Андрій Зорін: науковець, винахідник, громадський діяч

Зорін Андрій Микитович

Україна, Дніпропетровська область

  • 23 серпня 1933 – 11 травня 2003 |
  • Місце народження: с. Мишурин Ріг, Дніпропетровської обл. |
  • інженер, учений, заслужений винахідник України, доктор технічних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

Андрій Зорін – видатний український вчений, фахівець у галузі гірничих наук, винахідник.

Ім᾽я дніпропетровського професора, академіка Андрія Микитовича Зоріна відоме далеко за межами нашої країни. Його внесок у науку важко переоцінити. Андрій Зорін – не просто став першовідкривачем, хоча сам факт реєстрації закономірності – значна подія в усьому науковому світі. Він зробив перше за всю історію відкриття в гірничій науці. Відкритий ним метод відведення викидів метану із зони гірської розробки фахівці називають відкриттям №1 в сучасній гірничій справі. Це наукове відкриття дозволило врятувати життя тисячам гірників! А згодом, як не дивно, він встановив нову закономірність у медицині.

Вся діяльність А.М. Зоріна зіткана з небезпеки та спроб її уникнути, повного ігнорування його ідей науковими авторитетатми… і – беззастережного їх визнання. Склалося так, що першу половину свого творчого життя вчений віддав пошуку наукової істини, другу – боротьбі за її визнання. При цьому йому неминуче доводилося долати перешкоди, які чинили байдужість і заздрощі.

Народився Андрій Микитович Зорін 23 серпня 1933 року в селі Мишурин Ріг Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в бідній селянській родині. Батько його був малограмотним, а мати не знала навіть алфавіту. У сім᾽ї було десятеро дітей. Жили бідно, але дружно. Коли почалася Друга світова війна, батько, Микита Архипович, пішов на фронт, воював у розвідувальній роті, неодноразово був нагороджений. Особливо він дорожив Медаллю «За відвагу». Війну закінчив у Берліні.

Через рік після повернення батька з фронту сім᾽я переїхала до Дніпропетровська. Тулилися в напівпідвалі – кочегарці. Мати працювала прибиральницею, батько – кочегаром. Тяжке дитинство і малозабезпечена родина зіграли не останню роль у тому, що Андрій вирішив вивчитися на інженера. Він вступив до Дніпропетровського гірничого інституту, навчався добре, одержував на той час найвищу стипендію. Захопленість не минула даремно і, як це часто буває в житті, він захопився наукою.

Гірські породи приховують у собі так багато невідомого. У шахтах відбуваються миттєві руйнування гірського масиву, що одержали назву раптових викидів і гірських ударів. Вугілля і порода, що несуться в газовому потоці з величезною швидкістю, змітають на своєму шляху кріплення, рейковий шлях, руйнують механізми, завдаючи величезних збитків. До кінця навчання Андрій вирішив чим буде займатися надалі, звичайно ж, стійкістю виробок і вивченням поводження гірського масиву.

Почалися числені дослідження стану гірського масиву. Потім А.М. Зорін взяв участь у розробці нових технологічних процесів, які підвищують безпеку гірничих робіт. І все-таки в голові у Андрія Микитовича завжди крутилася одна думка – перетворити зло на добро. Надалі ця думка була відображена в першому науковому відкритті в галузі гірничої справи.

Після закінчення інституту А.М. Зорін працював на одній з Луганських шахт. Він був принциповим дільничим маркшейдером, який ніколи не йшов на компроміси. Таким же безкомпромісним його вважали і в ученому середовищі. Під час обговорення будь-якої нової розробки Андрій Микитович вірив тільки результатам промислових іспитів. А якщо розроблювач вірив у свою ідею і був одержимий нею – А.М. Зорін знаходив докази. І у майбутньому він сам став справжнім ученим.

На виконанні шахтного експерименту. З сімейного архіву. 

Наукові розробки самого Андрія Зоріна базувалися на численних дослідженнях і натуральних експериментах. До деяких він ішов роками. На їх використання в шахтах, звичайно, не давали дозволу гірничотехнічний нагляд і різні служби безпеки. А аргумент у них завжди був один: можуть постраждати люди. Потрібні були залізні гарантії безпеки для працюючих. Проте, як виявилося, камінь спотикання крився в самій ідеї. Раніше прийнято було спочатку трясти вибій за допомогою вибухів і вже потім пускати туди робітників і механізми. А.М. Зорін запропонував проведення виробок комбайном зі спеціальним робочим органом.

Об᾽єктом апробації для цієї ідеї вибрали вибої шахти «Петровська–Глибока» у м. Донецьку на глибині 1200 метрів, де найбільше в той час рєструвалося викидів породи. Андрій Микитович був призначений відповідальним за результат експерименту і його безпосереднім виконавцем. Спосіб довів свою безпеку і прийнятну виробничками продуктивність. Учений ризикував. Викиду породи і газу, як пророкували його колеги і недруги, не відбулося. Цей експеримент був упроваджений пізніше на шахтах і зберіг чимало життів. За нього А.М. Зоріну присудили Державну премію України.

Після доповіді на вченій раді. З сімейного архіву.  

Учений за покликанням – Андрій Зорін, висунув нову концепцію запобігання раптових викидів породи і газу. Вона грунтувалася на використанні енергії гірського масиву для запобігання небезпечних проявів гірського тиску. Але потім потягнувся довгий і складний шлях між самою ідеєю та впровадженням її у виробництво. І цей шлях був традиційним для вченого. Дослідження, іспити, технаради на шахтах і знову промислові іспити. На цьому шляху треба мати волю і багато мужності, щоб досягти кінцевої мети. Йому і його співробітникам довелося не тільки самим бути переконаними у своїй правоті, але й доводити її іншим. Для цього він із усіма своїми співробітниками безвилазно «сидів» на шахтах. А інакше не можна зрозуміти суті явища, до якого рано чи пізно прагне всякий справжній вчений у своїй галузі.

Серед однодумців. З сімейного архіву.

У цілому більшість наукових розробок А.М. Зоріна було присвячено управлінню поведінкою гірського масиву під час видобутку корисних копалин. У процесі роботи над цією проблемою сформувалася наукова школа Андрія Зоріна. Його учні й нині продовжують успішно працювати над вирішенням цього завдання на користь гірничодобувної промисловості України.

Інтереси Зоріна були багатогранні – це знайшло відображення в численних наукових працях, винаходах і відкриттях.

Однак, до сфери його інтересів належали не тільки питання гірничої справи. Будучи людиною допитливою, «генератором ідей», як його називали співробітники, на всі питання, які потрапляли в сферу його уваги, Зорін намагався дати науково обгрунтовані відповіді. Більше 15 років він присвятив медицині. Свого часу, відповідаючи на «Анкету Достоєвського», на питання «Ким би Ви хотіли бути, якби не були гірником?» Зорін відповів, що хотів би бути лікарем.

До тісної співпраці з медициною привів випадок. Стоматолог, пломбуючи Андрієві Микитовичу зуб, випадково проник у гайморову порожнину і попередив пацієнта про можливість розвитку гаймориту в зв᾽язку з тим, що пломба не бактерицидна. Зорін здивувався і став шукати вирішення проблеми. Згадав про вітчизняний бішофіт, який використовується і в гірничій справі, і в медицині. В результаті великої кількості проведених експериментів Зорін і його творчий колектив виявили у бішофіта ще масу корисних властивостей і запропонували нові способи його використання в різних галузях медицини. Результатом цієї роботи стали три відкриття в медицині, три монографії, понад 35 винаходів, понад 40 наукових праць, книга «Від наукових відкриттів – до здоров᾽я».

Крім наукової діяльності Зорін вів і педагогічну роботу на кафедрі підземної розробки корисних копалин Дніпропетровської Гірничої Академії.

Наукові досягнення Андрія Зоріна в галузі гірничої науки відзначені Державною премією України в галузі науки і техніки, премією ім. О.М. Динника НАН України, грамотами Верховної Ради та Президії Академії наук України. Вчений удостоєний нагрудного знаку «Шахтарська слава» I, II, III ступеня; медалі «За доблесну працю», бронзової медалі «За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства СРСР», медалі «За заслуги в справі винахідництва», медалі Петра I за відновлення і розвиток науки й економіки Росії, медаллю Павлова за розвиток медицини й охорони здоров᾽я в Росії та інші.

Шість робіт Зоріна в гірничій справі визнані науковими відкриттями. На його рахунку більше 140 винаходів, 20 монографій, 300 наукових робіт. Недарма його називали одним із найбільш інтелектуально багатих людей України та СНД. За практичні розробки, захищені авторськими свідоцтвами та відкриттями йому присвоєно звання «Заслужений винахідник України».

Донька А. Зоріна О. Дніпрова. З сімейного архіву.

Всі, хто знав Андрія Микитовича, дивувалися його інтелігентності, інтелекту та скромності. Зорін жив дуже скромно, в однокімнатній квартирі, не дозволяючи собі ніяких надмірностей, а на зарплату завідувача відділом примудрявся друкувати за свій рахунок свої ж наукові праці та підручники і роздавав їх безкоштовно. Був одружений, мав дочок Ольгу та Марину. Ольга Дніпрова, старша донька Андрія Микитовича, згадує, що його життя – як бурхливе море. У тата в кімнаті висіли картини, на яких зображено море. Але море не тихе, що навіває умиротворення і спокій. Море бурхливе, що грає з небом і глядачем, постійно мінливе і прекрасне. «Але для мене Андрій Микитович був не лише геніальним вченим, але і батьком, особистістю, дивною за своєю багатогранністю людиною. Його, з першого погляду, надлишковий запал, наполегливість були викликані постійним дефіцитом часу. Навіть проводячи час з друзями, займаючись своїм хобі – риболовлею, він весь час думав, працював, творив». «І вічний бій. Спокій нам тільки сниться... », – казав Андрій Микитович своїм донькам. І продовжував свою боротьбу – боротьбу з викидами вугілля і газу; боротьбу з хворобами; боротьбу з обмеженістю, сірістю і обивательщиною в науці та повсякденному житті. Зорін жив цією боротьбою і намагався виходити з неї переможцем. І життя його було прекрасне, і поступово перемоги витіснили поразки.

І прийшло визнання, а з ним титули, нагороди і звання. Кожна хвилина кожного дня Зоріна була підпорядкована науці. Життя Андрія Микитовича минуло під девізом «Світячи іншим, згораю сам». І він згорів передчасно, пішовши з життя в 2003-му році. Помер 11 травня в місті Дніпропетровську. Похований на Запорізькому кладовищі.

Внесок А.Н. Зоріна в розвиток вітчизняної науки важко переоцінити. Тисячі наших співвітчизників вдячні йому за врятоване життя і здоров᾽я. Його наукову діяльність продовжують його учні. Хочеться нагадати жителям Дніпра про дивовижу багатогранну особистість Андрія Микитовича Зоріна, в якій гармонійно поєдналися Вчений, Педагог і Людина!

Титульне фото // Енциклопедія Сучасної
України.– URL: http://esu.com.ua/, 2010.– С.10.

 

Створено: 09.12.2020
Редакція від 14.12.2020
Тетяна Мищенко
Бібліографія:

Савченко В.В. Дві вершини гороскопу.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– 192 с.
***
Зорін Андрій Микитович: науковець, винахідник, громадський діяч бібліограф. покаж. /Упоряд.Т.М. Мищенко.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2004.– 35 с.
***
Перепелиця В.Г. Зорін Андрій Микитович.– Енциклопедія Сучасної України / Інститут енциклопедичних досліджень.– URL: http://esu.com.ua/, 2010.– С.10.
Днепрова О. Академик Зорин: Светя другим, сгораю сам // Gorod. dp.ua.– 2014.– 22 серпня.