Дніпрові пороги: дивовижне гірське утворення

Дніпрові пороги: дивовижне гірське утворення

Протягом мільйонів років Дніпро прорізав шлях до моря через гранітні пасма Українського кристалічного щита, утворивши дев’ять порогів.

Після побудови у 1932 році Дніпровської ГЕС пороги були затоплені. Навіть тепер ландшафти навколо вражають мальовничістю, дикістю та різноманіттям. Споконвіку Дніпрові пороги вабили, зачаровували і дивували неприборканою силою.

Б’ють пороги; місяць сходить,
Як і перше сходив...

Тарас Шевченко

Поріг – це гряда каміння, яка перегороджує річку від одного берега до другого, а забори – кам’яна гряда що займає тільки частину річки, вільний прохід із якогось одного боку. Пороги розташовані в такому порядку: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовнигівський, Будильський, Лишній і Вільний.

Д. І. Яворницький  Пороги на Дніпрі споконвіку були великою перепоною всім людям для плаву по Дніпру. У різних авторів існують великі розбіжності щодо кількості забор у порожистій частині Дніпра. Так, Дмитро Іванович Яворницький згадує 52 забори від Архієрейської біля о. Монастирського у межах міста Катеринослава (Дніпро) до Бруневої біля Кічкаського перевозу. Енциклопедія Брокгауза-Ефрона подає цифру «понад 30» забор, Географічна енциклопедія України – «понад 60», А.С. Іловайський згадує 37 забор, на «Плані порожистої частини ріки Дніпра з додатків до проекту Івана Александрова їх 24, на картосхемі лоцмана О.С. Девлада – 51, в історико-топонімічному словнику «Порожистий Дніпро» В.А. Чабаненка – 55 (та 2 «кам’яні гряди»). Найбільше забор у Надпорожжі зустрічалося між Кодацьким і Вовнизьким порогами. Як правило, вони розташовувалися під правим берегом ріки Дніпро. Забори не тільки лишали вільний прохід в руслі ріки, але й падіння води на них було значно меншим, ніж на порогах; отже, вони становили значно меншу небезпеку для судноплавства. Разом із тим, більшість назв забор походить саме від імен та прізвищ тих лоцманів які свого часу «посадили» на них плоти: Пундикова, Бажанова, Шерстюкова, Волощинова, Біляєва, Пурисова, Данилеєва, Сухойванова, Петренкова, Кляпина, Карлова та інші. Часто забори носили назву розташованих поряд островів, скель та інших урочищ: Стрільча, Яцева, Піскувата, Дубова, Таволжанська, Богатирська. Деякі значні забори до початку ХІХ ст. вважалися порогами.

Серед величезної кількості окремих каменів і скель, що окремо стирчали посеред ріки та коло її берегів, у Надпорожжі особливе значення мали так звані «примітні камені», кожен з яких мав свою назву. Найбільша концентрація каменів і скель із назвами спостерігалася саме поблизу порогів – у найбільш небезпечних і відповідальних місцях. У той же час у плесах між порогами таких об’єктів було досить мало. Це пояснюється тим, що, по-перше – камені становили велику небезпеку для судноплавства, бо часто були зовсім сховані водою, або погано помітні, по-друге – слугували орієнтиром на маршруті сплаву суден. Отже, для лоцманів досконале знання примітних каменів було цілковито необхідним.


Повір’я, легенди та перші відомості…

Лоцманові страшніше те, що сидить
у воді кожного порога, тобто чорти:
в кожному порозі сидить свій чорт
і робить свою роботу

У давніх народних переказах, записаних у ХIХ ст. зі слів місцевих мешканців, походження порогів на Дніпрі пояснюється більш поетично:

«До Христового народження лукавий мав велику силу! Каміння, скелі, печери – то все його робота. В печерах він ховався від Божого гніву, від грому. Тоді людей ще мало було, спокушать нікого, так він і давай розносить по землі та розкидать каміння: де кине малий камінець – через год виросте великий, де покладе великий – там виросте скеля. Хотілось йому всю землю покрить камінням, щоб нічого не росло, не жив ні чоловік, ні звір, ні птиця Божа. Тіко не по його вийшло: народився Христос, зараз же прокляв нечистого. З того часу каміння так і зосталось…». (Новицкий Я. П. Народная память о Запорожье. Предания и рассказы, собраные на Екатеринославщине. – Рига, «Спридитис», 1990, с. 15).

 Д.І. Яворницький записав деякі лоцманські повір'я, пов’язані з нечистою силою, яка живе у порогах:

«Старі люди кажуть, що для лоцмана пороги самі по собі не страшні: добрий лоцман знає всі пороги, як свою власну кишеню; він знає і всі лави кожного порога, і всі скелі коло нього, і всі ходи поміж скелями. Лоцманові страшніше те, що сидить у воді кожного порога, тобто чорти: в кожному порозі сидить свій чорт і робить свою роботу. Так, у Кодацькому порозі чорти топлять людей; до Сурського порога сходяться всі чорти, щоб хезати в ньому, бо то неважний поріг, а хезають вони чорним, як смола, гноєм; у Лоханському порозі сидить найголовніший чорт – Вернивод; там чорти розбивають плоти; у Дзвонецькому порозі перевертають човни; в Ненаситецькому воду бушують, та лоцманам у дуби сцять; до них їздить Вернивод та платить їм за те, що вони воду бушують та такі капості роблять лоцманам; у Вовнизькому порозі чорти нічого не роблять, а тільки гострять вила, що в Пеклі; в порозі Вовчку живе головного чорта жінка з чортицями; вона там у воді Вовчого Горла теж і бучу збиває. От через що страшні пороги в Дніпрі всім лоцманам».

Перші відомості про пороги містяться у давньогрецьких творах, зокрема про походи аргонавтів. Згадка про пороги є у працях Геродота. За часів Київської Русі через Дніпрові пороги проходив шлях «із варяг у греки». Назви 7-ми порогів наведено у творі візантійського імператора Константина VII Багрянородного «Про управління імперією», де подано їхні «роські» та «слов’янські» назви (перші етимологізують від давньоскандинавських мов, другі – східно-слов’янського. походження). Поблизу Ненаситця у 972 р. загинув у битві з печенігами київський князь Святослав Ігорович. Пробиті Дніпром «кам’яні гори» згадують в «Слові про Ігорів похід».
 

Приборкання порогів

Проекти встановлення прямого сполучення
між Балтійським і Чорним морями
потребували вирішення питання

судноплавства через Дніпрові пороги

Дніпровський каналУ порожистій частині Дніпра в XVI ст. виникла перша Запорозька Січ. Для її знешкодження у 1635 р. за рішенням польського короля Владислава ІV Ваза поряд із першим Дніпровим порогом (Кодацьким) спорудили фортецю Кодак, поблизу якої виникло поселення дніпровських лоцманів.

Під час інтенсивної колонізації колишніх земель Вольностей Війська Запорозького низового царський уряд Росії від 1785 р. намагався поліпшити умови судноплавства Дніпром. Роботи вели з перервами до 1807 р., але становище не покращилось. У 1826 р. вивчено місцевість та складено план заходів для пробиття каналу. В 1833 р. зроблена перша спроба – на Старокодацькому порозі, а в 1843–1854 рр. на всіх порогах уздовж лівого берега було викопано канали й підірвано найбільш небезпечні скелі. Втім, канали виявилися надто вузькими та мілкими, тому невеликі судна продовжували ходити козацьким шляхом – природними прогалинами вздовж скель правого берега. Проходити пароплавами було неможливо, веслові та вітрильні судна, керовані лоцманами, долали пороги лише під час повеней. Корпорація дніпровських лоцманів мала статус самоуправлінської одиниці, приписаної до Міністерства шляхів сполучення. На початку 20 ст. проекти встановлення прямого сполучення між Балтійським і Чорним морями потребували вирішення питання судноплавства через Дніпрові пороги. Перші проекти шлюзування з’явилися у 1905 р., а у 1918–1919 рр. проектом шлюзів займалася УАН. За планом ГОЕЛРО в районі Дніпрових порогів у 1927 р. було розпочато будівництво Дніпрогесу. Після спорудження греблі утворилося Дніпровське водосховище.

 

Дивовижі для туристів

Понад 700 видів квіткових рослин,
декілька тисяч видів тварин,
вісімдесят із них занесені
до Червоної книги України

Земля на Порогах і навколо рясніє археологічними пам’ятками різних епох: палеолітичні та неолітичні поселення і стоянки, могильники та ритуальні святилища, кромлехи доби бронзи, скіфські кургани, поселення черняхівської культури, залишки польської фортеці Кодак, фундаменти козацьких церков і старовинні цвинтарі. До того, як води Дніпра затопили ці площі, у 1927–1932 рр. тут працювала археологічна експедиція. Нині на цій території існують геологічний заказник Дніпровські пороги та Національний заповідник «Хортиця».

Природа Порожистого Дніпра дарує безліч можливостей для сучасного екологічного та краєзнавчого туризму. Адже саме тут можна побачити дику природу степового Подніпров’я в усій її красі та різноманітті. Туризм почав розвиватися на Дніпрових порогах ще у ІІ пол. XIX ст., коли популярність Надпорожжя як регіону, навколо якого розгорталися важливі історичні події, зросла завдяки художній і публіцистичній літературі. Однак пік популярності порогів як туристичного об’єкту припадає на часи будівництва Дніпровської ГЕС. Головною передумовою для розвитку відповідального екотуризму на Дніпрових порогах має бути налагодження туристичного сервісу в межах уже існуючого регіонального ландшафтного парку.

Різноманітний світ флори і фауни порожистого Дніпра – це понад 700 видів квіткових рослин і декілька тисяч видів тварин, з яких щонайменше 80 видів занесені до Червоної книги України. Тут гніздяться і орлан-білохвост, і зелена ящірка, і водяний вуж, і сарматський полоз, і чорний аполлон.

Дивовижне гірське утворення Дніпрові пороги в багатьох відношеннях – головний озонатор Дніпра, гігантське (99 км) нерестилище риби орієнтувало розвиток культури наших далеких пращурів, бродників, козаків, український світогляд взагалі.

Створено: 11.04.2017.
Редакція від 14.07.2017.
Тетяна Мищенко
Бібліографія:

Афанасьєв-Чужбинський О. Подорож на Дніпровські пороги і на Запоріжжя // Хроніка 2000. Дніпропетровськ: виміри історичної долі: Український культурологічний альманах.– К.: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2007.– Вип. 73.– С. 421–498.
Визначна очисна природна система: Дніпрові пороги – Дніпрові плавні // «...Град ім'ям Пересічень»: Краєзнавчі нариси про пам'ятки Надпорожжя / В.В. Бінкевич, В.Ф. Камеко.– Дніпропетровськ: Пороги, 2008.– С. 315–320.
Козар П. На Дніпрельстан через пороги: Вибране.– Дніпропетровськ: УкОІМА-прес, 2000.– 160 с.
Козар П.А. Лоцмани Дніпрових порогів: історичний нарис.– Дніпропетровськ: ДДУ, 1996.– 96 с.
Манюк В.В. Дніпрові Пороги // Екологічна абетка Придніпров’я [навч. посібник].– Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2008.– С. 68.
Манюк Вад.В., Манюк Волод.В. Заказники Порожистого Дніпра // Заповідні куточки на Дніпропетровщині: заказники [навчальний довідник].– Дніпропетровськ, 2011.– С. 104–111.
Новицкий Я.П. Народная память о Запорожье: Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине 1875–1905 г., - Изд. репринтное: Екатеринослав, 1911: Рига: Спиридис, 1990.
Омельченко Г.М. Дніпрові лицарі.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2000.– 184 с.
Омельченко Г.М. Спогади лоцмана порогів Дніпрових.– Дніпропетровськ: Січ, 1998.– 159 c.: ілюстр.
Природна спадщина Дніпропетровщини / Автор тексту і фото Вад. В. Манюк, 2003.– 18 с.
Яворницький Д.І. Дніпрові пороги: Географічно-іст. нарис.– Дніпропетровськ: Промінь, 1989.– 140 с.: іл.
* * *
Довгаль С. Чи «зареве» Ревучий? // Україна молода.– 2017.– № 31 (17.02).– С. 13.
Іваннікова Л. Перша наукова експедиці на Дніпрові пороги Олександра Афанасьєва-Чужбинського // Народна творчість та етнологія.– 2016.– № 1.– С. 26–32.
Манюк В. Відродження природних святинь Степового Придніпров’я – підгрунтя для відтворення гармонійних відносин людини з довкіллям // Свята справа.– 2007.– № 2.– С. 3–6.
Чабан М. Як угамували Ненаситець // Экспедиция XXI.– 2009.– № 5.– С. 7.
* * *
Яворницький Д.І. Дніпрові пороги [Электронный ресурс]: альбом фотографій з географічно-історичним нарисом.– Дн-ск: ДОУНБ. 2014.– эл. опт. диск (DVD-ROM).