Віталій Кирейко: подвижник національних музичних традицій

Кирейко Віталій Дмитрович

Україна, Дніпропетровська область

  • 23 грудня 1926 – 19 жовтня 2016 |
  • Місце народження: смт Широке, Солонянський район, Дніпропетровщина |
  • Композитор, педагог, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист УРСР, лауреат премії ім. Лисенка, Кавалер ордена «За заслуги» III ст.

Митець – новатор жанрів, написав перші в Україні Подвійний концерт для скрипки й віолончелі з оркестром, сатиричну оперу-феєрію та камерно-комічну оперу.

В обіймах музики

В колиску дар пісень тобі поклала доля…

Максим Рильський

Ім’я видатного українського композитора, народного артиста України, Лауреата премій імені М. Лисенка та імені І. Нечуя-Левицького – Віталія Дмитровича Кирейка – добре відоме не тільки в Україні, а й за її межами. Постать творця стала визначним явищем в історії української музики.

Віталій  Кирейко  народився 23 грудня 1926 року в мальовничому селі Широкому, що на Дніпропетровщині, в інтелігентній сільській сім’ї. Рід Кирейків – козацького походження, був гордим, незалежним, сильним, ніколи не знав підневільного кріпацтва. Саме ці риси характеру передалися композиторові від його прадіда Максима Кирейка, – міцного, мов кремезний дуб, сміливого лоцмана, який переправляв людей через дванадцять небезпечних порогів Дніпра. Дід, Костянтин Максимович, був заможним роботящим селянином, мав багатодітну сім’ю. Під час колективізації 1920-х років він був змушений покинути все своє господарство і, аби не бути висланим до Сибіру, податися жити до дітей. Його непокірний дух, бажання боротися з несправедливостями життя глибоко запали в душу Віталія. Батько майбутнього композитора, Дмитро Костянтинович, – учитель української мови й музикант-аматор, організовував у всіх селах, де вони жили, хори, які виконували твори М. Лисенка, М. Леонтовича, М. Вериківського та інших композиторів. Це була справжня школа, адже кожна пісня звучала багато разів повністю й уривками, хорові групи ретельно працювали над окремими інтонаційними зворотами. Ці повторювані мелодії надовго запам’ятовувались. Невипадково малий Віталій ще з дитинства назавжди закохався у «Прялю» та «Дударика», які він часто чув у виконанні батькового хору. Від матері, Віри Яківни, хлопчик увібрав любов до народної пісні, тонкий музичний та естетичний смак, любов до народної пісні, а також інтелігентність, духовність, щирість і порядність, які проніс через усе життя.

Коли Віталію пішов шостий рік, родина вимушена була переїхати до міста Кобеляків Полтавської області. Там щоліта гастролював Полтавський музично-драматичний театр, у якого був досить великий і різноманітний репертуар. Тут ставилась опера С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», з якою у Віталія пов’язано багато щасливих хвилин і неповторних переживань. Композиторський дар Віталій Кирейко виявив у дитинстві: навколишні люди асоціювалися у нього з різними мотивами, музичними образами-характеристиками. Вибір засобів і «барв» для таких характеристик залежав від вдачі або зовнішності зображуваного. Вдома Дмитро Костянтинович учив малого Віталія музичній грамоті та гри на скрипці й фісгармонії. Він підбирав для сина такі музичні зразки, які б виховували його художній смак і сприяли ознайомленню з класичною спадщиною. Свою невелику домашню бібліотеку він постійно і невтомно поповнював, переписуючи ноти, які йому траплялось дістати на короткий час. Пізніше переписування нот стало обов’язком Віталія. Так у їхній бібліотеці з’явилися вальси і мазурки Ф. Шопена, «Пори року» П. Чайковського, «Камаринська» М. Глінки та попурі на теми з опери «Іван Сусанін».

Уроки батька розбудили жадобу до музикування: хлопець підбирав на фісгармонії власні мелодії та почуті класичні твори. Пробувати писати майбутній композитор почав у чотирнадцять. Слухачкою і виконавицею його перших фортепіанних і вокальних творів була п’ятирічна сестра Владислава. Одним із найсильніших вражень ранніх шкільних років було для Віталія знайомство з музикою П. Чайковського, яка одразу полонила його. Хлопцеві пощастило дістати ноти попурі на теми балету «Лебедине озеро» в перекладенні для скрипки з фортепіано, і він вивчив усю скрипкову партію. А коли йому виповнилося десять років, у його життя стрімко увійшло радіо. Пізніше він згадував, як сильно його вразило звучання симфонічного оркестру, які краса й сила музики розкрились перед ним. Музика стала дивом, яке перетворило навколишній світ на казковий. Вона владно вабила до себе, окрилювала і викликала бажання писати самому.

Поступово музичний світ Віталія збагачувався та наповнювався новими іменами. У Кобеляках в одного з друзів сім’ї Кирейків, пристрасного шанувальника музики, була справжня музична бібліотека, завдяки якій хлопець познайомився з романсами Глінки та Чайковського, операми «Іван Сусанін», «Євгеній Онєгін», «Фауст». Тут же в домі був рояль, і Віталій залюбки акомпанував своєму товаришеві, який добре співав. Це була щаслива пора, сповнена музики, відкриття все нових і нових художніх скарбів.

Але у пам’яті Віталія Дмитровича закарбувалися не лише приємні спогади перших занять із батьком та милувань рідною природою з широкими безкрайніми степами та дзеркально чистими річками. Є й спомини про страшний 1933-й рік, коли від голоду вимирали цілі села: загинули тоді й дідусь із бабусею по материнській лінії. Страшною подією для сім’ї стало виселення з рідної хати в 1947 році, бо один із членів місцевого НКВС уподобав хату, де жили беззахисні матір і сестра композитора. Тож у душі Віталія Дмитровича ще з юнацьких років, коли він пережив трагічні періоди голодоморів 1933 та 1947 років, часи сталінських репресій, Другої світової війни та винищення «класових ворогів», формувалась ідея справжньої любові до свого народу, переконання у неправоті дій партійних діячів, почуття внутрішнього протесту та незгоди, що змусило свідомо стати на захист національних інтересів, ідея непоказного патріотизму, яка генетично вкарбувалась у менталітет митця. 

Самовіддане служіння музики

Робота над народними піснями – це одна з важливих умов творчого розвитку композитора, яка спрямовує його на шлях реалістичного зображення дійсності високохудожніми музичними засобами… 

Віталій Кирейко

Намір професійно навчатися музики виник у Віталія Кирейка ще під час Другої світової війни. Надіславши ноти своїх творів до Комітету у справах мистецтв при Раді міністрів УРСР і отримавши листа з пропозицією приїхати до Києва на прослуховування, 17-річний юнак-самоук вирішив здійснити свою мрію. Доленосна зустріч навесні 1944 року з Головою Комітету у справах мистецтв Пилипом Козицьким стала знаменною подією для майбутнього композитора. Саме Пилип Омелянович, ознайомившись із творами талановитого Віталія, сприяв його влаштуванню на композиторський факультет Київської державної консерваторії імені П.І. Чайковського до класу видатного українського митця та чуйного викладача Левка Ревуцького. Великий і складний шлях треба було подолати юнакові за п’ять років навчання – від початківця до музиканта-фахівця. Але яскраве обдарування, фанатична закоханість у музику і велика наполегливість у роботі допомогли Віталієві перебороти всі труднощі. 

Минав останній рік війни, але життя в Київській консерваторії кипіло. У дні концертів зал був переповнений, а щойно відновлені вистави оперної студії вражали слухачів молодечим запалом і палким натхненням виконавців. Вчився Віталій відмінно: настирливо сидів над завданнями, готувався до семінарів, перечитував підручники, які вдавалося «позичити» на одну ніч, працював за роялем і отримував персональну державну стипендію імені М. Римського-Корсакова. Для формування музичного світогляду молодого композитора неабияке значення мали концертні програми Державного українського народного хору під керуванням Г. Верьовки, вони зміцнювали його фаховий інтерес до народної музики, що стала однією з основ його власної творчості. Широко обдарованого юнака цікавила не тільки музика. Він досить непогано малював і віршував. Студентом познайомився з талановитим художником Василем Забаштою та скульптором і поетом Андрієм Німенком. Дружні й теплі стосунки склалися в нього Георгієм і Платоном Майбородами, Миколаєм Дремлюгою, Анатолієм Коломійцем, письменником-гумористом Остапом Вишнею, поетамм Максимом Рильським і Павлом Тичиною. Культурне життя столиці, високий професійний рівень викладачів Київської консерваторії, спілкування з талановитими й цікавими людьми епохи позитивно вплинули на розквіт таланту композитора, який упевнено прокладав свій творчий шлях. 

Першими студентськими творами Віталія Кирейка стали пісні, романси та хорові твори. Для композитора-початківця вокальний і хоровий жанри були найдоступнішими, бо його перше ознайомлення із музикою відбулося саме через пісню й хоровий спів. Уже в перших творах вимальовувався майбутній почерк композитора: прагнення до значних, з філософським підтекстом задумів і масштабно-симфонічних композицій, лірична розповідність, мелодійність музики, опора в музичній мові на вітчизняну класику та українську народну пісню. Після успішного закінчення п’ятого курсу Віталія Кирейка залишають навчатися в аспірантурі та працювати викладачем музично-теоретичних дисциплін у Київській консерваторії імені П.І. Чайковського. Він продовжує навчатись і розвиватись як музикант, вивчати історію, поезію, літературу, філософію та іноземні мови. 

Двадцятип’ятирічного молодого митця приймають до Спілки композиторів України та надають квартиру в Києві. У 1953 році юнак блискуче закінчує аспірантуру, створивши своє перше велике полотно – «Українську симфонію» для великого симфонічного оркестру та захищає кандидатську дисертацію на тему: «Обробки українських народних пісень для голосу з супроводом фортепіано радянських композиторів». Роки навчання залишились позаду, але життя стало ще напруженішим. Творчість, наукова робота, викладання заповнювали весь час. Крім того, Віталій прагнув активно пізнавати світ, досягнення людського розуму, культури, мистецтва. Годинами простоював він перед художніми полотнами в картинних галереях, не пропускав жодної прем’єри в театрах, пильно стежив за розвитком радянської літератури; за кілька років непогано засвоїв німецьку, англійську, французьку, іспанську мови і почав читати в оригіналі твори зарубіжних письменників. 

Музика вільної душі

Корені художника – в його рідній землі, а її життєдайні соки живлять фантазію і творчу уяву.

Левко Ревуцький

Віталій Дмитрович добре знав і цінував українську пісню, вивчав фольклор, вважаючи його головною школою майстерності, саме тому особливе місце в його творчому доробку посідають обробки народних пісень. Він створив свою яскраву авторську мову, джерела якої сягають українського національного фольклору, переосмисленого й обробленого композитором. Композиторська творчість охоплює різноманітні теми і практично всі музичні жанри, великі й малі музичні форми. Вражає надзвичайна насиченість і різноаспектність доробку композитора – у списку його творів сьогодні налічується 268 опусів: 5 опер, 4 балети, 10 симфоній, симфонічні поеми, фантазії, 4 струнні квартети, 2 фортепіанні тріо, фортепіанний квінтет, концерти для скрипки, віолончелі, скрипки та віолончелі з оркестром, «Симфонічні варіації», Поема й Фантазія для фортепіано з оркестром. Багато творів написано для фортепіано, серед них 10 сонат, цикли варіацій і п’єс. Композитор не оминув увагою й інші інструменти, створивши композиції для скрипки, віолончелі, альта, усіх оркестрових і народних інструментів. Віталій Кирейко є також автором двох кантат, ораторії та понад 100 романсів і хорових творів.

По-справжньому важливою й великою подією не тільки у творчості композитора, а й знаковою для українського оперного мистецтва стала його перша опера, написана за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня». Завдяки їй ім’я композитора стало всесвітньо відомим. До цієї опери він сам написав лібрето, вона стала його першою значною творчою перемогою, яскравим злетом, який свідчив про творчу зрілість митця. Віталій Кирейко стверджувався як композитор постромантичного фольклорного поетичного напряму з тяжінням до осмислення філософської сутності людської свободи, національної міфології, конфліктного бачення дійсності. Композитор чуйно й обережно поставився до поетичного тексту літературного першоджерела, що зі схваленням було відзначено критикою та широкою публікою. У музиці основний конфлікт було виражено через протиставлення двох інтонаційних сфер. Обидві вони тісно пов’язані з національною фольклорною мелодикою, проте жанрова основа їх відмінна: в музичній характеристиці, наприклад, Мавки все ґрунтується на інтонаціях української ліричної пісні й романсу, а в партіях Матері й Килини на перший план виступають мелодико-ритмічні звороти побутових і танцювальних пісень. 

Опера «Лісова пісня» увійшла в історію української музики як новаторський твір. Віталій Дмитрович написав лірико-філософську музичну драму, яка була органічно пов’язана з народною творчістю і водночас розвивала кращі традиції українського класичного мистецтва. Трагедійна за змістом, опера глибоко оптимістична за своєю ідейною суттю, бо утверджує торжество кохання і творчості, непідвладних смерті. З великим успіхом пройшла прем’єра «Лісової пісні» у Львівському театрі опери та балету ім. І. Франка у травні 1958 року. Опера відразу ж завоювала симпатії слухачів, яких захопили щирість і схвильованість музики, її мелодійна щедрість, багатство оркестрових барв, виразність і правдивість музичних образів. У 1958 році виставу було відзначено дипломом лауреата Першої української театральної весни першого ступеня.

Особливим у творчості композитора стала й опера «У неділю рано», на яку композитора надихнула трагічна повість Ольги Кобилянської, написана за мотивами української народної пісні-балади «Ой, не ходи, Грицю». Композитор показав драматичні сторінки життя карпатських гуцулів на початку ХХ століття, їхні сильні й щирі почуття, невіддільні від суворих звичаїв і традицій. Віталія Кирейка захопили сильні характери, неординарні почуття, різкі злами сюжетних колізій. Яскраво змальовуючи характери своїх героїв, він «окутує» їх у лірико- психологічне забарвлення, розкриваючи внутрішній світ та пояснюючи поведінку, настрій і почуття. 

Опера «Марко в пеклі» знаменувала поворот творчості митця у гротескно-сатиричний бік, у чому вбачається вияв однієї з генеральних тенденцій слов’янської музики 1960-х років. Опера позначена свіжістю гармонічних і оркестрових барв, оригінальними засобами хорової виразності, яскравими портретно-образними замальовками персонажів, професійним відтворенням сатиричного сюжету п'єси Івана Кочерги. На жаль, вона так і не була втілена на театральних сценах України, хоча є новаторською в жанрі історії національної української опери. Отже, оперна творчість Віталія Кирейка стала помітним явищем в розвитку українського національного мистецтва загалом і композитора зокрема. Вона збагатила не тільки національну, а й світову музичну культуру і заслуговує на повноцінне сценічне життя.

Вагомим внеском митця в українську балетну музику став його перший балет «Тіні забутих предків» за однойменною повістю Михайла Коцюбинського. У цьому творі виявився інтерес молодого композитора до театральної музики, його потяг до лірико-психологічної драми. Він належав до славнозвісного шістдесятництва, втіливши романтичне бачення трагічного і, водночас, світлого й чистого почуття героїв. Віталій Дмитрович був першим серед композиторів, хто звернувся до цього твору письменника. Трактуючи образи першоджерела, він використовував мотиви гуцульського фольклору, відтворював складні моменти психологічних переживань героїв. Важливою рисою балету є яскравий симфонічний розвиток головних музичних образів. Це виявляється і в активному інтонаційному розгортанні тем, і в тісному переплетенні різних лейтмотивних інтонацій та утворенні на їхньому ґрунті насиченого, багатопланового музичного полотна. Звертаючись до народних тем, композитор використовує і пряме цитування, і вносить у народну мелодію певні зміни, які відповідають тонким нюансам переживань героїв.

Не можна не згадати також інших балетів Віталія Кирейка: «Відьма» – одноактний балет за поемою Тараса Шевченка; «Оргія» – драматичний балет у двох актах за драмою Лесі Українки та «Сонячний камінь» – балет за мотивами легенд донецького краю. Усі сюжети, які обрав композитор для музично-сценічних творів, об’єднуються спільною ідеєю боротьби головних героїв за торжество справедливого, вільного й високого начала в житті, ідеєю непокори всьому принизливому і злому, яке не дає здійснитися світлій мрії. Митець звертається до шедеврів української класичної літератури, спираючись на національний фольклор, яскраво змальовуючи та розвиваючи основні музичні образи.

Гуманістичне наповнення характерне для всіх творів митця, зокрема й для жанру симфонії. У лірико-драматичних Третій та Четвертій симфоніях композитор втілив своє бачення симфонізму на основі національного тематизму. Він не вдавався до фольклорного цитування, проте мелодизм його тем близький до народнопісенного, і це свідчить про його пошуки у сфері синтезу національних і загальноєвропейських класико-романтичних традицій.

Важливою віхою в діяльності Віталія Кирейка став і його скрипковий концерт – вагомий внесок у розвиток концертного жанру в Україні. Основні його музичні образи також оптимістичні, життєствердні: матеріал подається за принципом контрасту. Специфіка жанру вимагала від композитора не лише хорошого знання технічних і виразових можливостей інструмента, а й великої винахідливості. Концерт показав, якою винятковою багатоманітністю розробкових варіантів, тематичних модифікацій, різнобарвністю колористичної палітри відзначається музичне письмо Віталія Дмитровича.

У численних фортепіанних опусах композитора поєднані драматичне, епічне та ліричне начала. Композитор насичує традиційні класичні форми глибоким змістом, майстерно використовуючи різні засоби виразності й композиторської техніки, виявляючи власний стиль і музичну мову, які відрізняють його від інших композиторів і роблять завжди впізнаним. Поряд із високою інтелектуальністю, витонченістю, письму Віталія Кирейка притаманна душевна щирість, чистота емоцій. Композитор є носієм глибоких національних і класико-романтичних традицій української академічної музики.

Створено: 12.11.2020
Редакція від 12.11.2020
Оксана Шевченко
Бібліографія:

Майбурова К.В. Віталій Кирейко.– К.: Муз. Україна, 1979.– 48 c.– (Творчі портрети українських композиторів).
Творець чарівних мелодій. Розповіді про видатного композитора сучасності Віталія Кирейка.– К. : Криниця, 2002.– 127 с.
Шестеренко І. В. Творчість Віталія Кирейка в курсі історії української музики.– К., 2008.– 428 с.
Галкіна Л. Віталій Кирейко. Естетичне кредо справжнього патріота // Шкільний світ.– 2016.– № 21.– С. 13–16.
Горбатюк В. «Як солодко грає...»: інтерв'ю // Культура і життя.– 2007.– № 3.– С. 1.
Ружин З. Музика вічна і безкінечна... // Українська культура.– 2007.– №2.– С. 20–21.
Шестеренко І. Вічно жива музика Віталія Кирейка // Музика.– 2017.– № 1.– С. 44–47.
Шестеренко І. Романтик своєї епохи // Музика.– 2006.– №6.– С. 8–10.
Шестеренко І. Постать Віталія Кирейка в історії української музики [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://docplayer.net/73234795-Postat-vitaliya-kireyka.html