Валерій Євгенович Хованський

Хованський Валерій Євгенович

  • 1927 – 2012 |
  • Місце народження: м. Дніпропетровськ |
  • диктор, журналіст

Життєвий та творчий шлях диктора дніпропетровського радіо і телебачення Валерія Євгеновича Хованського.

Ті, хто пережили окупацію, – люди другого сорту.
До них застосовувався ярлик: «Ти був в окупації». 
У Дніпропетровську з 1944-го

Валерій Євгенович Хованський народився в Макіївці в 1927 році. Його дід за царської влади був відомим нотаріусом в багатому повітовомумісті Бахмуті. В часи революції та громадянської війни місто знемагало від зміни різних властей, там стало небезпечно жити. Дідуся запросили в тиху Макіївку. Так родина опинилася в Макіївці.

З 1944-го юнак пов’язав свою долю з Дніпропетровськом. Після звільнення Макіївки радянськими військами Валерій пішов до школи, але виявився переростком. Директор запропонував йому перейти до металургійного технікуму. Там він незабаром гостро відчув, що ті, хто пережили окупацію, – люди другого сорту. До них застосовувався ярлик: «Ти був в окупації». Приятель Валерія Микола Милованов, у якого батько при німцях працював інженером на заводі та після звільнення був засуджений, запропонував:

«Валеро, йдемо до армії! Годиться зараз кров’ю все змивати. Пішли!»

У військкоматі хлопців спочатку не хотіли брати, але юнаки написали заяви і з 28 листопада 1944 року стали червоноармійцями.  1 грудня вониопинились у Дніпропетровську. Тут вони стали курсантами навчальної роти 163-го запасного стрілецького полку і через півроку мали вийти молодшими командирами – кулеметниками, петеерівцями. Мешкали неподалік від металургійного інституту на вуличці, що вела до Дніпра. Навчання відбувалися на Монастирському острові, на який узимку переходили через Дніпро по льоду. Після навчання Валерій Хованський став зв’язківцем.

Були моменти, коли курсанти чекали відправки на фронт. Тривоги траплялися і після закінчення війни. Але в підсумку призовників 1927 року народження притримали, на фронт вони не потрапили.

Демобілізувався Валерій Хованський в березні 1951 року, після шести з половиною років служби. У шпиталі юнак познайомився з медсестрою Раєю Федоровою, яка і стала його дружиною.

Його кликали до Харкова, але там були проблеми з роботою та житлом.Тому молоде подружжя залишилося у Дніпропетровську.

Радіо увійшло в життя

Після демобілізації Валерій Євгенович став шукати роботу. На заводі Петровського, який тоді славився, учорашнього солдата не взяли. Тому Валерій звернувся за допомогою до одного з офіцерів із політвідділу. Він і допоміг влаштуватися на роботу електрослюсарем. А через півроку Валерій почув по радіо оголошення про конкурс на заміщення вакантної посади диктора на обласному радіо. Тут же вирушив на вулицю Кірова, і його прийняли. З 9 листопада 1951 року Валерій став працювати на обласному радіо аж до виходу на пенсію в 1994-му році.

Були у житті Валерія Хованського незабутні зустрічі з Юрієм Левітаном, першим голосом Радянського Союзу; Андрієм Євенком, провідним диктором України; Миколою Тихоновим, який згодом змінив А. Косигіна на посаді прем’єр-міністра СРСР.

Хованський не просто бачив перших секретарів Дніпропетровського обкому партії, але і працював із кожним. Він був уже старшим диктором, мав вищу категорію.Тому в його обов’язки входило попрацювати з кожним із керівників над вимовою під час виступу перед радіослухачами. Дикторові часом доводилося робити зауваження: «Неправильно слово сказав». Хтось зносив це нормально, а Олексій Федосійович Ватченко реагував гостро.

Ставка тоді становила 4 карбованці 50 копійок. 
З цього починали. А дослужився до того, що його
ставка була вже близько 10 карбованців.

Як працювали дикторами

Дикторів підбирали спочатку за паперами, за анкетними даними. Після  оголошення конкурсу дикторів телебачення претендентів відсилали до Хованського, він був першим ситом. І лише потім начальник комітету з радіомовлення оцінював претендентів.

У Валерія Євгеновича зберігся слоник, подарунок до дня народження, на якому написано: «Хованському від слухняних дикторш. Квітень 1958 р.»

Валерій Хованський стояв біля витоків дніпропетровського телебачення. Але йому платили півставки, цілий знімальний день оцінювався в ставку, передача – так само. Разом можна було отримати дві ставки. Ставка тоді становила 4 карбованці 50 копійок. З цього він починав. Коли став маститим диктором, його ставка становила вже понад 10 карбованців.

Валерій Хованський працював не тільки диктором, а й журналістом.  Спілка журналістів у Дніпропетровську заснована з 1958 року, а 1960-го року Валерій Євгенович став її членом.

Працював на обласному радіо з 1951 по 1994 рік.

Остаточно на пенсію диктор пішов у 1994 році. Помер Валерій Хованський  17 грудня 2012 року.

Матеріал підготовлено за статтею М. Чабана

Створено: 29.03.2017.
Редакція від 13.09.2017.
Ірина Браславська
Бібліографія:

Література
Чабан Н. Валерий Хованский: С Юрием Левитаном мы отмечали 200-летие Днепропетровска // Зоря.– 2012.– 21.09.– (№ 86).– С. 7: фот.
Чабан М. Валерий Хованский: c Юрием Левитаном мы отмечали 200-летие Днепропетровска // http://zorya.org.ua/kultura/valeriy-hovanskiy-c-yuriem-levitanom-myi-otmechali-200-letie-dnepropet-2068.html
«Валерій Хованський: «З Левітаном ми відзначали 200-річчя Дніпропетровська» // Моє Придніпров’я.
Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2017 рік.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2016.– С. 34–41.
Чабан М.П. Валерій Хованський: «З Левітаном ми відзначали 200-річчя Дніпропетровська»