Василь Овчинников: художник-космополіт

Овчинников Василь Федорович

Україна, Дніпропетровська область

  • 25 грудня 1907 – 5 квітня 1978 |
  • Місце народження: сел. Кам'янське Катеринославська губ. |
  • Живописець і графік, Заслужений діяч мистецтв УРСР.

Український художник, який зробив перші в світі роботи, присвячені трагедії Бабиного Яру.

Перші мистецькі кроки

Гарна картина рівноцінна гарному вчинку.

Вінсент Ван Гог

Дитячі та юнацькі роки хлопця припадають на буремний початок 20-х років минулого століття. З п’ятнадцяти років він починає працювати в мартенівському цеху на Дніпропетровському металургійному заводі. Василь бере активну участь у громадській роботі, районних практичних конференціях і одночасно з цим займається оформленням стінгазет і агітаційних плакатів на заводі. Інтерес до образотворчого мистецтва заохочує хлопця читати художні журнали, що завжди були напохваті, з їхніх сторінок він знайомиться з яскравими представниками сучасного мистецтва, мистецькими течіями та історією живопису. Якось Василь прочитав, що колись Ілля Рєпін так «натурально» намалював килим на картині, що можна було роздивитися окремі нитки. Тож він теж вирішив так спробувати, але марно, не вистачало навичок. Тоді юнак вирішує підвищити всій професійний рівень і стати гідною частиною українського художнього середовища. 

Двадцятиоднорічний Василь Овчинников їде навчатися до Київського художнього інституту. Саме в цей період навчальний заклад переживав свій розквіт, його керівництво створило такі умови для навчання, в яких співіснували різні мистецькі напрямки. Вже в перші роки навчання юнак дістає визнання та схвалення викладачів. Учителями молодого студента були відомий український авангардний живописець-футурист Віктор Пальмов та визнаний кольорознавець Павло Голуб’ятников.

На першому та другому курсі Василій разом із іншими студентами відвідував заняття зі скульптури, де створював абстрактні композиції з основних геометричних форм, вирішував задачі рівноваги мас, контрастів, ритмів та інші формальні проблеми. Надалі вміння і навички, здобуті у процесі таких практичних вправ, допомагали молодому митцю в роботі над художньою композицією.

У період навчання Василь Овчинников багато рисував на соціальні теми, різьбив гравюри із життя робітників рідного заводу. Головну роль у картинах молодого художника за тих часів відігравав колір, який часто використовувався у комбінації червоних, малинових, жовтих фарб. Такі творчі рішення не завжди відповідали реальному відтворенню зображуваних образів, але були використані на полотні для найповнішого розкриття художнього задуму. Саме на заняттях професора Павла Голуб’ятникова через поступове пізнання палітри хлопець опановував складну природу кольору. Спочатку студенту було потрібно досконало вивчити властивості кожного кольору, ознайомитися із властивостями його світлосили, а потів розпочиналася кропітка робота над вивченням контрастів. На лекціях графіка Олександра Богомазова він опановував фізичні та психологічні властивості кольорів та їхні оптичні ефекти.

Здібності та талант Василя Овчиннікова проявилися з самого початку навчання в інституті. Створені ним вже після першого курсу роботи «Наливають пробу», «Лезгінка», «Футбол», «Машиністка» відразу привернули до себе увагу мистецьких оглядачів і критиків. В першому номері журналу «Авангард» ці роботи відзначалися серед досягнень молодої мистецької генерації. Наприклад, робота «Лезгінка» написана в червоних, гарячих плямах та вдало подає динаміку танцю. Розташування постатей на композиції дає відчуття кола, а напрям кинджалів, що висять біля поясів, ще раз підкреслює напрям танцю. Ще більшою динамічністю відзначається полотно «Гра у футбол», яке дає глядачеві можливість дивитися на картину ніби зверху. В центрі полотна розташований футбольний м’яч, а навколо нього трикутником намальовано три постаті, що показують своїми ногами напрям всієї гри. Ці перші графічні роботи засвідчили орієнтованість молодого художника на європейські мистецькі цінності. В них відчувається легкість, іронія та гротескність.

Після другого курсу відбувається зміна у мистецьких вподобаннях Василя Овчиннікова, і не останню роль тут відіграє навчання у монументальній майстерні засновника самобутньої школи українського мистецтва Михайла Бойчука. За його відсутності функції керівника майстерні перебрав на себе Микола Рокицький, який  проводив навчальний процес за методикою та теоретичними настановами свого вчителя. Нова мистецька концепція органічно увійшла до світогляду молодого художника. Василь активно включається в роботу й відразу спільно з Миколою Андрійовичем розробляє соціальні плакати, разом із іншими студентами майстерні виконує низку графічних пано-плакатів. Творчі роботи цього етапу художника характеризуються підкресленою монументальністю й лаконічністю форм, чіткими завершеними лініями композиційної конструкції та використанням мінімальних мистецьких засобів. Часто це рисунки виконані вугільним олівцем з використанням білила.

Ще навчаючись в інституті, Василь Овчинников стає постійним учасником художніх виставок, а в 1938 році, коли було засновано Спілку художників України, – одним із перших його членів. Його роботи «Шевченко серед друзів», «Сестри», «Материнство» свідчать про високу майстерність молодого художника.  

Роки, обпалені війною

Це тут ревіли вогнища багрові,
це тут шкварчали нафти ручаї,
І в трупах жадно рилися палії
Шукаючи скарбів на мертвякові…

Микола Бажан

У 1936 році Василь Овчинников стає директором Київського музею Західного і Східного мистецтва. Під час війни йому, як керівникові закладу, довелось організовувати евакуацію музею. Війна почалася 22 червня, а вже в середині липня найцінніші експонати музею почали евакуювати до Уфи. Однак експонатів виявилося так багато, що в Уфі не вистачило місця, тож частину колекції довелося переправляти в Саратов і Перм. Після того, як більша частина експонатів була розміщена в належних умовах, Василь Федорович вирушив на фронт. На Південно-Західному фронті художник розпочав працювати в жанрі агітаційного плаката та розписував агітпотяги. Також він знаходив час і на фронті відбирати цікаві сюжети для замальовок, ескізів до майбутніх картин. Уже в перших розписах агітпотяга, в трьох панно, він зобразив актуальні події, які схвилювали всю країну. Це героїчні подвиги людей під час бойових дій, розстріл беззахисних дітей, присяга бійців на могилі великого Кобзаря. Протягом тижня Василь Федорович виконував ескізи, а потім квапливо узявся до їх виконання. Обмежений у часі, просто неба, маючи в розпорядженні чотири кольори фарб, майстер натхненно та шалено працював над досягненням поставленої мети. Робота швидко рухалася вперед і мала великий резонанс у суспільстві, до нього навіть приїжджала бригада кінохроніки, щоб спеціально зробити сюжет для кіножурналу. Це був єдиний розпис агітпотяга на всьому Південно-Західному фронті, якій сприяв підвищенню бойового духу в армії та висвітлював народ  як єдину й незламну силу.

На перших військових плакатах художника образ людини відігравав підпорядковану роль. Емоційне враження на глядача він справляв завдяки правильно підібраним деталям, дотепності сюжету, динаміки руху, колірному рішенню. Патріотичні гасла були спрямовані на підйом морального духу населення, на мобілізацію усіх зусиль для відсічі ворогу. У 1942–1943 роках Василь Овчинников працює над графічним циклом «Серпневі ночі». Найбільш значні з них – автолітографії «Остання хвилина», «Прощавай село», «Не прощу!». У своїх роботах художник намагався зобразити ворога таким чином, аби викликати лють і ненависть до нього. Були плакати, які містили й образи дітей та жінок на фоні спалених міст і сіл та зруйнованих будинків. Вагомим етапом у творчій біографії мистця стало створення робіт, пов’язаних із битвою на Волзі. Битва за Сталінград є основною темою циклу гуашей: «Резерви йдуть у Сталінград», «Бій за вулицю», «Танки прямують на Захід» та інші. 

22 червня 1943 року у фронтовому клубі відкрилась його персональна виставка «Героїчний Сталінград», а згодом художник створює цикл пастелей, що яскраво показували мужність і подвиг народу у війні «Німці в Києві», «Шляхом приречених», «За годину до розстрілу», «Мужність», «Відплата». Завдяки професійному використанню художніх інструментів мистець звертався до потаємних почуттів солдат, викликав в них співчуття до своїх близьких і рідних. Особливо художникові вдавалися життєствердні роботи, які дарували глядачам віру та надію у Перемогу. Василь Федорович був нагороджений медаллю за Оборону Сталінграда.

Цікавий факт, що, повернувшись із першими військовими частинами до Києва, художник насамперед вирушає у рідний Музей, а вже потім до своєї домівки по вулиці Костьольна, 6, де його чекали дружина та донька. Саме вони розповіли йому про трагічну долю сусідів, багато яких були з єврейських родин. Як людина тонкої натури він важко пережив ці дні, вже на другий день він побрів до Бабиного Яру, ходив і малював в альбомчику глинисті яри, остови облетілих дерев, старі пам'ятники. Ця трагедія людства не була для митця абстракцією, вона мала конкретні ім’я та обличчя близьких йому людей, що жили поруч. 

Як художник може розповісти про своє потрясіння? – звичайно олівцем. Поступово з маленьких начерків у нього виріс задум – створити монументальну серію-реквієм, присвячену трагедії. Початковий варіант «Бабиного Яру» Василя Овчинникова складався з трьох робіт, це був триптих. 

Перша картина називалася «29 вересня». Перед глядачем зображений звичайний куточок київської квартири десь на Лук'янівці. За вікном пливе скорботна процесія гнаних в невідомість людей. Завіска від вікна обірвана та висить чорним крепом. Біля вікна на табуретці сидить жінка-мати й схилившись головою на груди маленької доньки, тихо плаче. Оторопіла дівчинка не втішає матір, вона, можливо, навіть ще не розуміє всього того, що відбувається навкруги. Так і застигли вони в нерішучості й розгубленості. Митець майстерно поставив перед глядачем питання, що його хвилює «Хто вони?». Це може бути і єврейська жінка та її дитина, які мусять зараз влитися в колону смертників, а може бути й українка, що оплакує своїх земляків. Цим полотном художник починає яскраву правдиву розповідь про страшну трагедію. 

Друге центральне полотно – довгий горизонтальний формат «Дорога приречених». Люди стікалися струмочками з гористих вулиць Києва, підійматися з Подолу, вливаючись в загальну річку. І ця скорботна річка текла до Лук'янівського кладовища. На картині на тлі тривожного заходу сонця темними кораблями пливуть брили Лук'янівські пагорбів, увінчані силуетами пам'ятників старого єврейського кладовища. І повільно пливе траурний потік людей в невідомість, в неминучість. Котиться дитячий візочок, наче поранена пташка, кульгає інвалід на милицях, озирається вагітна жінка з тривожно-тужливим поглядом. Наче б то ніхто їх не жене, але в кожній позі, в кожному звороті голови приречених на смерть людей глядач відчуває холодний подих наставлених на них автоматів. Люди, речі, пам’ятники, камінь, віти на деревах, що гнуться від вітру, – все це монолітно вмонтовано в картину й свідчить про серйозну, вдумливу роботу художника.

На третьому полотні Василь Федорович показує Бабин Яр. Вдалий ракурс, взятий художником, дає можливість кожному глядачеві побачити не тільки глибокий ярок, але й натовп, що наближається до цього трагічного місця. Суворі лінії пейзажу, осіннє небо, приреченість людей вдало розв’язані мистцем і за тональністю, й композиційно. Зараз ці емоційно напружені роботи, виконані вугіллям і сангіною, зберігаються в Державному українському архіві-музеї літератури й мистецтва. 

Директор музею

Картини живуть своїм власним життям, 
народженим душею художника.

Вінсент Ван Гог

Повернувшись до виконання обов’язків директора музею, Василь Федорович розвиває нові напрямки роботи закладу та стає одним із кращих фахівців у сучасному мистецтві Західної Європи й Америки. Крім безпосередньо музейної роботи Василь Овчинников пише свою найвідомішу серію картин «З іскри полум’я», яка зараз перебуває в колекції Національного музею міста Кам’янського.

Коли майстер працював над своїми творами, йому не було ніякої потреби консультуватися з істориками, заглиблюватися в архівні пошуки: він з любов’ю відтворював рідних і близьких людей. Його роботи завжди емоційні та цілком зрозумілі глядачеві. Живописець шукав для своїх композицій найвиразніші моменти, коли будь-які слова не потрібні, коли постать героя сама собою така виразна, що попередні та майбутні події, по суті, не важливі. Кожна деталь допомагає лаконічно та переконливо доповнити розповідь художника. Герої Василія Овчинникова це – неговіркі, роботящі, кремезні, затяті та життєздатні люди. Вони випромінюють силу характеру і здатні здобувати перемогу над собою та над обставинами. 

Кольоровий бік робіт художника позначений стриманістю й відповідністю до загального твору. Вдача Василь Федорович така, що він вміє себе стримувати, просуваючись до чітко визначеної мети. В одній із робіт перед глядачем постає звичайна молода робітниця, яка на мить відірвалася від тяжкої праці, її духовну красу вдало підкреслює гармонійне сполучення ніжних фарб. Тонко та детально промальоване обличчя допомагає найглибшому розкриттю образу, а замріяні очі героїні дають віру у найкраще. 

Настрої картин Василя Овчинникова різноманітні, і засоби композиції майстерно їх відтворюють. Він міг зібрати людей у міцне коло, щоб виразити єдність і згуртованість героїв, надати рухові персонажів нестримності або, навпаки, спокою. Майстер намагався уникати у творчості схематичності та абстрактності, він впевнено йшов від конкретності до узагальнення. І хоч герої картин художника, на перший погляд, типові, вони одночасно неповторні та унікальні, це справжні українці, які наслідували традиції волелюбних козаків. Він добре знав й відтворював мальовничі пейзажі рідного селища. Наприклад, картина «Провулок» відтворює криві зимові вулички з вільно побудованими хатинками. Творчі роботи Василія Федоровича є справжній літопис Кам’янського, сюжети картин розповідають про побут і працю місцевих працівників, їхні долі та відчутний вплив майбутніх історичних змін. 

Наприкінці 1960-х Василь Овчинников узявся до роботи над мозаїками у дворі Музею східного і західного мистецтва. Професійний художник-монументаліст провів серйозну попередню роботу, уважно вивчивши роботи світових класиків як минулого, так і сучасності. Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Ороско, Рівери, Сікейроса. Важлива деталь, всі витратні матеріали художник набував власним коштом. Він працював над мозаїками майже без перерв і навіть обідав на хистких конструкціях, які служили йому риштуваннями. За час виснажливих робіт він пережив два інфаркти, але все одно продовжив роботу. Кілька мозаїк збереглися до нашого часу. Якщо, мандруючи вуличками Києва, зайти у двір будинку №17 на вулиці Терещенківській, то можна побачити повністю або частково його мозаїки: «Українська Мадонна», «Серце Данко», «Портрет дочки», «Данко», «Київські каштани», «Журавель», «Мамай», «Голуб».

Створено: 05.07.2021
Редакція від 05.07.2021
Оксана Шевченко
Бібліографія:

Холостенко Є. Василь Овчинніков. – Харків: Рух, 1932. – 46 c.
Овчинніков В. Серія «З іскри – полум`я» (1950–1957). – К., 1958. – 34 с.
***
Давиденко Ю. Творческое наследие художника // Знамя Дзержинки.– 2008.– 9 янв.– С. 7
Овчинніков В. Спогади про навчання у Київському художньому інституті (публікація документа Олени Кашуби-Вольвач) // Сучасне мистецтво.– 2010.– Вип. 7.– С. 271-291
***
Овчинников В. Каталог. Живопис. Графіка. Розписна кераміка. – К., Мистецтво, 1977.