Костенко Вікторія Миколаївна
Вікторія Костенко – cонячна палітра

У творах Вікторії Костенко тонко знайдені м’які колірні співвідношення, їх чистота перетворювала поверхню аркуша в цілісне оксамитове живописання…

Людмила Богданова, мистецтвознавець

Вікторія Миколаївна Костенко народилася 17 вересня 1927 року в місті Камишлов Свердловської області рф. З дитинства дівчинку захоплювало малювання. Першу самостійну роботу з серії малюнків для дитячого садочка Вікторія виконала у 15 років. Рішення про вступ до Свердловського художнього училища було обдуманим і бажаним. Її викладачами були художники О. Коровін та Ф. Шмельов. Молода художниця закінчила училище у 1949 році і переїхала до Дніпропетровська.

Окрім роботи, Дніпропетровськ подарував дівчині особисте щастя – тут вона зустріла свого майбутнього чоловіка, художника Анатолія Олександровича Костенка.

З 1951 по 1993 роки художниця працювала на Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті. Брала активну участь у мистецьких виставках – з 1956 року в обласних, з 1961 року – в республіканських.

Майже одразу, ще на початку 1960-х років, визначився головний герой її жанрових творів: жінка, її доля, світла краса дитинства. Творчий почерк художниці було визнано спеціалістами, і у 1972 році вона стала членом Національної спілки художників України.

Свого часу репродукції кращих робіт Вікторії Миколаївни прикрашали сторінки республіканських  газет і журналів.

У 1976 році відбулася персональна виставка художниці у місті Дніпропетровську. Експонувалося понад 60 цікавих за змістом і різноманітних за тематикою робіт, виконаних у техніці пастелі.

Твір «Катерина» – своєрідна інтерпретація образу героїні поеми Т.Г. Шевченка. «Наймичка» – розповідь про гірку долю української жінки в умовах кріпацтва.

Драматизм і мужність, людяність і тривога за долю світу звучать у триптиху «Не для війни синів ми ростимо». Особливим болем відгукується ця тема в українському сьогоденні.

Цікава образна побудова пастелі «Зустріч з минулим», де юне дівча з портфелем і зеленою гілочкою в руці зацікавлено дивиться на старовинних «кам’яних баб», що символізують вічність.

Твори, присвячені жінці-матері та трудівниці, дітям, старому і новому у їхній єдності, казковим і сценічним образам. Усі вони були виконані з неповторною жіночою теплотою, добрим материнським чуттям.

Пастелі «Сільський лікар» і «Улюблений вчитель» знайомлять глядача з добрими та лагідними жінками, які присвятили своє життя найшляхетнішим професіям.

Окремо хочеться відзначити мальовничі картини художниці та прекрасні натюрморти, характерні щедрістю зображеного та щедрістю живописної мови. Вона начебто читає в «книзі природи» і переносить цей особливий настрій на полотно – «Весняний настрій», «Квітучий травень», «Седнєв осінній».

Одухотворені натюрморти змушують глядача по-новому подивитися на звичайні речі. «Хліб» – це не лише про естетику натюрморта з золотавим запашним буханцем, а й про величезну працю трудівників села.

Люди, які добре знали художницю, згадували, що стримана і спокійна у житті, Вікторія Миколаївна завжди з надзвичайною енергією і хвилюванням приступала но нової роботи. Піднесено говорила про те, що любить, про свою професію, як переживає, коли готує роботи до виставок. Майстриня вважала такі почуття природними для будь-якого митця – без них його твори були б безликими та сірими. Взагалі, спеціалісти оцінювали її творчий шлях як послідовний, ясний, з постійним прагненням до вдосконалення.

Прекрасні жанрові полотна, пейзажі, натюрморти написані Вікторією Костенко щиро і світло, змушують побачити в навколишньому нас сірості буднів прекрасне – легкий подув вітру навесні, останні промені сонця в жовтій листю жовтня, запах свіжозрізаних грибів, теплу усмішку матері.

Мистецтвознавець Людмила Богданова так характеризувала творчість Вікторії Костенко: «…вона була першою ластівкою у використанні пастелі. Досконально оволоділа можливостями цієї своєрідної техніки, розкрила не лише її графічність, але й живописність. У творах Вікторії Костенко тонко знайдені м’які колірні співвідношення, їх чистота перетворювала поверхню аркуша в цілісне оксамитове живописання, а лінійні її можливості надавали чіткість малюнку».

Сама художниця завжди перебувала у творчому пошуку, підкреслювала, що вважає все зроблене пройденим етапом і хотіла б працювати інакше. То ж постійно шукала, змінювала підхід до своєї творчості, до останнього зберігаючи людяність, доброту і захоплення принадністю світу.

Пішла з життя художниця у 2015 році у місті Дніпропетровськ (нині Дніпро).

Твори художниці зберігаються у Дніпропетровському художньому музеї.

Основні твори:

«Катерина», «У лікаря» (обидва 1961),
«Калина» (1963),
«Наймичка» (1964),
«Заочниця» (1965),
«Діти» (1970),
«Сива старовина» (1971),
«На свято» (1973),
«Рідні простори» (1974),
«Юність» (1975),
«Щаслива пора», «З минулого Дніпропетровська» (обидва 1977),
«Зимова казка» (1981),
«Повернення» (1983),
«Квітучий кактус» (1984),
«Натюрморт із креветками» (1988),
«Балерини» (1989),
«Бузок» (2003).