Загадкові степові амазонки. Невигадані історії. Частина 2.

Загадкові степові амазонки. Невигадані історії. Частина 2.

Продовжуємо розповідь про легендарних жінок-воїнів на території сучасного Придніпров’я.

У цих народів жінки подібно чоловікам залучаються
до війни і ніскільки не поступаються їм у хоробрості,
тому багато великих подвигів було звершено славними
жінками не тільки в Скіфії, але і в сусідніх з нею землях.

Діодор Сицілійський

 

 

 

 

 

У 70-х роках ХХ століття вчені завдяки археологічним розкопкам ототожнили ареал проживання легендарних войовниць із середнім і нижнім Придніпров'ям. Отже, виходить, що місто Савромара на притоці Дніпра стало столицею дніпровських амазонок. Про останніх відомо не так багато.

Амазонки мешкали в гирлі Самари?

Перекази свідчать, що десь у районі самарського гирла в сиву давнину стояло сарматське місто Савромара. 

«Сармати… після довготривалих мандрів… між Доном та Чорним морем, між Дунаєм та Віслою, між Балтійським та Льодовитим морями на початку VII століття нашої ери зупинилися, нарешті, біля Дніпра, зайняли всю нагірну частину Тавриди, займалися тільки рибальством та військовим промислом...; головне городище їх було недалеко від Дніпра – Савромара, в просторіччі називалося Самарою при річці того ж імені».

Так писав катеринославський єпископ Феодосій Макаревський в «Матеріалах для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії: Церкви та парафії минулого XVIII століття», що вийшла в 1880 році у друкарні Я. Чауського. Правдивість цієї версії багато пізніше підтвердили знахідки сарматських пам'яток і поховань у низині Самари біля Підгороднього, а також біля сіл Соколове, Верхня Маївка, Спаське, Булахонка і навіть у лівобережній частині сучасного міста Дніпра. 

Про Савромару писав і Дмитро Яворницький: «Після річки Орелі йде річка Самара, у книзі великого креслення Самар, у запорізьких козаків Самарь… По-різному перекладали це слово різні вчені, але найближче, здається, підходить переклад з киргизької, де воно означає «кругле озеро», а найбільш штучно звучить пов’язання з етнонімами сармат, савромаїт – сармати збудували собі місто Савромару на річці з тією ж назвою, у просторіччі зване Самарою».

Амазонки у Савромарі

Збереглася легенда (її, зокрема, передає Олександра Кравченко в книзі «Амазонки Дніпра»), що оповідає про те, як емансиповані вершниці потрапили до гирла Самари. Спочатку вони жили в причорноморських степах, звідки їх не раз намагалися вижити греки. Якось їм вдалося взяти в полон безстрашних войовниць і на кораблі відправити до Еллади. Але по дорозі амазонки зачарували свою варту, а потім перебили. Однак, захопивши судно, виявилися в пастці, оскільки керувати ним не могли. Страшна буря ледь не затопила команду, а потім вітри і течії віднесли їх до берега Меотичного озера (Азовське море). Звідти врятовані почали наступ на Скіфію, захоплюючи табуни коней і громлячи табір за табором, поки не дійшли до гирла Самари. Там, зачаровані небаченою красою землі, що відкрилася перед їхніми очима, і зручним розташуванням місцевості, вони вирішили осісти й заснувати місто, давши йому назву Савромара. Так і залишилося незрозумілим – чи то місто було іменоване за назвою річки, чи, навпаки, річка отримала найменування через чудовий град, що стояв на її берегах...

Битва з амазонками. Малюнок на вазі // https://ancientmyth.ru/mifologiya/geroi/teseyo-i-amazhonki

У Савромарі амазонки, як свідчить легенда, здійснили одвічну мрію жінок. Главами сімейств були представниці жіночої статі, а домашній затишок забезпечували поневолені ними чоловіки з сусідніх племен, вони ж вели і домашнє господарство.

На жаль, від цього міста нічого не залишилося. Не знайшли його слідів і археологи, п'ядь за п'яддю досліджуючи територію поблизу гирла Самари. Правда, значна її частина в 30-х роках ХХ століття була затоплена і стала дном Дніпровського водосховища. Можливо, саме там і залишилась  розгадка стародавніх феміністок.

Що саме сталося з Савромарою в далекому VIII столітті, невідомо. Чи то місто захопили і зруйнували дощенту кочові племена гунів, чи амазонки, які не звикли до осідлого життя, самі покинули його і подалися на пошуки нових пригод, – їхні сліди загубилися в просторах часу.

Одна з легенд, яку розшукала Любов Романчук, говорить, що Савромара була зачарована і, як і раніше, існує, тільки нікому не видима. Нібито амазонки не тільки досконало оволоділи бойовим мистецтвом, але мали неймовірні знання з ворожіння та магії. Тому, коли на місто насувалися полчища кочівників, вони, не бажаючи бути полоненими, зачарували своє місто від усіх поглядів. Так і стоїть Савромара, чекаючи, коли хтось знайде потрібне заклинання, і чудове місто нарешті зможуть побачити всі.

Легенда про степову царицю Амагу

Ще одну легенду про стародавнє плем’я амазонок, яке жило неподалік Ясинової балки біля нинішнього села Спаське Новомосковського району, записав Леонід Сідак, краєзнавець  з    м. Підгороднього.

«Було це далекого 1902 року. Молоде подружжя отримало земельний наділ неподалік Ясинової балки, що біля села Спаське. Якось, пропрацювавши до пізнього вечора, молоді господарі залишились ночувати у хижці біля свого поля. Раптом чують, начебто хтось зайшов до їхньої хижки. Дивляться, аж нікого немає, а воно лізе до них під покривало та ще й дрижить, начебто від зимової холоднечі. Злякалися вони та надвір. Дивляться один на одного, що за чортівщина, начебто нікого не видно, а щось же є та ще й стогне та дрижить. Оговтавшись якось, взяв чоловік здоровенну ломаку та в хижку:

– А ну, вставай, ти хто такий?

А той:

– Та кинь ти ту ломаку, ти мені нічого не зробиш, я безтілесний, одігріюся, тоді і розкажу. Я давно вже хочу розповісти людям, та все нікого не бачу на цім місці, де колись було наше капище, бо живу я тільки вночі біля того капища, де моє тіло, так мені було пороблено.

Вийшов чоловік з хижки та до жінки: «Знаєш, люба, це щось неймовірне. Мова його ще та, давньослов’янська. Добре, що батько навчив мене, та й я читаю письмо по-церковному». Відігрівшись, той привид позвав їх до хижки. Дівчина не ходила туди, їй було боязно, це вже чоловік розповідав.

Виходить так, що на цьому місці, де тепер хижка, колись ріс величезний священний ясень, якому поклонялося плем’я, яке жило тут. Та такий крислатий, що під його кроною міг сховатися від спеки цілий табун диких коней-тарпанів. Під тим ясенем стояло і їхнє племінне капище, присвячене богу Сонця Дажбогу. А жило те плем’я в межиріччі річок Оріль та Самара. І називалося те плем’я угличі, від назви річки Оріль, яку в давнину звали Угла. Це вже ногайці, які тут кочували, назвали її Ерель, а ми звемо її Оріль.

Старовинне капище // https://news.tut.by/society/421916.html

А ще розповідав той привид, як його ще хлопцем один із жерців того капища хотів зробити вічно молодим. А я в нього питаю:

– А чого ж ви себе не зробите вічно молодим?

А він мені і каже:

– Я сам собі не можу. Хтось же повинен відділити мою душу від тіла, а потім ще й знати замовляння та заклясти. А потім ще й душу треба повернути до тіла та дати звикнути вже до оновленого тіла. 

Довго він мене умовляв, нарешті я дав згоду – кому не хочеться бути вічно молодим.

Було вже за північ. А робити те дійство треба було до вранішнього співу півнів, бо душа, що літає, вже не повернеться в тіло. Він відділив мою душу від тіла, і я полетів. Що він робив з моїм тілом, я дивився на землю, на ліси, степи, а людських жителів і видно не було, тільки річки виблискували в сяйві місяця та зірки купалися у воді. А нашого капища і видно не було за величезним ясеном. Я був вільний, я летів просторами неба, і мені було добре. І раптом я побачив вершників, вони мчали до нашого капища. Це були дівчата, їх було багато, і в кожної з них на витягнутій руці був довжелезний спис, а за плечима сагайдак зі стрілами. Вони увірвалися до нашого капища, де був жрець та моє тіло. Що було в середині капища, я не бачив. 

Невдовзі дівчата поїхали, і я опустився на землю. Повернувшись до капища, я побачив, що голова і тіла жреця були пронизані стрілами, а в моєму тілі стримів спис. І я заплакав, бо вже ніколи я не стану людиною. Мабуть, Всевишньому було так угодно – послати дівчат, це жіноче начало, яке дає життя всьому живому на землю, покарати сміливців, які наважалися зупинити круговорот життя, бо ніщо не вічне, навіть Боги і ті смертні. Тільки один Всевишній, творець Всесвіту, безсмертний.

Тож, літаючи над степовими просторами, я бачив і їхню царицю Амагу. Це були войовничі сарматки. Досить сказати, що коли царські скіфи, які жили в Криму, захопили торгівельне місто Херсонес, то греки звернулися до сарматської цариці Амаги. На той час сармати вже заволоділи причорноморськими степами. Увірвавшись зі своїми дівчатами до Херсонеса, Амага вбила скіфського царя, а на його місце поставила його сина, вже як залежного від греків. З того часу греки стали називати войовничих дівчат амазонками від імені їхньої цариці Амаги. Було це в третьому столітті до нашої ери. У той час у сарматів був ще матріархат. Вони поклонялися жіночим божествам, степовим духам, водяникам, русалкам та лісовикам. А в їхніх святилищах жерцями були тільки жінки. Та й військові загони здебільшого формувалися із дівчат з привілейованих родин, наближених до царського роду, які ще змалку привчалися до верхової їзди, стріляли з лука та володіли списом та мечем. Приймаючи присягу, вони встромляли меч у землю і клялися боронити землю, на якій живуть, та бути непримиренними до своїх ворогів. Цілих шість століть проживали тут сармати, переймаючи вірування та звичаї сусідніх хліборобських племен, які селилися здебільшого біля степових річок, які впадали в Дніпро, щоб можна було торгувати зерном та городиною з греками Криму. Про це написав і Геродот. А коли в IV ст. вже нашої ери під час  так званого «Великого переселення народів» в причорноморські степи вторглися дикі германські племена готів, а потім і гунів, сармати, як і скіфи, розпорошилися серед інших племен і разом з ними відійшли на північ, під захист лісів та болот. Тоді і приорільське плем’я угличів перебралося на захід, до берегів Чорного моря, – що й записано в літописах.

Але деякі роди залишилися і тут, бо росли тут великі ліси, а низинна місцевість, де тепер село Спаське і далі в степ, була заболочена. І загарбники обходили ці місця. Це від тих родів і залишилися назва балки Ясенова, неподалік якої і ріс той величезний священний ясень, а під ним і капище племені угличів, присвячене Дажбогу – богу Cонця, яке дає життя всьому живому на Землі. Таке-то колись діялося в наших степах».

Скіфські амазонки – не такі, як усі

Досліджуючи кургани, українські археологи виявили поховання молодих озброєних жінок. Зібравши й узагальнивши весь доступний матеріал, археологи В. Іллінська та О. Фіалко стверджують, що в скіфському суспільстві існували жінки-воїни. Щоправда, скіфські амазонки не були схожі на описаних Геродотом амазонок-чоловіковбивць.

«Наші» брали участь у кінних легкоозброєних допоміжних загонах. Володіння зброєю жінками кочівників було результатом їхнього кочового способу життя. Справою кожного чоловіка був випас худоби і війна. А коли чоловіки вирушали в далекі грабіжницькі походи, захист основного багатства – худоби від хижих звірів і не менш нахабних сусідів, а також безпеку родини брали на себе жінки.

На повагу заслуговує і тактика, до якої вдавались амазонки. Завдяки легкій вазі вони могли швидше скакати на конях і блискавично маневрувати в бою. Аналіз кісток із захоронень вказує на неабиякий розвиток м’язів і деформацію кістяка, характерну для тривалого перебування верхи на коні.

Запорізькі археологи розкопали стародавнє поховання, яке підтверджує: жінки-воїни не просто існували, а й мали чоловіків і не позбувалися грудей.

«Ще в 1957 році було знайдено поховання жінок-воїнів. Його відкрив відомий запорізький краєзнавець і археолог Олександр Бодянський. Але тоді розкопки не проводили. Роботи почалися тільки в 1993 році і йшли одинадцять років», – розповідає завідувачка відділом історії краю Запорізького обласного краєзнавчого музею Зоя Попандопуло.

За майже сорок років «простою» багато артефактів з могильника пропало. Щось забрало Каховське водосховище, берег якого зовсім поруч. Щось розтягнули місцеві жителі. Люди розповідають, що коли зводили свої будинки, то постійно натикалися на давні поховання. Коли ж археологи нарешті почали розкопувати ґрунтовий могильник, то серед 53 могил виявили 10 жіночих поховань. Причому поряд зі скелетами лежала зброя. А яких жінок могли ховати зі стрілами, списами і мечами? Тільки амазонок. У могилах також були прикраси: бронзові сережки, браслети, персні та намиста. Деякі вироби були зроблені зі склопасти – цей матеріал привезли скіфам греки, але секрет його виготовлення давно загублений.

І все ж вчені сумнівалися: а раптом помилка? Адже за скелетом важко однозначно визначити стать. А намиста і браслети – та хіба мало як вони потрапили в могильник? 

Всі крапки над «i» розставили антропологи, які провели кілька експертиз і зробили висновок: у могильнику поряд із дітьми і чоловіками поховані жінки. Наймолодшій було 18 років, найстаршій – 50. Дівчата в основному зростом 160–164, найвища – 170 сантиметрів.

Найчастіше в жіночих похованнях трапляються бронзові наконечники стріл, так званий «скіфський лук», який був досить грізною зброєю. Він посилав стрілу на відстань понад 500 метрів. Пізніше на зміну луку скіфського типу прийшли так звані гунські луки довжиною близько 1,5 м. При пострілі для натягування лука необхідно було прикласти зусилля у 40–60 кг. Якщо вправний лучник випускав за одну хвилину 10–12 стріл, можна уявити собі, яку фізичну підготовку мали степові амазонки!

«Всі ці жінки займалися ратною справою, – продовжує Зоя Попандопуло. – При цьому наші розкопки спростовують легенди про амазонок, описані Геродотом. Зокрема, про те, що їм в дитинстві перев'язували одну грудь, щоб не росла і потім не заважала стріляти з лука. Геродот особисто не бачив амазонок. Він написав про це зі слів скіфів. Але всі їхні зображення на посудинах, металевих виробах, а також скульптури (наприклад, на фризі афінського Акрополя) свідчать: дівчата були фізично повноцінними».

Знахідка запорізьких археологів спростовує і те, що амазонки не створювали сімей і жили виключно жіночою компанією, а чоловіки їм були потрібні тільки для продовження роду. Якщо у амазонки народжувався хлопчик, його віддавали на виховання батькові, а ось усіх дівчаток залишали при собі.

«Скіф'янки виходили заміж, – пояснює Зоя Попандопуло. – В одному з поховань ми знайшли останки чоловіка. Він помер раніше жінки, і його скелет був відсунутий під саму стінку катакомби, а в центрі лежала жінка з дитиною і зброєю. Ось така сім'я».

Від чого загинули амазонки, сказати складно. Жодна не посічена мечем, значить, померли своєю смертю? А може загинули від стріл? Наконечники зазвичай пробивали м'які тканини, люди вмирали від кровотеч або інфекцій, занесених у рану. Вражає ще одне. Якщо в жіночих могилах сарматів цього періоду перебувала велика кількість предметів, то в чоловічих – майже нічого. У одній знайдений тільки горщик, у кількох інших чоловіки поховані з дитиною на руках. Отже, бідність чоловічих могил ще більше наводить на думку про тодішній матріархат.

Ось такі були скіфські амазонки: захищали сім'ю зі зброєю в руках, займалися побутом, народжували дітей, чоловіків на війну проводжали і при цьому не забували, що вони жінки, і любили вбиратися.

Сенсаційні археологічні знахідки

Міфологічні та історичні сюжети з амазонками належать до числа найпоширеніших у стародавньому мистецтві. Цікавою є знахідка золотих обкладок піхов меча з кургану Чортомлик (Нікопольський район) із зображеннями багатофігурних батальних сцен. Ці знахідки датуються 340–320 рр. до н.е. 

Золота обкладинка піхов меча зі скіфського кургану Чортомлик. 1 – загальний вигляд; 2 – фрагмент центральної частини орнаментального фризу; 3 – фрагмент закінчення // Археологія.– 2011.– №1.– С. 82.

Фіалко О.Є., співробітниця Інституту археології НАНУ, звернула увагу на персонажів, зображених на золотій обкладинці піхов меча зі скіфського кургану Чортомлик. У центрі пластини розташована пара воїнів, ліворуч – атакуючий гопліт у широкому плащі. У випростаній вперед лівій руці він тримає великий округлий щит, у відведеній назад для удару правиці стискає короткий меч. Праворуч від нього впала на коліна амазонка. Корпус її трохи відкинутий назад, лівою рукою вона спирається на землю, очевидно, намагаючись утримати рівновагу, в піднятій правій руці затиснуте руків’я сокири, занесеної для удару. Незважаючи на шалений натиск супротивника, амазонка відчайдушно обороняється. Трактування персонажа грунтується не лише на позі воїна і зброї – сокирі з тонким руків’ям, характерним для передачі жіночих образів у батальних сценах, а й на іконографії цього образу. Йдеться про витончену фігуру з підкресленими грудьми. Замикає композицію фігура коня під сідлом, що скаче щодуху і тягне по землі пораненого (чи мертвого) вояка, який ще стискає в лівій руці повід. Голова воїна знесилено повисла, правиця волочиться по землі. Вбрання цього персонажа таке саме, як і в амазонки – короткий у складках хітон і м’яка шапка з довгими клапанами. Ця особа, очевидно, представляє загиблу амазонку. Місцем виробництва золотих накладок піхов мечів так званої троянської серії історики вважають Боспор. Цілком можливо, що у могилі на кургані Чортомлик була похована висока особа з віцськової верхівки, що особливо відзначилася в бою.

Археологи констатують, що сцени з амазонками мали широке розповсюдження і відображали художні орієнтири та вподобання й еллінів, і римлян, і варварського (у нашому випадку, скіфського) населення.

На території Покровського комбінату Інститут археології НАН України проводив розкопки курганів стародавніх скіфів. Їх датують IV століттям до нашої ери. В останні дні перебування археологічної експедиції у Покрові їм вдалося зробити сенсаційну знахідку. Виявили могилу, із залишками молодої дівчини! На щастя, могила виявилася не розграбованою, і це дозволило зробити сенсаційні висновки.

Могила скіфської амазонки на території Покровського комбінату //  https://www.5.ua/regiony/sensatsiina-znakhidka-na-dnipropetrovshchyni-arkheolohy-vidnaishly-mohylu-skifskoi-amazonky-152199.html

Як пояснив керівник експедиції Сергій Полін, дівчина була свого роду амазонкою та, швидше за все, загинула в бою. Оскільки могилу не порушили, на руках та шиї дівчини були прикраси: браслет і намисто. Крім того, поруч із нею у похованні були чаша, невелика амфора та сагайдак зі стрілами. Стріли від часу зотліли, але наконечники збереглися. Неподалік лежали залишки коня, коней стародавні скіфи клали до могил для відкупу… У тогочасному скіфському суспільстві, а це 2400 років тому, кожна десята жінка мала зброю, вправно їздила на коні й володіла мечем.

Бронзове люстерко, знайдене запорізькими археологами на Мамай-горі у захороненні жінки-амазонки // https://www.061.ua/news/2132383/bronzovoe-zerkalce-i-nakonecniki-strel-zaporozskie-arheologi-nasli-zahoronenie-amazonki-foto

Ще одну могилу справжньої амазонки, за припущенням, знайшли учасники археологічної експедиції Запорізького державного університету у скіфському некрополі Мамай-гора на Запоріжжі. Жіноче скіфське поховання виявилося непограбованим, що трапляється дуже рідко. Біля лівої руки лежали вістря стріл, а в головах – бронзове люстерко. Наявність такого жіночого аксесуара свідчила, що ця пані була не простолюдинкою. А найцікавіше – у ногах скіф'янки стояла мініатюрна посудина для парфумів…

Як бачимо, міфологічні та історичні сюжети про амазонок, поширені у мистецтві, літературі та фольклорі стародавнього світу, знаходять певне підтвердження при археологічних розкопках. Жінки, які нарівні з чоловіками захищали рідну землю та оберігали сімейне вогнище, зіграли свою унікальну роль в історії. Якщо зважити на те, що скіфи і савромати – пращури праслов’янських племен, то зрозуміло, чому жінка в Україні, зокрема на Придніпров’ї, зберігала дух незалежності в ті часи, коли прекрасна стать по всій Європі була загнана, на думку Наталі Околітенко, в такі собі моральні резервації... Амазонки довели, що не існує цáрини, де б жінка не могла стати поряд із чоловіком, нічим йому не поступившись. Але й зазнали поразки амазонки через те, що самостверджувалися на чоловічій території замість того, щоб створювати свою… Такий він, історичний досвід.

Багато поколінь степових амазонок і вільних дніпрянок передали нам якусь часточку своєї енергії, незалежний дух, самодостатність. Рішучість, здатність не підкорятися обставинам, брати долю у свої руки, виконувати «чоловічі» справи і бути привабливими, «командувати» і мріяти про надійне чоловіче плече – усі ці риси характерні для жінок нашого степового краю. Тож і шукати амазонок сьогодні треба саме на Придніпров’ї, адже в жилах мешканців нашого краю тече шляхетна кров жінок, які однаково добре могли і битись, і кохатися. 

Битва з амазонкою. Розпис на вазі // https://www.nastroy.net/post/kto-takaya-jenschina-amazonka-mif-ili-realnost Золотий кульчик із зображенням пантери, знахідка з Донського кургану // http://spadok.org.ua/sarmaty/amazonky Діадема амазонки // http://spadok.org.ua/sarmaty/amazonky Кістяний гребінь амазонки із зображенням гепарда, знахідка з кургану на Дону, 4 тис. до н.е. // http://spadok.org.ua/sarmaty/amazonky

 

Загадкові степові амазонки. Невигадані історії. Частина 1

 

Створено: 30.10.2019.
Редакція від 07.11.2019.
Тетяна Глоба
Бібліографія:

Кравченко О. Амазонки Дніпра: легенди.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2006.– 308 с.
Макаревский Ф. Матеріалы для историко-статистическаго описанія Єкатеринославской Епархіи: Церкви и приходы прошедшаго ХUІІІ столетія.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2000.– 1080 с.
Шевцов В.Ю. Рід. Міфи і легенди Ук-Ра-їни.– Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2015.– 288 с.
Эварницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. Ч. І.– С.-Петербург, 1888.– 294 с.
Эварницкий Д.И. Публичныя лекціи по археологіи Россіи.– С.-Петербург, 1890.– С. 49.
* * *
Джунь Л. Жінки в історії України. Амазонки: вигадка чи реальність? // Історія в рідній школі.– 2017.– № 5.– С. 36–41.
Жежела А. Могила скифской амазонки // За Марганець.– 2017.– № 30 (10.08).– С. 5.
Камрад Т. Под Днепром нашли амазонку // Днепр вечерний.– 2017.– № 56 (10.08).– С. 1.
Могила скіфської амазонки – нова знахідка археологів // Південна зоря.– 2017.– № 90 (15.08).– С. 3.
Морозова Н.М. Сарматська цариця // Історія та правознавство.– 2016.– № 6 (430).– С. 28–29.
Околітенко Н. Гендерні проблеми: легенди і генетика (амазонки) // Українська культура.– 2006.– № 9.– С. 27–28.
Романчук Л. Чары днепропетровских амазонок // Днепр вечерний.– 2016.– № 23 (29.03).– С. 11.
Сідак Л. Чи були у степах амазонки? // Сільські новини.– 2018.– № 7 (22.02).– С. 4.
Топальський В. Країна «Амазонія» / В. Топальський // Військо України.– 2010.– № 3.– С. 44–47.
Фіалко О.Є. Сюжети амазономахії та грифономахії в античній торевтиці // Археологія.– 2011.– № 1.– С. 77–90.
* * *
Легенди Дніпра: як до нас потрапили амазонки і де вони мешкали.– https://dp.vgorode.ua/news/dosuh_y_eda/290892-lehendy-dnepra-kak-k-nam-popaly-amazonky-y-hde-ony-obytaly
Лучер М. Скифские амазонки не такие, как все // Комсомольская правда в Украине.– 2014.– 22 июня; Режим доступа: https://kp.ua/life/458554-skyfskye-amazonky-ne-takye-kak-vse.
Сармати і амазонки за описами Геродота (Культурно-історичний портал «Спадщина предків».– Режим доступу: http://spadok.org.ua/sarmaty/sarmaty-i-amazonky-za-opysamy-gerodota
Сенсаційна знахідка. На Запоріжжі знайшли нерозграбоване поховання скіфської амазонки.– Режим доступу: https://tsn.ua/ukrayina/sensaciyna-znahidka-na-zaporizhzhi-znayshli-nerozgrabovane-pohovannya-skifskoyi-amazonki-1204809.html
Українські амазонки: зв’язок прадавніх Косачок із сучасними http://veterano.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=5446:ukrajinski-amazonki-zv-yazok-pradavnikh-kosachok-iz-suchasnimi&catid=36&Itemid=191