Ігор Стецюк. «Слов’янський джаз-рок із елементами симфонізму»

Кривий Ріг для багатьох асоціюється з рудою і металом. І це дійсно так. Та все ж найдорожче у місті – люди. Ті, що своєю працею тримають світ, ті, що своєю творчістю роблять цей світ яскравим і красивим. Кривий Ріг – батьківщина багатьох видатних людей, тих хто цю землю вважає рідною, бо народився тут, і тих, хто живе тут багато років. 

Народився у Кривому Розі, а живе і працює в Києві заслужений діяч мистецтв України, композитор-аранжувальник Ігор Олегович Стецюк. На жаль, у рідному місті про композитора знають мало. В «Енциклопедії Криворіжжя» є невелика інформація про нього, його діда – Батурина Григорія Трифоновича, маму – Батурину Аделіну Григорівну. Відома українська театрознавиця Людмила Олтаржевська про нього пише: «Композитор, викладач Національної музичної академії України. Автор симфонічної, камерної музики в стилі джаз-рок. Написав музику до більше ніж двох десятків кінофільмів, серед яких – українсько-американська стрічка «Розпад», яку зняв Михайло Беліков і яка на Венеціанському фестивалі отримала Велику золоту медаль журі, картини «Уперед, за скарбами гетьмана», «Гра всерйоз», «Охоронець», «Зона ризику», «Шамара» Наталії Андрейченко, що була відзначена премією ім. О. Довженка, багато інших фільмів не лише вітчизняного виробництва. Телебачення отримало від Ігоря Стецюка музику до «Шоу довгоносиків», музичне оформлення Першого національного каналу. Музичний керівник та головний дириґент оркестру солістів Національної радіокомпанії України. Перебував у творчих стосунках з відомими виконавцями, оркестром «Київська камерата». Відчував на собі посилену увагу з боку іноземних виконавців – кубинка Меггі Карлос, наприклад, своїм входженням до світової співочої еліти має завдячувати Ігорю Стецюку також. Багаторазовий переможець різних конкурсів та фестивалів. Людина, що вміє не тільки писати музику, а й ставитися до неї, як до святині». 

Родина

При дослідженні формування творчої особистості варто звертати увагу на сімейні обставини, батьків, вчителів, друзів, бо саме вони впливають на розвиток природних задатків людини. Шкільні та студентські роки є періодом найінтенсивнішого надбання знань, формування світогляду, переконань, художніх смаків.

Батьківські корені нашого земляка-композитора Ігоря Олеговича Стецюка знаходяться на заході України, бо саме в Кам’янці-Подільському жила родина батька Олега Олександровича Стецюка (1930–1999), який приїхав до Кривого Рогу отримати професію геолога. Навчався в гірничому інституті з 1948 по 1953 роки. Працював на Новокриворізькому гірничо-збагачувальному комбінаті, жартівливо називав себе «енкаголіком» – любив свою спеціальність, досконало знав свою справу. Дід і бабуся Ігоря – вчителі. Дід – Стецюк Олександр Микитович працював завучем середньої школи, викладав фізику. Бабуся Стецюк (Зущина) Євгенія Дем’янівна викладала українську мову. 

Батьки майбутнього композитора познайомились на заняттях гуртка по кульовій стрільбі, який діяв при гірничому інституті. Олег був тренером гуртка, а Аделіну Батурину до гуртка привела її шкільна подруга Мара Перчик. Вони сиділи в школі за однією партою і в інституті були завжди разом, тому й мали таке миле прізвисько «МураДелі». Після закінчення інституту майбутні батьки композитора одружилися. Коли народився Ігор, батько працював на Колимі в геологічній експедиції, що займалася пошуками золота. В Кривий Ріг приїхав з Кам’янця-Подільського дід Олександр. Уявімо великого чоловіка, який на витягнутих долонях тримає маля, уважно його розглядає, примовляючи: «І руки, як у діда, і ямочки на підборідді, як у діда, і фізиком будеш, як дід». Через багато років в одному з інтерв’ю Ігор Стецюк стверджуватиме, що в ньому поєднується інтуїтивне і раціональне. Він не може жити без музики і любить точні науки, особливо фізику. Мабуть, ця любов передалася йому від діда.

Мама композитора Аделіна Григорівна Батуріна народилася в Кривому Розі. Її батьки в той час жили в старому місті на проспекті Карла Маркса (нині – Поштовий). Після закінчення 25-ої жіночої школи і навчання на геологічному факультеті Криворізького гірничорудного інституту почала працювати дільничним геологом на шахті «Гігант», яка в той час вважалась найпотужнішою в світі. Далі була робота в Дніпропетровській експедиції УкрНІГРІ. Згодом більше 20 років працювала в інституті «Кривбасгеологія». Аделіна Григорівна мріяла навчитися грати на фортепіано, але війна перешкодила отримати музичну освіту, тож за інструмент сіла вже в юнацькі роки, вечірню музичну школу закінчила в 23 роки. Любила танцювати, ходила на заняття гуртка бальних танців при інституті, а згодом займалася спортивною гімнастикою, мала другий розряд.

У родині Стецюків і Батуріних в пошані була праця, якою б хто не займався, а також гостро розвинене почуття відповідальності, захоплення спортом, музикою, танцями, глибока, непоказна любов до рідної землі. Саме це і отримав у спадок Ігор Стецюк від своїх рідних як із батьківського, так і з материнського роду.

«Таланти народжуються в провінції, а живуть у столицях...»

Ігор Стецюк народився і прожив перші 17 років в Кривому Розі. Мама дуже боялася, щоб дитя не появилося на світ 22 червня, дуже це трагічна дата для нашого народу. То ж раділа, що син народився 21 червня 1958 року в пологовому будинку, що був тоді по вулиці Калініченка у Центрально-Міському районі.

Дитя було огорнуте любов’ю мами, батька, дідуся і бабусь; було жвавим, міцненьким, допитливим. І все ж малюкові довелося ходити в дитячий садок, бо батьки і бабуся працювали. У садочку був у нього товариш Владик Валецький. Вони вчилися і в першому класі середньої школи №8, де вчителькою початкових класів була Ганна Георгіївна Малахова, Владикова бабуся. Ігор був лідером і правдолюбом. Вчився легко, матеріал сприймав швидко, часом нудьгував, дивуючись, чому всі учні в класі не розуміють такі прості речі. Виникало питання дисципліни і Ганна Георгіївна жвавих хлопців Ігоря і Владика просила охолонути в коридорі.

Музиці навчатись Ігор хотів ще змалку. Спочатку просив маму навчити грі на фортепіано. Ставив їй безліч питань, тлумачив по своєму назву музичного ключа, впевнено називаючи його скрипачним. Тож батьки віддали його навчатися в музичну школу №1, яка в ті часи знаходилася в приміщенні музичного училища. Середня школа №8 і училище знаходилися поряд, тож ідучи на уроки музики, важко було пройти футбольним полем, не вдаривши по м’ячу, залишити без уваги спортивні снаряди. 

У першому класі музичної школи викладачем зі спеціальності у Ігоря була відома піаністка і талановитий педагог Софія Іллівна Шильман. Її син Юрій Абрамович Шильман працював у музичному училищі. Саме ці викладачі заклали основи знань, які допомогли Ігорю навчатися на композиторському, дириґентському, вокальному відділеннях Київської консерваторії та інституту культури.

А в другому чи третьому класі Ігор дебютував в дитячій опері «Сенька-единица», виконуючи головну партію. Вибрала його на цю роль дуже строга викладачка музичного училища Лариса Федорівна Суханова. Оперу ставили силами учнів середньої школи №8. Мама і бабуся пошили хлопчикові костюм Сеньки. Були на прем’єрі. Опера мала успіх не лише в школі, а й у місті, навіть в область возили юних артистів.

Захоплення Ігоря були різноманітні. Хотілося бути моряком – неодмінно матросом, бо безкозирка і тільник подобались більше нудного капітанського кітеля. Хотів бути парашутистом, навіть проводив самостійні тренування на шкільному стадіоні, але закінчилося все це переломом і гіпсом. Це бажання виникло під впливом батька Олега, той мав розряд з парашутного спорту. Дома ж була книга, де можна прочитати про теорію і практику парашутних стрибків. Ось одного разу хлопчик ішов на урок музики через стадіон, виліз на драбину і поступово, набираючи висоту, стрибав, поки невдалий стрибок не припинив тренування. Але Ігор піднявся на третій поверх музичної школи. Грав погано. Софія Іллівна зробила зауваження, запитавши в чому причина. Він поскаржився, що болить нога. Вчителька побачила геть розпухлу ногу і викликала швидку допомогу. Лікар поцікавився, чи той і далі стрибатиме, на що почув відповідь, що стрибки тимчасово доведеться припинити – поки нога заживе.

Сам Ігор згадує, що дуже рано відгукнувся написанням симфонії на політ в космос першої жінки-космонавта Валентини Терешкової. Їй ця симфонія і була присвячена. А йому було років 6. Закінчивши музичну школу, отримав запрошення продовжити освіту у Криворізькому музичному училищі, він відповів, що без музики жити не може, але це не сенс його життя. Попереду було навчання в 9 і 10 класах, роздуми над вибором професії, мамині тривоги.

У школі він захоплювався читанням різноманітних довідників та енциклопедій, за що однокласники називали його професором, бо Ігор охоче ділився з ними отриманими знаннями. Останній дзвоник пролунав для нього весною 1975 року. Ігор переконав батьків, що йому необхідно вступити до Київської музичної консерваторії. В це важко було повірити, бо минуло два роки після закінчення музичної школи, та й вступати туди можна тільки після закінчення музичного училища. Але Ігор блискуче склав екзамени, і був зарахований на підготовче відділення по класу вокалу.

У 1977 році Ігор вступає в Київський інститут, тепер цей заклад – університет культури і в 1981 році закінчує його за спеціальністю «академічне дириґування». Одночасно з навчанням працює концертмейстером при Будинку культури заводу «Арсенал», куди і отримав направлення при розподілі. Але на цьому навчання не завершилось, Стецюк наполегливо намагається продовжити вчитися тепер уже на композиторському відділені Київської консерваторії. Не стала перешкодою відмова міністра освіти, який радив працювати за розподілом, а не вчитися. Допоміг Ігореві вступити до консерваторії тодішній ректор, відомий композитор Андрій Якович Штогаренко. Це він попередив, що бере до себе хлопця з інституту культури, хотів займатися з Ігорем і завідувач кафедрою композиції Левко Колодуб. Так вдруге відчинились перед Стецюком двері консерваторії, відразу другого курсу. В 1985 році закінчив цей заклад.

У консерваторії у Штогаренка Стецюк мав добру нагоду сприймати досвід свого наставника. Андрій Якович ствердився не тільки як композитор, а і як викладач. Для його методики було характерним таке: він волів працювати не з одним, а з двома чи трьома студентами. Вчив їх співставляти свої можливості, критично оцінювати себе, допомагати іншим. Виховував у них доброзичливість, розвивав вміння відстоювати свої погляди, вчив приймати оптимальні рішення. Під час занять обговорювали не тільки твори студентів, а й твори самого композитора. Вважав критику основним засобом покращення творчості, не терпів вульгарності, безпринципності. Своїх учнів учив імпровізувати, приймати самостійні рішення. Ця наука допомагає Ігорю Стецюку і сьогодні. До речі, Андрій Якович Штогаренко теж наш земляк, адже народився він у селищі Нові Кайдаки, що входило в межі Катеринослава, тепер Дніпра.

Так за 10 років «київських університетів» Ігор Стецюк отримав ґрунтовну і різнопланову музичну освіту, тож йому під силу було вирішення найрізноманітніших завдань, що він і показав у наступні роки своєї творчості.

Кіномузика, пісні, оркестри, викладання…

Далі була робота в Київській філармонії, участь у пісенних конкурсах. У 1987 році на Юрмальському конкурсі співачка Лариса Конарська (Конащук) виконала пісню Ігоря Стецюка на слова Миколи Бровченка і зайняла ІІІ місце. Пісню відзначала несхожість на більшість творів, що тоді звучали, це був слов’янський джаз-рок з елементами симфонізму.

У 1988 році проводився Другий міжнародний конкурс в Югославії  в місті Бєлграді. За регламентом виконувалася лише одна пісня, тож як треба було влучно визначити твір, щоб журі оцінило і співачку, і композитора. В конкурсі брали участь 17 співаків із різних країн. Багато з них були вже відомими в світі. Тож перше місце було дійсно величезним успіхом, адже попереду була лише польська співачка Беате Козидрак, якій присудили Гран-прі. Лариса Конарська згадує, що під час генеральної репетиції все було гаразд, а ось під час виступу з вини звукооператора протягом першого куплету звучали тільки барабани та вона продовжувала співати і усміхатися. Після виступу співачка розридалася. Джорджі Мар’янович запевняв її, що слухачі сприйняли такий супровід як творчу знахідку. Пісня Ігоря Стецюка «Останнє свято» на слова Миколи Бровченка у виконанні Лариси Конарської сподобалась і тодішньому меру Бєлграда, який на знак поваги запросив композитора і співачку до себе в гості.

Конкурс проходив з 3 по 12 грудня 1988 року, наші митці вилетіли у Бєлград 7 грудня, не знаючи, що кілька годин тому у Вірменії стався жахливий землетрус, то ж радість і журба були разом. Грошову частину премії митці передали у фонд постраждалих від землетрусу. І це був лише початок, далі були численні конкурси і перемоги.

Ігор Стецюк захоплювався електронною музикою, в юності кілька разів переглядав у кінотеатрі фільми «Соляріс» та «Мовчання доктора Івенса» з музикою Едуарда Артем’єва. Ігор Стецюк згадує: «Фільм мене приголомшив. Пам’ятаю, ходив кілька тижнів «у відключенні», розмірковуючи, відтворюючи в уяві безліч деталей, таких яскравих, таких, що запам'ятовуються… І в голові крутилася музика хоральної прелюдії Баха, переосмислена композитором, ім’я якого мені було тоді невідоме: Едуард Артем’єв. Враження від електронних фактур, що виникали в моменти найвищої емоційної напруги, було настільки велике, що я «захворів» електронним звуком, що викликає в душі відчуття схоже на «повітряні ями», і став скрупульозно збирати всі доступні електронні записи. І ходити на всі фільми з музикою Едуарда Артем’єва, іноді багато разів…». А з 1990 року Ігор Стецюк почав викладати її в Київській консерваторії і в Театральному інституті. Хто б міг подумати, що творчі дороги Стецюка і Артем’єва таки перехрестяться. І основоположник електронної музики радянської школи говоритиме про Ігоря: «Є така людина, яка розбирається в електронній музиці як я...».

З 1992 року, як зазначає сам Стецюк, він менше працює з виконавцями, хоч починав з багатьма тепер відомими естрадними співаками.

У 1996 році на Криворіжжі відбувся фестиваль українського кіно, присвячений 5-й річниці Незалежності України. Відкрився він комедією В. Кастеллі «Уперед за скарбами гетьмана», музику до якої написав Ігор Стецюк, його самого глядачі могли також бачити в цій стрічці – дириґував англійським оркестром в заключних епізодах фільму. Взагалі у Стецюка в творчому доробку робота в п’ятдесяти ігрових, документальних і анімаційних фільмах, знятих в Україні, Росії, Франції, Італії, Німеччині, США. Співпраця з режисерами Михайлом Беліковим, Лесем Саніним, Степаном Ковальом, Віктором Приходько, Борисом Небієридзе, Зазою Буадзе, Валерієм Тодоровським, Артуром Браунером, зі старійшиною італійської продюсерської школи Маріо Коттоне. Як казав композитор в одному з інтерв’ю: «Я завжди мріяв працювати в кіно і все, що створюю, завжди приміряю подумки до якоїсь ситуації, мізансцени».

Створював музику наш земляк і для телебачення – кілька років тому йшла популярна передача по українському телебаченню – «Шоу довгоносиків», то музику до неї теж написав Ігор Стецюк.

У 1999 році вийшов компакт-диск «Скоро Різдво», в якому є 15 пісень. Серед них пісня Ігоря Стецюка на слова Миколи Бровченка «Ода новому дню» у виконанні ALL STARS, серед виконавців є 9-річна донька Стецюка – Олена.

Великим успіхом завершилась робота з Оксаною Кулаковою зі створення диску «Чаруюча музика», в який ввійшли кращі зразки музики ХХ століття у виконанні Барбари Стрейзанд, Лайзи Мінеллі, Сінатри, Джорджа Майкла, Уїтні Хюстон. Тираж у 1 000 примірників розійшовся миттєво, але більше випусків не було. Співачка Оксана Кулакова в одній бесіді з журналістами розповіла: «...ми з Ігорем нещодавно зробили першу версію пісні А. Білаша, яка стала класикою «Цвітуть осінні тихі небеса...» на слова А. Малишка». В 2001 році до 10 річниці Незалежності України Ігор Стецюк здійснив аранжування гімну нашої держави, який виконали відомі солісти Н. Могилевська, Руслана, Святослав Вакарчук («Океан Ельзи»), Андрій Кузьменко («Скрябін»), Олександр Пономарьов, А. Лорак, Тарас Чубай («Плач Єремії») та група хлопчиків хорової капели «Дзвіночок» під керуванням Олени Волкової у супроводі симфонічного оркестру під керуванням Ігоря Стецюка. Цей варіант гімну «Ще не вмерла України» лунав на каналі ICTV.

Своєрідним подарунком справжньої музики для Кривого Рогу став виступ оркестру солістів Національної радіокомпанії «Радіобенд» в 2002 році в Будинку культури шахти імені Леніна та Будинку культури Північного гірничо-збагачувального комбінату. На той час музичним керівником цього колективу був Ігор Стецюк, разом із ними виступав югославський співак Філіп Жмахер. Які гарні слова характеризують інструментальні твори цього диску: «Чи хочете знати правду про цей диск. Вам не обійтися без текіли – і відтоді пульс метрополії вибухне нищівним фанк-блюзом. Сьогодні вночі ми будемо разом на фестивалі ритму в Тунісі! І це – тільки початок. А тому – летимо разом з нами! Ваш штурман, Ігор Стецюк». Із 8 творів представлених на диску, 5 аранжував чи зробив оркестровку Ігор Стецюк, він є також і виконавцем поряд з іншими 12 музикантами «Радіобенду».

14 грудня 2003 року у київській Національній опері у передноворічному концерті-дежавю «Відлуння століття» у супроводі симфонічного оркестру під орудою дириґента та композитора Ігоря Стецюка звучали твори Роджерса, Лоу, Манчіні, Бейсі. В концерті брав участь Костянтин Ріттель-Кобилянський – професійний оперний співак і нащадок української письменниці Ольги Кобилянської. На концерті в Національній опері разом з ним виступали Оксана Кулакова та Олена Попова, балет.

Ігор Стецюк пише музику до фільмів, пісень, керує музичними оркестрами, викладає у вищих навчальних закладах. Про викладацьку роботу – працює на кафедрі музично-інформаційних технологій Київської Національної музичної академії України імені П. Чайковського, в Театральному інституті був головою Державної комісії. У 2005 році отримав наукове звання професора, заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки композиторів України. Був визнаний найкращим кінокомпозитором країни періоду 2011–2015 років. Лауреат Державної премії Кабінету Міністрів України, володар Призу за найкращу музику до фільму на Міжнародному фестивалі музики кіно Clearwater Film Music Festival (США). 

Ігор Стецюк користується повагою своїх колег-композиторів. Ось як про нього говорить Ігор Поклад: «Ігор Стецюк – блискучий музикант і композитор, який просто живе музикою. Таким і повинен бути істинний професіонал». Такої думки і Геннадій Татарченко: «Навіть коли ця талановита людина стоїть за дириґентським пультом на концерті нашої української зірки, він нагадує мені не скільки керівника оркестру, стільки тонкого музиканта рівня мегазірки великого шоу-бізнесу...»

Творчість Ігоря Стецюка відіграє важливу роль у розвитку української музичної культури. Твори композитора відрізняються високим професіоналізмом, сучасним звучанням та глибоким знанням народної пісенності. Музика Стецюка користується широкою популярністю і високо цінується в Україні та за її межами.