Комерційне училище – Дніпропетровська обласна рада: історія будівлі

Комерційне училище – Дніпропетровська обласна рада: історія будівлі

Історія будівлі Катеринославського комерційного училища, в якій нині розташовується Дніпропетроська обласні рада, багата та цікава.

Ця велична будівля і сьогодні є архітектурною домінантою навколишніх кварталів. Сто десять років тому вона була однією з найбільших у Катеринославі. Споруджено її як один із флагманів освіти на Придніпров’ї. Але вже майже століття у будівлі, створеній двома талановитими архітекторами – Дмитром Скоробогатовим та Олександром Красносельським – вершаться історичні долі нашого регіону. 

Вибір ділянки для будівлі Комерційного училища був обумовлений її розташуванням фактично біля південної околиці міста, а також наявністю необлаштованої Тюремної площі, яка в першій половині XX ст. стала територією інтенсивної забудови. У Катеринославі початку XX ст. земельні ділянки в центрі були майже вичерпані, тому місто компенсувало цю проблему шляхом забудови пустирів і площ, зокрема, так зникли Архієрейська, Севастопольська, Олександро-Невська, Абрамовича та інші. Ця тенденція обумовила й забудову Тюремної площі, будівля Комерційного училища стала першим великим об’єктом нової забудови на її території. 

Першим власником будівлі було Катеринославське комерційне училище – середньо-спеціальний навчальний заклад, який готував спеціалістів економічного та торговельного напрямків. Училище було відкрите 17 вересня 1901 р. і первісно займало одноповерхову порівняно невелику будівлю на вул. Козачій (нині – Старокозацька), поряд із ділянкою, де трохи згодом зведено нову будівлю. Училище було засновано за ініціативою катеринославського купецтва. До складу Опікунської ради училища увійшли лідери місцевого підприємництва, а очолив раду міський голова О.Я. Толстиков. Вірогідно, покровительство з його боку суттєво прискорило як виділення ділянки, так і процес будівництва. У 1904 р. на прохання дирекції училища міська Дума виділила йому нову ділянку на вул. Польовій. Спорудження зайняло трохи більше року: 23 липня 1904 р. відбулося закладення, а вже 1 жовтня 1905 р. розпочався навчальний процес. Вартість спорудження нового корпусу училища склала 415 тисяч рублів.  

Автором проекту був найбільш відомий катеринославський архітектор рубежу XIX–XX століть Дмитро Степанович Скоробогатов. Будинок Комерційного училища разом із будівлею Міської Думи становить найбільш цінну частину творчої спадщини архітектора. 
Будівля Комерційного училища одразу після спорудження була визнана видатним пам’ятником місцевої катеринославської архітектури. І не випадково зображення будинку стали одними з найбільш тиражованих на поштових листівках та у довідкових виданнях Катеринослава. 

Будівля училища була зведена на вісі Польової вулиці (нині – проспект Олександра Поля). Фасадом будинок виходив на тоді ще пустинну частину Тюремної площі, наприкінці якої розташувався корпус Арештантських рот (з 1925 р. на цьому місці сформовано парк). Через таку просторову орієнтацію будівля училища отримала дуже вдалий огляд із центральної частини міста на схід від вулиці Садової (нині – Андрія Фабра).  

Протяжна центрична триповерхова будівля із трьома ризалітами побудована з силікатної цегли, має П-образне планування. Вона виконана в академічному напрямку, структура та вирішення фасадів спираються на класичні обриси, доповнені вишуканим декором. Центральний фасад поділений на п’ять частин, підкреслений трьома ризалітами. Головний із них акцентований чотириколонним портиком із колонами коринфського ордеру, але без фронтону. Фриз над портиком прикрашав напис масивними літерами: «Коммерческое училище», згодом, після присвоєння училищу імені останнього імператора, до напису додали ім’я Миколи II. Два бічні ризаліти акцентовані двоколонними портиками коринфського ордеру, з фронтонами напівкруглої форми, а також надвіконними портиками на рівні другого поверху. Перші два поверхи на всій довжині будівлі, а також всі три поверхи у центральному та бічних ризалітах – первісно були рустованими. Через декілька років після будівництва зроблено важливу надбудову – над центральним ризалітом піднявся купол домової церкви – шатер трапецієвидної форми із невеликою маківкою. До речі, ця маківка, не була демонтована одразу із переселенням сюди органів радянської влади, а проіснувала принаймні до кінця 1920-х рр.; вона добре проглядається на фото уже сформованого скверу, відкритого у 1925 р. 

Внутрішнє оздоблення будівлі Комерційного училища також відзначалося вишуканістю та розмахом. Особливу увагу привертав головний вестибюль із мармуровими сходами, а також актова зала, вирішена в еклектичному напрямку, з пілястрами коринфського ордеру та вишуканим декором, який покривав стіни та стелю зали. Актова зала мала ще одну цікаву окрасу – портрети історичних діячів України та Катеринославщини. В центрі – портрет імператора Миколи II, на честь якого училище було назване в 1907 р. Далі розташовувалися портрети катеринославських губернаторів, покровителів училища, членів Піклувальної Ради. Але, крім цих портретів, які, зрештою, не суперечили офіційному канонові для такого роду приміщень, в залі, у медальйонах над вікнами, розміщувалися зображення, які навряд чи можна віднести до числа політкоректних для тогочасної державної системи. Це портрети українських гетьманів Б. Хмельницького, М. Ханенка, П. Дорошенка, П. Сагайдачного, а також українських культурних діячів та письменників – П. Могили, Т. Шевченка тощо. 

У цілому, майстерне використання класичних прийомів дало можливість Д.С. Скоробогатову створити будівлю, яка увійшла до золотого фонду архітектури Катеринослава, відзначалася парадністю та монументальністю. Виконувачами власне будівельних робіт були підрядники Кучеров і Геронімус.

Комерційне училище було одним із лідерів серед освітніх закладів на Придніпров’ї. Навчальна програма училища була набагато ширшою, ніж в інших закладах подібного типу. Тут викладалися Закон Божий (православний та іудейський – більша частина учнів була з єврейських родин), російська та іноземна мови, історія, математика, фізика, хімія та спеціальні професійні дисципліни: політекономія, статистика, бухгалтерія, законодавство загального, торговельного та вексельного права, комерційна арифметика і торговельна кореспонденція та інші. Цікаво, що в зв’язку з цим, оплата за навчання також була підвищеною: в підготовчому класі – 100 руб. на рік; з 1 по 3 класи – 125 руб., а з 4-го класу – 150 руб. на рік. Одночасно в училищі здобували освіту до 700 учнів. У цілому в будівлі Комерційного училища нараховувалося понад 80 приміщень. Звертало на себе увагу матеріально-технічне оснащення навчального процесу. Зокрема, в будівлі існували, крім кабінету директора, приймальні та вчительської, 21 класна кімната, природничий, фізичний, хімічний, товарознавчий кабінети, службові кімнати інспектора та лікаря. Також були спеціальні бібліотеки – фундаментальна й учнівська. Учні, які закінчували училище з відзнакою, отримували звання «кандидата комерції».

У 1907–1910 рр. до корпусу училища прибудували окреме приміщення, де з’явилася домова церква в ім’я Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Премудрості Божої. Колишня домова церква виконана в неокласичному стилі, має три поверхи (два та високий цокольний). 

Колоритний опис будівлі Комерційного училища вміщений у довідковому виданні «Весь Екатеринослав» на 1913 рік: «Своеобразно-красивое и идеально учебное школьное помещение представляет из себя коммерческое училище имени Николая II. Расположено оно на Тюремной площади между Военной и Тюремной улицами. Перед зданием небольшой бульварчик, тянущийся во всю длину училища по его фасаду. Фасад красивый, изящный своеобразной архитектуры с красивым подъездом. Внутри училище состоит из многочисленных классных комнат, учебных кабинетов, лаборатории и кабинетов. Все комнаты высокия, светлыя, сооруженныя по последнему слову школьной гигиены и содержатся в идеальной чистоте. Можно обойти все здание от одного конца до другого, не встретив ни одной пылинки. При училище очень удобная химическая лаборатория, богатая библиотека и коллекции минералов и металлических изделий, фабрикуемых на металлургических заводах Екатеринославской губернии». Також в іншому розділі книги повідомлялося, що на будинку містився також пам’ятник цареві Олександру II (вірогідно, це був бюст). 

Будівництво Комерційного училища стало суттєвим поштовхом для благоустрою прилеглої до нього ділянки колишньої Тюремної площі. Зокрема, було насаджено бульвар перед будівлею у бік вул. Польової (пр. О. Поля). На бульварі перед головним фасадом будівлі 21 березня (2 квітня) 1909 р. було відкрито невеликий пам’ятник-бюст М.В. Гоголя, споруджений на кошти викладачів і студентів училища, до сторіччя з дня народження знаменитого письменника. 

Кадровий склад Комерційного училища відзначався найвищим рівнем підготовки. Очолював училище протягом всієї його історії Антін Степанович Синявський (1866–1951) – визначний географ, історик, педагог, який відзначився також і на культурно-громадській ниві. Він викладав історію, політекономію, комерційну географію та статистику. Директор мешкав на території училища із дружиною та двома доньками – Ніною і Катериною. Вже після здобуття незалежності, одна з них, Ніна Синявська у 1996 р. встановила на будівлі меморіальну дошку з зображенням козацької шаблі, люльки та дубового листя, яка нагадує про існування Комерційного училища, та сповіщає, що в будівлі працювали три видатних діячі національного відродження початку XX ст. – А.С. Синявський, Д.І. Дорошенко, Д.І. Яворницький. 

Перша світова війна та революція поклали кінець існуванню Комерційного училища і кардинально змінили історичну долю будівлі. Слід відзначити, що навчання в будівлі припинилося ще з початком Першої світової війни. Протягом 1915–1917 рр. тут розташовувався військовий шпиталь. Після падіння Російської імперії будинок на короткий термін знову використовували для навчального процесу, але, зі зрозумілих причин, у 1918 р. Комерційне училище припинило існування. Військовий шпиталь продовжив свою діяльність як гарнізонний шпиталь, який працював до 1923 р. У цьому році в будівлі почала працювати «2-а дослідно-показова трудова школа», яка працювала недовго – до грудня 1924 р. 

Після цього одну з найкращих в архітектурному відношенні та найбільших за масштабами в місті будівель нова влада вирішила пристосувати для своїх потреб. І на початку 1925 р. вона стала місцем розташування місцевих владних і самоврядних структур. У середині 1920-х рр. у колишній будівлі Комерційного училища розмістилися більше двадцяти партійних, радянських і громадських організацій. У довоєнний період тричі змінювався адміністративно-територіальний устрій, і, відповідно, назви головних владних інституцій, які розташовувалися в цій будівлі. З 1920 р. – Катеринославський губвиконком і губком компартії, з 1925 р. – Катеринославський окрвиконком та окружком КП(б)У, нарешті, з 1932 р. – Дніпропетровський обласний виконком і обласний комітет компартії. 

Старі класи та кабінети пристосували для роботи керівників і співробітників названих установ. Актова зала була реконструйована для проведення сесій обласної ради (зберегла ці функції й по сьогодні). Але поступово стара будівля, хоч і масштабна за розмірами, перестала задовольняти потреби суттєво збільшеного адміністративного апарату. На початку 1930-х рр. на порядку денному постало питання щодо реконструкції будівлі з розширенням її площі, що відповідало загальній тенденції того часу. 

Але у випадку з будівлею Комерційного училища питання реконструкції постало нагально – 22 березня 1932 р. тут спалахнула пожежа, яка значно пошкодила пам’ятку архітектури. Через це будинок був суттєво реконструйований за проектом іншого видатного архітектора О.Л. Красносельського. Цікаво, що корифею місцевої архітектури 1920–1930-х рр. довірили реконструювати споруду «метра» катеринославського зодчества. 

Красносельський дуже обережно підійшов до питання реконструкції найкращої будівлі свого попередника. Вона була надбудована одним поверхом над центральним ризалітом та двома поверхами над бічними частинами. Для візуальної гармонізації нової та старої частин було збережено ритм віконних прорізів на надбудованих поверхах всюди, крім надбудови центрального ризаліту, в якому фасадна частина акцентована випуклим напівциркульним розширенням по центру. На верхньому поверсі розташовані три великі квадратні вікна (по центру) та два менших вікна з півциркульними завершеннями (з боків). Над вікнами в центрі було розміщено державний герб Української РСР, після 1991 р. замінений на малий герб України (нині тут композиція з герба та прапора України, виконана з неону, яка підсвітлюється в темні години). 

Під час реконструкції було суттєво спрощено архітектурний декор, зокрема: прибрано різноманітні гірлянди, консолі та розетки в ризалітах та декоративні частини фризів над портиками, помітно зменшено декор вікон, ліквідовано напис над головним портиком. Оригінальні напівкруглі фронтони, які завершували два бічні ризаліти, прибрали, замість них влаштували балюстради балконів надбудованого четвертого поверху. Принагідно зауважимо, що Красносельський також суттєво спростив архітектурне оформлення вікон другого та третього поверхів у бічних крилах. Уважний аналіз допоміг нам знайти ще одну відмінну деталь: деякі з цих вікон (по 4 на двох поверхах кожного крила) архітектор прикрасив своїми «фірмовими» прийомами – рустовані пілястри та трикутний фронтон із замковим каменем (на другому поверсі), а також схематично накреслені рустовані пілястри та напівкруглий фронтон із замковим каменем (на третьому поверсі). Такі ж форми – рустовані пілястри та фронтони із замковим каменем – прикрасили п’ять вікон другого поверху у центральному ризаліті. Причому в останньому випадку висота фронтонів була зменшена у порівнянні з первісним проектом, а два вікна (2-е та 4-е) отримали замість трикутних напівциркульні фронтони. Цих архітектурних деталей не було в будівлі Скоробогатова, вони стали своєрідним автографом О.Л. Красносельського, який можна знайти в багатьох його творах. 

У результаті реконструкції, проведеної О.Л. Красносельським, архітектурне рішення головної частини та надбудови візуально різняться, проте не дисгармонують. Під час реконструкції також змінили внутрішнє планування будівлі. Якщо у трьох нижніх поверхах у центральному ризаліті розмішувалися парадні сходи, то два верхніх надбудованих поверхи з метою економії площ отримали просту коридорну систему планування зі сходами у бокових крилах. 

У період окупації в 1941–1943 рр. будівлю займали німецькі військові: військовий шпиталь № 3-529 і військова частина № 02633. Після звільнення, у 1946 р. тут знову розмістилися обком партії та радянські органи управління. 

Отже, протягом багатьох десятиліть у будівлі розміщувалися партійні та радянські органи влади Дніпропетровщини. Спочатку в цій же будівлі містився й обласний комітет комуністичної партії, який у радянський період був дійсним центром управління регіоном, куди сходилися всі важливі нитки управління. Ради як органи самоврядування мали більше декоративний характер. У 1971 р., після побудови нової будівлі обласного комітету партії (архітектор Д.І. Щербаков), у колишньому будинку Комерційного училища залишилася Дніпропетровська обласна рада, яка міститься тут і дотепер. Нова будівля обкому порушила панорамне сприйняття будинку Комерційного училища з боку скверу ім. Леніна. Але таким чином почав утворюватися своєрідний ансамбль споруд – осередків місцевої влади, який доповнило спорудження у 1980 р. Будинку політпросвіти місцевого обкому партії. Сформувався своєрідний ансамбль, який, на нашу думку, можна назвати «трикутник влади», який існує й дотепер, хоча остання будівля у 1990-х роках отримала більш скромну назву «Діловий центр». 

У травні 1921 р. у будинку виступив Ф.Е. Дзержинський, який відвідав об’єднане засідання президії губвиконкому, губкому партії, губпрофради і губЧК. У 1978 р. на згадку про це була відкрита масивна меморіальна дошка. Найбільш цікаво, що статусу пам’ятки історії будівля набула саме через цю подію. Вся інша історія будівлі Комерційного училища важко вписувалася в тодішні ідеологічні «святці». Але новий час кардинально змінив акценти. 23 лютого 2014 р. народ зняв цю дошку з фасаду будівлі облради, її передали до фондів Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького. 

Новий час вносить корективи у життя будівлі, крізь яку пройшли всі перипетії останнього бурхливого століття. У непросту зиму-весну 2014 р. будівля облради стала одним із епіцентрів політичної напруги на Дніпропетровщині, бачила численні мітинги, маніфестації. 

Сьогодні будівля Дніпропетровської обласної ради – пам’ятка архітектури національного значення, зберігає свою роль архітектурної домінанти для прилеглих кварталів. Верхні поверхи будівлі чудово проглядаються навіть з вершин сусідніх пагорбів. 

 

Створено: 18.09.2017.
Редакція від 14.06.2018.
Максим Кавун
Бібліографія:

Днепропетровск: Архитектурно-исторический очерк / сост. Н.П. Андрущенко, С.Е. Зубарев, В.А. Ленченко. – К.: Будівельник, 1985. – 151 с., ил. Про будівлю Комерційного училища – див. с. 45–46.
Ігнатов О.Н. Архітектор О.Л. Красносельський. – К.: Будівельник, 1966.– 56 с.
Кавун М. Главный архитектор Екатеринослава [Д. С. Скоробогатов] // Недвижимость в движении.– 2010.– 14 июля.
Коммерческое училище // Весь Екатеринослав. Справочная книга на 1913 год. – Екатеринослав: Издание Л.И. Сатановскаго, 1913.– С. 122–123, 128.
Стародубов А.Ф. и др. Память истории: г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям / А.Ф. Стародубов, В.В. Самодрыга, С.С. Иванов.– Дніпропетровськ: РВА «Дніпро-VAL», 2001.– 374 с.
Старостин В. Тюремная площадь. Часть I. Освоение пустыни // Новый город. – 2009.– № 5.– С. 60–71.
Старостин В. Тюремная площадь. Часть II. Социалистическая реконструкция // Новый город. – 2009.– № 6.– С. 54–61.
Фоменко А.К. Комерційне училище імені Миколи II – Облрада // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 124–127.