Павло Загребельний і «місто вишневих обріїв»

Загребельний Павло Архипович

  • 25 серпня 1924 – 3 лютого 2009 |
  • Місце народження: с. Солошине Кобеляцького р-ну Полтавської області |
  • український письменник, Герой України, лауреат Державної премії СРСР, лауреат Шевченківської премії.

Творчість видатного українського письменника Павла Загребельного починалася в місті на Дніпрі, яке він назвав «містом вишневих обріїв».

Наш видатний земляк Павло Архипович Загребельний народився на Полтавщині, більшу частину життя прожив у Києві, і хоча Дніпропетровськ став для нього лише короткочасним епізодом, та все ж визначальним – навчання, початок роботи, перша стаття в газеті, перше оповідання, перша книжка, кохання, народження дітей.

«Навіть коли ти народився не в місті, а десь у глухому селі, відірваному й відрізаному від світу, якесь місто неодмінно має супроводжувати тебе в житті, стати мовби дороговказом, твоїм символом і натхненням 

Дніпропетровськ став для мене саме таким містом», – скаже пізніше письменник (Загребельний П. Місто вишневих обріїв // Зоря.– 1976.– 21 трав.– (№ 99).– С. 3.).

Сьогодні без постаті Загребельного не можна уявити української літератури. Він вирізняється в ній як творець із незалежним духом, небуденним талантом, неймовірною працьовитістю. Людина виняткової освіченості, він не приховує своєї переконаності, що міг би стати й математиком або фізиком і обдарований великою працездатністю досяг би успіхів і там.

У літературу привів випадок.

«Сорок шостий рік. Я щойно повернувся з війни, люди ще жили  у землянках або сяк-так зліплених з глини хатках. Але життя йде, і я навіть знаходжу в батьківській хаті свіжі номери обласної газети «Зоря Полтавщини» і річний комплект журналу «Україна». Титул книги Олеся Гончара «Модри Камень» // https://besplatka.ua/uk/obyavlenie/prodam-knigu-oles-gonchar-modri-kamen--novelly-na-f6cda8

Саме в «Україні» прочитав я тоді новелу Олеся Гончара «Модри Камень», і та новела перевернула моє життя. До того я мріяв про точні науки, мав намір поступати на фізико-математичний факультет університету, а тут щось зламалося в душі, і подав заяву на філологічний, хоч не мав уявлення, що це таке і що я там робитиму. 

…Документи до університету я надіслав поштою, так само поштою прийшов клаптик задрукованого гектографом паперу, де значилося, що мене зараховано студентом філологічного факультету Дніпропетровського університету. 

…Легко стати студентом та чи легко студентом бути? Запитання далеко не риторичне, якщо згадати, що саме тоді з’явилася відома постанова про журнали «Звезда» і «Ленинград», і в кожній республіці запопадливі виконавці вказівок мерщій стали шукати власних порушників літературного спокою. Я тоді ще не читав газетних передовиць і не знав, що київська газета присвятила одну із своїх передовиць новелі О. Гончара «Модри Камень» (забігаючи наперед, скажу, що через двадцять років ця сама газета витанцьовувала по «Собору» Гончара, а ще через двадцять – вже й по мені самому), звинувачуючи письменника в антипатріотизмі, у підступності, у всіх смертних гріхах. 

І ось «посвячення» моє в студенти відбулося не в аудиторії, не на лекції мудрого професора, а в університетському клубі на Шевченківській, на загальних зборах студентів і викладачів, де керівні особи громили університетського випускника Гончара і його новелу. 

Я сидів тоді серед першокурсників в задніх рядах, не бачив самого Олеся Терентійовича (не знав його і в обличчя), мені було тяжко й соромно за все що відбувалося, я розумів, що отим людям за далеким столом президії навіщось потрібна жертва і вони вибрали для цього молодого письменника і його прекрасне оповідання, але як же це могло статися і чому?

Літературного досвіду у мене не було ніякого, але вже був страшний досвід життєвий, я знав, що таке добро і зло, благородство і підлість, і тому, сидячи на тому неправедному судилищі, теж почувався мимовільною жертвою. Хоч і пасивною, а все ж – жертвою. Відчуття це переслідує мене й до сьогодні (Загребельний П. Небовий ключ // Слово про Олеся Гончара.–  Київ, 1988.– С. 88–89.).

З 1946 по 1951 рік Павло Загребельний навчається в Дніпропетровському університеті. «Вчився дуже добре. Хоча вчитися тоді було непросто: після війни багато бібліотек не вціліло».

Післявоєнні руїни Дніпра // http://artkostyuk.com/history-dnepr/istoriya-diita-2.htmlПроспект К. Маркса, 1947 // http://blogr.dp.ua/blog/city/history/1032.html

Після закінчення університету, з 1951 по 1954 р., працює в газеті «Зоря». На сторінках цієї газети дебютує своїми першими оповіданнями.

«Ніч була темна, без місяця, й від темряви повітря здавалося густим і душним. Десь, настирливо, кликав перепел: «Спать ходім! Спать ходім!, а потім стало тихо, й ми почули над степом такий звук, ніби тисяча крихітних музикантів дули в тисячі малюсіньких дудочок. То співали південні серпневі коники, які починають свої нічні пісні після того, як в полях зберуть хліб і крізь свіжу стерню проростають м’які, запашні трави. Від їх співу, здавалось, дзвенить повітря і плавно гойдається весь степ» (Загребельний П. В степу // Зоря.– 1952.– 21 груд.).

Вид на проспект з даху 2-го корпусу ДДУ. 1950-ті роки. // https://nashemisto.dp.ua/2018/09/19/istoriya-ulic-dnepra-v-poslevoennyj-period/

Образність, поетичність і деталі оповідань Загребельного першим відзначив дніпропетровський письменник Сергій Завгородній. Він же познайомив молодого тоді журналіста Загребельного з Олесем Гончаром, який саме перебував у Ломівці.

Гончар тепло відгукнувся на «Каховські оповідання» Загребельного і радив переходити від оповідань до інших розлогіших форм. 

У 1950-х роках в республіканському видавництві «Молодь» виходять перші книги Загребельного «Каховські оповідання» (1953 р., разом з Ю. Пономаренком)  та «Дівчина з Придніпров’я» (1954 р., разом з В. Анчишкіним).

Титул книги «Каховські оповідання» // https://novakahovka.city/read/people/2798/svoyu-pershu-knigu-pavlo-zagrebelnij-napisav-u-novij-kahovci-yak-sche-vin-povyazanij-z-hersonschinoyu

Звісно, це був період  творчих пошуків. Відкриття Загребельного як самобутнього прозаїка відбулося з появою у 1957 р. його повісті «Дума про невмирущого». Та все ж варто відзначити, що уже в перших його творах, видрукуваних на початку 1950-х років, критики помітили несподівані компонування сюжету, схильність до точного народного слова, поєднання ліризму з фарсом, репортажності з психологічною деталлю – все те, що вирізняло молодого початківця-прозаїка серед інших.

 

 

Створено: 19.06.2019.
Редакція від 17.07.2019.
Світлана Мартинова
Бібліографія:

Мисливець Н. Динаміка романного мислення Павла Загребельного // Слово про літературу та письменників Придніпров'я: Нариси та есеї.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 299–310.
Заверталюк Н. Правофлангові в когорті шістдесятників // «Неподільної краплі питома вага»: Літературознавчі студії: матер. до лекцій з курсу «Українська література ХХ – поч. ХХІ століть».– Дніпропетровськ: Пороги, 2011.– С. 144–145.
Слабошпицький М. За Гамбурзьким рахунком // Хроніка 2000. Дніпропетровськ: виміри історичної долі.– К.: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2008.– Вип. 74.– С. 646–658.
* * *
Ярова В. «Кожне місто має право на велику людину» // Бористен.– 2012.– № 10.– С. 13.
* * *
Загребельний Павло Архипович [Електронний ресурс] // http://uk.wikipedia.org/wiki/%C7%E0%E3%F0%E5%E1%E5%EB%FC%ED%E8%E9_%CF%E0%E2%EB%EE_%C0%F0%F5%E8%EF%EE%E2%E8%F7
Біографії, життєписи, творчість. Павло Загребельний. (1924–2009) [Електронний ресурс] // http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/biografii/part3/031.htm