юнак – Герой України // Моє Придніпров'я : календар пам'ятних дат Дніпропетровської області на 2018 рік / упоряд. І. Голуб. – Дніпро : ДОУНБ, 2017. – С. 67–69.

Іваницький В. Він був першим. Український вірменин // Життя, обірвані війною. Книга пам’яті полеглих кам’янчан 2014–2017 : документальні нариси / ред., упоряд. Л. Алексієвська. – Кам’янське : Видавничий дім «Андрій», 2018. – С. 7–14.

* * *

Біловицька Н. Першими гаснуть зорі, що палають сильніше за всіх... / Н. Біловицька // Урядовий кур'єр. – 2015. – 24 січ. – (№ 13). – C. 6.

Букреєва А. «Я не в Дніпропетровську, а в Києві. Ми тут за майбутнє стоїмо!» // Вісті Придніпров'я. – 2015. – 5 лют. – (№ 10). – С. 6: фото.

Дрига А. Не забудемо, не пробачимо / А. Дрига, О. Матях // Зоря. – 2015. – 20 лют. – (№ 13). – С. 1, 5 : фото.

 Разумный А. Глаза как зеркало украинской революции // Днепр вечерний. – 2015. – 20 янв. – (№ 7). – С. 3 : фото. 

Шевцова Е. На надгробной плите написали «Сергей Нигоян Герой Украины» // Наше місто. – 2014. – 24 лип.– (№ 34). – С. 2.