Пономаренко Юлія Вікторівна
Юлія Пономаренко – світ в стилі «графіка»

Завжди приємно спілкуватися з молодими талановитими та креативними  художниками. Деякі з них дійсно вражають своїми ідеями – вони неординарні, вони інакше дивляться на світ, вони шукають нові форми вираження. 

Юлія Пономаренко народилась у місті Дніпро. Як і більшість дітей вона любила малювати, але особливих здібностей не було помітно. Батьки зовсім не наполягали на художній школі, адже хотіли, щоб дитина сама визначилась, чим хоче займатись у житті. І вона обрала… музику. Найближча подруга чудово грала на фортепіано, тож і Юлії захотілось грати так само. Позаяк інструменту вдома не було, доводилось займатись у школі. Та чи можна це вважати перешкодою, коли є бажання? Ще й із викладачем пощастило. Олена Петрівна Коваленко не просто навчала дітей музиці, а допомагала їм зростати особистостями. 

Після закінчення школи постало питання – яку ж обрати професію? Батьки і тут не наполягали, а дали доньці можливість вирішувати самій. Музика була для душі, про те, щоб стати художницею, і думки не було. Хотілось серйозної стабільної професії, тож вибір упав на Дніпровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна. Напрямок – інженер-будівельник – був обраний самостійно, і сама Юлія ніколи про це не шкодувала, хоча за спеціальністю в подальшому не працювала. Саме в період студентства почав з’являтись інтерес до малювання. Спочатку це були замальовки на останніх сторінках зошитів, згодом – експерименти з матеріалами та техніками.

«Одного разу, коли я гостила в подруги, випадково помітила в неї гарну коробочку з пастеллю. Це мене зацікавило, і вона дала спробувати помалювати ними, а в подальшому і подарувала коробочку із вмістом. Ось так я почала малювати вже не у зошиті, а на окремих аркушах, але все ще для себе». 

Навчання добігло кінця, тож потрібно було шукати роботу. Аби не втрачати часу, тимчасово влаштувалась секретаркою до лікарні. Робота з людьми подобалась, та й колектив був досить дружним. Але й про творчість Юлія не забувала. Малювала у вільний від роботи час, адже не могла не робити цього. Перевагу стала надавати графічним роботам, адже вони здавалися цікавішими. З розвитком соціальних мереж з’явилась можливість брати участь в онлайн-конкурсах із малювання. Але надавати роботам власне ім’я не хотілось; так і з’явився псевдонім Mira Erato (Mira – зірка, яка поводиться як комета, а Erato – грецька муза поезії). З 2015 року почала цікавитися комп’ютерною графікою, адже мобільність графічного планшета та його можливості часом перевершують звичайний аркуш паперу та пензлі. Потім були курси комп’ютерної графіки, але вони більшу увагу приділяли дизайну інтер’єру, а ця спрямованість не була цікава Юлії. Тож інтерес до цього виду малювання почав зникати.

Незважаючи на отримане підвищення по роботі (інспектор відділу кадрів), Юлія прийняла рішення залишити роботу, адже не бачила в ній перспектив. Але і художня сфера все ще не мала досить привабливого вигляду як професія. Змінивши роботу, малювання вона не полишала, навпаки – приділяла йому весь вільний час. Для того, щоб вдосконалити свою майстерність, почала вивчати спеціалізовану літературу, основи академічного малювання (композиція, колір, світло, об’єм).

Іноді ми навіть не підозрюємо, для чого на нашому шляху трапляються певні люди. Але вони можуть нас привести до того, що ми власноруч ніколи б не знайшли. Колега Юлії підшукувала художні курси для своєї доньки, і випадково потрапила на сайт студії академічного малюнка та живопису Юрія Івашини. Там було вказано, що навчають як дітей, так і дорослих; в той же момент жінка відразу згадала про Юлію. Того ж дня зацікавлена дівчина записалася на перше заняття, аби навчитись професійно малювати аквареллю. На першому занятті викладач переглянув її малюнки та виніс вердикт: «Роботи гарні, але Вас я бачу саме в графіці». Тож Юлія почала опановувати саме цей напрямок і почала збільшувати формат малюнків з альбомних до А3.

«У художників часто існує така ілюзія, що головне класно малювати, якісно робити свою справу, і тоді тебе помітять, вкладуть в тебе ресурси, будуть піарити. А ти зосередишся на свої справі і будеш творити шедеври. В реальному житті такого не має. Є варіант, що арт-простір тебе помітить, якщо ти сам прорвеш цю завісу невидимості».

Досвід попередніх робіт художниці дозволив розвинути непогані комунікативні навички, які знадобились у творчості. Адже важливо не просто знайти замовника на власні роботи, але й почути, що саме він хоче бачити, і допомогти йому втілити уявну картинку на полотні. Як каже сама Юлія, з замовниками їй щастить. «З останніх було незвичайне замовлення на три картини і три теми, а що саме буде намальовано – вирішувати мені. Це було надзвичайно цікаво і дуже хвилююче, адже я прагнула, щоб результат сподобався», – ділиться власними враженнями дівчина.

Під час карантину, аби не нудьгувати, запропонувала своїм друзям у Фейсбуці гру – протягом доби вони мали писати слова, цитати чи пісні в коментарях, а Юля мала в своїй інтерпретації намалювати швидкі цифрові скетчі. Так вона мотивувала себе повернутись до праці на графічному планшеті. 

«Було цікаво. Я зрозуміла, що маю безліч ідей для ілюстрацій. А Digital art мене захопив надзвичайно, адже він має свої переваги! Не витрачаєш кошти на матеріал, на будь-якій стадії є можливість відкоригувати роботу, і при бажанні отриману картину можна навіть роздрукувати на полотні». 

Останнім часом Юлія більш зосереджена саме на таких малюнках, і в майбутньому має намір працювати в ігровій індустрії. Та є впевненість, що на цьому творчі пошуки молодої художниці не закінчаться.