Сич Юрій Петрович
Юрій Сич – художній літописець Кривого Рогу

«Він – частинка душі Кривого Рогу. 
Був чудовою людиною, високого рівня 
професіоналом, блискучим архітектором, 
гарним камерним художником» 
                                              Олександр Учитель

Почесний громадянин міста Кривого Рогу, член спілки архітекторів СРСР, член Національної спілки художників України Юрій Петрович Сич, видатна особистість, в якій поєднувалися воєдино талант архітектора, художника, дизайнера, скульптора, ювеліра, поета. Митця відзначено багатьма державними нагородами: орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, численними бойовими й трудовими медалями, медалями Виставки досягнень народного господарства УРСР і Виставки досягнень народного господарства СРСР, а також міською відзнакою – нагрудним знаком «За заслуги перед містом». 

«В дитинстві я жив поряд із красою»

Хлопчина годинами міг вдивлятись у недосяжні, з душею возведені силуети будинків, 
пальцем водити по філігранних ґратах ювелірної роботи.

Юрій Петрович Сич народився 8 листопада 1923 року в місті Кривому Розі, але помилково в РАГСі днем народження зареєстрували 25 листопада. Тому день народження Юрій Петрович святкував двічі, що давало змогу численним друзям митця його привітати. 

У дитинстві Юрій Петрович був дуже рухливою та спритною дитиною, часто бешкетував. Йому пробачали всі дитячі пустощі, а, крім того, Юру всі дуже любили та жаліли, адже він ледве не помер, захворівши менінгітом. Потяг до творчості та майстрування виявився ще в дитинстві. Вже в четвертому класі Юрій самостійно спроектував і змайстрував «корабель» – добротний двомісний човен, на якому плавав з друзями Інгульцем і Саксаганню. Як пригадував сам Юрій Петрович, одним із визначальних чинників обрання професії містобудівника стали надзвичайно виразні спогади з дитинства. Міські краєвиди Кривого Рогу кінця 20-х років ХХ століття вирізнялись самобутніми дореволюційними забудовами. Біля кожної височіла декоративна кована огорожа. Хлопчина годинами міг вдивлятись у недосяжні, з душею зведені силуети будинків, пальцем водити по філігранних ґратах ювелірної роботи. Юрій Петрович якось сказав: «В дитинстві я жив поряд із красою». 

У роки нацистської окупації родина Сичів переїхала до села Манас-Аул в Дагестані. Юрій робив численні спроби потрапити на фронт, але його знімали з потяга й відправляли до матері. Врешті, наполегливі спроби юнака досягли успіху – його призвали на військову службу начальником воєнно-облікового столу в одному з сіл району. Крім того, він виконував обов’язки секретаря сільради. Незважаючи на службу в тилу, Юрій двічі побував в боях, і був легко поранений.

Юрій Петрович Сич – містобудівник

Багато будинків, пам’ятників, скверів 
відновлено та зведено в місті за 
проектами Юрія Петровича Сича.

Освіту майбутній митець здобув у Свердловському інституті технічного навчання. Початок професійного шляху здібного юнака відбувся на посаді кресляра у науково-дослідному інституті «Кривбаспроект», до якого він прийшов 1946 року. Прийшов, щоб нести красу в наше взагалі небагате на архітектурні шедеври, а тоді ще й зруйноване війною місто. Як згадував Юрій Петрович: «…для мене він став початком, проклав шлях до тієї діяльності, яку можу назвати справою всього життя». Творчий підхід до виробничих завдань забезпечував усе відповідальніші рубежі. І на межі далеких 1950-х р. Ю. Сичу випадає честь розробляти генеральний план розбудови міста. Не одне десятиліття відтоді той доленосний документ ще визначатиме зовнішнє обличчя Кривбасу. Через багато років випадково відбулася зустріч Сича зі своїм дітищем: «Побачив генеральний план міста від Інгульця до Тернів з пташиного польоту. В одному з кабінетів профспілки металургів побачив. Наче з нашою спільною молодістю зустрівся. Цей план я намалював колись тридцять років тому».

Наступною віхою біографії став НДПІ «Рудмаш». Очолюваний Ю. Сичем відділ технічної естетики та ергономіки був визнаний кращим зі споріднених відділів у Союзі. Спочатку він розробляв проекти архітектурних споруд для міста, потім – красиві, продуктивні машини для гірників. Все це були дуже успішні проекти, які зробили чудового архітектора знаним не лише в Кривбасі, а й далеко за його межами. Юрій Петрович часто їздив у відрядження, на всесоюзні наради, семінари, виставки, де знайомився з провідними майстрами архітектури, ергономіки, дизайну, та й просто художниками, митцями. На цей час припадає бурхливий період його утвердження як живописця. Не менш активно Юрій Петрович переймається проблемами благоустрою міста, безліч його ідей знайшли втілення, декотрі залишилися на папері. 

Багато будинків, пам’ятників, скверів відновлено та зведено в місті за проектами Юрія Петровича. У журналі проектної групи Ю. Сича 190 робіт. Саме йому ми завдячуємо місцем розташування нашої своєрідної міської візитки – човнової станції в парку імені Федора Мершавцева. Проект був не його, однак саме Юрій Петрович обрав місце на повороті річки. За участі Сича розроблені проекти будівель тресту «Укргеологія», інституту «Діпрорудмаш», парків і скверів. І сьогодні, вдивляючись в архітектуру рідно краю, ми виразно відчуваємо руку Майстра – з його  ініціативи встановлено бюст М. Лермонтова, в основу сюжетної композиції пам’ятника жертвам Холокоста покладено малюнок Юрія Сича, який зберігся в архіві, за його проектом зведений пам’ятник О.С. Пушкіну...

«З’явились перші післявоєнні будинки, – пригадував Юрій Петрович, – які прикрасили старий центр, вулиці гірничих районів, Соцмісто. Це – готель «Металург» і його візаві, будинок із сучасним ювелірним магазином. Їх проектував Василь Іванович Суманєєв. Виконання цих робіт, в яких я брав посильну участь, стало для мене хорошою школою. В.І Суманєєв спроектував і знамениту човнову станцію на Інгульці, без зображення якої не обходиться жоден художній альбом або набір листівок. Радий, що мені Василь Іванович доручив розробити для неї архітектурні деталі».

Знаменитий будинок «червоної професури» на вулиці Першотравневій, в якому багато років жив і працював Юрій Петрович, збудований за його ж проектом. Архітектор дуже обурювався, коли його сусіди щось перебудовували, порушуючи тим самим проектний вид фасаду.

Певний час Юрій Петрович обіймав посаду головного архітектора міста Кривого Рогу.

«Архітектор, який малює»

«Так більше ніхто не може писати, ніби пір’ячком!»
                                                                     Микола Рябоконь

Важко переоцінити внесок Юрій Сича в збереження старого міста. Він як архітектор і художник розумів неповторність історичних будівель, намагався відобразити їх у своїх малюнках, показати гармонію та красу, а головне – донести до сучасників важливість зберегти спадщину минулих поколінь. Його зусиллями, в тому числі, збережено первісне обличчя залізничного вокзалу в Довгинцевому, будинків по проспекту Поштовому (проект його колеги Нінелі Лаврентіївни Мухачової). Юрій Петрович любив місто, як люблять дім, де відомий кожен куточок і де рівновага архітектурного малюнка вулиць і площ не може бути ніким порушена і спотворена. Людина майже святої доброзичливості, він ставав непримиренним у відстоюванні своєї думки. Архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем назвав Юрія Петровича патріархом, який залишає для нашої пам’яті те, чого не щадить час, що руйнують і люди. Чуйною душею вловлював художник красу, замальовував, зберігав. 

Як художник, Ю. Сич працював в олійному живописі, графіці, особливе місце в його творчості посідає акварельна техніка. Юрій Петрович тонко відчував прозорість акварелі, вона у нього звучить, проймається елегійним ладом, наповнюється особливим змістом… «Так більше ніхто не може писати, – впевнений колега Сича, художник Микола Рябоконь, – ніби пір’ячком! Як він це робив! Це був світлий, променистий, талановитий художник. Роботи його були дуже своєрідними й цікавими, несхожими на інші. Він працював і в галузі різьби по дереву, займався живописом, був прекрасним поетом».  

Широко відома його акварельна робота «Ранок на Інгульці», яка отримала першу премію на виставці в Києві в 1978 році. Сам він називав себе архітектором, який малює. Споглядаючи творіння Юрія Сича шанувальники живописного мистецтва мають нагоду доторкнутись до теплої, живої енергетики художника, втіленої у квіткові натюрморти, графіку, архітектурні замальовки. Напевно, немає такого жанру, де Ю. Сич не проявив би себе: карикатура, різьба по каменю, чеканка, графіка, акварель, архітектура. Одним із найулюбленіших мотивів Ю. Сича стали янголи, Божі посланці, які несуть людям благодать. На полотнах його художніх робіт оживають криворізькі краєвиди, розгортається безмежна гама втілених у кольори вічних почуттів. А ось і символічний для нашого міста персонаж – жилавий чолов’яга-рудокоп, втомлений тяжкою працею в кар’єрі… 

Приваблювали майстра й природні матеріали – дерево та камінь. Скульптурний дует «Хвиля і діва» вражає незвичним поєднанням цих матеріалів. На фоні хвилі, виконаної з яшми ніжно-пастельних тонів, золотистий профіль молодої жінки. Вражає сюжетна лінія композиції «Гармонія ніжності»; зачаровують дерев’яні скульптури «Флора», «Дракон» і «Змія», якими митець прикрасив двір будинку, в якому мешкав. На жаль, «Флора» знищена вандалами саме в день смерті Юрія Петровича.

Художні роботи митця – учасники понад 250 виставок. В родинному архіві Юрія Сича, в закордонних музейних і приватних колекція, міському історико-краєзнавчому музеї зберігається майже тисяча його картин і малюнків. Малюнки також можна зустріти на шпальтах багатьох загальноукраїнських та місцевих газет і журналів, ним оформлені книги про Кривий Ріг. Юрій Петрович був активним учасником розробки герба Кривого Рогу; автор екслібрисів Євгена Вісника, В. Михлика, Іллі Глазунова, О. Шилова та інших відомих особистостей. В його роботах є особлива притягальна сила, яка змушує глядача повертатись, вдивлятись, замислюватись…

Старе місто

«В его графических твореньях
Навеки запечатлены
Увиденные чутким зреньем
Приметы нашей старины…» 
                             Софія Учитель

У графічних аркушах і акварелях Юрія Сича відкривається вся неповторність звичних будівель і ансамблів. Серія його графічних малюнків «Старе місто» – це художній та історичний літопис Кривого Рогу. Сьогоднішнє місто отримує через них зв’язок із минулим, історією. Старий Кривий Ріг із його фасонним муруванням, литими «козирками» над під’їздами, бруківкою. В нашій уяві постають і комерційне училище, і старий військкомат, і будинок «Червоного гірника» поблизу театру, яких давно вже немає. Завдяки пензлю нашого земляка старе місто знову ожило: ось у затишному куточку по вул. Староярмарковій притулився маленький будиночок, а он де багряні грудки снігурів майорять на засніженій поверхні. А ще Юрій Петрович відтворив за скупими архівними даними та спогадами старожилів криворізькі храми. Деякі з них художнику довелося побачити та відобразити в малюнках. Графічні ж листи ведуть глядача до їхніх порогів, під їхні шати. Але не тільки в малюнках Майстер намагався зберегти історичні місцини Кривого Рогу – Юрій Петрович Сич був ініціатором і активним учасником громадської організації «Старе місто», яка опікувалася збереженням історичного минулого Кривого Рогу. Організація об’єднала гарячих прихильників старовинної архітектури всього Кривбасу. За її сприяння, в тому числі, ініційовано реконструкцію пішохідного мосту через Інгулець, який є своєрідним раритетом міста (проект мосту розробив колега Ю. Сича Іван Юхимович Пилинський); збережені цікаві архітектурні будівлі – будинок на проспекті Поштовому, де колись містився магазин «Воєнторг», старий будинок по вул. Церковній (зараз в ньому розмістилась Криворізька єпархія).

Талант і душа

Юрій Петрович був душевною людиною, 
спілкування з ним завжди приносило 
позитивні емоції, доброту і радість.
Микола Рябоконь

У юнацькі роки Юрій Петрович перейнявся поезією, віршував, але ділився своїми літературними доробками лише у близькому колі. Помітний вплив на нього справили поезія та доля М. Лермонтова, художник постійно вбачав деяку органічну спорідненість із великим поетом. Ю. Сич побував на місці загибелі поета, створив серію начерків, пов’язаних із лермонтовськими місцями: місце дуелі, церква, де відспівували поета, види околиць П’ятигорська.

Юрій Сич не мислив свого життя без спілкування, в якому він вбачав спосіб відкрити й пізнати земне життя. Митець спілкувався з визначними особистостями нашого часу – співаком І. Козловським, письменником І. Андронниковим, акторкою В. Марецькою, донькою Ф. Шаляпина Іриною, сім’ями Олексія Семиволоса, Василя Михлика, малював портрет дочки Толстого. Пам’ятною зустріччю, що переросла в багаторічну дружбу, стало знайомство з відомим живописцем Олексієм Шиловим. Юрій Петрович пишався подарунком художника – альбомом картин із автографом автора. За життя митця його квартира виконувала роль своєрідного клубу любителів прекрасного, криворізькі естети почувались тут, проміж прекрасної галереї картин, як удома. Любов до людей, м’якість, доброта та інтелігентність притягувала до нього безліч людей. Навіть коли Юрій Петрович потрапив до лікарні з інфарктом, потік відвідувачів дивував медперсонал. 

Крім художніх талантів Юрій Петрович Сич володів Божим даром безмежної людяності, найвищої шляхетності, неймовірної глибини душі, неосяжної доброти та скромності. Відомий в місті кінорежисер і літератор Вадим Баралюк про митця висловився змістовно і лаконічно: якби існувала у світі премія Скромності, Юрію Петровичу належало б стати першим її лауреатом. 

«Юрій Петрович був душевною людиною, спілкування з ним завжди приносило позитивні емоції, доброту і радість. Цікаво й те, що він мав прекрасне почуття гумору, – згадує друг Юрія Петровича художник Микола Рябоконь. – Пам’ятаю, як показував мені свої гумористичні малюнки».

«…в першу чергу він був людиною відкритої душі, надзвичайно добрий, по-християнськи всіх прощав, ніколи ні на кого не ображався. Але там, де він розумів і вважав, що треба саме так, а не інакше, лунав його тихий, але наполегливий голос. Він був справжньою криворізькою людиною. Юрій Сич – це була, є та буде частинка міста!» – ділиться враженнями від багаторічної дружби професор, доктор технічних наук Олександр Учитель.

Поет Василь Сичов про першу зустріч з Юрієм Петровичем Сичом відізвався так: «Мы разговариваем как старые знакомые. Иногда спорим... Слушаю его зачарованно, стараясь запомнить как можно больше. Впрочем, если и нарушить монолог репликой, он не обидится. Воспитан потрясающе. Как старый мхатовский актёр. Но в общении проще дворника».

Людей притягувала його готовність допомогти кожному, хто попросить, робити все без гадки про користь, вчити дітей малюванню. Готовність прийняти людей, якими вони є, і пожаліти, зрозуміти.

Навіть на восьмому десятку років митець дивував наснагою, заповзяттям, невтомністю у підкоренні все нових обріїв. Юрій Петрович запропонував на розгляд міської влади свій проект зони відпочинку «Криворізька Швейцарія», яка, за його задумом, мала розташуватися на місці затоплених кар’єрів, примикати до парка Ф. Мершавцева, охоплюючи скелі МОДРу від вулиці Української до Інгульця. Він мріяв розбити тут сквери, водоспади, побудувати православну церкву, музей під відкритим небом, романтичні альтанки… 

Помер майстер 13 жовтня 2006 року. Шляхетні справи Юрія Петровича, його колосальний внесок у духовний поступ міста не забудуться нащадками ніколи. Софія Учитель, Марія Ромашина, Леонід Талалайченко, Віталій Кононенко присвятили Сичу свої вірші. Аматорське відео та пам’ятний альбом створив на честь Юрія Петровича краєзнавець Микола Бабенко. Ще за життя Майстра кіностудія «Селена TV» зняла про нього та його канадського друга чудовий фільм «Листи з Канади». Передати енергетику Сича у скляних репродукціях його картин мріє гравірувальник Василь Пилка: «Я бачив багато його графіки, її треба розуміти. Таке враження, ніби віртуально бачиш його руку з олівцем. Там така вражаюча душевна енергетика!».  

На будинку, в якому митець жив з 1957 по 2006 рік, встановлена меморіальна дошка та барельєф. Одна з вулиць старого центру міста, яке так любив Юрій Петрович Сич, названа його ім’ям.

Чудовим прикладом, як людина створює себе сама і, мов Прометей, дарує світло і тепло ближнім, може слугувати життя Юрія Сича. І художня творчість, і громадська вага зробленого Юрієм Петровичем Сичем в ім’я патріотичного виховання історією Криворіжжя не можуть бути переоціненими. Художник із відкритим серцем, архітектор і патріот рідного міста, духовний патріарх цілої плеяди діячів мистецтва… Все це об’єднується у одному визначенні: Митець-Кривбасівець. «Він – частинка душі Кривого Рогу. Був чудовою людиною, високого рівня професіоналом, блискучим архітектором, гарним камерним художником», – охарактеризував Юрія Сича його друг Олександр Учитель.

(фото надані з домашнього архіву Олександра Степаненка)