Поліна Смирнова: Загадка Терпсихори

Смирнова Поліна Миколаївна

  • 26 січня 1984 |
  • Місце народження: м. Дніпропетровськ |
  • артистка балету Дніпропетровського академічного театру опери та балету

Світ балету після зустрічі з нею, окрім праці та відданості отримав для мене ще одну барву — цілісність.

Уважний погляд сірих очей. Стрункий стан, бездоганна осанка, стриманість. Коли рухається, нібито пір’їнка, піднесена вітерцем. Скромність та простота вбрання, фльор європейськості. До речі її ім’я разом із латинською та грецькою семантикою має і французьке коріння й перекладається, як «сонячний малюк».

Нещодавно ми опинилися в одній компанії під час відпочинку і спочатку я частіше спілкувалася з її сином Олегом — серйозним сонячно-війовим хлопчиною, який із захопленням розповідав про свої успіхи у фізичних вправах.

Балет, за моїми відчуттями, завжди був таємною територією, з погляду перехрестя людського та професійного. Вища ступінь праці та відданості. І характеру. Звісно, глянцеві сповіді «зірок», додаткової завіси не відкривали. А перші для мене Галина Уланова, Маріс Лієпа, Катерина Максимова, Олександр Годунов та Уляна Лопаткіна, незважаючи на чисельні інтерв’ю та власні спогади, максимально відкривалися лише на сцені.

До того ж, не всі стають першими. З чого ж складається запас міцності в подібному статусі, тим більш у межах такого амбіційного мистецького жанру?..

Палітра захоплень та вподобань, «хочу танцювати!..» або «what is worth doing at alt is worth doing well…»

Палких прихільників хореографії в роду Смирнових не було, хоча потяг до мистецтва прекрасного вона, скоріш за все, частково взяла від батька. Той із юнацтва цікавився кіно та був шанувальником репертуару тодішнього Дніпропетровського театру російської драми імені Максима Горького. За фахом Микола Іванович Тимощенко лікар-педіатр, займався штангою, є пристрасним автолюбителем і за покликанням майстер на всі руки, зокрема, будівельник — побудував два будинки для родини. Ось така безмежна палітра захоплень та вподобань.

Мати Поліни — Ніна Олексіївна за професією кухар, свого часу займалася спортивним орієнтуванням. Донька теж готує смачно та вигадливо, так само, як і її чоловік Олександр. Є в родині і старша сестра Оксана — за фахом викладачка математики. Виховували дітей виключно власним прикладом: працьовитістю, чесністю, скромністю.

З дитинства Поліна любила танцювати, але не просто під домашні оплески близьких. Є в неї така вроджена якість, що відбита в англійському прислів’ї: «What is worth doing at alt is worth doing well». Батьки її спеціально до хореографії ніяк не спрямовували, але коли вона років у десять дізналася про те, що в тодішньому Палаці культури Ілліча є танцювальні гуртки, усе вирішилося само собою.

«Спочатку я спробувала себе в декількох самодіяльних колективах. В одному з них — «Терпсихорі», вабив класичний танець. В інших усе було легко та не цікаво й сенсу не мало. Це не залежало від викладачів, просто я відчувала, що там нікуди було рости, професійно рухатися, до того ж бажалося чогось більш складного».

«Терпсихора», можливості, працювати з розумом

«Отже, я почала займатися в «Терпсихорі» у Світлани Петрівни Довгопятової. Розтяжка, виворіт, пуанти, пачки. Довгопятова була щиро віддана своїй справі, часто водила нас на вистави до Дніпропетровського театру опери та балету. Вона шепотіла нам на вушко про професійні таємниці, пробуджуючи справжню цікавість до хореографічної справи. З «Терписихори» деякі дівчата потрапляли до балетної школи при театрі. Після року навчання, коли мені виповнилося одинадцять, і я вирішила спробувати».

— А не хотілося просто грати в ляльки?

— Я була тихою, спокійною й у думках дорослою змалечку. Звісно, у ляльки теж грала, але хотілося чогось іншого. Коли робила свої перші навчальні кроки з класичного танцю в «Терпсихорі», а пізніше в балетній школі при театрі, чітко зрозуміла — моє. Так, складно, але хотілося займатися. Зважаючи на сучасний погляд, десять років це вже запізно для балетного початку, сьогодні вже в чотири-п’ять віддають на гімнастику, щоби своєчасно розвивати дані.

— Здебільшого це трапляється за бажанням батьків. У Вас усе було за свідомим покликанням та власним вибором у досить юному віці.

— Так вибір був, але, потрібні ще й можливості. Вони можуть бути природні: будова ноги, стопи та ж розтяжка, виворотність. Мої дані дуже скромні й понад природою не стрибнеш. Так, їх можна напрацювати чим я й займаюся вже 20 років, але, як артистка залишаюсь у кордебалеті. Коли я вступала до хореографічної школи театру дуже хвилювалася: візьмуть — не візьмуть. Узяли, повідомили про мої середні можливості та додали: «Працюй, насамперед зі своїм розумом і отримаєш результат».

Паралельно навчалася Поліна й у середній школі, а років з 12–13 юних балерин уже вводили у вистави. З першого вводу запам’яталася необхідність абсолютного контролю за новими рухами. Великою кількістю таких ролей вона не була розбалувана: маленька за зростом дівчинка підходила не для всіх партій поряд із дорослими артистами.

Амбіції, педагогіка, чесно та жорстко

— Але ж театр це амбіції, невже не важко, розуміючи, як ви кажете, межу своїх природних можливостей залишатися в балетній справі?

— Ця справа втягує неймовірно та без залишку й покинути її неможливо, таким є моє усвідомлення з перших днів занять у балетній школі. Що завжди рятували та чим завжди виділяли — після чергових екзаменів, я чула: «Робиш усе можливе дуже грамотно, але треба більше». Коли я закінчила балетну школу, мене взяли викладати. Цей процес неймовірно розкрив, окрилив та порадував, я могла реалізувати своє нереалізоване в учнях. Вранці репетиції, ввечері вистави, вдень заняття в школі. Так тривало років дванадцять, а потім я змінила орієнтир і, віддаючи перевагу родині, залишила викладацьку діяльність. Тому що в тому ритмі я лише ночувала вдома, а потрібно було рухати сина.

— Легко сказати учням про справжні здібності?

— Хто працює на межі можливостей, той і має результат. Якщо працюєш та маєш бажання, результат винагороджує й зі скромними можливостями. Головне, повторюю, бажання й щоденна праця. А діти ростуть, змінюються. Сила волі, фізичне тіло, мотивація. Так, казати потрібно завжди чесно й жорстко: «На сьогодні твої результати такі. Але кожен може більше, ніж сам собі уявляє, тобто продовжуємо трудитися». Приємно після сказаного бачити в учнях свідому віддачу.

Кохання, покоління, уперед

— З 2002 року я працюю артисткою балету Дніпропетровського академічного театру опери та балету. Закінчила також Дніпропетровський театрально- художній коледж (клас Алли Миколаївни Петріної) і Херсонський державний університет за спеціальністю педагог хореографіі, художньоі культури, етики й естетики.
Перша асоціація, що виникає при слові театр — дім. Балетна школа відкрилась, коли підходив до пенсійного віку перший склад артистів і школа, так би мовити, насичувала трупу. Ми дивилися на наших викладачів із неймовірним захопленням та пієтетом. Ганна Михайлівна Гридневська, яка отримала балетну професію у Воронежі, працювала в кордебалеті, у старших класах — соліст Олег Олексійович Грачов. Вони були в трупі театру й одночасно виховували, у тому числі, і солістів
Це незвично вимовляти та усвідомлювати, але зараз уже ми є старшим поколінням і наставниками для прийдешніх поколінь балерин. Багато діток після Дніпровської школи класичного танцю продовжують навчання в Києві, Мінську, європейських балетних школах. Поповнюється трупа й завдяки вихованцям Дніпропетровського театрально-художнього коледжу, де викладають заслужені артисти та педагоги нашого театру Тетяна Михайлівна Омельченко, Алла Миколаївна Петріна, Віктор Іванович Рогачов.
Моє майбутнє — це теж викладацька робота.

— А не було бажання всупереч усьому сказати: «Стоп, усе змінюю та їду навчатися, або працювати в інше місто!».

— Можливо, швидкоплинне, до чогось кардинального це не призвело.

— Кохання це?..

— Щоденний стан.

— Що цікавить Вашого восьмирічного сина?

— Разом із батьком Олег займається бойовими мистецтвами. Тяжіє до точних наук. З цікавістю дивиться всі вистави за участю мами, але ж перевагу надає сюжетним, де є пригоди, ігрові сцени, «Корсару», наприклад. Техніка теж його стихія. Йому дуже важливо все зрозуміти, згадуючи Бориса Пастернака, дійти до самої суті.

— Окрім родини та сцени?

— Вільного часу практично немає, як і окремого хобі. Але, коли трапляється можливість, полюбляю подорожувати. І, звичайно, бачити таку красу, яка зараз у Карпатах, враження незабутні. Повне єднання з природою. Цікаво коли в Дніпрі є гастролери, слідкую за хореографічними новинами.

— Головні професійні та людські якості для балерини?

— Фізичні дані плюс емоційне наповнення і праця, праця, праця. А людська якість — плече, щоби підставити тим, хто потребує.

— Якщо в одному реченні визначити сенс Вашого життя?

— Я живу зі спокоєм та внутрішнім стрижнем руху вперед.

У Поліни цілком відсутня метушня і вона не використовує зайвих слів. Я отримала глибоке людське та професійне щастя від спілкування з нею. Схоже на звучання необхідної інтонації камертону. Оновлене.
Смирнова бере участь у всіх виставах репертуару Дніпропетровського академічного театру опери та балету і є єдиним диханням та рухом із партнерками по сцені. І ти захоплено спостерігаєш досконалу графіку танцю в ракурсах різних хореографів та жанрів.
Вона і є тим самим плечем, як для кордебалетних, так і для солістів. І в цьому втіленні Поліна Смирнова для мене — професіонал і справжня солістка, як на сцені, так і у власному житті.
Світ балету після зустрічі з нею, окрім праці та відданості отримав для мене ще одну барву — цілісність. У тому високому «Смирновському» сенсі, що робить нас досконалими й поза сценою. І це означає, що віддаючи самодостатню перевагу Тут і Зараз, ми впевнено та спокійно рухаємося вперед.

Фото Олени Ємельянової та з архіву Поліни Смирнової

Створено: 28.08.2018.
Редакція від 28.08.2018.
Олена Ємельянова