Гостинна брама міста: вокзал «Кривий Ріг-Головний»

Гостинна брама міста

Коли потрапляєш в незнайоме місце,
зовсім не обов’язково влаштовувати екскурсії:
піди на вокзал – і все зрозумієш…

Анна Гавальда

Головний залізничний вокзал – місце, з якого майже для всіх починається Кривий Ріг. Це перше, що впадає в око, коли приїздиш до міста, це перші й останні враження про перебування в ньому. Вже багато років перон вокзалу «Кривий Ріг-Головний» зустрічає подорожуючих із різних куточків країни. Тут постійно людно: хтось приходить сюди на роботу, хтось у метушні поспішає на свій потяг, а хтось із очікуванням в серці зустрічає рідних і близьких.

Головний залізничний вокзал Кривого Рогу – один із таких, який, без перебільшення, може похвалитися гарною архітектурою, оригінальністю та давньою історією. Криворізький залізничний вокзал пройшов немалий шлях історією, і якби стіни могли б говорити – то напевно їм було би багато чого цікавого розповісти.

Якби стіни могли говорити…

Все, що відбувається з нами, залишає той
або інший слід у нашому житті.

Йоганн Вольфганг Гете

Як і в кожної людини, у міста своя життєва доля. Доля Кривого Рогу нерозривно пов’язана з розвитком залізорудної промисловості.

Поміщик О.М. Поль п'ятнадцять років вивчав запаси криворізької руди і намагався довести царському урядові вигідність її розробок. Для цих робіт украй необхідна була залізниця. Поль клопотався про її будівництво на початку і наприкінці 70-х років ХІХ століття, після російсько-турецької війни. Але безуспішно.

У 1880 році було порушене нове клопотання, ініціаторами цього були князь Долгоруков і американський банкір Баркер. Передбачалося провести залізницю від Донецького кряжу на захід через Кривий Ріг до станції Казанчика. На жаль, і ця пропозиція не була втілена. Лише 6 лютого 1881 року уряд вирішив невідкладно розпочати будівництво залізниці казенним коштом. Нарешті 20 лютого 1881 року був затверджений проєкт будівництва, у тому ж році почалися роботи. Незадовго перед відкриттям руху Криворізьку дорогу перейменували на Катерининську залізницю, це відбулося 18 лютого 1882 року. Будівництвом залізниці керував інженер В.А. Тітов, першим начальником експлуатації став А.А. Верховцев.

У зв’язку з вимогами часу все більшого значення набувала Катерининська залізниця, що пов’язала вугільний Донбас із залізорудним Криворіжжям. Простягнувшись із півночі на південь Криворізького рудничного району, вона пролягала крізь рудничні селища та станції, які сьогодні стали частиною міста Кривого Рогу: Рокувата, Вечірній Кут, Шмакове, Галковська, Карнаватка, Червона, Рахманівка, Латівка, Візирка тощо. З кожним роком обсяги перевезеннях значної кількості вантажів зростали. Тож вживали всіх можливих заходів для задоволення зростаючих потреб у залізничних перевезеннях.

Тож 1884 року на перехресті найважливіших напрямків: Верховцеве – Долинська і П’ятихатки – Запоріжжя відкрили одну з головних станцій Криворізького залізорудного басейну, яка називалась «Довгинцеве» за прізвищем генерала Долгінцева, на землях якого вона і була побудована. Мешкали тут, переважно, залізничники з родинами. Саме для їхніх потреб за рахунок станції побудували лікарню на 25 чоловік, бібліотеку, гуртожиток на 27 чоловік і школу, одне крило якої використовували для церковного богослужіння. Біля вокзалу розташувалося депо на 80 паровозів із 250 працівниками.

На початку ХХ століття бажаючі здійснити поїздку з вокзалу могли скористатися одним із восьми діючих маршрутів. Вартість проїзду дорослого пасажира у вагоні ІІІ класу складала 2 рублі 51 копійку, у ІІ класі – 3 рублі 77 копійок, пасажири І класу за комфорт у поїзді сплачували 6 рублів 29 копійок.

1956–1960 роки для вокзалу були періодом напруженої роботи з технічного переоснащення всього господарства. Особливістю цього періоду було насичення транспорту новим, досконалішим рухомим складом. На зміну старим пасажирським вагонам із дерев’яними кузовами прийшли суцільнометалеві. У 1959–1960 роках була завершена грандіозна робота з електрифікації станції.

Невпинно спливав час, змінювалася країна, змінювались люди, змінювалися назви. У 1965 році станція «Довгинцеве» була перейменована на «Кривий Ріг-Сортувальний», а з 1979 року має теперішню назву – «Кривий Ріг-Головний».

Незважаючи на кількість пережитих подій, Головний залізничний вокзал Кривого Рогу і надалі продовжує функціонувати для зручності пасажирів. У його стінах прихований дух історії, що роками творила це загадкове та неповторне місце. Проте, окрім історичного, Головний вокзал має не менш важливе архітектурне значення.

Архітектурне обличчя міста

Найбільшої похвали заслуговує той архітектор, який
вміє поєднати в будівлі красу зі зручністю для життя.

Лоренцо Берніні

Привертаючи інтенсивні потоки пасажирів, наприкінці ХІХ століття вокзал виконував значну містобудівну функцію: він суттєво впливав на організацію міського транспортного руху та забудову привокзального району.

Проектуючи будівлю вокзалу, врахували не тільки функціональні вимоги, а також специфічні громадські особливості – вокзал використовували і як місце для відпочинку, і як своєрідну біржу (ділові зустрічі комерсантів), і як модне місце для зустрічей і прогулянок. Таким чином він виконував функцію значної репрезентативної громадської споруди.

Уже тоді вокзал став однією з найвизначніших споруд міста не лише за масштабами будівництва, а й за реалізованими в ній стилістично-композиційними вирішеннями. Це типовий зразок архітектури англійського стилю королеви Єлизавети, з простими архітектурними формами: високими дахами, стрункими ризалітами, темним цегляним муруванням і світлим обрамленням великих вікон.

Головне приміщення – двоповерхове кам'яне з чотирисхилим дахом, покритим металочерепицею. Головний фасад має два ризаліти, що виступають за площини стін на 1,5 м. Центральний вхід із 2-х дверей з вікном між ними розташований між ризалітами. Він і ризаліти мають загострені трикутні фронтони з широкими профільними лобовими карнизами. Вікна 1-го поверху прямокутні, дверні амбразури теж прямокутні з тичковими арками. У ризалітах по два здвоєних прямокутних вікна з перемичкою у вигляді напівкруглих колонок. Вікна 2-го поверху у ризалітах прямокутні зі стрілчастими рівносторонніми арками, на площині стіни – прямокутні з тичковими арками. Двері і вікна 1-го поверху мають замкові камені в арках і пласкі зубчасті мандрики, покриті білою фарбою. Під вікнами 2-го поверху прямокутні ніші з перебриками. Міжповерховий карниз у вигляді двох заокруглених тяг білий, такі ж кутові пілястри. На фасаді з боку перону центральний вхід виділений ризалітом 0,7 м товщиною, з трикутним фронтоном, аналогічним попередньому, і пласкими кутовими пілястрами. З півночі та півдня такої ж товщини ризаліти шириною 8 м. Над середньою частиною фронтон зі стрілчастою аркою і слуховим вікном. Розміри головної будівлі: довжина – 47,8 м, ширина – 11,6 м, висота стін – 8,7 м, дах – 4,5 м. Південна прибудова – одноповерхова, кам'яна, тинькована, з елементами модерну. Розміри: довжина – 45,2 м, ширина – 11,4 м, висота – 7,5 м.

Архітектори сміливо трансформували композиційні та декоративні мотиви готики. «Готичний» архітектурний декор, що надає театралізованого характеру вокзальній споруді, повністю невіддільний від конструктивних архітектурних форм. Використання форм середньовічного мистецтва в архітектурі вокзалу дало змогу створити самобутню за стилістикою споруду з готичними та романськими елементами. В архітектурній композиції фасадів привертає увагу вміло застосований контраст між глухими масивними стінами з контрфорсами та середньовічними елементами – пінаклями, аркатурними фризами, біфоріями та трифоріями, декоративно трактованими баштами й високими покрівлями.

Прикметно, що приміщення вокзалу, зведене ще наприкінці ХІХ століття, практично не змінило зовнішнього вигляду. Лише у 1905 році з південного боку вокзалу зроблено прибудову, а у 1912 році – здійснено реконструкцію станції.

Споруда на вокзальній площі міста отримала образ таємничого й загадкового замку, зовсім не загрозливого, а гостинного, що широко відкрив для гостей браму міста.

У 1970-х роках за рішенням Дніпропетровського облвиконкому будівля вокзалу взята під охорону уряду як історична пам’ятка й охороняється законом.

У невпинному русі

Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми – живі, нам треба поспішати.
Ліна Костенко

Змінювалися назви, не змінювалося лише одне – невпинне просування технічного прогресу на вокзалі. На зміну паровозу прийшли тепловози та електровози, з’явилися нові типи вагонів, нові методи і засоби керування рухом, механізація й автоматизація.

Сьогодні вокзал «Кривий Ріг-Головний» належить до Придніпровської залізниці. Це найбільший вузол міста, через який щодня проїжджають десятки пасажирських, вантажних поїздів і приміських електричок.

Тут може бути спокійно і затишно. Але в одну хвилину вокзал здатний наповнитися живим шумом приїжджих і тих, хто тільки збирається вирушити в подорож. Через станцію проходять потяги міжміського та міського сполучення, що збільшує пасажиропотік вокзалу. Щорічно вокзал обслуговує майже мільйон пасажирів у різних напрямках: Київ, Львів, Івано-Франківськ, Харків, Херсон, Миколаїв, Одеса, П’ятихатки, Тимкове, Дніпро, Запоріжжя, Нікополь, Москва. На літній період призначаються додаткові пасажирські потяги у напрямку Миколаєва, Одеси, Херсону, Генічеська, Бердянська. Наприкінці 2014 року було встановлено швидкісне сполучення потягами Інтерсіті з Києвом, що дозволило скоротити час у дорозі до 5 годин.

У приміщенні залізничного вокзалу Кривого Рогу містяться касовий зал, сервіс-центр, зал очікування, камера схову, газетні та аптечні кіоски. Неподалік є декілька кафе.

Як пам’ятний знак машиністам та іншим працівникам українських залізниць, у 1997 році на привокзальній площі встановили паровоз-пам’ятник Ем 733-69, сконструйований у 1934 році в Луганську.

Вокзал «Кривий Ріг-Головний» – сучасне підприємство, яке намагається повністю відповідати вимогам часу, відчуваючи високу відповідальність перед людьми та містом.   

Фото запозичені з: https://all-ukraine.com.ua/ru/object.html?id=3217